Постанова

від 19.03.2025 по справі 522/1515/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 522/1515/16

провадження № 61-14759св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

стягувач - ОСОБА_2 ,

виконавець - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Носова Вікторія Іванівна, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року у складі судді Бондаря В. Я., постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів Назарової М. В., Лозко Ю. П., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області (далі - приватний виконавець) Русецької О. О., стягувач - ОСОБА_2 .

Скаргу мотивовано тим, що 13 березня 2023 року приватний виконавець Русецька О. О. прийняла постанову про відкриття виконавчого провадження (далі - ВП) № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 522/1515/16-ц, виданого 16 грудня 2022 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 200 000,00 доларів США, що на час ухвалення рішення еквівалентно за курсом Національного банку України (далі - НБУ) 5 234 000,00 грн, 3 % річних від простроченої суми боргу - 353 456,00 грн, судового збору - 6 890,00 грн, всього - 5 594 346,71 грн.

13 березня 2023 року приватний виконавець Русецька О. О. прийняла постанови про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди приватного виконавця у розмірі 766 717,67 грн, про арешт її коштів і майна.

Арешт на кошти і майно заявниці накладено на суму 8 434 394,38 грн, що на 2 000 000,00 грн більше, ніж зазначено у резолютивній частині рішення суду.

У постанові приватного виконавця Русецької О. О. від 13 березня 2023 року відсутній розрахунок та порядок стягнення основної винагороди.

Відповідно до судового рішення, виконавчого листа та постанови про відкриття виконавчого провадження розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 5 594 346,7 грн, відповідно 10 % від цієї суми - 559 434,67 грн, водночас приватний виконавець Русецька О. О. зазначила значно більшу суму у розмірі 766 717,67 грн.

Приватний виконавець Русецька О. О. помилково здійснила обрахування основної винагороди від суми заборгованості в доларах за курсом на день прийняття постанови, і яка повинна розраховуватися від суми, вказаної у виконавчому листі у гривнях, та у разі курсових змін під час виконання мала можливість прийняти іншу постанову.

Під час накладення арешту на кошти та майно ОСОБА_1 приватний виконавець Русецька О. О. розрахувала суму основного боргу на 2 072 829,62 грн більше, ніж зазначено у виконавчому документі.

У зв`язку з прийняттям НБУ постанови від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», якою обмежено продаж іноземної валюти фізичним особам та виконавцям під час виконання судових рішень, приватний виконавець Русецька О. О. не зможе перерахувати кошти в іноземній валюті стягувачу, водночас арешт майна застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що наразі неможливо.

Просила:

- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Русецької О. О. від 13 березня 2023 року у ВП № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди приватного виконавця у розмірі 766 717,67 грн;

- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Русецької О. О. від 14 березня 2023 року у ВП № НОМЕР_1 про накладення арешту на кошти ОСОБА_1 на суму 8 434 394,38 грн;

- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Русецької О. О. від 14 березня 2023 року у ВП № НОМЕР_1 про накладення арешту на майно ОСОБА_1 на суму 8 434 394,38 грн.

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про відвід судді Бондаря В. Я.

Заяву мотивовано тим, що суддя безпідставно з порушенням норм процесуального права відмовив представнику ОСОБА_1 у задоволенні заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, що обмежує права заявниці та її представника та викликає сумнів в об`єктивності та неупередженості судді.

19 квітня 2023 року та 20 квітня 2023 року ОСОБА_1 подала до суду доповнення до скарги, в яких просила:

- визнати неправомірними дії приватного виконавця Русецької О. О. щодо ненадання її представнику для ознайомлення всіх матеріалів ВП № НОМЕР_1 та зобов`язати приватного виконавця надати її представнику для ознайомлення всі матеріали ВП № НОМЕР_1;

- поновити строк на подання скарги щодо скасування постанови про відкриття ВП № НОМЕР_1 від 13 березня 2023 року;

- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О. О. від 13 березня 2023 року у ВП № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження;

