Рішення

від 14.03.2025 по справі 185/5370/24

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/5370/24

Провадження № 2/185/424/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2025 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Зінченко А.С.,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженняцивільну справу ЄУ № 185/5370/24з а позовом ОСОБА_1 до Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

17.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначає наступне.

ОСОБА_1 протягом тривалого часу з 01 жовтня2004 року по 25 квітня 2009 року працював у Восьмому воєнізованому гірничорятувальному загоні (8ВГРЗ). 25 квітня 2009 року його було звільнено.

За час роботи на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок,пов`язаний з виробництвом, що підтверджується актом про нещасний випадок №4,форми Н-1 від 26 лютого 2009 року та актом розслідування нещасного випадку, форми Н-5 від 26 лютого 2009 року.

П. 6 акту форми Н-1 вказує на обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: 22 лютого 2009 року, близько 11 години респіраторники оперативного взводу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , одержавши завдання та додатковий усний інструктаж від виконуючого обов`язки командира відділення оперативного взводу8ВГРЗ ОСОБА_4 , відповідно до вимог робочої інструкції та наказу №52 від04.02.2009р. «Про розподіл обов`язків середнього та молодшого командного складу»,проводили заміну порожніх транспортних кисневих балонів на повні. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доставили порожній балон до складу балонів. Респіраторник ОСОБА_2 пішов перевіряти тиск кисню в балонах, що знаходились у складі. Респіраторник ОСОБА_3 мітлою розмів сніг на вході до складу (рампі). Далі респіраторники ОСОБА_1 та ОСОБА_3 збирались разом підняти порожній балон на рампу. ОСОБА_3 стояв на рампі і тримав балон за ковпак. Тим часом ОСОБА_1 присів, узявся однією рукою за балон зверху (біля тарировки із письмового пояснення ОСОБА_3 ), а другою рукою - за низ балону і почав підйом балона. В цей час ОСОБА_1 (з його письмового пояснення) відчув гострий біль в спині, втратив рівновагу, і, не відпускаючи балон, упав разом із балоном. Проте, із письмового пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 почав тягнути балон на себе. ОСОБА_3 , не зрозумівши його дій, зауважив ОСОБА_1 на неправильність його дій, сказавши йому: «Не тягни балон на себе!». Респіраторник ОСОБА_3 намагався утримати балон до останнього, але не зміг, бо ОСОБА_1 продовжував тягнути балон на себе, і тоді ОСОБА_3 вимушений був стрибнути з рампи. ОСОБА_3 швидко підняв балон з ОСОБА_1 та зробив спробу підняти. ОСОБА_1 , той попросив зачекати і поскаржився на біль у спині. Потім підійшов респіраторник ОСОБА_2 , що весь цей час знаходився у приміщенні складу. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом допомогли ОСОБА_1 піднятися на ноги та супроводили його до служби реанімаційної протишокової групи (РПГ). Службою РПГ ОСОБА_1 був доставлений до 4-ї міської лікарні.

Згідно з п.6 акту форми Н-5 нещасний випадок вважається пов`язаним з виробництвом.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 червня 2009 року серіїДНА-02 № 032960 позивачу первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 45%.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 червня 2009 року серіїМСЕ-ДНА-01 № 671784 позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 21 квітня 2022 року серії 1ААА № 061866 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 60%.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 21 квітня 2022 року серії 12ААВ № 152336 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності.

Позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я, змушений проходити лікування,що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого неврологічного відділення від 31.03.2014 року, виписки № 1063/188 із медичної карти стаціонарного хворого неврологічного відділення, виписки № 5593/623 із медичної карти стаціонарного хворого неврологічного відділення.

У зв`язку з вказаною травмою порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання травми, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманої травми, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги,вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними,усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Ушкодження має негативний вплив не лише на працездатність позивача, а й загалом на можливість організовувати своє життя. Ця набута, внаслідок виробничої травми,вада нагадує про себе позивачу щохвилини та створює для нього постійний безперервний дискомфорт. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.

Позивач вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього травми.

Ухвалою суду від 23.05.2024 провадження у справі відкрито та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням, викликом сторін.

06.06.2024 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначає наступне.

Зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій та підприємстві та/або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку відповідача.

З позивачем стався нещасний випадок на виробництві, основної причиною якого стало невиконання вимог інструкції з охорони праці, в тому числі позивачем.

Крім того позивач і до нещасного випадку мав хвороби хребта, лікувався, оперувався, та свідомо приховав свій діагноз

Відповідачем дотримано всі вимоги чинного законодавства України про охорону праці, забезпечено позивачу належні умови праці, позивач проходив відповідні навчання та стажування, атестацію.

З урахуванням вищезазначеного в діях Відповідача відсутня протиправна

поведінка та вина щодо спричинення моральної шкоди.

Вважає, що позивачем не надано обґрунтування/розрахунку щодо розміру моральної шкоди, не надано доказів заподіяння позивачу моральної шкоди.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , виданої 27.12.1989позивач з 01 жовтня2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 працював у Восьмому воєнізованому гірничорятувальному загоні.

25.04.2009 позивача звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі скороченням штату.

