Рішення від 25.03.2025 по справі 377/942/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/942/24

Провадження №2/377/39/25

25 березня 2025 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої - судді Малишенко Т.О., за участі секретаря судового засідання - Маряхіної І.В., позивача ОСОБА_1 , представника третьої особи Парнюк В.М., інші учасники відсутні, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області - про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

У С Т А Н О В И В :

31 жовтня 2024 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивач, посилаючись на статті 4,12,30,43,49,175-177 ЦПК України, просить:

- позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно його сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- стягнути із ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що з відповідачем ОСОБА_4 вона перебувала у близьких відносинах з 2007 року приблизно по 2010 рік, проживали разом і вели спільне господарство, в офіційно зареєстрованому шлюбі не перебували. ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач народила хлопчика, ОСОБА_4 визнав своє батьківство, подавши заяву до органу реєстрації актів цивільного стану. Отже батьком ОСОБА_5 являється відповідач - ОСОБА_4 .

Орієнтовно у 2010 року вони з відповідачем припинили спільне проживання, дитина залишилася проживати разом з мамою, відповідач пішов жити до своїх батьків, певний час проживав і працював за межами України.

Зважаючи на те, що після народження дитини участь батька в утриманні сина була мінімальною і епізодичною вона мала намір звернутися до суду з заявою про стягнення з відповідача аліментів, але останній запевняв її у тому, що буде допомагати з утриманням сина. Хоча за 13 років окремого проживання грошова допомога відповідачем надавалась кілька разів. Однак стабільного і достатнього утримання з боку відповідача не було.

Відповідач, не залишався з дитиною, не залучався до процесу виховання сина, його лікування, оздоровлення, організації навчального процесу та дозвілля. Документально будучи батьком ОСОБА_6 , фактично ОСОБА_7 батьком не являвся і батьківські обов`язки не виконував.

В 2013 році позивач вступила в шлюб з ОСОБА_8 , який ще до офіційної реєстрації шлюбу фактично став батьком ОСОБА_6 - повністю взяв на себе обов`язок по вихованню дитини, піклуванню про неї, став турботливим і люблячим товаришем, до якого у сина взаємні почуття. З ОСОБА_8 у нас також народилася спільна дитина - ОСОБА_9 , з якою у ОСОБА_6 теплі і дружні відносини.

З відповідачем ні позивач, ні син не спілкувалися мабуть років 13. Відповідач не присутній в житті дитини майже все її свідоме життя, емоційні зв`язки між батьком і сином не були сформовані, отже їх втрати не відбулося.

Син ОСОБА_6 проживає в повноцінній сім`ї де є мати, батько (чоловік ОСОБА_10 ), молодша сестричка. Свого біологічного батька ОСОБА_6 не згадує, не пам`ятає його, вважаючи своїм батьком чоловіка ОСОБА_10 , який, у разі позбавлення відповідача батьківських прав, має намір усиновити сина, про що вони неодноразово спілкувалися між собою. Отже інтересам дитини повністю відповідатиме позбавлення біологічного батька батьківських прав і усиновлення дитини особою, яка все життя її виховує.

Відповідач, будучи обізнаним що у нього є син, не телефонує дитині, не дарує йому подарунків, не вітає з днем народження чи з іншими святами, що свідчить про знецінення відповідачем таких проявів уваги. У сина взагалі немає згадок про те, як батько грав з ним, обговорював ті чи інші теми, цікавився його захопленнями. Спроб пізнати свою дитину з боку відповідача не було. Отже умисне байдуже ставлення батька до дитини, відсутність з його боку дій, спрямованих на те, щоб виконувати свої батьківські обов`язки призвело до того, що подається даний позов.

Ухвалою судді від 12 листопада 2024 року після виконання вимог, передбачених ч. 6 ст. 187 ЦПК України, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11 грудня 2024 року.

11 грудня 2024 року в підготовчому засіданні було відкладено розгляд справи на 23 січня 2025 року на підставі ст.223 ЦПК України.

Ухвалою суду від 23 січня 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 12 лютого 2025 року.

Ухвалою суду від 12 лютого 2025 року судовий розгляд справи було відкладено на 25 березня 2025 року на підставі ст.223 ЦПК України.

У судовому засіданні 25 березня 2025 року позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Позивач ОСОБА_11 , в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у суді дала пояснення аналогічно викладеним в позловній заяві.

Представник Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, третьої особи у справі, ОСОБА_12 позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. В судовому засіданні пояснила, що дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає зі своєю матір`ю ОСОБА_1 , вітчимом ОСОБА_8 , сестрою ОСОБА_13 . Батько дитини ОСОБА_7 свідомо та умисно самоусунувся від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання свого сина. Відповідач не спілкується, не цікавиться станом його здоров`я, навчанням в школі, внаслідок чого дитина не відчуває з ним жодної емоційної єдності. Власної ініціативи щодо проявів уваги до сина з боку батька не відбувається. Враховуючи, що досліджені докази підтверджують факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, то в інтересах дитини необхідно позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач ОСОБА_4 повторно в призначене судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся за місцем реєстрації, проте конверт із судовою повісткою та процесуальними документами повернуто до суду з відміткою «повертається» та «адресат відсутній за вказаною адресою». Також викликався через оголошення на офіційному сайті «Судова влада України». Заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило, клопотання про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву до суду не подано. Відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України відповідач вважається належним чином повідомленим.

За наявності умов, передбачених статтями 280-282 ЦПК України, суд обговоривши в судовому засіданні, ухвалив заочне рішення у справі.

Судом за клопотанням позивача були допитані свідки.

Неповнолітній свідок ОСОБА_5 суду показав, що він є сином позивача та відповідача. В судовому засіданні висловив свою думку про те, що його біологічного батька ОСОБА_4 необхідно позбавити батьківських прав, посилаючись на те, що він бачив батька в дитинстві, взагалі його не пам`ятає, батько не цікавиться його життям, не спілкується з ним, не вітає із святами. Зараз він проживає разом із мамою та її чоловіком і сестричкою, в сім`ї у них склалися доброзичливі відносини. Його вихованням та утриманням займаються матір та вітчим, якого він називає батьком, бо саме він проводить з ним свій вільний час, приділяє увагу та цікавиться його життям.

Свідок ОСОБА_14 суду показала, що вона є матір`ю позивача у справі, відповідач - батько її онука ОСОБА_6 . Її дочка проживала разом із відповідачем без реєстрації шлюбу, проте коли вона завагітніла він оформив дитину на себе. Відповідач проживає у м. Славутичі, проте дитиною не цікавився. За сімнадцять років відповідач можливо двічі проходив до дитини, проте жодного інтересу до життя дитини не проявляв. Забезпеченням та утриманням дитини займалася позивач та її чоловік ОСОБА_8 , у них склалися доброзичливі відносини. Про свого біологічного батька ОСОБА_6 не згадує, відповідач ніколи не вітав дитину з днем народження, не дарував подарунки. Жодних перешкод у спілкуванні із дитиною позивач не чинила. У відповідача не було бажання спілкуватися із дитиною.

Допитана в якості свідка позивач ОСОБА_1 суду пояснила, що відповідач не приймає участь у вихованні та утриманні сина ОСОБА_6 . Коли він народився, відповідач подав до органів РАГС заяву і визнав себе батьком дитини, проте коштів на утримання дитини не надавав майже 13 років, у зв`язку з чим вона звернулася до суду із позовною заявою. Після народження дитини відповідач декілька разів бачив з дитину, більше ініціативи не проявляв. Вона ніколи не чинила перешкод у спілкуванні з дитиною. Вони взагалі припинили підтримувати будь-які відносини, проте навіть проживаючи в м. Славутичі він не спілкувався із дитиною.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 26 березня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Славутицького міського управління юстиції Київській області, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Славутич, Київська область, Україна, про що 26 березня 2008 року складено відповідний актовий запис № 59. Батьком записаний ОСОБА_4 , матір`ю - ОСОБА_15 (а. с. 10 зворот).

