Ухвала

від 18.03.2025 по справі 761/4557/25

НЕ ВКАЗАНО

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/4557/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/1978/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою з доповненнями представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року про арешт майна,

за участю:

прокурора ОСОБА_8 ,

представника власника майна ОСОБА_7 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року задоволено клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні №22024000000000820 від 17.09.2024 року.

Накладено арешт на майно, вилучене 28.01.2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на

- мобільний телефон марки «iPhone», модель «12 Pro», серійний номер: НОМЕР_1 , ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з мобільним номером телефону: НОМЕР_4 , сірого кольору, в рожевому чохлі;

- мобільний телефон марки «iPhone», модель «14 Pro Max», серійний номер: НОМЕР_5 , ІМЕІ1: НОМЕР_6 , ІМЕІ2: НОМЕР_7 , з мобільним номером телефону: НОМЕР_8 , сірого кольору, в рожевому чохлі.

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року про накладення арешту на майно, вилучене 28.01.2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді прийнята з неповним встановленням необхідних для вирішення справи обставин та невірним застосуванням матеріальних норм, що потягло за собою однобічне та неповне з`ясування судом усіх фактичних обставин справи.

17.03.2025 року від представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких апелянт посилається на те, що слідчим суддею не надано оцінки доводам представника власника майна щодо неправомірності вилучення мобільних телефонів, належних ОСОБА_6 всупереч ухвалі слідчого судді про надання дозволу на обшук та в порушення вимог ст. 168 КПК України, якою встановлено заборону вилучення мобільних терміналів.

Зазначає, що в ході розгляду клопотання про накладення арешту на майно, представник власника майна зазначав, що можливість та необхідність вилучення майна, на яке прокурор просив накласти арешт, перевірялась слідчим суддею в ході розгляду клопотання про надання дозволу на обшук за місцем проживання ОСОБА_6 , за результатами чого було постановлено ухвалу від 13.01.2025 у справі № 761/1246/25, якою клопотання органу досудового розслідування задоволено частково.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва не було надано дозвіл на вилучення мобільних телефонів в ході обшуку.

Так, ухвала слідчого судді від 13.01.2025 у справі № 761/1246/25 свідчить про те, що доводи сторони обвинувачення щодо необхідності вилучення мобільних телефонів суперечили вимогам ч. 2 ст. 235 КПК України та не містили конкретизації в переліку речей і документів, які підлягали вилученню.

Всупереч ухвали слідчого судді від 13.01.2025 про падання дозволу на обшук, органом досудового розслідування у ОСОБА_6 були вилучені мобільні телефони «iPhone», модель «12 Pro», та марки «iPhone», модель «14 Pro Мах».

Апелянт стверджує, що слідчий суддя не взяв до уваги доводи представника власника майна щодо невідповідності вимогам закону постанови про визнання речовими доказами мобільних телефонів.

Так, згідно постанови про визнання речовими доказами від 28.01.2025 року мобільні телефони ОСОБА_6 визнані речовими доказами, оскільки вони є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються, а також підлягають конфіскації.

При цьому не зрозуміло, яким чином у випадку скоєння ОСОБА_9 правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України, мобільний телефон ОСОБА_6 може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення або містити його сліди.

Також, апелянт вважає, що вказані мобільні телефони не можуть підлягати конфіскації, оскільки ОСОБА_6 не є підозрюваною у даному кримінальному провадженні,

На думку представника не відповідають дійсності й відомості про те, що вказані мобільні телефони містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що підлягають доказуванню.

В ході обшуку ОСОБА_6 надала доступ до вказаних мобільних телефонів та слідчий мав можливість оглянути та вилучити інформацію, яка там містилась. Однак слідчий в ході огляду не знайшов відомостей, які цікавлять слідство. Крім того протокол обшуку не містить також вказаних відомостей.

Апелянт також посилається на те, що слідчий суддя порушив вимоги ст. 168 КПК України, оскільки діюча норма ст. 168 КПК України дозволяє вилучати мобільні телефони за умови наявності інформації, що на них міститься, яка цікавить слідство та у випадку необхідності проведення експертного дослідження вказаної інформації.

Представник вважає, що слідча суддя дійшла хибного висновку про те, що вилучене в ході обшуку майно - мобільні телефони, містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тобто відповідає критеріям ст. 98 КПК України.

Зазначає, що в ухвалі слідчої судді зазначено лише припущення про те, що інформація на мобільних телефонах може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин. Тобто на момент накладення арешту слідчий суддя достовірно не знав чи містяться вказані відомості чи ні.

