Рішення

від 26.03.2025 по справі 910/4109/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.03.2025Справа № 910/4109/22За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ"

про стягнення заборгованості та штрафний санкцій

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - Ларькін М.М.,

від відповідача - Годованець Л.Ю., Янович-Бунь І.Б.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2022 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, прийнятої судом) про стягнення з відповідача 607736075,75 грн, з яких: 489415107,76 грн - основний борг, 57519627,56 грн - пеня, 5853862,88 грн - 3 % річних, 54947477,55 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023, позов КП "Київтеплоенерго" задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Євро-Реконструкція" на користь КП "Київтеплоенерго" заборгованість у сумі 326719337,72 грн, пеню у сумі 19043563,46 грн, 3 % річних у сумі 3719149,87 грн, інфляційні втрати у сумі 37390215,30 грн та судовий збір у сумі 579983,69 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22.08.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 у справі №910/4109/22 скасовано у частині відмови у задоволенні позовних вимог, справу передано на новий розгляд в цій частині до Господарського суду міста Києва.

При цьому, Верховний Суд у своїй Постанові зазначив, що під час нового розгляду для суду необхідним є встановлення обов`язковості тарифів, затверджених органом місцевого самоврядування (Київської міської ради) в межах своїх повноважень, для сторін у даній справі, з урахуванням законодавства, яким здійснюється державне регулювання таких тарифів та порядок їх застосування, а саме в частині виконання умов договору щодо транспортування теплової енергії підприємством та оплати товариством послуг з транспортування теплової енергії. Судам необхідно досліджувати питання застосування відповідного тарифу на транспортування теплової енергії товариства, тепловими мережами, які перебувають у господарському віддані підприємства, до суб`єкта який вчиняє дії з транспортування теплової енергії, а саме встановити, який тариф підлягає застосування у спірних правовідносинах.

Верховний Суд також зауважив, що частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій не досліджували питання стосовно встановлення НКРЕКП у спірному періоді тарифу для КП "Київтеплоенерго", а отже не досліджено питання дотримання законодавчо унормованого принципу державного регулювання тарифів. Суди попередніх інстанцій не навели обґрунтувань дослідження питання встановлення НКРЕКП тарифу на теплову енергію для ТОВ "Євро-Реконструкція" та тарифів, за якими відповідачем здійснювалося постачання теплової енергії своїм споживачам, та чи впливає це на правовідносини, які виникли між КП "Київтеплоенерго" та ТОВ "Євро-Реконструкція".

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2023 справу №910/4109/22 передано на розгляд судді Сташківу Р.Б. в частині розгляду позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 162695770,04 грн, пені у сумі 38476064,10 грн 3 % у сумі 2134713,01 грн інфляційних втрат у сумі 17557262,25 грн.

Разом з тим, 11.09.2023 до Господарського суду міста Києва надійшов запит Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023, про витребування справи № 910/4109/22 у зв`язку з розглядом заяви про роз`яснення постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 910/4109/22.

Ухвалою суду від 11.09.2023 справу №910/4109/22, зупинено провадження у справі та направлено матеріали справи до суду апеляційної інстанції.

Через загальний відділ діловодства суду 23.07.2024 матеріали справи №910/4109/22 повернуто до Господарського суду міста Києва, ухвалою суду від 20.12.2023 поновлено провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 29.01.2024.

Через загальний відділ діловодства суду 28.12.2023 надійшла ухвала апеляційної інстанції про витребування матеріалів справи №910/4109/22 для розгляду апеляційної скарги ТОВ "Фірма Технова" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2022.

Ухвалою суду від 09.01.2024 зупинено провадження у справі №910/4109/22, матеріали справи відправлено до Північного апеляційного господарського суду.

Через загальний відділ діловодства суду 23.07.2024 матеріали справи №910/4109/22 повернуто до Господарського суду міста Києва та ухвалою від 26.07.2024 поновлено провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 04.09.2024.

На виконання запиту Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2024 матеріали справи були направлені до суду апеляційної інстанції.

