Ухвала

від 17.02.2025 по справі 1-157/12

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11/813/1/25

Справа № 1-157/12

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючий суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

громадського захисника ОСОБА_8 ,

засудженого ОСОБА_9 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляції засудженого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_7 та громадського захисника ОСОБА_8 на вирок Болградського районного суду Одеської області від 16.01.2024 року в кримінальній справі щодо:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с.Борисівка Татарбунарського району Одеської області, громадянина України, молдаванина за національністю, з середньою освітою, розлученого, не працюючого, який до затримання проживав за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених п.п.1, 6 ч.2 ст. 115, ч.2 ст.15, п.п.9, 13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України,

встановив:

Оскарженим вироком суду ОСОБА_9 визнаний винуватим у скоєнні злочинів, передбачених п.п.1, 6 ч.2 ст. 115; ст. 15 ч.2, п.п. 9, 13 ч.2 ст. 115; ч.4 ст. 187 КК України та йому призначене покарання:

- за п.п.1,6 ч.2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч.2 ст. 15, п.п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді13(тринадцяти) років позбавлення волі;

- за ч.4 ст. 187 КК України у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.

Термін відбування покарання ОСОБА_9 обчислюється з моменту затримання, з 15 листопада 2010 року.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України, в строк відбуття покарання ОСОБА_9 зараховано строк його попереднього ув`язнення з 15 листопада 2010 року по дату набрання вироком законної сили, виходячи з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_9 до вступу вироку в законну силу залишено без змін у виді тримання під вартою.

Вироком суду задоволений позов прокурора задоволено, з ОСОБА_9 стягнуто в дохід держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Татарбунарська багатопрофільна лікарня» Татарбунарської міської ради Одеської області, витрати понесені лікарнею на стаціонарне лікування ОСОБА_10 в розмірі 2806,79 грн. (дві тисячі вісімсот шість гривень 79 копійок).

Позовні вимоги потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_11 матеріальні збитки в сумі 1303 (одна тисяча триста три) грн., а також моральну шкоду в сумі 100000 (сто тисяч) грн.

В частині позовних вимог потерпілого ОСОБА_12 провадження закрито у зв`язку зі смертю потерпілого.

Вироком суду вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальній справі.

Не погоджуючись з вироком суду, засуджений ОСОБА_9 , захисник ОСОБА_7 та громадський захисник ОСОБА_8 подали апеляції.

Захисник ОСОБА_7 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку, в апеляції просить вирок скасувати та направити кримінальну справу на новий розгляд в суді першої інстанції. Захисник вказує, що вирок ухвалено незаконним складом суду, з істотним порушенням вимог матеріального та процесуального права, з порушенням права на захист. Захисник вважає, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, тому вирок підлягає скасуванню та призначенню справи на новий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі суду. Також захисник зазначає, що вирок підлягає скасуванню, у зв`язку із недоведеністю вчинення ОСОБА_9 злочинів, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Засуджений ОСОБА_9 просить вирок скасувати, виправдати його, у зв`язку із не доведенням його винуватості у вчиненні злочинів та закрити кримінальну справу.

Громадський захисник ОСОБА_8 просить вирок скасувати, виправдати ОСОБА_8 , у зв`язку із відсутністю в його діях складів інкримінованих злочинів, закрити кримінальну справу та звільнити підсудного з-під варти в залі суду.

Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даній кримінальній справі не оскаржений.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_9 заявив клопотання про зміну йому запобіжного заходу з тримання під вартою на будь-який інший не пов`язаний із ізоляцією від суспільства, зокрема у виді підписки про невиїзд, домашнього арешту в нічний період часу за місцем проживання (батьків або сестри), або у разі залишення запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 40000 (сорока тисяч) грн.

Мотивуючи вимоги заявленого клопотання, засуджений посилається на тривалий час його утримання під вартою, тривалий розгляд кримінальної справи у судах різних інстанцій, а також стверджує про відсутність ризиків, які слугують підставою для його подальшого тримання під вартою.

Розгляд клопотання засудженого ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу проведено за відсутності потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та їх представника адвоката ОСОБА_14 , які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з`явилися.

Представник потерпілих адвокат ОСОБА_14 подав заяву про розгляд кримінальної справи без участі потерпілих та їх представника.

За таких обставин та враховуючи позицію присутніх у судовому засіданні учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду клопотання підсудного ОСОБА_9 за відсутністю інших учасників судового провадження, колегія суддів вважає, що на даній стадії апеляційного розгляду, судом були створені всі умови для реалізації права учасників провадження на доступ до правосуддя, тому з урахуванням ініціювання питання щодо зміни запобіжного заходу підсудному, розгляд клопотання можливо розглянути за даною явкою.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якогов силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заслухавши засудженого ОСОБА_9 , його захисника та громадського захисника, які підтримали клопотання про зміну запобіжного заходу; думку прокурора, який заперечував проти задоволення клопотання; вивчивши матеріали кримінальної справи та доводи клопотання засудженого; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Відповідно до вимог ст.327 КПК України (в редакції 1960 року) якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом.