Під час роботи на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок,пов`язаний з виробництвом, що підтверджується актом про нещасний випадок №4,форми Н-1 від 26 лютого 2009 року та актом розслідування нещасного випадку, форми Н-5 від 26 лютого 2009 року.

В п. 6 акту форми Н-1 зазначено обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: 22 лютого 2009 року, близько 11 години респіраторники оперативного взводу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , одержавши завдання та додатковий усний інструктаж від виконуючого обов`язки командира відділення оперативного взводу8ВГРЗ ОСОБА_4 , відповідно до вимог робочої інструкції та наказу №52 від04.02.2009р. «Про розподіл обов`язків середнього та молодшого командного складу»,проводили заміну порожніх транспортних кисневих балонів на повні. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доставили порожній балон до складу балонів. Респіраторник ОСОБА_2 пішов перевіряти тиск кисню в балонах, що знаходились у складі. Респіраторник ОСОБА_3 мітлою розмів сніг на вході до складу (рампі). Далі респіраторники ОСОБА_1 та ОСОБА_3 збирались разом підняти порожній балон на рампу. ОСОБА_3 стояв на рампі і тримав балон за ковпак. Тим часом ОСОБА_1 присів, узявся однією рукою за балон зверху (біля тарировки із письмового пояснення ОСОБА_3 ), а другою рукою - за низ балону і почав підйом балона. В цей час ОСОБА_1 (з його письмового пояснення) відчув гострий біль в спині, втратив рівновагу, і, не відпускаючи балон, упав разом із балоном. Проте, із письмового пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 почав тягнути балон на себе. ОСОБА_3 , не зрозумівши його дій, зауважив ОСОБА_1 на неправильність його дій, сказавши йому: «Не тягни балон на себе!». Респіраторник ОСОБА_3 намагався утримати балон до останнього, але не зміг, бо ОСОБА_1 продовжував тягнути балон на себе, і тоді ОСОБА_3 вимушений був стрибнути з рампи. ОСОБА_3 швидко підняв балон з ОСОБА_1 та зробив спробу підняти. ОСОБА_1 , той попросив зачекати і поскаржився на біль у спині. Потім підійшов респіраторник ОСОБА_2 , що весь цей час знаходився у приміщенні складу. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом допомогли ОСОБА_1 піднятися на ноги та супроводили його до служби реанімаційної протишокової групи (РПГ). Службою РПГ ОСОБА_1 був доставлений до 4-ї міської лікарні.

Згідно з п.6 акту форми Н-5 нещасний випадок вважається пов`язаним з виробництвом, серед осіб, які допустили порушення ОСОБА_1 , причина нещасного випадку невиконання вимог інструкції з охорони праці, в тому числі позивачем.

Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 11 червня 2009 року серії ДНА-02 № 032960 позивачу первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 45%.

Відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 червня 2009 року серіїМСЕ-ДНА-01 № 671784 позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності у зв`язку з трудовим каліцтвом.

Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 21 квітня 2022 року серії 12ААА № 061866 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 60%.

Відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії від 21 квітня 2022 року серії 12ААВ № 152336 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності у зв`язку з трудовим каліцтвом.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимогст. 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно з пунктом 4.1.Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, тому суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що наявність вини позивача у нещасному випадку, який стався під час виконання ним посадових обов`язків виключає відшкодування відповідачем заподіяної моральної шкоди через ушкодження здоров`я та втрату професійної працездатності.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі №212/7705/18 (провадження №61-6552св18).

Факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з нещасним випадком на виробництві доведений матеріалами справи. Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, він вимушений систематично отримувати медичну допомогу, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги,внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Як роз`яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, в тому числі обставин нещасного випадку та вини працівника. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як зазначено в пункті 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, №1-9/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до статей 23,1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Суд не може погодитись із запереченнями представника відповідача, який вважає не доведеним позивачем факт заподіяння моральної шкоди, оскільки згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті втрати професійної працездатності, внаслідок виробничої травми.

Суд наголошує на тому, що відповідач повинен відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманою ним виробничою травмою .

З врахуванням викладеного, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, так як внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров`я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров`я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керується принципом розумності та справедливості, приймає до уваги вину позивача, стан здоров`я позивача, тяжкість отриманої виробничої травми, втрату професійної працездатності, інвалідність, характер та об`єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаноївиробничої травми, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв`язків, а саме 45%, а в подальшому 60% втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, враховує в тому числі обставин нещасного випадку та вину працівника, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.

У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», однак застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Оскільки шкода, завдана життю та здоров`ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров`ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди,завданої життю та здоров`ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.

Таким чином граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми,що зарішенням судуспрямовуються навідшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто не ототожнюється відшкодування моральної шкоди,завданої життю та здоров`ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.

Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року № 598/438/21, від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 180/407/20, від 07 листопада 2022 року у справі № 161/16011/20.

Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.

На підставі вищевикладеного суд зазначає, що в даній справі ухвалюється рішення про стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я, тому стягнута на підставі рішення суду сума не підлягає оподаткуванню.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 5,12,13,81,89,258,259,263-265,268,273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону, код ЄДРПОУ: 00159427, місце знаходження: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Дніпровська, буд. 597, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , 100 000 (сто тисяч) грн в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Восьмого воєнізованого гірничорятувального загону на користь держави судовий збір у розмірі 1 000 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя А. С. Зінченко