Через загальний відділ діловодства суду 26.09.2024 матеріали справи №910/4109/22 повернуто до Господарського суду міста Києва та ухвалою від 14.10.2024 призначено підготовче судове засідання на 18.11.2024.

15.11.2024 позивачем були подані заяви про збільшення позовних вимог, відповідно до яких позивач просив суд стягнути з відповідача: заборгованості у сумі 162695770,04 грн, пені у сумі 68881394,82 грн, 3 % у сумі 35577817,98 грн, інфляційних втрат у сумі 139064351,18 грн.

18.11.2024 від відповідача надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні 18.11.2024 судом було оголошено перерву до 11.12.2024.

09.12.2024 позивачем були подані письмові пояснення.

У судовому засіданні 11.12.2024 було оголошено перерву до 22.01.2025.

09.01.2025 від відповідача надійшли заперечення проти заяви позивача про збільшення позовних вимог.

21.01.2025 позивачем були подані докази на підтвердження повноважень представника, яким подано заяви про збільшення позовних вимог.

У судовому засіданні 22.01.2025 було оголошено перерву до 05.02.2025.

31.01.2025 та 03.02.2025 позивачем були подані письмові пояснення щодо заяви про збільшення позовних вимог.

Протокольною ухвалою від 05.02.2025 за наслідками розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог, суд дійшов висновку щодо її задоволення, а тому приймає вище наведену заяву до розгляду, подальший розгляд справи здійснюватиметься із урахуванням збільшення розміру позовних вимог, суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 10.03.2025.

04.03.2025 відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат до 90%

У судовому засіданні 10.03.2025 було оголошено перерву до 26.03.2025.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.03.2025 представник позивача підтримав вимоги позову повністю з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, представник відповідача заперечував проти позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2017 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (підприємство, позивач) та ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" (товариство, відповідач) було укладено договір № 5 про надання послуг з транспортування теплової енергії (далі - Договір) за умовами якого підприємство зобов`язується транспортувати теплову енергію, яка виробляється товариством і постачається споживачам зони теплопостачання товариства, тепловими мережами, які перебувають у господарському віданні підприємства, а товариство зобов`язується оплачувати за послуги з транспортування теплової енергії у порядку та на умовах, визначених договором (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору тариф на транспортування теплової енергії за 1 Гкал встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).

Згідно із п. 4.2 Договору сторони погодили, що загальна сума вартості транспортування теплової енергії товариства за цим договором складається із сум вартості щомісячного транспортування теплової енергії товариства мережами підприємства, яка визначається згідно п. 4.7 Договору.

Товариство зобов`язується до 8 числа місяця, наступного за звітним місяцем, надавати нарочно підприємству форму № 2-НКП-тепло (місячна), що подається до НКРЕКП, підписану уповноваженою особою (п. 4.3 Договору).

Підприємство протягом 4 календарних днів після отримання форми № 2-НКП-тепло (місячна) передає нарочно товариству акт про надання послуг з транспортування теплової енергії у двох екземплярах. Товариство протягом 4 календарних днів розглядає проект акту про надання послуг з транспортування теплової енергії за звітний місяць та підписує його зі своєї сторони і один примірник надсилає підприємству або у цей же строк надає обґрунтовані заперечення, з урахуванням пункту 3.3.3 договору (п. 4.4 Договору).

У пункті 4.5 Договору Товариство зобов`язалось до 15 числа місяця наступного за місяцем, в якому здійснювалось транспортування теплової енергії, сплачувати підприємству 30 % від вартості місячного транспортування теплової енергії, який визначається на підставі прогнозного обсягу теплової енергії, передбаченого п. 1.2 Договору. Остаточну оплату за надані за відповідний місяць послуги з транспортування теплової енергії товариство здійснює протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акту про надання послуг з транспортування теплової енергії за вирахуванням здійсненої попередньої оплати.