- визнати протиправними дії приватного виконавця Русецької О. О. щодо розрахунку у постанові про відкриття ВП № НОМЕР_1 від 13 березня 2023 року суми, що підлягає стягненню в загальному гривневому еквіваленті станом на 13 березня 2023 року у розмірі 766 7176,71 грн;

- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Русецької О. О. від 14 квітня 2023 року у ВП № НОМЕР_1 про виправлення помилки у процесуальному документі від 14 квітня 2023 року у постанові про стягнення основної винагороди приватного виконавця у сумі 20 000,00 доларів США та 35 345,67 грн;

- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Русецької О. О. від 14 квітня 2023 року у ВП № НОМЕР_1 про виправлення помилки у процесуальному документі від 14 квітня 2023 року у постанові про арешт коштів боржника у сумі 220 000,00 доларів США та 389 302,38 грн (повний гривневий еквівалент станом на 14 березня 2023 року становить 843 4394,38 грн).

Одночасно просила поновити строк на подання доповнень до скарги та посилалася на те, що лише 19 квітня 2023 року на електронну адресу представника заявниці від приватного виконавця надійшли копії матеріалів ВП № НОМЕР_1, до яких долучено дві нові постанови приватного виконавця про виправлення помилки у процесуальному документі від 14 квітня 2023 року, які є невід`ємними частинами оскаржуваних постанов приватного виконавця.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції та мотиви їх ухвалення

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 10 квітня 2023 року

у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Бондаря В. Я. відмовив.

Суд керувався тим, що заявниця не довела обставин, які б викликали сумнів в неупередженості або об`єктивності судді, а її доводи зводяться до незгоди із процесуальними діями судді у справі, а саме відмови у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси, занесеною до протоколу судового засідання від 20 квітня 2023 року, на підставі статті 126 ЦПК України відмовлено у поновленні процесуального строку для подання доповнень до скарги щодо оскарження постанов приватного виконавця про виправлення помилок, ці доповнення залишено без розгляду та повернено заявниці (т. 1, а. с. 221, 222).

Суд першої інстанції керувався тим, що доповнення про скасування постанов приватного виконавця про виправлення помилок подані з пропуском процесуального строку на їх подання.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 20 квітня 2023 року скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Русецької О. О. щодо оскарження постанови від 13 березня 2023 року про стягнення основної винагороди приватного виконавця та постанов від 14 березня 2023 року про накладення арешту на кошти та майно залишив без задоволення.

Суд першої інстанції керувався тим, що арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі, тому відсутня помилка в розрахунку суми стягнення у постановах приватного виконавця про арешт коштів та арешт майна.

Введення певних обмежень щодо купівлі-продажу іноземної валюти не може свідчити про неможливість здійснення виконання рішення, заборгованість за яким стягнено в іноземній валюті.

У частині заперечень на стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця місцевий суд керувався тим, що розрахунок є правильним, дотримано порядку стягнення, тому доводи заявниці в цій частині не підтвердилися.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції та мотиви їх ухвалення

Не погоджуючись із ухвалами Приморського районного суду м. Одеси від 10 та 20 квітня 2023 року і протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року, ОСОБА_1 оскаржила їх в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу на вказані ухвали.

Апеляційний суд, прийнявши апеляційну скаргу ОСОБА_1 до розгляду:

- ухвалою від 02 червня 2023 року відкрив апеляційне провадження № 22-ц/813/6095/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2023 року про відмову у задоволенні відводу судді;

- ухвалою від 02 червня 2023 року відкрив апеляційне провадження № 22-ц/813/6096/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року про залишення доповнень ОСОБА_1 до скарги на постанови приватного виконавця від 13 березня 2023 року про стягнення основної винагороди приватного виконавця та постанов від 14 березня 2023 року про накладення арешту на кошти та майно без розгляду та їх повернення;

- ухвалою від 02 червня 2023 року відкрив апеляційне провадження № 22-ц/813/6081/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року про відмову у задоволенні скарги на дії приватного виконавця по суті.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 12 вересня 2023 року (з урахуванням ухвали від 20 вересня 2023 року про виправлення описки у скороченій ухвалі) апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2023 року про відмову у задоволенні заяви про відвід судді закрив на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.

