Постанова

від 02.04.2025 по справі 160/28383/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа №160/28383/24

адміністративне провадження № К/990/5857/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Шишова О.О.,

за участі:

секретаря судових засідань: Юзини О.В.,

представника відповідача: Сухотської К.В.,

розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року (суддя: Дєєв М.В.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року (судді: Щербак А.А., Баранник Н.П., Малиш Н.І.)

у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛЬТА»

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування розпорядження,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛЬТА» (далі також - Позивач, ТОВ «УЛЬТА») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі також - ГУ ДПС, Відповідач), в якому просило: визнати протиправним та скасувати розпорядження ГУ ДПС про анулювання ліцензій № 359-рл від 16 жовтня 2024 року в частині анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами № 04670311202406497, № 04610311202406585, №04640311202406583, № 04610311202406582, № 04610311202406581, № 04660311202406498, що видані ТОВ «УЛЬТА» (код ЄДРПОУ 45538871) (далі також - Розпорядження № 359-рл в оскаржуваній частині).

Разом з позовною заявою до суду надійшла заява ТОВ «УЛЬТА» про забезпечення позову, в якій Позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії Розпорядження 359-рл в оскаржуваній частині до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Необхідність вжиття ініційованих заходів забезпечення позову Позивач обґрунтовував тим, що:

- контролюючим органом порушено встановлену Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» № 481/95-ВР від 19 грудня 1995 року (далі - Закон № 481/95-ВР) процедуру прийняття розпоряджень про анулювання ліцензій, а також при прийнятті спірного розпорядження застосовано спрощений підхід та зроблені передчасні висновки про порушення Позивачем вимог законодавства України;

- невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може ускладнити чи навіть унеможливити поновлення оспорюваних прав та інтересів Позивача, оскільки роздрібна торгівля тютюновими виробами є основним видом діяльності ТОВ «УЛЬТА», яка можлива лише за наявності відповідних ліцензій, а тому анулювання ліцензії призведе до зупинення господарської діяльності Позивача, що очевидно потягне за собою неминучі негативні наслідки.

1.2. Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 25 жовтня 2024 заяву ТОВ «УЛЬТА» про забезпечення позову задовольнив: зупинив дію Розпорядження № 359-рл в оскаржуваній частині до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виснував, що:

- оскільки предметом спору є визнання протиправним та скасування Розпорядження № 359-рл в частині анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами №04670311202406497, №04610311202406585, №04640311202406583, №04610311202406582, №04610311202406581, №04660311202406498, заявлений захід забезпечення позову є співмірним до вимог, з якими звернувся Позивач;

- прийняття Відповідачем спірного розпорядження призводить до фактичного позбавлення ТОВ «УЛЬТА» права на здійснення основного виду господарської діяльності, що, у свою чергу, може призвести до неможливості виконання Позивачем обов`язків щодо сплати податків і зборів, неможливості виконання своїх договірних зобов`язань перед третіми особами та необхідності скорочення штату працівників підприємства та їх вимушеного звільнення;

- до перевірки судом правомірності підстав прийняття Розпорядження № 359-рл в оскаржуваній частині, у разі невжиття заявлених заходів забезпечення позову, Позивач може понести негативні і незворотні наслідки для його господарської діяльності, що істотно ускладнить ефективний захист прав та інтересів Позивача та їх наступне поновлення, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову;

- обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та водночас вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог;

- правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів вже була предметом розгляду Верховного Суду (постанови від 14 грудня 2021 року у справі №240/16920/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 440/6755/21, від 13 липня 2022 року у справі №240/26736/21, від 30 листопада 2023 року у справі № 400/7383/23, від 15 березня 2024 року у справі №500/5854/23).

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 15 січня 2025 року апеляційну скаргу Відповідача залишив без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції й указав, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може ускладнити чи унеможливити поновлення оспорюваних прав та інтересів Позивача, оскільки у зв`язку з прийняттям оскаржуваного розпорядження Позивач позбавлений права здійснювати господарську діяльність, що може призвести до розриву відповідних господарських зав`язків, вивільнення працівників, що відповідно матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності.

З урахуванням цього вказав, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі Відповідач стверджує про ухвалення оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, які просить скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі.

Не вважаючи необхідним за обставин цієї справи застосування ініційованих Позивачем заходів забезпечення позову, Відповідач стверджує, що з аналізу зазначених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видів діяльності ТОВ «УЛЬТА» вбачається, що дія Розпорядження № 359-рл в оскаржуваній частині жодним чином не спричиняє перепон у веденні Позивачем господарської діяльності, та відповідно і не зумовлює заподіяння шкоди правам та інтересам Позивача та понесення ним незворотних витрат.

Наполягає на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій, застосовуючи положення статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17, від 6 лютого 2019 року у справі №826/13306/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 16 травня 2019 року у справі №826/14303/18, від 12 лютого 2020 у справі №640/17408/19, від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20, 4 серпня 2022 року у справі №420/21952/21, 10 жовтня 2023 року у справі №120/2284/23, від 6 грудня 2023 року у справі №160/20102/23.

Наголошує, що у заяві про забезпечення позову не йдеться про ефективний захист саме порушених прав від рішень, дій чи бездіяльності ГУ ДПС, за захистом яких Позивач звернувся до суду, а до заяви не додано документального підтвердження наявності обставин, які б вказували на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду .

Крім того, згідно з доводами Відповідача рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушення вимог статей 9, 72, 242 КАС України, оскільки не містять висновків, які ґрунтуються на очевидних та беззаперечних доказах, в них не зазначено про конкретні негативні незворотні наслідки та про те, яка саме шкода правам та інтересам Позивача може настати у зв`язку з незастосуванням заходів забезпечення позову. Судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою матеріали справи, не досліджено в повній мірі обставини фактичної перевірки Позивача, не надано належної оцінки доводам та доказам, наданим Відповідачем, та надано перевагу доводам Позивача.

2.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Позивач вважає оскаржувані судові рішення обґрунтованими і законними, просить залишити їх в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач зауважує, що касаційна скарга Відповідача зводиться до розлогого цитування законодавства та судової практики без будь-яких переконливих обґрунтувань незгоди із оскарженими судовими рішеннями.

Посилаючись на положення законодавства, яке врегульовує відповідну сферу, зазначає, що для здійснення господарської діяльності з роздрібного продажу тютюнових виробів недостатньо зареєструватися суб`єктом господарювання із відповідним видом економічної діяльності, а потрібно ще отримати відповідну ліцензію. За відсутності відповідної ліцензії здійснення господарської діяльності з продажу тютюнових виробів неможливе.

Аргументуючи правомірність вжиття заходів забезпечення позову вказує, що анулювання ліцензій має наслідком зупинення господарської діяльності ТОВ «УЛЬТА» у вигляді роздрібної торгівлі тютюновими виробами. Окрім того, за твердженням Позивача, вказана обставина може призвести до розірвання договірних відносин, несплати податків до бюджету, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності, в зв`язку з чим для відновлення прав та інтересів Позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Просить Суд врахувати, що забезпечення позову шляхом зупинення оскаржуваного розпорядження Відповідача не є тотожним вирішенню спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Додатково зазначає, що судами попередніх інстанцій була врахована стала практика Верховного Суду щодо правомірності вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів: постанова від 14 грудня 2021 року у справі № 240/16920/21 , від 15 квітня 2022 року у справі №440/6755/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 160/11995/22 від 31 січня 2023 року у справі №140/8709/21, від 15 лютого 2023 року у справі № 160/9989/22, від 22 березня 2023 року у справі № 380/8301/22, від 8 червня 2023 року у справі №160/1140/23, від 9 серпня 2023 року у справі № 580/489/23, від 28 листопада 2023 року у справі № 160/7089/23, від 29 листопада 2023 року у справі № 380/11108/23, від 30 листопада 2023 року у справі № 400/7383/23.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також арґументи у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до Рекомендацій №R(89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні бути вжиті лише в межах позовних вимог та відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі №705/4587/17, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

За усталеною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24 для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

В постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Аналіз норм частини другої статті 150 КАС України вказує на те, що вжиття судом заходів забезпечення позову передбачається у таких випадках:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Роблячи висновок про існування передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, зокрема що:

- прийняття Відповідачем спірного розпорядження призводить до фактичного позбавлення ТОВ «УЛЬТА» права на здійснення основного виду господарської діяльності, що, у свою чергу, може призвести до неможливості виконання Позивачем обов`язків щодо сплати податків і зборів, неможливості виконання своїх договірних зобов`язань перед третіми особами та необхідності скорочення штату працівників підприємства та їх вимушеного звільнення;

- до перевірки судом правомірності підстав прийняття Розпорядження № 359-рл в оскаржуваній частині, у разі невжиття заявлених заходів забезпечення позову, Позивач може понести негативні і незворотні наслідки для його господарської діяльності, що істотно ускладнить ефективний захист прав та інтересів Позивача та їх наступне поновлення, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Аргументуючи свою позицію, суди погодились з доводами Позивача, що анулювання оскаржуваним розпорядженням ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами призведе до негативних наслідків для Позивача, а саме зупинення діяльності, неможливість сплачувати податки, позбавить можливості своєчасно та у повному обсязі сплачувати заробітну плату працівникам, може привести до розірвання договірних відносин та вивільнення працівників.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

В постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22 Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Водночас оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій вищенаведених підходів до вирішення питання про забезпечення позову не демонструють.

Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вважає, що заявником не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Позивача.

Як вже зазначалось, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

Проте оскаржувані судові рішення у цій справі не містять жодного обґрунтованого мотиву, з якого суди дійшли висновку, що невжиття заходів у вигляді зупинення розпорядження про анулювання ліцензій на роздрібну торгівлю тютюновими виробами може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, як і не вказано, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав Позивача, складність вчинення цих дій, не встановлено, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При вирішенні питання про забезпечення позову суди обмежилися лише висновками, що анулювання ліцензій призведе до припинення діяльності Позивача, при цьому суди не надали належної оцінки доводам Позивача з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову. Судами не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам Позивача дією Розпорядження № 359-рл в оскаржуваній частині.

Суд ще раз звертає увагу на те, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Зокрема, як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "УЛЬТА" має основним видом діяльності: 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

З метою здійснення господарської діяльності Позивачем отримані ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами терміном дії з 15 жовтня 2024 року до 15 жовтня 2025 року:

- № 04670311202406497 за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, Новокодацький район, вулиця Юрія Кондратюка, 11, Кіоск;

- № 04610311202406585 за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, Амуро-Нижньодніпровський район, вулиця Маршала Малиновського, 14Д, Кіоск;

- № 04640311202406583 за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, Індустріальний район, вулиця Калинова, 22/2, Кіоск;

- № 04610311202406582 за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, Амуро-Нижньодніпровський район, вулиця Передова, 3/1, Кіоск;

- № 04610311202406581 за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, Амуро-Нижньодніпровський район, вулиця Донецьке шосе, 121, Кіоск;

- №04660311202406498 за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, Чечелівський район, вулиця Робоча, 162Д, Кіоск.

Розпорядженням ГУ ДПС № 359-рл від 16 жовтня 2024 року вказані ліцензії було анульовано.

Колегія суддів вважає, що зазначені Позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки Позивач жодним чином не позбавлений права займатися основними видами діяльності, а саме торгівлею в неспеціалізованих магазинах продутими харчування та напоями.

При цьому Суд звертає увагу, що Позивачем не наведено доводів, як і не надано суду доказів на підтвердження того, що роздрібна торгівля саме тютюновими виробами складає основну або принаймні значну частину його господарської діяльності, як і не надано доказів на підтвердження наявності в нього тютюнових виробів, які ним не було реалізовано.

Таким чином, враховуючи, що основним видом діяльності Позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, а не виключно тютюновими виробами, Суд приходить до висновку, що анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, не може призвести до зупинення діяльності Позивача в цілому, на чому наголошувалось останнім, а відповідно і до негативних наслідків, які з цим пов`язані. Навіть втративши право роздрібної торгівлі тютюновими виробами Позивач буде мати можливість здійснювати реалізацію продуктів харчування та напоїв, тобто здійснювати свій основний вид діяльності.

З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що за результатами розгляду заяви Позивача про забезпечення позову встановлено, що ним не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам ТОВ «УЛЬТА», що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.

У заяві Позивач фактично не деталізує, яким чином невжиття заходів забезпечення позову в цьому конкретному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду обмежившись лише покликанням, що можуть мати місце негативні наслідки, які відобразяться на роботі підприємства.

Отже, у цьому конкретному випадку, відсутні беззаперечні підстави вважати, що застосування заходів забезпечення позову є співмірним з предметом спору та предметом доказування у справі.

Відповідач доречно звернув увагу в касаційній скарзі на те, що всі доводи Позивача зводяться до можливих у майбутньому порушень його прав, тобто фактично до припущень.

Так, Верховний Суд у постанові від 8 червня 2023 року у справі №160/1140/23 зазначив, що можливі у майбутньому порушення прав позивача, які ще не наступили взагалі і невідомо, чи настануть у подальшому, не є самостійною і достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Отже, колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, заявником не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій належно не встановлено і не підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою ТОВ «УЛЬТА».

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України.

3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною першою статті 351 КАС України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Провівши касаційний розгляд справи у межах доводів і вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та повноважень, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи заяву Позивача про забезпечення позову, неправильно застосували норми матеріального та допустили порушення норм процесуального права, не взяли до уваги усі обставини, які мали значення для правильного вирішення питання щодо забезпечення позову, внаслідок чого ухвалили судові рішення, які не відповідають закону, а тому підлягають скасуванню.

З огляду на це колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ГУ ДПС необхідно задовольнити, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року - скасувати з ухваленням рішення, яким в задоволенні заяви ТОВ «УЛЬТА» про забезпечення позову відмовити.

Керуючись статтями 195, 344, 351, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року скасувати.

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛЬТА» про забезпечення позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

О.О. Шишов

Повний текст постанови складено 3 квітня 2025 року.