Сторони погоджують, що у випадку не підписання акту на надання послуг з транспортування теплової енергії з причин наявності заперечень, передбачених абз.2 п.3.3.3 Договору, остаточний розрахунок за надані послуги з транспортування теплової енергії за звітний місяць повинен бути здійснений Товариством не пізніше 26 числа місяця наступного за звітним на підставі ціни транспортування однієї гігакалорії теплової енергії, затвердженої уповноваженим органом, та кількості теплової енергії у відповідному місяці, визначеної відповідно до Форми №2-НКП-тепло.

Згідно із підпунктом 3.3.3 Договору товариство зобов`язується щомісяця підписувати та повертати підприємству один екземпляр акта про надання послуг з транспортування теплової енергії протягом 4 календарних днів з дня їх отримання або в цей же термін надати обґрунтовані письмові заперечення.

Заперечення не можуть стосуватися визначення обсягу теплової енергії, що транспортувалась мережами підприємства, якщо цей обсяг співпадає з фактичним корисним відпуском теплової енергії, згідно пункту 1 (код рядка 005) Форми №2-НКП-тепло (місячна), форми акту про надання послуг з транспортування теплової енергії, якщо вона співпадає з затвердженою Договором формою і датою акту про надання послуг з транспортування теплової енергії, якщо вона співпадає з останнім днем календарного місяця, в якому надавалися послуги.

Відповідно до п. 4.7 Договору місячний обсяг теплової енергії, що транспортується тепловими мережами підприємства є фактичним корисним відпуском теплової енергії, обсяг якої встановлюється згідно з пунктом 1 (код рядка 005) Форми № 2-НКП-тепло (місячна).

Додатковою угодою №1 від 01.06.2018 до договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.05.2019 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання. Якщо протягом 30 днів до терміну закінчення цього договору жодна із сторін не попередить письмово іншу сторону про намір його розірвати, договір вважається автоматично продовженим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік.

Згідно із матеріалами справи, позивач листом №40/25/4720 від 29.11.2021 надіслав відповідачу два примірники підписаних КП Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" Акту №10-2021 про надання послуг з транспортування теплової енергії за жовтень 2021 року на суму 22223007,52 грн, який відповідач отримав 07.12.2021 (отримання відповідачем акту 07.12.2021 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення).

Відповідач листом №09/2637 від 09.12.2021 висловив заперечення щодо вартості послуг, посилаючись на таке:

- за умовами договору тариф на транспортування теплової енергії за 1 Гкал. має встановлюватися НКРЕКП (п. 4.1 Договору);

- в структурі тарифів на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води для споживачів ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ", встановлених постановою НКРЕКП від 11.12.2018 № 1823, експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії відповідача тепловими мережами інших суб`єктів господарювання враховано у розмірі 89,74 грн за 1 Гкал;

- в структурі тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, послугу з постачання теплової енергії та послугу з постачання гарячої води, встановлених для ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" постановою НКРЕКП від 13.01.2021 №40, витрати на транспортування власної теплової енергії відповідача тепловими мережами інших суб`єктів господарювання складають 378,32 грн за 1 Гкал.

Згідно із розрахунком відповідача, наведеним у листі №09/2637 від 09.12.2021, вартість послуг наданих підприємством послуг з транспортування теплової енергії Товариству у жовтні 2021 року складає 6363729,34 грн.

Позивач листом №40/25/5000 від 14.12.2021 надіслав відповідачу два примірники підписаних КП Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" Акту №11-2021 про надання послуг з транспортування теплової енергії за листопад 2021 року на суму 73656412,20 грн, який відповідач отримав 17.12.2021 (отримання відповідачем акту 17.12.2021 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення).

Відповідач листом №09/2715 від 20.12.2021 висловив заперечення щодо вартості послуг, які по суті є аналогічними запереченням, викладеним у листі №09/2637 від 09.12.2021.

Згідно із розрахунком відповідача, наведеним у листі №09/2715 від 20.12.2021, вартість послуг наданих підприємством з транспортування теплової енергії Товариству у листопаді 2021 року становить 38359715,35 грн.