Апеляційний суд керувався тим, що вказана ухвала не може бути оскаржена окремо від судового рішення по суті скарги та виснував, що скарга ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2023 року не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, оскільки її подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану ОСОБА_3 , на протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року про залишення доповнень ОСОБА_1 до скарги на постанови приватного виконавця від 13 березня 2023 року про стягнення основної винагороди приватного виконавця та постанов від 14 березня 2023 року про накладення арешту на кошти та майно задоволено частково.

Скасовано протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року про відмову у поновленні строку на подання доповнень до скарги на дії приватного виконавця у ВП № НОМЕР_1, залишення їх без розгляду та повернення і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційний суд керувався тим, що процесуальний закон не встановлює строку, протягом якого учасник виконавчого провадження може звернутися до суду із доповненням або уточненням своєї скарги. Частина доповнень та уточнень ОСОБА_1 не може бути самостійним предметом оскарження, оскільки виправлення помилки у постанові приватного виконавця може розглядатися лише разом із постановою, до якої ці виправлення внесено.

Врахувавши наведене, апеляційний суд виснував, що місцевий суд помилково відмовив у поновленні процесуального строку з огляду на його пропуск, залишивши доповнення заявниці без розгляду.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану ОСОБА_3 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року про відмову у задоволенні скарги на дії приватного виконавця по суті задоволено частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року в частині вимог про визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця Русецької О. О. від 13 березня 2023 року у ВП № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди приватного виконавця у розмірі 766 717,67 грн скасовано.

Провадження у справі у частині вказаних вимог закрито.

В іншій частині розгляду первісної скарги по суті ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 рокузалишено без змін.

Закривши провадження у справі в частині оскарження постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, апеляційний суд виснував про неврахування місцевим судом висновків Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення основної винагороди, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У частині інших вимог по суті скарги щодо скасування постанов приватного виконавця про арешт майна та коштів боржника суд апеляційної інстанції зазначив, що ці вимоги ОСОБА_1 є похідними від вимоги про скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, яка не оскаржена заявницею та є чинною.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У касаційній скарзі на ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року заявниця просить її скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 подала одну апеляційну скаргу, в якій оскаржила ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2023 року, протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року та ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року.

У зміст апеляційної скарги на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року по суті скарги заявниця включила заперечення на ухвалу місцевого суду від 10 квітня 2023 року про відмову у задоволенні заяви про відвід судді, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув і фактично не переглянув оспорювану ухвалу.

У касаційній скарзі на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 рокута постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року заявниця просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд постановою від 12 вересня 2023 року скасував протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року про відмову у поновленні строку на подання доповнень ОСОБА_1 до скарги на дії приватного виконавця у ВП № НОМЕР_1, залишення їх без розгляду та повернення, і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційний суд виснував, що скарга на дії державного виконавця повинна розглядатися разом із доповненнями до скарги. Разом з тим дійшов помилкового висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження не оскаржена разом із постановами про накладення арешту на майно та кошти, оскільки саме у доповненнях до скарги на дії приватного виконавця, які безпідставно не прийняв до розгляду місцевий суд, ОСОБА_1 і обґрунтовувала такими обставинами вимоги скарги, та їх має врахувати місцевий суд під час нового розгляду скарги.

Незважаючи на те, що практика Верховного Суду щодо юрисдикції розгляду справ за скаргами на дії державних / приватних виконавців стосовно визначення розміру основної винагороди виконавця, відносить такі спори до адміністративної юрисдикції, просить розглянути скаргу в цій частині за правилами цивільного судочинства.

У касаційній скарзі заявниця також наводить доводи щодо оскарження постанови про відкриття ВП № НОМЕР_1 та щодо розрахунку розміру стягнення за виконавчим листом, здійсненого приватним виконавцем, що став підставою для накладення арешту на кошти та майно боржниці.