Як вбачається із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 22 червня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Славутицького міського управління юстиції у Київській області, ОСОБА_8 та ОСОБА_15 22 червня 2013 року зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 73. Після державної реєстрації шлюбу присвоєні прізвища: чоловіку ОСОБА_16 , дружині ОСОБА_16 (а. с. 10).

Відповідно до Витягу з Реєстру територіальної громади № 2024/011072945 від 13.09.2024, Витягу з Реєстру територіальної громади № 2024/011072350 від 13.09.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач у справі, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11, 11 зворот).

Відповідно до інформації № 01-46/128, наданої 11.09.2024 директором Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Вишгородського району Київської області Г. Нашиба, Чаус Данило навчається в Славутицькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Вишгородського району Київської області з 29.08.2014 року. Відповідно до характеристики, навчається з першого класу, зарекомендував себе здібним, комунікабельним учнем. Має добрий загальний розвиток. Бере участь у громадському житті класу. Мати приділяє належну увагу вихованню, систематично відвідує школу, цікавиться успіхами. Біологічний батько навчанням та вихованням сина не цікавиться (а. с. 17).

Згідно з Декларацією № 0001-ЕТЕР-0ЕА0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , - ОСОБА_1 22.04.2021 року уклала дану декларацію з лікарем ОСОБА_17 (а. с. 13).

Відповідно до довідки ФОП ОСОБА_17 №7 від 16.09.2024 року, візити до лікаря ОСОБА_5 супроводжує мати. Батько за інформацією про стан здоров`я дитини не звертався. (а. с. 14).

З інформації № 01-12/487, виданої 01.10.2024 начальником Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, повідомлено, що до Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області не надходили письмові заяви, звернення, повідомлення щодо перешкод у спілкуванні ОСОБА_4 з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько дитини - ОСОБА_4 із письмовими заявами, зверненнями, повідомленнями з приводу перешкоджання матір`ю ОСОБА_16 ( ОСОБА_15 ) або іншими особами у спілкуванні з сином ОСОБА_18 до Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області не звертався (а. с. 14).

Відповідно до інформації Відділення поліції № 2 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області № СЕД-56845-2024 від 13.09.2024, письмових заяв, звернень, повідомлень до Відділення поліції № 2 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області від громадянина ОСОБА_4 щодо вчинення йому перепон у спілкуванні та прийнятті участі у вихованні його сина ОСОБА_5 , згідно даних ІТС ІПНП не надходило (а. с. 15).

З інформації № 183 від 12.09.2024 року, виданої директором КДЮСШ І. Жемою, ОСОБА_5 відвідував відділення важкої атлетики з 01.09.2017 року. Зі слів тренера проявляв себе дисціплиновано, урівноважено, виконав 1 юнацький розряд. Успіхами цікавились мама та відчим, з батьком контактів не було. (а. с. 18).

Як вбачається з психологічної характеристики, складеної 24.09.2024 практичним психологом ФОП ОСОБА_19 за результатами проведеного спілкування та діагностичного дослідження з дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою визначення психоемоційного стану дитини (наявність або відсутність негативних проявів), наскільки комфортно почуває себе дитина у середовищі, де вона проживає, чи здатна дитина висловити усвідомлену думку щодо позбавлення біологічного батька батьківських прав, встановлення ступеня емоційних зв`язків «дитина-мати», «дитина-батько», емоційний стан хлопця спокійний, врівноважений. Зі слів ОСОБА_6 свого біологічного батька ОСОБА_20 він не бачив з трьох річного віку, знає що він проживає в ОСОБА_21 , але ніколи його не бачив. ОСОБА_6 легко дає відповідь на питання, що від свого біологічного батька хоче відмовитися, не хоче мати його прізвище та по-батькові. За результатами психологічного дослідження емоційні зв`язки сформовані з усіма членами родини (вітчим ОСОБА_22 , мамою ОСОБА_23 , сестрою ОСОБА_13 ). (а. с. 20-34).