Позивач листом №40/25/92 від 11.01.2022 надіслав відповідачу два примірники підписаних КП Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" Акту №12-2021 про надання послуг з транспортування теплової енергії за грудень 2021 року на суму 105690653,04 грн, який відповідач отримав 14.01.2022 (отримання відповідачем акту 14.01.2022 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення).

Відповідач листом №09/73 від 17.01.2022 висловив заперечення щодо вартості послуг, вказавши наступне:

- за умовами договору тариф на транспортування теплової енергії за 1 Гкал. має встановлюватися НКРЕКП (п. 4.1 Договору);

- в структурі тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, послугу з постачання теплової енергії та послугу з постачання гарячої води, встановлених для ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" постановою НКРЕКП від 13.01.2021 №40, витрати на транспортування власної теплової енергії відповідача тепловими мережами інших суб`єктів господарюванні складають 378,32 грн за 1 Гкал.

- в структурі тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, послугу з постачання теплової енергії та послугу з постачання гарячої води, встановлених для ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) від 15.12.2021 №2610, витрати на транспортування власної теплової енергії відповідача тепловими мережами інших суб`єктів господарюванні складають 565,90 грн за 1 Гкал.

Згідно із розрахунком відповідача, наведеним у листі №09/73 від 17.01.2022, вартість послуг наданих підприємством послуг з транспортування теплової енергії Товариству у грудні 2021 року становить 71659064,09 грн.

Позивач листом №40/25/409 від 09.02.2022 надіслав відповідачу два примірники підписаних КП Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" Акту №01-2022 про надання послуг з транспортування теплової енергії за січень 2022 року на суму 114060993,12 грн, який відповідач отримав 15.02.2022 (отримання відповідачем акту 15.02.2022 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення).

Відповідач листом №09/274 від 15.02.2022 висловив заперечення щодо вартості послуг, які по суті є аналогічними запереченням, викладеним у листі №09/73 від 17.01.2022.

Згідно із розрахунком відповідача, наведеним у листі №09/274 від 15.02.2022, вартість послуг наданих підприємством послуг з транспортування теплової енергії відповідачу у січень 2022 року становить 83395039,56 грн.

Позивач листом №40/25/842 від 28.04.2022 надіслав відповідачу два примірники підписаних КП Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" Акту №02-2022 про надання послуг з транспортування теплової енергії за лютий 2022 року на суму 92822766,12 грн, який відповідач отримав 02.05.2022 (отримання відповідачем акту 02.05.2022 підтверджується відомостями з Укрпошти).

Відповідач листом №09/356/1 від 11.03.2022 висловив заперечення щодо вартості послуг, які по суті є аналогічними запереченням, викладеним у листах №09/73 від 17.01.2022, №09/274 від 15.02.2022.

Згідно із розрахунком відповідача, наведеним у листі №09/356/1 від 11.03.2022, вартість послуг наданих підприємством послуг з транспортування теплової енергії відповідачу у лютому 2022 року становить 67944030,72 грн.

Позивач листом №40/25/841 від 28.04.2022 надіслав відповідачу два примірники підписаних КП Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" Акту №03-2022 про надання послуг з транспортування теплової енергії за березень 2022 року на суму 80961275,76 грн, який відповідач отримав 02.05.2022 (отримання відповідачем акту 02.05.2022 підтверджується відомостями з Укрпошти).

Відповідач листом №09/597 від 06.05.2022 висловив заперечення щодо вартості послуг, які по суті є аналогічними запереченням, викладеним у листах №09/73 від 17.01.2022, №09/274 від 15.02.2022, №09/356/1 від 11.03.2022.

