Ухвала

від 04.04.2025 по справі 904/1271/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/1271/23 (904/2090/24)

Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Огороднік К.М.

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2024

та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2025

у справі № 904/1271/23 (904/2090/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна»

до відповідача-1: Фермерського господарства "Добробут-Агро.",

відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Дніпро

про визнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2024 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір доручення №24-12 від 24 грудня 2019 року, укладений між Фермерським господарством "ДОБРОБУТ - АГРО." та ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" судові витрати по сплаті судового збору на суму 3 028,00 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2024 у справі № 904/1271/23 (904/2090/24), залишено без змін. Судові витрати за подання апеляційної скарги покладено на ОСОБА_1 .

21.03.2025 через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 з доданими до неї матеріалами на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2024 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі № 904/1271/23 (904/2090/24), в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення; ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна» відмовити у повному обсязі.

Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Обґрунтовуючи свою правову позицію скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень порушено норми процесуального законодавства, а саме: ст.ст.2, 13, 236 ГПК України , невірно застосовано норми матеріального права, а саме ст.7 КУзПБ та не враховані висновки Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17.

Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої ст. 287 ГПК України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Якщо скаржник вважає, що суди порушили норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, або інші порушення норм процесуального права, передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено з вказівкою на пункт/пункти, частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.

Проте скаржник не визначив відповідної підстави, передбаченої відповідним пунктом/пунктами частини другої статті 287 ГПК України, якщо вважає, що суд при розгляді справи не врахував висновків Верховного Суду, та не вказує норм права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні без врахування висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником постановах; не зазначає підстави касаційного оскарження з урахуванням статті 310 ГПК (конкретна її частина/частини та конкретний її пункт/пункти) з відповідним посиланням на статтю 287 ГПК України у разі, якщо вважає, що суди порушили норми процесуального права.

Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення судом принципу змагальності сторін.

Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

Відповідно до частин 2, 5 ст. 292 та ст. 174 ГПК України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 290 цього Кодексу, така скарга залишається без руху, про що суддею-доповідачем постановляється відповідна ухвала із зазначенням строку на усунення скаржником недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З огляду на викладене, касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі ч. 2 статті 292 ГПК України.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 288, 290, 291, 292 ГПК України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2024 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі № 904/1271/23 (904/2090/24) - залишити без руху.

2.Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме: виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України та зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

3.Роз`яснити скаржнику у справі №904/1271/23 (904/2090/24), що невиконання вимог цієї ухвали є підставою для повернення касаційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду Огороднік К.М.