Заявниця не оскаржує постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, якою переглянуто протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року про залишення доповнень ОСОБА_1 до скарги на постанови приватного виконавця від 13 березня 2023 року про стягнення основної винагороди приватного виконавця та постанов від 14 березня 2023 року про накладення арешту на кошти та майно без розгляду та їх повернення, оскільки в цій частині апеляційну скаргу ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції задовольнив, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументи інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надійшли.

Рух справи у суді касаційної інстанції

16 жовтня 2023 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Носова В. І., на ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року.

17 жовтня 2023 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Носова В. І., на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року.

Ухвалами Верховного Суду 18 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, що встановили суди

13 березня 2023 року за заявою ОСОБА_2 приватний виконавець Русецька О. О. постановою від 13 березня 2023 року відкрила ВП № НОМЕР_2 щодо виконавчого листа № 522/1515/16-ц, виданого 16 грудня 2022 року Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 01 жовтня 2013 року № 01/10/13 у розмірі 200 000,00 доларів США, що на час ухвалення рішення за курсом НБУ еквівалентно 5 234 000,00 грн, 3 % річних від простроченої суми боргу за період з 02 серпня 2015 року до 23 квітня 2018 року - 353 456,71 грн, судового збору - 6 890,00 грн (т. 1, а. с. 12).

13 березня 2023 приватний виконавець Русецька О. О. прийняла постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, згідно з якою загальна сума мінімальних витрат становить 500,00 грн, а також постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 766 717,67 грн (т. 1, а. с. 14, 16).

14 березня 2023 року приватний виконавець Русецька О. О. прийняла постанову про арешт майна, згідно з якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у розмірі 8 434 394,38 грн (т. 1, а. с. 15).

14 березня 2023 року приватний виконавець Русецька О. О. прийняла постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 , а саме арешт грошових коштів, що містяться на відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після прийняття постанови, крім коштів, звернення стягнення на які заборонено законом, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору / основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у розмірі 8 434 394,38 грн (т. 1, а. с. 17).

14 квітня 2023 року приватний виконавець Русецька О. О. прийняла постанову про виправлення помилки у процесуальному документі, мотивувальну частину постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 13 березня 2023 року у ВП № НОМЕР_1 викладено у такій редакції:

«Відповідно до ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». За вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. 2. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України Постанова № 643 від 08.09.2016 року зі змінами, у розмірі 10 %, що підлягає стягненню за виконавчим документом, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди розраховується за наступною формулою: А х 10% = W Де - А - сума, що підлягає стягненню за виконавчим документом; W сума основної винагороди приватного виконавця. Сума стягнення за виконавчим документом = (200 000,00 дол. США (що в гривневому еквіваленті на 13.03.2023 складає 7 313 720,00 грн. + 353 456,71 грн.)х 10% =20 000,00 дол. США (що в гривневому еквіваленті на 13.03.2023 складає 731 372,00 грн + 35 345,67 грн., основної винагороди приватного виконавця, що підлягає стягненню з боржника. Основна винагорода стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Абзац другий пункту першого резолютивної частини постанови про стягнення основної винагороди викласти в наступній редакції: «Основну винагороду у сумі 20 000,00 дол. США та 35 345,67 грн.» (т. 1, а. с. 99, 100).

14 квітня 2023 року приватний виконавець Русецька О. О. прийняла постанову про виправлення помилки у процесуальному документі, а саме абзац другий пункту першого постанови про арешт майна боржника від 14 березня 2023 року у ВП № НОМЕР_1 викладено у такій редакції : «У межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 220 000,00 доларів США та 389 302,38 грн (повний гривневий еквівалент станом на 14.03.2023 року складає 8 434 394,38 грн)» (т. 1, а. с. 102, 103).

14 квітня 2023 року приватний виконавець Русецька О. О. прийняла постанову про виправлення помилки у процесуальному документі, абзац другий пункту першого постанови про арешт коштів боржника від 14 березня 2023 року у ВП № НОМЕР_1 викладено у такій редакції: «У межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 220 000,00 доларів США та 389 302,38 грн. (повний гривневий еквівалент станом на 14.03.2023 року складає 8 434 394,38 грн.)» (т. 1, а. с. 106, 107).