Згідно із розрахунком відповідача, наведеним у листі №09/597 від 06.05.2022, вартість послуг наданих підприємством з транспортування теплової енергії відповідачу у березні 2022 року становить 58997758,66 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань з оплати послуг з транспортування теплової енергії у період з жовтня 2021 року по березень 2022 року, позивач зазначає, що у відповідача утворилася заборгованість за спірний період у сумі 489415107,76 грн. У зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем здійснено нарахування пені у сумі 57519627,56 грн, 3% річних у сумі 5853862,88 грн та інфляційних втрат у сумі 54947477,55 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023, позов КП "Київтеплоенерго" задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Євро-Реконструкція" на користь КП "Київтеплоенерго" заборгованість у сумі 326719337,72 грн, пеню у сумі 19043563,46 грн, 3 % річних у сумі 3719149,87 грн, інфляційні втрати у сумі 37390215,30 грн та судовий збір у сумі 579 983,69 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22.08.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі №910/4109/22 в оскаржуваній частині скасовано, а справу №910/4109/22 в оскаржуваній частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При цьому, Верховний Суд у своїй постанові зазначив: «Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, КП "Київтеплоенерго" посилався на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.10.2019 у справі № 917/1324/18, від 15.07.2019 у справі № 917/743/18, від 21.01.2020 у справі № 925/1391/18, від 03.07.2019 у справі № 917/2094/17. Зі змісту судових рішень у зазначених скаржником справах, а також з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.05.2023 у справі № 910/16781/21 в аналогічній справі, вбачається подібність правового регулювання спірних правовідносин зокрема, щодо визначення уповноваженого органу на затвердження тарифу на транспортування теплової енергії суб`єкту природньої монополії, а також щодо того, що вартість транспортування теплової енергії не є договірною, а тариф на транспортування теплової енергії є державною регульованою.

Під час нового розгляду справи для правильного вирішення спору необхідним є встановлення обов`язковості тарифів, затверджених органом місцевого самоврядування (Київської міської ради) в межах своїх повноважень, для сторін у даній справі, з урахуванням законодавства, яким здійснюється державне регулювання таких тарифів та порядок їх застосування, а саме в частині виконання умов договору щодо транспортування теплової енергії підприємством та оплати товариством послуг з транспортування теплової енергії. Судам необхідно досліджувати питання застосування відповідного тарифу на транспортування теплової енергії товариства, тепловими мережами, які перебувають у господарському віддані підприємства, до суб`єкта який вчиняє дії з транспортування теплової енергії, а саме встановити, який тариф підлягає застосування у спірних правовідносинах».

Крім того, Верховний Суд у свої постанові від 22.08.2023 зауважив, що: «суди попередніх інстанцій не досліджували питання стосовно встановлення НКРЕКП у спірному періоді тарифу для КП "Київтеплоенерго", а отже не досліджено питання дотримання законодавчо унормованого принципу державного регулювання тарифів. Суди попередніх інстанцій не навели обґрунтувань дослідження питання встановлення НКРЕКП тарифу на теплову енергію для ТОВ "Євро-Реконструкція" та тарифів, за якими відповідачем здійснювалося постачання теплової енергії своїм споживачам, та чи впливає це на правовідносини, які виникли між КП "Київтеплоенерго" та ТОВ "Євро-Реконструкція"».

Судом, з урахуванням приписів ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, враховано вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 22.08.2023 у даній справі, та встановлено таке.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20, від 25.05.2023 у справі №910/16781/21.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач є теплогенеруючою та теплопостачальною організацією, яка не є теплотранспортуючою організацією, а тому транспортування теплової енергії, виробленої відповідачем, здійснюється тепловими мережами, які перебувають у господарському віданні позивача, як теплотранспортуючої організації, на підставі договору.

Таким чином, відповідач як замовник послуги з транспортування теплової енергії зобов`язаний оплачувати надані послуги у порядку та на умовах, визначених договором, та/або умовах, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, Верховний Суд у постанові від 22.08.2023 у цій справі зазначив, що "вартість транспортування теплової енергії не є договірною, а тариф на транспортування теплової енергії відповідно до статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" є державною регульованою ціною.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про теплопостачання" регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом. Ці особливості викликані такими об`єктивними умовами функціонування систем теплопостачання, зокрема, наявністю поділу господарської діяльності у сфері теплопостачання на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Зокрема, ст. 15 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що діяльність у сфері теплопостачання підлягає державному регулюванню. Державне регулювання діяльності у сфері теплопостачання провадиться у формі: ліцензування певних видів господарської діяльності в цій сфері; регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат; здійснення контролю за діяльністю суб`єктів відносин у сфері теплопостачання та застосування відповідних санкцій за порушення ними умов і правил здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання. Державне регулювання у сфері теплопостачання здійснюється: Кабінетом Міністрів України; Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до закону.

У ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" визначені загальні засади формування тарифів на теплову енергію, зокрема: тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається. Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб`єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи.

Зміст наведених вище норм дає підставу стверджувати, що регулювання діяльності у сфері теплопостачання провадиться шляхом видачі ліцензії на певний вид діяльності та встановлення уповноваженим органом тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом статей 189, 191 Господарського кодексу України та статей 10, 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

Отже, згідно із положеннями зазначених норм права, тарифи на послуги із транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін. Тобто, вартість транспортування теплової енергії не є договірною, а тариф на транспортування теплової енергії відповідно до статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" є державною регульованою ціною.

При цьому, правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що затверджений уповноваженим органом тариф на послуги із транспортування теплової енергії є обов`язковим та має застосовуватись учасниками таких правовідносин. Аналогічні правові висновки щодо обов`язковості застосування державних регульованих цін, у разі їх затвердження уповноваженим органом, викладені у постанові Верховного Суду від 15.07.2019 у справі № 917/743/18 у подібних правовідносинах.

Так, судом встановлено, що у спірний період (з жовтня 2021 року по березень 2022 року), за який заявлено до стягнення заборгованість за послуги з транспортування теплової енергії, саме виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є уповноваженим органом, який законодавчо наділений повноваженнями на формування тарифів для суб`єкта господарювання (ліцензіата, позивача), який має відповідну ліцензію на транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами.

Тарифи на транспортування та/або постачання теплової енергії визначаються органом місцевого самоврядування відповідно до вимог Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги".

За умовами укладеного між сторонами Договору, сторони погодили, що остаточний розрахунок за надані послуги з транспортування теплової енергії здійснюється відповідачем на підставі ціни транспортування 1 Гкал теплової енергії, затвердженої уповноваженим органом.

Тобто, у правовідносинах сторін за Договором застосовуються тарифи на транспортування теплової енергії, оскільки предметом укладеного договору є саме послуги з транспортування.

Судом також взято до уваги, що встановлення тарифів на транспортування теплової енергії для позивача віднесено до повноважень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який своїм розпорядженням від 23.09.2020 №1487 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, постачання теплової енергії, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", визначив тариф на транспортування теплової енергії з урахуванням витрат на утримання та ремонт центральних пунктів Підприємства, так, за розпорядженням КМДА від 23.09.2020 № 1487 (у редакції Розпорядження КМДА від 29.12.2020 № 2077) у сумі 418,49 грн/Гкал (у період 01.10.2021- 17.10.2021) та тарифом на транспортування теплової енергії, встановленим розпорядженням КМДА від 13.10.2021 № 2145 у сумі 565,90 грн/Гкал (у період 18.10.2021- 31.03.2022).

При цьому, у спірний період, заявлений до стягнення у даній справі, жодні інші тарифи на транспортування теплової енергії вже не діяли.

Судом встановлено, що постановою від 12.04.2019 № 549 "Про затвердження змін до деяких постанов НКРЕКП щодо встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов НКРЕКП" визнано такою, що втратила чинність, зокрема постанова НКРЕКП від 11.05.2017 №637 "Про встановлення тарифу на транспортування теплової енергії Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

У подальшому НКРЕКП не встановлювало жодного тарифу на транспортування теплової енергії відповідачу.

Отже, за відсутності повноважень у НКРЕКП щодо встановлення тарифу на транспортування теплової енергії позивачу, суд дійшов висновку, що тарифи, за якими позивач здійснює свою діяльність, встановлюються Київською міською державною адміністрацією відповідно до Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 (Порядок №869).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно за період з жовтня 2021 року по березень 2022 року нарахована вартість наданих відповідачу послуг з транспортування теплової енергії, виходячи з розрахунку 418,49 грн./Гкал без ПДВ, тариф який діяв з 01.01.2021 та 565,90 грн/Гкал у період 18.10.2021 по 31.03.2022.