Згідно ч.1 ст.335 КПК України (в редакції 1960 року) у резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені зокрема прізвище, ім?я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному за обвинуваченням, що визнане доведеним; початок строку відбування покарання, а також рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Таким чином, слід констатувати, що положеннями ст.335 КПК України (в редакції 1960 року) закріплено обов`язок суду під час постановлення вироку вирішити питання щодо запобіжного заходу, який буде забезпечувати виконання ухваленого вироку. У випадку, коли таку особу засуджено до позбавлення волі, за відсутності встановлених виняткових випадків, відносно неї застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою.

У даній кримінальній справі, вироком Болградського районного суду Одеської області від 16.01.2024 року, ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні злочинів, передбачених п.п.1, 6 ч.2 ст. 115, ч.2 ст.15, п.п.9,13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України, та із застосуванням ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно йому визначене покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_9 обчислюється з моменту затримання, а саме з 15.11.2010 року.

В силу ч.5 ст. 72 КК Українизараховано засудженому ОСОБА_9 в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 15.11.2010 року по дату набрання вироком законної сили, виходячи з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі.

Вироком суду запобіжний захід засудженому ОСОБА_9 до вступу вироку в законну силу залишено без змін у виді тримання під вартою.

Розглядаючи клопотання засудженого ОСОБА_9 , колегія суддів керується наступними положеннями кримінального процесуального закону.

Відповідно до вимог ч.1 ст.335 КПК України (в редакції 1960 року) у резолютивній частині обвинувального вироку зазначається, окрім іншого, рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Із вироку місцевого суду вбачається, що в даній справісуд виконав приписи ч.1 ст.335 КПК України (в редакції 1960 року), зокрема залишив без змін запобіжний захід у виді тримання під вартою засудженому ОСОБА_9 , до вступу вироку в законну силу.

Колегія суддів звертає увагу, що виходячи знаведеної правової конструкції ст.335 КПК (в редакції 1960 року), у вироку суду вказаний конкретний, обумовлений часовими рамками строк тримання його під вартою, а саме: до набрання вироком законної сили, що узгоджується з принципом правової визначеності, який є загальною ідеєю Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод та верховенством права.

Колегія суддів наголошує, що після проголошення вироку запобіжний захід відіграє роль заходу забезпечення виконання покарання, покликаного запобігти спробам втечі засудженої особи та ухилення від відбування призначеного покарання, вчинення нових злочинів, а також як захід забезпечення належної процесуальної поведінки під час гіпотетично можливого провадження з перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

Одночасно з цим, як Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року , так і КПК України (в редакції 1960 року) не встановлюють особливостей процедури обрання чи зміни запобіжного заходу на різних стадіях кримінального провадження (досудового розслідування, судового розгляду, апеляційного перегляду тощо), у зв`язку з чим суд першої інстанції, обґрунтовано залишив без змін застосований до ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартоюдо набрання вироком законної сили, з урахуваннямрішення Європейського суду з прав людини у справі «Руслан Яковенко проти України» від 04.06.2015 року.

Європейський суд з прав людини в рішенні «Руслан Яковенко проти України»(пункт 46), зазначив, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. Особа засуджена судом першої інстанції, яка перебуває під вартою до закінчення строку оскарження вироку, не може вважатися такою, що перебуває під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення за підпунктом «с» пункту 1 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод».

При цьому, у вказаному рішенні Європейський суд наголосив, що навіть, якщо національне законодавство передбачає, що вирок набирає законної сили лише після завершення розгляду справи судами усіх інстанцій, попереднє ув`язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції.

У такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно із ст.5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання, а питання щодо законності такого тримання під вартою можуть бути переглянуті коли виникають нові обставини.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, починаючи з дати постановлення вироку, навіть якщо лише судом першої інстанції, підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції.

Словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з`явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoffv. Germany) від 27 червня 1968 року, С. 23, п. 9, Series А № 7).

Отже, у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання (справа «Руслан Яковенко проти України», п. 32).

На стадії винесення вироку, після здійснення судового розгляду кримінального провадження по суті, дослідження усіх доказів та обставин у справі, коли у розпорядженні суду наявні усі матеріали кримінального провадження, Суд повною мірою володіє усією інформацією, яка дозволяє йому прийняти обґрунтоване рішення щодо визначення обвинуваченій особі запобіжного заходу.

Особа, засуджена судом першої інстанції, яка перебуває під вартою до закінчення строку оскарження вироку, не може вважатися такою, що перебуває під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення за підпунктом «c» пункту 1 статті 5 Конвенції .

Пунктом 3 статті 5 Конвенції зазначено, що гарантія, передбачена підпунктом «с» пункту 1 ст.5 Конвенції, надає право особі негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і такій особі має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, у тому числі - у зв`язку із застосуванням відносно особи запобіжного заходу у вигляді застави. У той же час, відносно осіб, які затримані відповідно до підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції положення пункту 3 статті 5 Конвенції не застосовні.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне оцінювати доводи клопотання про зміну запобіжного заходу через призму приписів ст.274 КПК України (в редакції 1960 року), відповідно до яких під час розгляду справи суд, при наявності підстав, може своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо підсудного. При обранні запобіжного заходу у виді застави або тримання під вартою суд повинен керуватися відповідними статтями Глави 13 цього Кодексу.

Статтею 148 КПК України (в редакції 1960 року) визначено мету та підстави застосування запобіжних заходів.

Запобіжні заходи застосовуються до підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність (ч.1 ст.148 КПК України (в редакції 1960 року).

Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність (ч.2 ст.148 КПК України (в редакції 1960 року).

Статтею 150 КПК України (в редакції 1960 року) визначені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу. При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу крім обставин, зазначених у статті 148 цього Кодексу, враховується тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа, її вік, стан здоров?я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.

Статтею 165 КПК України (в редакції 1960 року) передбачені загальні положення щодо порядку застосування, скасування і зміни запобіжного заходу.

Заміна одного запобіжного заходу іншим або його скасування, зміна або скасування обов`язків, передбачених статтею 149-1 цього Кодексу та покладених на особу, здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом з додержанням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжному заході або в раніше застосованому запобіжному заході.

Водночас підставами звернення з клопотанням про зміну/скасування запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Існування таких обставин повинно бути обґрунтовано належними доказами.

Разом з тим, із клопотання про зміну запобіжного заходу вбачається, що у якості підстав для зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на інший не пов`язаний із ізоляцією від суспільства, засуджений посилається на відсутність ризиків, які обумовлюють необхідність його подальшого тримання під вартою. Проте, вказані доводи є необґрунтованими, оскільки питання щодо запобіжного заходу у виді тримання під вартою було вирішено оскарженим вироком місцевого суду з огляду на призначеннясудом реального покарання у виді довічного позбавлення волі.

З урахуванням наведених обставин, у даному випадку, тривалий час утримання під вартою ОСОБА_9 та час розгляду даної кримінальної справи у різних судових інстанціях, не може бути достатньою підставою для зміни йому запобіжного заходу.

Крім того, з урахуванням обставин кримінального провадження, призначеного місцевим судом покарання засудженому ОСОБА_9 у виді довічного позбавлення волі, доводи сторони захисту про те, що підсудний має родину, може проживати за місцем мешкання його родичів, також не можуть бути достатніми підставами для зміни йому запобіжного заходу.

Колегія суддів вважає, що оскаржений вирок суду в частині рішеннящодо запобіжного заходу є достатньо мотивованим та не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зважаючи на існування у цьому провадженні реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного/обвинуваченого/підсудного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу сторони кримінального провадження повинні подати суду докази обставин, на які вони посилаються.

Відтак, для зміни запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту, остання повинна довести, що обставини, наведені у ст.148 КПК України (в редакції 1960 року), які враховувались судом при застосуванні запобіжного заходу, перестали існувати або ж їх вага суттєво зменшилась.

Натомість, клопотання засудженого ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу не міститьдоводів на підтвердження зміни обставин, які слугували підставами для застосування запобіжного заходу за вироком суду, оцінивши які колегія суддів могла б дійти висновку про відсутність підстав для подальшого тримання засудженого під вартою та наявність підстав для зміни запобіжного заходу на інший, менш обтяжливий.

За наведених обставин, посилання засудженого ОСОБА_9 на те, що на даний час йому можливо змінити запобіжний захід на такий, що не пов`язаний з триманням під вартою, у виді підписки про невиїзд чи застави, з огляду на тяжкість злочинів за які він засуджений, вид та строк призначеного вироком суду покарання, на даній стадії є необґрунтованими, оскільки не можна виключати, що розуміючи невідворотність необхідності відбування найсуворішого покарання у разі залишення апеляційним судом вироку місцевого суду без змін, засуджений може вдатися до спроб ухилитися від правосуддя.

Також, колегія суддів звертає увагу, що ст.149 КПК України (в редакції 1960 року) визначені види запобіжних заходів, а саме: підписка про невиїзд, особиста порука; порука громадської організації або трудового колективу; застава; взяття під варту та нагляд командування військової частини. За таких обставин, застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, про який просить засуджений, не передбачено КПК України (в редакції 1960 року).

З урахуванням викладеного, колегією суддівне встановлено підстав для задоволення клопотання засудженого ОСОБА_9 .

Керуючись ст.ст. 377, 379 КПК України (в редакції 1960 року), апеляційний суд,

постановив:

Відмовити в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу.

Ухвала набирає законної сили з моментуїї оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4