Листом від 31 березня 2023 року Акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» повідомило приватного виконавця Русецьку О. О. про неможливість накладення арешту, оскільки станом на 31 березня 2023 року ОСОБА_1 не є клієнтом банку (т. 1, а. с. 94).

ОСОБА_1 також не є клієнтом Акціонерного банку «Південний», Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», Акціонерного товариства «МР Банк» (а. с. 108), Акціонерного банку «Укргазбанк» (т. 1, а. с. 95, 96, 109).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним стосовно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), заява № 18357/91).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - Закон у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Згідно із частинами першою та другою статті 15 Закону сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (згідно із частиною п`ятою статті 26 Закону).

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частини друга, четверта статті 27 Закону).

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (частина перша, абзаци перший, третій частини другої, частина третя статті 56 Закону).

У справі, що переглядається, боржник просила визнати неправомірними та скасувати постанови приватного виконавця Русецької О. О. у ВП № НОМЕР_1 від 13 березня 2023 року про стягнення основної винагороди приватного виконавця та від 14 березня 2023 року у ВП № НОМЕР_1 про накладення арешту на кошти та майно ОСОБА_1 .

07 квітня 2023 року ОСОБА_1 заявила відвід судді Бондарю В. Я., у задоволенні якого Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 10 квітня 2023 року відмовив.

14 квітня 2023 року під час розгляду справи в суді першої інстанції за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Русецької О. О. приватний виконавець у ВП № НОМЕР_1 прийнялапостанови про виправлення помилок в оскаржуваних постановах.

Ознайомившись зі змістом постанов приватного виконавця Русецької О. О. від 14 квітня 2023 року у ВП № НОМЕР_1 19 квітня та 20 квітня 2023 року ОСОБА_1 подала до суду доповнення до скарги в частині скасування постанов про виправлення помилок в оскаржуваних постановах приватного виконавця, оскільки вони є невід`ємною частиною оскаржуваних постанов.

Під час розгляду скарги по суті Приморський районний суд м. Одеси протокольною ухвалою від 20 квітня 2023 року відмовив у поновленні процесуального строку для подання доповнень до скарги та залишив їх без розгляду, повернувши заявниці.

Переглянувши скаргу по суті, Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 20 квітня 2023 року скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Русецької О. О. залишив без задоволення.

ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою на протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року (про залишення доповнень ОСОБА_1 до скарги на постанови приватного виконавця від 13 березня 2023 року про стягнення основної винагороди приватного виконавця та постанов від 14 березня 2023 року про накладення арешту на кошти та майно без розгляду та їх повернення) та ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року (щодо вирішення скарги по суті) разом із запереченнями на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2023 року (про відмову у задоволенні відводу судді).

Прийнявши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд відкрив три окремі провадження:

- № 22-ц/813/6095/23 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2023 року про відмову у задоволенні відводу судді;

- № 22-ц/813/6096/23 на протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року про залишення доповнень ОСОБА_1 до скарги на постанови приватного виконавця від 13 березня 2023 року про стягнення основної винагороди приватного виконавця та постанов від 14 березня 2023 року про накладення арешту на кошти та майно без розгляду та їх повернення;

- № 22-ц/813/6081/23 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року про відмову у задоволенні скарги на дії приватного виконавця.

За результатами їх перегляду апеляційний суд:

- у провадженні № 22-ц/813/6096/23 постановою від 12 вересня 2023 року протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції;

- у провадженні № 22-ц/813/6081/23 постановою від 12 вересня 2023 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року переглянув по суті, у частині оскарження постанови щодо витрат на виконавче провадження - скасував, провадження у справі закрив, в іншій частині розгляду первісної скарги по суті - залишив без змін;

- у провадженні № 22-ц/813/6095/23 ухвалою від 12 вересня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2023 року закрив.