Крім цього, на думку апелянта слідчий суддя безпідставно прийшла до висновку, що у даному кримінальному провадженні було призначено судову комп`ютерну експертизу так як будь-якого документу про направлення такої постанови до виконання прокурором надано не було.

Також слідчим суддею не надано оцінки доводам представника власника майна про те, що вилучення мобільних телефонів ОСОБА_6 становить втручання в права останньої, передбачені ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи можливість органу досудового розслідування скопіювати в ході обшуку інформацію, яка могла становити інтерес для слідства, з мобільних телефонів, належних ОСОБА_6 , накладення на таке майно арешту є порушенням права ОСОБА_6 на повагу до свого приватного і сімейного життя.

Крім того, аналіз постанови про призначення судово-комп`ютерної експертизи свідчить про те, що слідчий просить вилучити з мобільних телефонів всю наявну інформацію та всі файли.

Таким чином, в результаті проведення експертизи в розпорядженні органу досудового розслідування опиняться відомості про приватне життя ОСОБА_6 , її здоров`я, що буде прямим порушенням ст. 8 Конвенції.

Таким чином, слідча суддя в ухвалі не мотивувала, чому інтереси досудового розслідування у даному випадку повинні переважати над інтересами поваги до приватного та особистого життя ОСОБА_6 і чому таке втручання в приватне життя ОСОБА_6 буде відповідати вимогам закону.

Враховуючи викладене, апелянт вважає, що ухвала слідчої судді прийнята з неповним встановленням необхідних для вирішення справи обставин та невірним застосуванням матеріальних норм; вилучення мобільних телефонів ОСОБА_6 відбулось з порушенням вимог ст. 168 КПК України та всупереч ухвали слідчого судді про надання дозволу на обшук; вилучення мобільних телефонів ОСОБА_6 становить втручання в права останньої, передбачені ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; мобільний телефон ОСОБА_6 не відповідає критеріям ст. 98 КПК України; слідчий суддя не забезпечив «справедливого балансу» між правами особи за статтею 8 Конвенції та потребами кримінального розслідування.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила ухвалу слідчого судді залишити без змін, як законну та обґрунтовану, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги з доповненнями, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управління СБ України здійснюється досудове слідство у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №22024000000000820 від 17.09.2024.

28.01.2025 року на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва, справа №761/1246/25 від 13.01.2025, в межах даного кримінального провадження проведено обшук квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено:

- мобільний телефон марки «iPhone», модель «12 Pro», серійний номер: НОМЕР_1 , ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з мобільним номером телефону: НОМЕР_4 , сірого кольору, в рожевому чохлі;

- мобільний телефон марки «iPhone», модель «14 Pro Max», серійний номер: НОМЕР_5 , ІМЕІ1: НОМЕР_6 , ІМЕІ2: НОМЕР_7 , з мобільним номером телефону: НОМЕР_8 , сірого кольору, в рожевому чохлі.

Постановою старшого слідчого 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_10 від 28 січня 2025 року вказані мобільні телефони визнано речовими доказами.

30.01.2025 року постановою старшого слідчого 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_10 , призначено судову комп`ютерно-технічну експертизу.

30.01.2025 року (клопотання датоване 28.01.2025 року) прокурор третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернулась до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 22024000000000820 від 17.09.2024 року, у якому просила накласти арешт на майно, вилучене 28.01.2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на

- мобільний телефон марки «iPhone», модель «12 Pro», серійний номер: НОМЕР_1 , ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з мобільним номером телефону: НОМЕР_4 , сірого кольору, в рожевому чохлі;

- мобільний телефон марки «iPhone», модель «14 Pro Max», серійний номер: НОМЕР_5 , ІМЕІ1: НОМЕР_6 , ІМЕІ2: НОМЕР_7 , з мобільним номером телефону: НОМЕР_8 , сірого кольору, в рожевому чохлі.

В обґрунтування клопотання прокурор посилалась на те, що ОСОБА_9 за попередньою змовою з іншими не встановленими досудовим розслідуванням особами, усвідомлюючи, що ООО «ОВК.РУ» є дилером ТОВ СП «Атем-Франк» та приймає участь у державних закупівлях, здійснює реалізацію продукції державним підприємствам рф, діючи умисно, з метою завдання шкоди основам національної безпеки України, використовуючи схему так званого перерваного транзиту, з метою документального приховування фактичного відправника та отримувача товару, забезпечив передачу газових котлів, виготовлених ТОВ СП «Атем-Франк» з території України на адресу представників рф. Надалі ООО «ОВК.РУ» здійснено постачання вказаного обладнання на адресу Федеральної казенної установи «Центр тимчасового тримання іноземних громадян та осіб без громадянства, що підлягають адміністративному видворенню за межі російської федерації, депортації або реадмісії, «ДОН» міністерства внутрішніх справ російської федерації», Обласної державної автономної установи охорони здоров`я «Санаторий «Красиво» та Федеральної державної бюджетної установи науки «Ордену Трудового Червоного Прапора Нікітський ботанічний сад - Національний науковий центр РАН», які перебувають у федеральній власності рф, засновником та єдиним акціонером яких є держава-агресор - рф, тим самим ОСОБА_9 вчинив умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), з метою завдання шкоди Україні шляхом добровільного збору, підготовки та передачі матеріальних ресурсів та інших активів представникам держави-агресора.