За таких обставин, оскільки у спірний період, позивач надав відповідачу послуги з транспортування теплової енергії загальною вартістю 489415107,76 грн грн., з яких рішенням у даній справі вже було задавлено частково вимоги позивача у сумі 326719337,72 грн, що залишено без змін касаційною інстанцією, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 162695770,04 грн є обґрунтованими, документально підтверджені та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Позивачем також заявлені вимоги (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 15.11.2024) про стягнення з відповідача пені у сумі 68881394,82 грн, 3 % у сумі 35577817,98 грн, інфляційних втрат у сумі 139064351,18 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до приписів ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, у п. 5.3 Договору сторонами визначено, що у разі невиконання своїх грошових зобов`язань Товариство повинно сплатити Підприємству пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідачем було подано заперечення щодо розрахунку 3% річних та вказано, що позивачем при здійснені розрахунку санкцій не було враховану оплату відповідачем основного боргу 14.11.2024 за платіжною інструкцією №7767548330 в сумі 3000000 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, які розраховані на суму боргу за спірний період, що є предметом розгляду у даній справі, та у межах періодів зазначених позивачем, з урахуванням контр розрахунку відповідача, суд дійшов висновку, що нараховані суми пені та інфляційних втрат є обґрунтованими та арифметично правильними, а тому вимоги в цій частині правомірні та такі, що підлягають задоволенню в повному обсязі, натомість, суд погоджується із запереченнями відповідача, що позивачем не було враховано часткову оплату відповідачем суми боргу 14.11.2024. За перерахунками суду, з відповідача підлягають стягненню 35577572,09 грн 3% річних, тоді як у стягненні 245,89 грн 3% річних з відповідача суд відмовляє.

Стосовно твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для вимоги про стягнення пені суд відзначає таке.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами 1, 2. ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1.);

Відповідно до частин 1, 6 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 30.06.2023.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".

Також, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-ІХ доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 19, за яким У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Водночас, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який станом на момент прийняття даного рішення суду не є скасованим.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 258 пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у суду відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності за вищезазначеними вимогами.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат на 90%, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного ступеню прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 у справі №910/6046/16 та 27.02.2019 у справі №910/9765/18).

У постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №916/2154/19 зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19 також зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

На обґрунтування необхідності зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат на 90% відповідач зазначає, що ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" єдине джерело опалення і гарячої води для приблизно 300 тис. мешканців лівого берега ріки Дніпро в Києві та численних промислових і комерційних об`єктів. Одним з основних джерел доходів Товариства є реалізація теплової енергії та послуг з постачання теплової енергії й постачання гарячої води, тому, фінансовий стан останнього значною мірою залежить від рівня тарифів на ці послуги. Надання зазначених послуг споживачам здійснюється відповідно до укладених договорів та на рівні тарифів, які обмежені законодавчими актами, що впливає на фінансовий стан товариства та на якісні і кількісні показники цих послуг.

Також відповідач зазначив, що у зв`язку з підписання 30.09.2021 року "Меморандуму про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері постачання теплової енергії та постачання гарячої води в опалювальному періоді 2021/2022 рр." щодо не підвищення і залишення незмінними тарифів на теплову енергію та на житлово-комунальні послуги, а далі з введенням в дію Закону України від 29.07.2022 року № 2479 "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" ТОВ "ЄВРО- РЕКОНСТРУКЦІЯ", як і інші теплопостачальні компанії, до кінця воєнного стану, а також протягом шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено, вимушена постачати теплову енергію та гарячу воду за економічно необґрунтованими тарифами.

В результаті, на даний час, сформувалась заборгованість державного бюджету перед ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" з відшкодування різниці в тарифах на загальну суму 607187 тис. грн.