Щодо касаційної скарги на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд частково не погоджується з висновками судів, викладеними у вказаних вище судових рішеннях з огляду на таке.

За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах щодо рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, за загальними правилами процесуального закону скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що перебуває на виконанні.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частини перша та друга статті 74 Закону).

Отже, Закон відносить до справ адміністративної юрисдикції спори, крім іншого, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження.

У постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) та від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) Велика Палата Верховного Суду виклала правові висновки, згідно з якими імперативним правилом частини другої статті 74 Закону врегульовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи частину другу статті 74 Закону з огляду на принципи визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 310/2210/21 (провадження № 14-82цс24) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір щодо оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Такий спір не є спором учасників приватноправових відносин, виконавець під час прийняття постанови про визначення розміру додаткових витрат не був у приватноправових відносинах із заявником.

Отже, практика щодо того, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема й судом якої юрисдикції, вони видані, є послідовною і сталою.

У справі, що переглядається, боржник просила визнати протиправними дії приватного виконавця щодо прийняття постанови про стягнення з неї основної винагороди приватного виконавця, а також визнати цю постанову протиправною та скасувати її.

Апеляційний суд, урахувавши вказане та сталу практику Верховного Суду, дійшов правильного висновку, що ухвала суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню, а провадження за скаргою на дії приватного виконавця у цій частині - закриттю.

Доводи касаційної скарги про те, що заявниці відомо про сталу практику щодо подібних правовідносин та юрисдикції судів, які розглядають такі скарги, водночас постанова апеляційного суду про закриття провадження у частині оскарження постанови щодо стягнення з неї винагороди приватного виконавця перешкоджає її доступу до правосуддя, є безпідставними, оскільки це не перешкоджає звернутися до суду адміністративної юрисдикції.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду за наслідками перегляду вимог скарги по суті про закриття провадження в частині визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди.

Верховний Суд зауважує, що будь-які доповнення, заперечення заявниці, подані в суді першої інстанції, що стосуються оскарження постанови про стягнення з неї основної винагороди приватного виконавця, мають розглядатися під час розгляду її скарги в цій частині в суді адміністративної юрисдикції.

Верховний Суд зазначає, що постановою від 12 вересня 2023 року апеляційний суд скасував протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції з тих підстав, що місцевий суд безпідставно не взяв до уваги доповнень ОСОБА_1 до скарги на дії (постанови) приватного виконавця Русецької О. О., що містять як нові підстави (з огляду на ухвалення постанов від 14 квітня 2023 року про внесення виправлень до оскаржуваних постанов приватного виконавця), так і нові вимоги (щодо оскарження постанови про відкриття ВП № НОМЕР_1).

Апеляційний суд у постанові від 12 вересня 2023 року, якою переглянув протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року, правильно зазначив, що постанови приватного виконавця Русецької О. О. від 14 квітня 2023 року про виправлення помилок є невід`ємною частиною оскаржуваних постанов про накладення арешту на кошти та майно боржника, тому суд має переглядати справу з урахуванням заявлених у суді першої інстанції заперечень боржника на ці постанови.

Водночас апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги, що направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з указаних вище підстав є неможливим без одночасного вирішення скарги в частині неправомірних дій приватного виконавця Русецької О. О. під час прийняття постанов про накладення арешту на кошти та майно боржника.

Таким чином, апеляційний суд неправильно залишив без змін ухвалу суду першої інстанції від 20 квітня 2023 року в частині перегляду скарги про скасування постанов приватного виконавця про накладення арешту на кошти та майно боржника та помилково направив для продовження розгляду справу в частині оскарження постанов приватного виконавця про виправлення помилок як невід`ємних частин попередніх постанов приватного виконавця.