Також встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , користується номером мобільного телефону НОМЕР_8 , НОМЕР_4 , є засновницею та отримує дохід від діяльності наступних підприємств: ТОВ СП «АТЕМ-ФРАНК» (код ЄДРПОУ 30853412), ТОВ «Житомиртепломаш» (код ЄДРПОУ 36575373) та ТОВ «Торговий дім «ATEM» (код ЄДРПОУ 34687677).

28.01.2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.

28.01.2025 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13.01.2025 року проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено:

1) Мобільний телефон марки «iPhone», модель «12 Pro», серійний номер: НОМЕР_1 , ІМЕН: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з мобільним номером телефону: НОМЕР_4 , сірого кольору, в рожевому чохлі.

2) Мобільний телефон марки «iPhone», модель «14 Pro Мах», серійний номер: НОМЕР_5 , ІМЕН: НОМЕР_6 , ІМЕІ2: НОМЕР_7 , з мобільним номером телефону: НОМЕР_8 , сірого кольору, в рожевому чохлі.

28.01.2025 року вищевказані предмети визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 22024000000000820 від 17.09.2024, як такі, що містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Прокурор зазначила, що з метою забезпечення зберігання речових доказів, враховуючи, що з матеріалів досудового розслідування вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вилучені 28.01.2025 року у ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , речі, предмети відповідають критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України та мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, необхідно накласти арешт на вказане тимчасово вилучене майно.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року задоволено клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні №22024000000000820 від 17.09.2024 року.

Накладено арешт на майно, вилучене 28.01.2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на

- мобільний телефон марки «iPhone», модель «12 Pro», серійний номер: НОМЕР_1 , ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з мобільним номером телефону: НОМЕР_4 , сірого кольору, в рожевому чохлі;

- мобільний телефон марки «iPhone», модель «14 Pro Max», серійний номер: НОМЕР_5 , ІМЕІ1: НОМЕР_6 , ІМЕІ2: НОМЕР_7 , з мобільним номером телефону: НОМЕР_8 , сірого кольору, в рожевому чохлі.

Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №22024000000000820 від 17.09.2024 року, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речового доказу.

З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно з ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

На переконання колегії суддів, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучене майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 28.01.2025 року.

При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно.

Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам представника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Дослідивши доводи клопотання слідчого та матеріали провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, за якими здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку про те, що тимчасово вилучене майно, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки вказане майно є матеріальним об`єктом, який може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та мають значення для кримінального провадження, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту, як речового доказу, з метою збереження.

При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.

Крім того слідчим суддею враховано необхідність проведення експертного дослідження, що спростовує доводи представника власника майна в частині відсутності підстав для арешту.

Отже, сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що вилучене майно не відповідає критеріям речових доказів, та прокурором не доведено необхідність арешту такого майна, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що мобільні телефони можуть містити відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень, а отже, відповідають ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження.

З огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Посилання представника на ту обставину, що ухвалою слідчого судді не було надано дозвіл на вилучення мобільних телефонів, не є визначеною законом підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна з цих підстав.

Як убачається з положень ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

У відповідності до ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

З урахуванням наведеного, відсутність мобільних телефонів у переліку, щодо якого прямо було надано дозвіл на відшукання та вилучення в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва про дозвіл на обшук за адресою: АДРЕСА_1 , не є перешкодою для тимчасового вилучення такого майна та звернення у подальшому з клопотанням про його арешт, тому доводи апеляційної скарги з доповненнями у цій частині є безпідставними.

Посилання представника власника майна на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 168 КПК України до уваги колегією суддів не приймаються, враховуючи наступне.

Так, як убачається із клопотання прокурора, у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що вилучене майно могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, за умови доведеності прокурором наявності беззаперечних підстав для накладення арешту на вилучене майно, порушення органами слідства вимог ст. 168 КПК України не можуть бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апелянта про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження та про те, що вилучення мобільних телефонів ОСОБА_6 становить втручання в права останньої, передбачені ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.

Інші доводи апеляційних скарг, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.

При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу з доповненнями представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4