Рішення від 04.04.2025 по справі 471/162/25

Справа № 471/162/25

Провадження №2/471/156/25

Номер рядка звіту 61

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2025 року

Братський районний суд Миколаївської області

в складі:

головуючого судді Гукової І.Б.,

за участю секретаря Прокопчук Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому провадженні в залі суду с-ще Братське цивільну справу № 471/162/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Новомар`ївської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права постійного користування в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Козиревич Оксана Сергіївна діючи в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Новомар`ївської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права постійного користування в порядку спадкування.

В своєму позові зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Обухівка, Братського району, Миколаївської області померла мати ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка крім іншого складається з - права на постійне користування земельною ділянкою площею 1,61 гектарів, що розташована в межах території Новомар`ївської сільської ради Вознесенського(Братського) району Миколаївської області, згідно державного акту на право постійного користування землею серії IV-МК №007030, виданого 29 грудня 2001 року на підставі рішення 22 сесії 23 скликання Новомар`ївської сільської ради Братського району Миколаївської області від 28.11.2001року №4. У встановлений законодавством шестимісячний термін, позивач звернувся до державного нотаріуса Братської державної нотаріальної контори Вознесенського району Миколаївської області з заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Однак, позивач не має можливості оформити спадщину через відсутність регламентації процедури нотаріального оформлення спадкування права постійного користування землею. В зв`язку з вказаним звернувся до суду з позовною заявою для захисту своїх спадкових майнових прав.

Представник позивача до суду надіслала заяву про розгляд справи за їх відсутності, заявлені вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надіслав заяву до суду про розгляд справи без участі представника та вирішення питання залишити на розсуд суду.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом за відсутності учасників справи, які беруть участь у справі, не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Обухівка, Братського району, Миколаївської області померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 16 вересня 2014 року, актовий запис №97(а.с.7).

Після смерті відкрилася спадщина, яка крім іншого складається з - права на постійне користування земельною ділянкою площею 1,61 гектарів, що розташована в межах території Новомар`ївської сільської ради Вознесенського(Братського) району Миколаївської області, згідно державного акту на право постійного користування землею серії IV-МК №007030, виданого 29 грудня 2001 року на підставі рішення 22 сесії 23 скликання Новомар`ївської сільської ради Братського району Миколаївської області від 28.11.2001року №4. (а.с. 11).

Після смерті ОСОБА_2 в Братській державній нотаріальній конторі була заведена спадкова справа №38/2025 спадкоємцем після смерті останньої є ОСОБА_1 . (а.с. 24).

Згідно ст. ст. 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК України).

Зважаючи на вимоги ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1ст. 1220 ЦК України). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч.1ст. 1221 ЦК України).

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до п.1 ч. 2 вказаної статті, способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до статті 1225 ЦK України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Згідно з ч.1ст. 92 Земельного кодексу України 2001 року, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України. Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма користування землею, як постійне (безстрокове) користування. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу. Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц.

Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

У постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують це право.

На відповідні відносини щодо такого користування поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція» та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право постійного користування землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у постійне користування були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право постійного користування землею, а тому таке право є дійсним.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати.

А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Отже, право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло у порядку спадкування, не припиняється ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть осіб, яким це право належало. Такі висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 по справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).

Враховуючи вказане, суд вважає можливим визнати за позивачем право постійного користування на земельну ділянку площею 1,61 гектарів, що розташована в межах території Новомар`ївської сільської ради Вознесенського (Братського) району Миколаївської області, згідно державного акту на право постійного користування землею серії IV-МК № 007030, виданого 29 грудня 2001 року на підставі рішення 22 сесії 23 скликання Новомарївської сільської ради Братського району Миколаївської області від 28.11.2001 року №4, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 259, 264, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Новомар`ївської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права постійного користування в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право постійного користування на земельну ділянку площею 1,61 гектарів, що розташована в межах території Новомар`ївської сільської ради Вознесенського (Братського) району Миколаївської області, згідно державного акту на право постійного користування землею серії IV-МК № 007030, виданого 29 грудня 2001 року на підставі рішення 22 сесії 23 скликання Новомарївської сільської ради Братського району Миколаївської області від 28.11.2001 року №4, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати залишити за позивачем.

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Новомар`ївська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області, ЄДРПОУ 04376009, місцезнаходження: вул. Данила Галицького,24, с. Новомар`ївка, Вознесенського району, Миколаївської області.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду в порядку, передбаченому ст.. 354 ЦПК України.

Суддя Гукова І.Б.