Постанова

від 13.06.2007 по справі 6589-2007а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

6589-2007А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

ПОСТАНОВА

Іменем України

13.06.2007Справа №2-15/6589-2007А

Суддя господарського суду АР Крим І.А. Іщенко, розглянувши матеріали адміністративної справи 13.06.2007 р. у судовому засіданні, що почалося у 11:00 за участю секретаря судового засідання  Г.В. Козлова,   

За участю представників:

Від позивача   - Печерський Є.А., керівник

Від відповідача – Алфьоров В.В., довіреність № 949/02-14 від 27.12.2006 р.

ухвалив постанову по справі №2-15/ 6589-2007А у 11:20

за адміністративним позовом Підприємства „Діва” (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Київська, 82-А, код ЄДРПОУ 30624875)

до відповідача Малоріченської сільської ради (98520, АР Крим, м. Алушта, с. Малоріченське, вул.. Комсомольська, 8, код ЄДРПОУ 04367393)

про визнання недійсним рішення та спонукання до виконання певних дій

Обставини адміністративної  справи:

Підприємство „Діва”  звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Малоріченської сільської ради про визнання недійсним рішення 14-ої сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради від 03.04.2007 р. № 14/149 про відмову в продовженні рішення сесії № 3/11 від 13.06.2002 р. «Про затвердження техзвіту та надання земельної ділянки в оренду Підприємству «Діва» недійсним, також про визнання за Підприємством «Діва» переважного права на продовження строку оренди земельної ділянки, розташованої в с. Рибачье, район набережної, загальною площею 0,0080 га, про зобов'язання Малоріченської сільської ради м. Алушта продовжити рішення 3-ої сесії 24 скликання № 3/11 від 13.06.2002 р. «Про затвердження техзвіту та надання земельної ділянки в оренду Підприємству «Діва» строком на 15 років, а також укласти з підприємством «Діва», м. Сімферополь договір оренди вказаної земельної ділянки зі зміною його істотних умов, а саме передачі земельної ділянки в оренду строком на 15 років для використання її в комерційних цілях – під розміщення буфету з літнім майданчиком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення відповідача про відмову в продовженні рішення сесії зокрема про надання земельної ділянки позивачу в оренду суперечить вимогам законодавства, не містить належних причин такої відмови з посиланням на конкретні норми права. Позивач зазначив, що на час прийняття відповідачем спірного рішення будь-які перешкоди для продовження договору оренди були відсутні.

У судовому засіданні 13.06.2007 р. представник позивача надав заяву про зміну позовних вимог в порядку статей 51, 137 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно якої просить суд визнати недійсним рішення 14-ої сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради від 03.04.2007 р. № 14/149 про відмову в продовженні рішення сесії № 3/11 від 13.06.2002 р. «Про затвердження техзвіту та надання земельної ділянки в оренду Підприємству «Діва» недійсним, зобов'язати Малоріченську сільську раду м. Алушта продовжити строк оренди земельної ділянки, загальною площею 0,0080 га, розташованої в с. Рибачье, район трьох сосен, на 15 років, а також зобов'язати укласти з підприємством «Діва», м. Сімферополь договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 15 років для використання її в комерційних цілях – під розміщення буфету з літнім майданчиком.

Судом вказана заява прийнята до розгляду.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує, просить відмовити в адміністративному позові, оскільки строк договору оренди земельної ділянки, раніше наданої позивачу скінчився 28.05.2007 р., а відповідач відповідно до статті 12 Земельного кодексу України самостійно розпоряджається землями територіальної громади.

          Розгляд справи відкладався, у судовому засіданні оголошувалася перерва в порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши представлені сторонами докази, та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Рішенням 3-ої сесії 24 скликання Малоріченської сільської ради № 3/11 від 13.06.2002 р. «Про затвердження техзвіту та надання земельної ділянки в оренду підприємству «Діва» була надана підприємству «Діва» (м. Сімферополь, вул. К. Маркса, 5, директор Царенко Ю.В.) в оренду строком на три роки земельна ділянка площею 0,0080 га, розташована в межах населеного пункту за адресою с. Рибачье, район набережної, для використання її в комерційних цілях – під розміщення буфету з літнім майданчиком. (а.с. 16)

20 травня 2004 р. між Малоріченською сільською радою (власник землі -Орендодавець) і Підприємством «Діва» (Орендар) згідно Рішення 3-ої сесії 24 скликання Малоріченської сільської Ради № 3/11 від 13.06.2002 р. був укладений Договір оренди земельної ділянки, розташованої в с. Рибачье, район набережної, загальною площею 0,0080 га, строком на 3 роки для використання в комерційних цілях - під розміщення буфета з літнім майданчиком. (а.с. 8-16)

Вказана земельна ділянка виділена в натурі, про що свідчить акт встановлення меж та план земельної ділянки. (а.с. 14), які є невід'ємною частиною Договору.

21 травня 2004 р. по Акту прийому-передачі земельна ділянка була передана Орендареві. (а.с. 15)

28 травня 2004 р. вказаний Договір оренди був зареєстрований у встановленому чинним законодавством України порядку в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі №  1   Малоріченської сільської Ради, про що зроблений запис № 39. (а.с. 16)

Враховуючи, що Договір оренди земельної ділянки вступив в силу з моменту його державної реєстрації, 3-річний термін його дії скінчився 28 травня 2007 року.

Впродовж всього періоду оренди земельної ділянки Підприємство «Дива» сумлінно виконувало свої договірні обов'язки Орендаря: своєчасно і в повному обсязі перераховувало орендну плату, що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.04.07 г. (а.с. 19)

14.02.2007 р. вих. № 5 Підприємство «Діва» звернулося з клопотанням до Малоріченської сільської Ради (а.с. 18) про продовження Договору № 39 від 28.05.04 р. на новий термін, враховуючи закінчення терміну Договору оренди земельної ділянки, керуючись статтею 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», пунктом 2.2 Договору про те, що Орендар, який належно виконував обов'язки згідно умов Договору, має за інших рівних умов переважне право перед третіми особами на поновлення договору оренди.

Вказане  клопотання було залишене Малоріченською сільською Радою без відповіді, у зв'язку з чим Підприємство «Діва» було змушене повторно звернутися до Орендодавця з аналогічним клопотанням (вих. № 8 від 30.03.07 р.) (а.с. 17), в якому повторило прохання направити Орендареві при позитивній відповіді відповідне рішення сільської Ради про продовження договору оренди земельної ділянки, а при негативному - вказати причини відмови.

03.04.07 р. у відповідь на вказане клопотання 14-ою сесією 5-го скликання Малоріченської сільської Ради було винесено  рішення № 14/149 «Про продовження рішення сесії № 3/11 від 13.06.02 р. «Про затвердження техзвіту та надання земельної ділянки в оренду підприємству «Діва», яким було відмовлено в продовженні рішення сесії Малоріченської сільської Ради № 3/11 від 13.06.02 р. про надання Підприємству «Діва» в оренду строком на 3 роки земельної ділянки площею 0,0080 га, розташованої в межах населеного пункту за адресою : с. Рибачье, район Набережної, із земель сільської ради, для використання її в комерційних цілях під розміщення буфету з літнім майданчиком. (а.с. 7)

Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для  звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк,  який, якщо не встановлено інше,  обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна  була  дізнатися  про  порушення  своїх  прав,  свобод  чи інтересів.

Частина 3 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що адміністративний позов може містити вимоги, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень. Однак, оскільки частиною 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства  України визначено, що позовна заява може містити, крім визначених частиною третьою цієї статті, інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, формулювання позивачем вимог про визнання недійсним рішенння органу місцевого самоврядування визнаються судом правомірними.

          Питання визначення системи та гарантій місцевого самоврядування  в  Україні, засади    організації   та   діяльності,   правового   статусу   та відповідальності   органів    та    посадових    осіб    місцевого самоврядування, обсяг повноважень при здійсненні своєї діяльності органів місцевого самоврядування визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування».

Згідно зі статтею 25 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

          Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад.

          Відповідно пунктів 1, 2 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» ради в межах своїх повноважень приймають нормативні та  інші акти у формі рішень.  

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою встановлено Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».

Так, відповідно до статті 116 Земельного кодексу України  юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності (стаття 93 Земельного кодексу України).

Згідно статті 290 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з орендою землі як засобу виробництва, регулюються Земельним кодексом України та іншими законами.

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статей 123, 124  Земельного кодексу України  особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки в оренду із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.  

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування» серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування передбачає, зокрема, принцип законності.