Апеляційний суд не урахував, що оскаржувані судові рішення суду першої інстанції в цих частинах необхідно переглядати у взаємозв`язку, та в резолютивних частинах постанов від 12 вересня 2023 року зробив взаємовиключні висновки щодо результату розгляду апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, задовольнивши апеляційну скаргу частково та направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в одній частині скарги, а в іншій - залишивши судове рішення без змін, порушив норми процесуального права, на які посилалася заявниця у касаційній скарзі, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, тому необхідно вийти за межі доводів касаційної скарги та скасувати постанову апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, якою переглянуто протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року.

Отже, постанови апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, якими одночасно вирішено питання про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції та залишення без змін ухвали суду першої інстанції від 20 квітня 2023 року в частині перегляду скарги про скасування постанов приватного виконавця про накладення арешту на кошти та майно боржника, підлягають скасуванню з направленням справи в цих частинах на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо касаційної скарги на ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року колегія суддів зазначає таке.

У доводах касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що вона подала одну апеляційну скаргу, в якій оскаржила три ухвали суду першої інстанції, серед яких оскаржено ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2023 року про відмову у задоволенні відводу судді разом з ухвалою від 20 квітня 2023 року про відмову у задоволенні скарги по суті, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув та безпідставно закрив апеляційне провадження в частині розгляду апеляційної скарги заявниці на ухвалу місцевого суду від 10 квітня 2023 року про відмову у задоволенні відводу судді.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги з огляду на таке.

Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України» (DIYA 97 v. UKRAINE), заява № 19164/04, пункт 47).

ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року («Воловік проти України», заява № 15123/03, пункти 53, 55).

Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 354 ЦПК України).

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина 2 статті 353 ЦПК України).

За змістом апеляційної скарги (т. 2, а. с. 2-16) ОСОБА_1 включила заперечення на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2023 року про відмову у задоволенні заяви про відвід судді до апеляційної скарги на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року, де вирішувалося питання по суті скарги.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 643/5556/14-ц (провадження № 61-11131сво19) викладено висновок, що з огляду на правову природу ухвали суду, постановленої за наслідками розгляду скарги на дії державного або приватного виконавця, така ухвала не є ухвалою відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України та статті 379 ЦПК України, а є судовим рішенням, яке ухвалюється по суті скарги.

Верховний Суд зазначає, що ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року є судовим рішенням, ухваленим за наслідками розгляду скарги на дії / бездіяльність виконавця в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, що регулюється розділом VII ЦПК України, отже, є рішенням по суті скарги.

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув та помилково ухвалою від 12 вересня 2023 року закрив апеляційне провадження у частині оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2023 року (про відмову у задоволенні відводу) як такої, яка оскаржена окремо від рішення суду.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2023 року про відмову у задоволенні відводу необхідно скасувати, справу в цій частині передати до апеляційного суду для продовження розгляду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За результатами розгляду касаційних скарг заявниці Верховний Суд дійшов висновку про:

1) скасування постанови Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року в частині вирішення вимог скарги щодо визнання неправомірними та скасування постанов приватного виконавця про накладення арешту на кошти та майно боржника та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в частині закриття провадження щодо вимоги про визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця - залишення постанови Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року без змін;

2) скасування постанови Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, якою переглянуто протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року про відмову у прийнятті до розгляду доповнень до скарги, та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;

3) скасування ухвали Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року про закриття апеляційного провадження та направлення справи для продовження розгляду до апеляційного суду.

Щодо доводів касаційної скарги про скасування ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року колегія суддів зазначає, що вказану ухвалу у частині вирішення вимоги скарги про визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця апеляційний суд скасував та закрив провадження у справі в цій частині, з чим погодився Верховний Суд. В іншій частині ухвали за наслідками її перегляду апеляційним судом колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду та направлення справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).

Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416, 451 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Носова Вікторія Іванівна, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року, постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року в частині вирішення вимог скарги щодо визнання неправомірними та скасування постанов приватного виконавця про накладення арешту на кошти та майно боржника скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в частині закриття провадження щодо вимоги про визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця - залишити без змін.

Постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, якою переглянуто протокольну ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2023 року про відмову у прийнятті до розгляду доповнень до скарги, скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року про закриття апеляційного провадження скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік