Постанова

від 02.04.2025 по справі 520/24976/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 р. Справа № 520/24976/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, повний текст складено 12.12.24 по справі № 520/24976/24

за позовом ОСОБА_1

до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові (далі Відділ УФЗ, відповідач), у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо непроведення перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні (з урахуванням раніше сплачених сум у розмірі 147425 грн), виходячи з 50 відсотків місячного грошового забезпечення, перерахованого на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду по справі № 520/4400/24, за кожний повний календарний рік служби.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправне не здійснення ОСОБА_1 перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-ХІІ), виходячи з перерахованого на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2024 по справі № 520/4400/24 грошового забезпечення.

Стверджував, що оскільки у судовому порядку було підтверджено право позивача на перерахунок грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 виходячи з величини для обрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, як по основним його видам так і по додатковим, відповідна сума вихідної допомоги також підлягає приведенню у відповідність до грошового забезпечення позивача, обрахованого за вказаним механізмом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі № 520/24976/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові (вул. Полтавський шлях, буд. 188А, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ23006985) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої частиною 2 статті 15 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704.

Зобов`язано Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові перерахувати та нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої частиною 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці, з урахуванням виплачених сум.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 по справі № 520/24976/24 повністю.

Ухвалити нове або змінити судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

У разі недостатньої кількості підстав для відмови у задоволенні позову повністю, залишити позовну заяву - без розгляду повністю, у зв`язку з несплатою судового збору та пропущенням строку звернення до суду і невиконанням порядку поновлення такого строку.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про неправомірне ігнорування судом першої інстанції факту пропуску позивачем строків звернення до суду з цим позовом, оскільки про існування порушеного права він мав дізнатись з дня отримання копії наказу від 01.12.2020 № 46-ОС «Про особовий склад» щодо звільнення ОСОБА_1 та звернутись до суду у тримісячний строк, разом з тим, таке право позивач реалізував лише 06.09.2024, тобто через 3 роки і 9 місяців після звільнення, при цьому не зазначив жодних поважних причин пропуску строків звернення до суду.

Стверджував, що оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу в Держспецзв`язку на підставі «Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України», затвердженого Указом Президента України від 31.07.2015 № 463/2015 (далі Положення № 463/2015), а грошове забезпечення позивачу виплачувалось на підставі «Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України», затвердженої наказом Адміністрації Держспецзв`язку від 13 березня 2018 року № 151 (далі - Інструкція № 151), на нього не поширюються приписи «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008), та «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі по тексту Порядок № 260), а тому у відповідача відсутні підстави для здійснення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням збільшеного грошового забезпечення, оскільки відповідно до приписів Інструкції № 151 зазначена виплата має компенсаційний характер та не входить до складу грошового забезпечення, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Відділі урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові.

Наказом начальника Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові від 01.12.2020 № 46 майстер - сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу з 31.12.2020, та, зокрема, визначено виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (а.с. 11).

Позивач звернувся через свого представника до відповідача із запитом щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

У відповіді на адвокатський запит від 09.02.2024 за № 63/30-27 відповідачем повідомлено про відсутність правових підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача у спірний період.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року по справі № 520/4400/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов`язано Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року апеляційну скаргу Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 у справі №520/4400/24 скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов`язано Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі № 520/4400/24 відповідачем здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу.

14.08.2024 позивач звернувся до відповідача із запитом щодо надання інформації щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Листом Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові від 19.08.2024 повідомлено, що ОСОБА_1 при звільненні з військової служби виплачувалась одноразова грошова допомога у розмірі та порядку, встановленим пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».

Сума одноразової грошової допомоги при звільненні складала 147425,00 грн та визначалась виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, встановленого ОСОБА_1 на день виключення його зі списків особового складу Держспецзв`язку, з урахуванням вимог пункту 8 глави 10 розділу ІІІ Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Адміністрації Держспецзв`язку 13.03.2018 № 151.

Не погоджуючись із відмовою у здійсненні перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі №520/4400/24, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням грошового забезпечення, розрахованого виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, оскільки відповідно до приписів Порядку № 260 розмір спірної виплати безпосередньо залежить від розміру місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, які було невірно обраховано позивачу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Доводи відповідача про порушення позивачем тримісячного строку звернення до суду колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.

Відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час припинення проходження служби позивачем (31.12.2020), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Колегія суддів звертає увагу, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 06.09.2024, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Тому, з огляду на вище перелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, та знайшла своє відображення у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 та Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 по справі № 460/21394/23.

Як уже зазначалося, одноразова грошова допомога при звільненні, яку ОСОБА_1 просить перерахувати була йому призначена наказом начальника Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові від 01.12.2020 № 46, яким позивача також було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу з 31.12.2020, тобто підпадає під дію частини першої статті 233 КЗпП України до 19.07.2022, а тому звернення до суду з цим позовом не обмежується будь яким строком.

Крім того, слід зазначити, що позивач, з 16.07.2024 за наслідками розгляду адміністративної справи № 520/4400/24 підтвердив своє право на отримання грошового забезпечення, обрахованого за механізмом множення показника прожиткового мінімуму на відповідний коефіцієнт згідно з приписами пункту 4 Постанови № 704 в редакції станом на 01.01.2018, внаслідок чого, розмір його грошового забезпечення збільшився та був перерахований і виплачений відповідачем 08.08.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку позивача (а.с. 53).

Таким чином, право на перерахунок вихідної допомоги виникло у позивача за фактом виконання рішення по справі № 520/4400/24 (08.08.2024), при цьому до суду з вказаним позовом він звернувся 06.09.2024, тобто у межах тримісячного строку, встановленого чинною редакцією статті 233 КЗпП України.

Щодо спірних правовідносин з приводу перерахунку позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням грошового забезпечення, обрахованого з використанням величини прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня календарного року, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Положеннями частин другої четвертої зазначеної статті закріплено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи наказу начальника Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові від 01.12.2020 № 46-00 позивача звільнено з військової служби згідно з підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Збройних Сил України.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Держспецзв`язку) встановлено Інструкцією № 151.

Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу V Інструкції № 151 військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, виплачується одноразова грошова допомога у разі їх звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі - Постанова № 393).

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу V Інструкції № 151 одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби виплачується військовослужбовцю Адміністрацією чи підрозділом Держспецзв`язку, з якого його було звільнено з військової служби, на підставі наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв`язку, в якому зазначається її розмір у відсотках до місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Пунктом 3 глави 1 розділу V Інструкції № 151 визначено, що сума одноразової грошової допомоги при звільненні визначається виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, встановленого військовослужбовцю на день виключення його зі списків особового складу Держспецзв`язку, з урахуванням вимог пункту 8 глави 10 розділу ІІІ цієї Інструкції.

З аналізу наведених норм права вбачається, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні безпосередньо залежить від розміру місячного грошового забезпечення, встановленого військовослужбовцю на день виключення його зі списків особового складу Держспецзв`язку.

Учасниками справи не заперечується, що після звільнення позивачу було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Разом з тим, як встановлено постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2024 по справі № 520/4400/24 та не заперечується відповідачем, грошове забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2020 по 31.12.2020 протиправно обраховувалось з використанням величини прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн, що було підставою для зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок.

За встановлених у справі обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскільки грошове забезпечення військовослужбовця (станом на день виключення зі списків особового складу) є базовою величиною, з якого повинна обраховуватись одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановлена частиною 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, у спірних правовідносинах відповідач має перерахувати зазначену спірну виплату з урахуванням грошового забезпечення, розрахованого виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, що зумовлює задоволення позовних вимог.

При цьому, колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин помилково застосовано приписи Порядку № 260, оскільки відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, в той час як позивач проходив службу в органах Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а відтак, на нього поширюються приписи Інструкції № 151, що свідчить про обґрунтованість доводів апеляційної скарги в цій частині.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові перерахувати та нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої частиною 2 статті 15 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці, з урахуванням виплачених сум.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до підпунктів 1, 3 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 317 КАС України).

З огляду на те, що суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про наявність у позивача права на перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням грошового забезпечення, обрахованого з використанням величини прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня календарного року, помилково застосував до спірних правовідносин приписи Порядку № 260, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 по справі № 520/24976/24 слід змінити з підстав та мотивів задоволення позовних вимог, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 по справі № 520/24976/24 залишається без змін, як законне та обґрунтоване.

Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 по справі № 520/24976/24 - змінити з підстав та мотивів задоволення позовних вимог, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 по справі № 520/24976/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко