Рішення

від 25.03.2025 по справі 904/724/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2025м. ДніпроСправа № 904/724/25

Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П., при секретарі судового засідання Білій К.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Стандарт Україна", 81100, Львівська обл., Львівський р-н., м.Пустомити, вул.Б.Хмельницького, буд.10А, код ЄДРПОУ 35775727

до Комунального підприємства "МІСЬКИЙ ТРОЛЕЙБУС", 50086, Дніпропетровська обл., м.Кривий Ріг, вул.Дніпровське шосе, буд.22, код ЄДРПОУ 34811465

про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару

Представники сторін:

від позивача: Коцай Ганна Любомирівна, ордер №1351469 від 03.03.2025р.

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Стандарт Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Комунального підприємства "МІСЬКИЙ ТРОЛЕЙБУС" про стягнення заборгованості в розмірі 315 101,19грн., з яких: основний борг - 304 135,20грн., інфляційні втрати - 9 144,72грн., 3% річних - 1 821,27грн.

Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 4 726,52 та витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за Договором про закупівлю товарів №305КП від 18.11.2024р., в частині несвоєчасної та неповної сплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою суду від 24.02.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.03.2025 о 14:00год.

03.03.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідачем було проведено звірку взаєморозрахунків, яка підтверджує, що станом на 03.03.2025р. сума заборгованості складає 154 000,00 грн, а не 304 135,20 грн, як зазначено Позивачем у позовній заяві. Доказом цього є розрахунок заборгованості КП "Міський тролейбус", що містить дані про поставку товару, видаткові накладні, рахунки та платіжні інструкції. Відповідач не заперечує факт отримання товару, однак зазначає, що Позивач не звертався до Відповідача з претензіями або вимогами щодо прострочення оплати до моменту подання позову. Це свідчить про можливість врегулювання ситуації у досудовому порядку, чого Позивач не здійснив, як це передбачено п. 9.1. Договору.

В судове засідання з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про місце, день та час судового засідання був належним чином повідомлений.

Ухвалою суду від 06.03.2025р. було відкладено підготовче засідання по справі на 18.03.2025р. о 14:00год.

07.03.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якому просить суд закрити провадження по судовій справі № 904/724/25 в частині стягнення з відповідача Комунального підприємства "МІСЬКИЙ ТРОЛЕЙБУС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО СТАНДАРД УКРАЇНА" основної суми боргу у розмірі 150 135 грн. 20 коп. Задовольнити позовні вимоги у справі № 904/724/25 по стягненню з Комунального підприємства "МІСЬКИЙ ТРОЛЕЙБУС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО СТАНДАРД УКРАЇНА" у загальному розмірі 164 965 грн. 99 коп. та понесені судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

10.03.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначає, що відповідач не наводить жодних розрахунків та доказів, які підтверджують такі суми, а обмежується лише загальними твердженнями про неправильність розрахунків Позивача без належного обґрунтування. Водночас, представлені Відповідачем суми не містять посилань на первинні документи, банківські платіжки чи інші докази, що підтверджують розрахунок заявлених сум або обґрунтовують альтернативний порядок нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Крім того, Позивач, на виконання пункту 9.1. договору, неодноразово звертався до Відповідача в усному порядку з вимогою сплати боргу та досудового врегулювання спору.

11.03.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких Відповідач заперечує щодо вимоги Позивача про стягненні інфляційних втрат у розмірі 9 144,72 грн та 3% річних 1 821,27 грн., оскільки, з урахуванням факту здійснення часткової оплати, нарахування вказаних сум вимог є некоректним. Розрахунки Позивача не враховують реальні строки оплати та чинні індекси інфляції. Відповідно до судової практики, зобов`язання має розглядатися з урахуванням фактичних платежів. Крім того, Позивач вимагає покласти на Відповідача всі судові витрати, включаючи витрати на правничу допомогу.

В судове засідання з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про місце, день та час судового засідання був належним чином повідомлений.

Ухвалою суду від 18.03.2025р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.03.2025 о 15:00год.

21.03.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів щодо витрат на правничу допомогу адвоката.

В судове засідання з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про місце, день та час судового засідання був належним чином повідомлений.

В судовому засідання 25.03.2025р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено матеріалами справи, 18.11.2024р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Стандарт Україна" та Комунальним підприємством "МІСЬКИЙ ТРОЛЕЙБУС" був укладений Договір про закупівлю товару №305КП.

Відповідно до п.1.1 предметом якого є поставка та передача Постачальником у власність Покупця товар за кодом ДК021:2015:31430000-9 електричні акумулятори (акумулятори різні(далі Товар), визначений в асортименті, якості кількості та за цінами які зазначені у Специфікації (Додаток 1) до Договору, що є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість.

Відповідно до п.3.1. загальна вартість Товару, що постачається по Даному Договору на момент його підписання становить 351 720,00грн.

Відповідно до п 4.1 Договору розрахунки за товар здійснюються Покупцем у національній валюті України, за рахунок коштів підприємства, шляхом безготівкового перерахунку належних до сплати сум за банківськими реквізитами Постачальника, зазначених у Договорі, на підставі рахунку на оплату, протягом 10 (десяти) робочих днів від дати поставки Товару, відповідно до видаткової накладної.

Відповідно до п. 7.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та даним Договором.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечуєтеся відповідачем, позивач, на виконання Договору поставив Товар відповідачу.

Отже, на момент звернення із позовною заявою заборгованість за поставлений Товар за умовами Договору поставки становила 304 135,20грн., що і стало причиною звернення з позовною заявою до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

03.03.2025 позивач подав заяву (відзив на позовну заяву), якою зазначив, що станом на 03.03.2025 р. сума заборгованості складає 154 000,00грн, а не 304 135,20грн, як зазначено Позивачем у позовній заяві, оскільки Відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар.

07.03.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження (відповідь на відзив) у справі в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 150 135,20грн. На підтвердження сплати основного боргу позивачем до клопотання додані платіжні інструкції кредитового переказу коштів:

- № 454 від 19.02.2025 року на суму 7 930,80грн. (а.с.72);

- № 455 від 19.02.2025 року на суму 111 031,20грн. (а.с.71);

- № 456 від 19.02.2025 року на суму 31 173,20грн. (а.с.70).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Як з`ясовано судом та не заперечується сторонами, частина основної заборгованість у розмірі 150 135,20грн. була сплачена відповідачем після звернення позивача до суду з даним позовом.

Ураховуючи викладене, провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 150 135,20грн. підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Відповідач не заперечував проти наявності в нього заборгованість щодо основного боргу у розмірі 154 000,00грн.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 154 000,00грн. є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3%річних.

Як встановлено матеріалами справи, позивач нараховує інфляційні втрати у розмір 9 144,72грн. за загальний період з 12.12.2024р. по 30.01.2025р., та 3% річних у розмірі 1 821,27грн. за загальний період з 11.12.2024р. по 12.02.2025р.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 7.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та даним Договором.

Відповідно до п 4.1 Договору розрахунки за товар здійснюються Покупцем у національній валюті України, за рахунок коштів підприємства, шляхом безготівкового перерахунку належних до сплати сум за банківськими реквізитами Постачальника, зазначених у Договорі, на підставі рахунку на оплату, протягом 10 (десяти) робочих днів від дати поставки Товару, відповідно до видаткової накладної.

Видаткові накладні № 135009, № 135313, № 135322, № 135325 від 26.11.2024року та №135940 від 27.11.2024 року на загальну суму 351 720 грн. 00 коп., що підписані уповноваженими представниками з двох сторін, підтверджують виконання ТОВ «АВТО СТАНДРАД УКРАЇНА» умов укладеного Договору.

Відтак, Покупець повинен був сплатити суму за Договором про закупівлю товарів № 305КП від 18.11.2024 року за видатковими накладними № 135009, № 135313, № 135322, № 135325 від 26.11.2024р. року в розмірі 319 996 грн. 80 коп. до 10.12.2024 року включно, а за видатковою накладною № 135940 від 27.11.2024 року в розмірі 31 723 грн. 20 коп. до 11.12.2024 року включно.

31.01.2025р. КП «Міський тролейбус» на виконання умов Договору про закупівлю товарів № 350КП від 18.11.2024 року сплатив ТОВ «АВТО СТАНДАРД УКРАЇНА» 47 584 грн. 80 коп.

Покупець повинен був сплатити суму за Договором про закупівлю товарів № 305КП від 18.11.2024 року за видатковими накладними № 135009, № 135313, № 135322, № 135325 від 26.11.2024 року в розмірі 319 996 грн. 80 коп. до 10.12.2024 року включно, а за видатковою накладною № 135940 від 27.11.2024 року в розмірі 31 723 грн. 20 коп. до 11.12.2024 року включно.

31.01.2025р. КП «Міський тролейбус» на виконання умов Договору про закупівлю товарів № 350КП від 18.11.2024 року сплатив ТОВ «АВТО СТАНДАРД УКРАЇНА» 47 584 грн. 80 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені в позовній заяві розрахунки ТОВ «АВТО СТАНДАРД УКРАЇНА» є обґрунтованими, арифметично правильними, здійсненими відповідно до положень ст. 625 ЦК України, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо розподілу витрат на правничу допомогу.

21.03.2025р. позивачем були долучені докази щодо витрат на правничу допомогу адвоката.

Дослідивши матеріали заяви про розподіл витрат на правову допомогу, суд зазначає про таке.

На підтвердження виконаної роботи позивач надав: Акт приймання-передачі наданих послуг від 17.03.2025р., договір №20/20 про надання правової допомоги від 01.07.2020р. та Додаткову угоду № б/н від 12.02.2025 року.

Судом встановлено, що надані позивачем документи на підтвердження витрат на правничу допомогу містять посилання на справу, в якій надано таку правничу допомогу, та є достатніми для вирішення питання розподілу таких витрат.

Згідно з ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За приписами ч. 3 ст. 244 ГПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1, 2 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Згідно з ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до з ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012, з наступними змінами (далі Закон № 5076-VI).

Пунктом 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI визначено, що договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту Закон № 5076-VI визначає гонорар. Так, ст. 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах, - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Суд, визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, здійснює розподіл таких витрат (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21).

За змістом частин першої та четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, які визначають загальне правило розподілу судових витрат, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в п.п. 119, 120 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 9 538,20грн. не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості.

Так, справа не є складною за своєю природою (стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару). По вказаній категорії справ є усталена судова практика.

Враховуючи добросовісність, розумність, принципи співмірності та розумності судових витрат, складність цієї справи, у відповідності до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку про можливість зменшення суму витрат на правову допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн.

Щодо судових витрат.

Згідно із частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").

Оскільки при зверненні до Господарського суду Дніпропетровської області заявлено вимогу майнового характеру (315 101,19грн.), то позивач сплатив судовий збір у розмірі 4 726,52грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 6402 від 12.02.2025р..

Оскільки господарським судом закрито провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 150 135,20грн., за подання до суду позовної заяви про стягнення з відповідача 164 965,9грн. підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2 474,45грн.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

Надмірно сплачений судовий збір у розмірі 2 252,07грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Суд не вирішує питання повернення судового збору, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору і закону, а за відсутності таких вимог і угод - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Крім того, згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Виходячи із положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одночасно з цим, як вбачається зі статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.

Стаття 13 ГПК України передбачає, що судочинство у господарських судах України здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у сумі 2 474,45 грн.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Закрити провадження у справі № 904/724/25 в частині стягнення з відповідача Комунального підприємства "МІСЬКИЙ ТРОЛЕЙБУС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО СТАНДАРД УКРАЇНА" основної суми боргу у розмірі 150 135,20коп.

Стягнути з Комунального підприємства "МІСЬКИЙ ТРОЛЕЙБУС", 50086, Дніпропетровська обл., м.Кривий Ріг, вул.Дніпровське шосе, буд.22, код ЄДРПОУ 34811465 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Стандарт Україна", 81100, Львівська обл., Львівський р-н., м.Пустомити, вул.Б.Хмельницького, буд.10А, код ЄДРПОУ 35775727 заборгованість у загальному розмірі 164 965,99грн., з них: частина основного боргу 154 000,00грн., інфляційні втрати 9 144,72грн., 3% річних 1 821,27грн., а також судовий збір у розмірі 2 474,45грн.

Стягнути з Комунального підприємства "МІСЬКИЙ ТРОЛЕЙБУС", 50086, Дніпропетровська обл., м.Кривий Ріг, вул.Дніпровське шосе, буд.22, код ЄДРПОУ 34811465 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Стандарт Україна", 81100, Львівська обл., Львівський р-н., м.Пустомити, вул.Б.Хмельницького, буд.10А, код ЄДРПОУ 35775727 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00грн.

У стягненні решти заявлених позивачем витрат на правничу допомогу - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04.04.2025

Суддя С.П. Панна