Принцип законності визнається судом таким, що кореспондується зі статтями 1 і 8 Конституції України, які визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права.

Крім того, стаття 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та у межах  повноважень й шляхом, передбаченим Конституцією України та нормативно-правовими актами. Додержання принципу законності передбачає також прийняття суб'єктами владних повноважень законних актів, тобто певної форми актів, виданих у визначеному порядку компетентними органами в межах їх повноважень.

Суд зазначає, що відповідно до Роз'яснень Президії Вищого Арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000  «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних   з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним  є  невідповідність його  вимогам  чинного  законодавства  та/або  визначеній  законом компетенції  органу,  який  видав  цей  акт.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР, акти органів і посадовців місцевого самоврядування, прийняті у формі рішень, повинні відповідати Конституції та законам України. У разі такої невідповідності вони визнаються незаконними в судовому порядку (пункт 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Проте, при прийнятті рішення від 03.04.07 р. № 14/149 14 -та, сесія 5-го скликання Малоріченськї сільської Ради не приводить в ньому законних підстав для відмови в продовженні рішення № 3/11 від 13.06.02 р. про надання Підприємству «Діва» в оренду вказаної вище земельної ділянки.

При винесенні оспорюваного рішення сесія сільської Ради керувалася статтею 33 Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтею 12, статтею 40, статтею 124 Земельного кодексу України.

Застосування сесією статті 40 Земельного кодексу України, яка регулює питання передачі громадянам України земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будов і гаражного будівництва, є неправомірним та безпідставним, оскільки в даному випадку йдеться про продовження рішення про передачу земельної ділянки юридичній особі в оренду для використання в комерційних цілях.

Крім того, сесія при винесенні оспорюваного рішення ґрунтується не на положеннях Закону та Договору оренди про переважне право добросовісного орендаря на відновлення договору оренди на новий термін, а на рекомендаціях постійній комісії сільської Ради з питань землекористування, охорони природи і сільського господарства. При цьому сутність і мотиви даних рекомендацій в рішенні не вказані.

Так, спірне рішення не містить жодного посилання на положення чинного законодавства України в обґрунтування відмови в продовженні рішення № 3/11 від 13.06.02 р. про надання Підприємству «Діва» в оренду вказаної вище земельної ділянки, що не може бути розцінене судом як дотримання відповідачем принципу законності.

Більш того, відповідачем не надані суду докази порушення позивачем правил експлуатації, що підтверджують доводи відповідача про загибель однієї з сосен у зв'язку з дренажуванням сточних вод з туалету, розташованого на ділянці, через що неможливо встановити, що саме ці факти послужили підставою для прийняття спірного рішення.

Суд звертає увагу на те, що частиною 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. Аналогічне положення закріплено в пункті 2.2. Договору оренди від 28.05.2004 р., яким передбачено право землекористувача на переважне продовження договору після закінчення строку його дії при дотриманні його умов.

Таким чином, виходячи із законного переважного права позивача на продовження терміну оренди земельної ділянки, право користування Підприємством «Діва»» даною земельною ділянкою не може бути припинене без законних на те підстав.

Вищенаведене свідчить про відсутність законних підстав для відмови у задоволенні клопотання позивача про продовження Договору № 39 від 28.05.04 р. на новий термін.

          На час прийняття відповідачем спірного рішення будь-які перешкоди для продовження договору оренди були відсутні.

Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про неналежне виконання Підприємством «Діва» своїх обов'язків під час дії договору оренди земельної ділянки, у той час як відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна  сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  яких ґрунтуються її вимоги та заперечення,  крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Судом відповідно пункту 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України за справами щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень має бути перевірено чи прийняті оспорювані рішення зокрема  з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В адміністративних справах про протиправність рішень,  дій чи  бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень  обов'язок  щодо доказування правомірності  свого  рішення,  дії  чи  бездіяльності покладається    на   відповідача,   якщо   він   заперечує   проти адміністративного позову.

Представник Малоріченської сільської ради приймав участь у судовому засіданні та мав можливість надати суду докази в обґрунтування своїх заперечень. Однак, відповідачем не надано доказів правомірності прийнятого рішення, які б спростовували заявлені позивачем позовні вимоги.

Приймаючи до уваги вищенаведені принципи, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, представлені докази, суд вважає оскаржуване рішення прийнятими без дотриманням встановлених принципів та норм закону.

При цьому треба зазначити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, суд не вправі розв'язувати питання, що виходять за межі позовних вимог.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також вказується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.

Так, статтею 129  Конституції України  закріплений принцип змагальності сторін, а також їх рівність перед Законом та судом. Сторона вільна в наданні суду доказів, та в доказуванні перед судом їх упередженості.

Згідно   статті 8  Конституції  України   вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.        

Тобто, суд вправі, і більш того, зобов'язаний  розглядати спір за тими матеріалами, які представлені зацікавленими сторонами.

Статтею  55 Конституції України  закріплено, що  права осіб  захищаються судом та кожному   гарантовано право на оскарження в суді  рішень органів   місцевого самоврядування.

Способи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки встановлено  частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України, яка передбачає такий спосіб захисту порушених прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, як визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.04 р. № 7 захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно частини 3 статті 152 Земельного кодексу України шляхом: визнання права; повернення земельної ділянки в стан, що існував до порушення права; визнання недійсним рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань, віднесених до їх компетенції, при цьому суд у випадках задоволення вимог позивача визнає рішення цих органів недійсними і зобов'язує їх, залежно від характеру спору, виконати певні дії в захист порушеного права або сам визнає таке право за позивачем.

Виходячи з того, що, ухваливши оскаржуване рішення,  відповідач тим самим порушив принцип законності, право позивача на отримання в оренду земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності (статті 116, 124 Земельного кодексу України), право на свободу здійснення підприємницької діяльності (стаття 43 Господарського кодексу України), не дотримався  державних гарантій підприємництва (стаття  48 Господарського кодексу України), суд вважає, що для захисту порушених прав Підприємства «Діва» слід визнати недійсним оскаржуване рішення відповідача № 14/149 від 03.04.2007 р.  «Про продовження рішення сесії № 3/11 від 13.06.02 р. «Про затвердження техзвіту та надання земельної ділянки в оренду підприємству «Діва», яким було відмовлено в продовженні рішення сесії Малоріченської сільської Ради № 3/11 від 13.06.02 р. про надання Підприємству «Діва» в оренду строком на 3 роки земельної ділянки площею 0,0080 га, розташованої в межах населеного пункту за адресою : с. Рибачье, район Набережної, із земель сільської ради, для використання її в комерційних цілях під розміщення буфету з літнім майданчиком. А також  зобов'язати Малоріченську сільську раду м. Алушта продовжити строк оренди земельної ділянки, загальною площею 0,0080 га, розташованої в с. Рибачье, район трьох сосен, на 15 років, а також зобов'язати укласти з підприємством «Діва», м. Сімферополь договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 15 років для використання її в комерційних цілях – під розміщення буфету з літнім майданчиком.

       У порядку пункту  3 статті 160, пункту 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України вступна та резолютивна частини постанови оголошені та підписані у судовому засіданні 13.06.2007 р. Повний текст постанови складений та підписаний 18.06.2007 р.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 94, 104, п. 1. ч. 1 ст. 157, 158-161, п. 1, 2 ч. 2 ст. 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення 14-ої сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради № 14/149 від 03.04.2007 р.  про відмову в продовженні рішення сесії № 3/11 від 13.06.02 р. «Про затвердження техзвіту та надання земельної ділянки в оренду підприємству «Діва».

3. Зобов'язати Малоріченську сільську раду м. Алушта продовжити строк оренди земельної ділянки, загальною площею 0,0080 га, розташованої в с. Рибачье, район Набережної (район трьох сосен), встановлений рішенням Малоріченської сільської ради № 3/11 від 13.06.2002 р., та договором оренди № 39 від 28.05.2004 р., на 15 років.

4. Зобов'язати Малоріченську сільську раду (98520, АР Крим, м. Алушта, с. Малоріченське, вул.. Комсомольська, 8, код ЄДРПОУ 04367393) укласти з підприємством «Діва» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Київська, 82-А, код ЄДРПОУ 30624875) договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0080 га, розташованої в с. Рибачье, район Набережної (район трьох сосен) строком на 15 років для використання її в комерційних цілях – під розміщення буфету з літнім майданчиком.

Судом роз'яснено сторонам положення статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України,  відповідно якої Постанова суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Виконавчий документ видати після вступу Постанови в закону силу з заявою сторони.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, Постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.    

Дійсну Постанову направити на адресу сторін рекомендованою кореспонденцією.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.