Суд відзначає, що згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а ст. 525, 526 ЦК України і ст.193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд, оцінюючи обставини справи, враховує, що відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи договір зі строком поставки протягом 61 календарних днів включно за дати укладення договору, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та, відповідно, об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк.

При цьому, наведені відповідачем підстави для зменшення розміру пені не є об`єктивними (винятковими) обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язань, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, оскільки укладення договорів здійснюється відповідачем з метою отримання прибутку.

На переконання суду, за встановлених обставин задоволення клопотання про зменшення розміру пені на 90% фактично буде тотожним звільненню відповідача від її сплати, що не відповідає наведеним вище правовим нормам, судовій практиці та умовам укладеного між сторонами договору.

Стосовно зменшення штрафних санкцій судом на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції.

Так, Верховний Суд у низці постанов зазначав про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 у справі №910/6046/16 та 27.02.2019 у справі №910/9765/18).

Разом з цим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19).

З урахуванням усього вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення.

Що ж стосується заяви відповідача в частині зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 90%, суд зазначає наступне.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18. Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних.

При цьому, під час вирішення заяви відповідача про зменшення 3% річних суд не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 висновок був сформований у справі, в якій загальна сума правомірно нарахованих штрафу, пені та відсотків річних перевищувала в два рази суму простроченої заборгованості.

Натомість, загальний розмір нарахованих в межах справи №910/4109/22 3% річних та інфляційних втрат не перевищує суми боргу, оплата якого прострочена відповідачем, а відтак обставини справи №910/4109/22 є відмінними від обставин у справі №902/417/18.

До того ж у справі №902/471/18 касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення 3% річних, оскільки процентна ставка відсотків річних була встановлена на рівні 40% та 96%, і явно не відповідала принципу справедливості, в той час як у цій справі відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3% та судом не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

Окремо суд звертає увагу відповідача, що інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Тобто стягнення інфляційних втрат забезпечує одержання кредитором суми боргу в еквівалентному розмірі до розміру боргу станом на перший день прострочення виконання грошових зобов`язань.

Натомість 3% річних є своєрідною мінімальною упущеною вигодою, яку б міг отримати кредитор за належного виконання зобов`язання боржником свого грошового зобов`язання (наприклад, розмістивши дані кошти в якості депозиту).

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

Положення статті 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

Відтак стягнення інфляційних втрат жодним чином не можна вважати доходом, що є більш вигідним порівняно від належного виконання господарських зобов`язань.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012, №6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на наведене суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат на 90%.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наведені заперечення відповідача стосовно того, що позивач у спірних правовідносинах при визначенні тарифу на транспортування теплової енергії має керуватись Порядком №1174, з огляду на те, що тариф на транспортування теплової енергії включено НКРЕКП у структуру тарифу на теплову енергію для Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" та його споживачів, не беруться судом до уваги, як такі що спростовані вищенаведеним.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" (02094, місто Київ, вул. Гната Хоткевича, будинок 20; ідентифікаційний код 37739041) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) заборгованість у сумі 162.695.770 (сто шістдесят два мільйона шістсот дев`яносто п`ять тисяч сімсот сімдесят) грн 04 коп., пеню у сумі 68.881.394 (шістдесят вісім мільйонів вісімсот вісімдесят одну тисячу триста дев`яносто чотири) грн 82 коп., 3% річних у сумі 35.577.572 (тридцять п`ять мільйонів п`ятсот сімдесят сім тисяч п`ятсот сімдесят дві) грн 09 коп., інфляційні втрати у сумі 139.064.351 (сто тридцять дев`ять мільйонів шістдесят чотири тисячі триста п`ятдесят одну) грн 18 коп., а також 479.813 (чотириста сімдесят дев`ять тисяч вісімсот тринадцять) грн судового збору, судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1.191.750 (один мільйон сто дев`яносто одну тисячу сімсот п`ятдесят) грн, судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1.389.360 (один мільйон триста вісімдесят дев`ять тисяч триста шістдесят) грн.

У решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текс рішення складено 04.04.2025.

Суддя Р.Б. Сташків