Відповідно до акту обстеження умов проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 01-22/45 від 30.09.2024 за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що житло розміщене на 4 поверсі 5-поверхового будинку, складається з 3-х кімнат, зал, дві спальні, кухні, санвузлу, із централізованим опаленням, водо- та електропостачанням. На час обстеження санітарно-гігієнічні умови проживання відповідають загально-прийнятим, квартира облаштована відповідними меблями (є шафи, тумбочки для речей особистого вжитку), побутовою технікою. У помешканні охайно, затишно, створені комфортні умови. Дитина проживає в безпечних умовах. Мати ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_8 належним чином забезпечують всім необхідним для його повноцінного розвитку та виховання, турбуються про його стан здоров`я. ОСОБА_1 не чинить перепон щодо спілкування батька ОСОБА_4 (а. с. 12).

Як зазначено у висновку органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Славутицької міської ради від 19.12.2024 № 1967, щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до статей 19, 150, 164 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_5 (а. с. 89-91).

Суд, вислухавши вступне слово позивача, представника третьої особи - Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, показання свідків, заслухавши думку неповнолітньої дитини, вивчивши матеріали справи, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-12 від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 вказаної Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною 1,2 ст. 27 цієї Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За правилом ч. 8 ст. 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частини 1, 4 ст. 15 Сімейного кодексу України).

Згідно з ч. 2,4 ст. 155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України, даних у пунктах 15, 16 постанови № З від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу до осіб, які умисно не виконують батьківських обов`язків, а тому повинні бути вагомі підстави для вжиття саме цього заходу.

Як зазначено у ч. 4-5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до положень ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, учасником якої є Україна, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява N 39948/06).

Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).

Так, в судовому засіданні встановлено, що від народження дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживав разом із матір`ю ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_4 разом із дитиною не проживав, іноді в період часу від народження дитини до трьох років відповідач епізодично відвідував дитину за місцем її проживання. З 2013 року відповідач ОСОБА_4 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини. Вказана поведінка відповідача по відношенню до дитини свідчить про те, що батько відсутній в житті дитини як близька людина, що призвело до відсутності сформованих емоційних зв`язків між ними.

Суд зауважує, що відповідач свідомо обрав такі життєві умови, за яких відсутня його участь у вихованні дитини. Перебуваючи на відстані, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе в достатній мірі піклуватися про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, а тому несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків.

Отже, відповідач свідомо не брав і не бере участі у вихованні сина, не піклується про нього, його фізичний, духовний та моральний розвиток, не спілкується з ним в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає сину доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти.

Встановлені обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.

ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії», заява N70879/11, встановив відсутність порушень національними судами Російської Федерації статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), а також зауважив, що, якщо батько значний проміжок часу не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, що сприятиме забезпеченню якнайкращих інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Згідно зі статтею 169 Сімейного кодексу України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, якщо зміниться поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Вирішуючи питання про стягнення із відповідача на користь позивача аліментів, суд виходить з наступного.

Як вбачається з частини другої статті 141 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Згідно із ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частини друга, третя статті 181 СК України).

Як вбачається з частин першої, третьої та четвертої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою, другою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено дві позовні вимоги: про позбавлення батьківських прав та про стягнення аліментів, тобто одна вимога немайнового характеру та одна вимога майнового характеру.

Виходячи з того, що позивачем сплачено судовий збір в сумі 1 211,20 гривень за позовну вимогу немайнового характеру, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1 211,20 гривень.

Крім цього, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 211,20 гривень за позовну вимогу майнового характеру, від сплати якого звільнена позивач на підставі пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись статтями 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно його сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду у межах платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1211,20 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір на користь держави в розмірі 1211,20 гривень.

Роз`яснити, що батько, позбавлений батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне заочне рішення суду складено 03 квітня 2025 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 .

Відповідач - ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області, юридична адреса: Київська область, м. Славутич, Центральна площа, 7, код ЄДРПОУ 04527684.

Суддя Т. О. Малишенко