Постанова від 07.04.2025 по справі 916/4684/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/4684/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД"

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2024, прийняте суддею Пінтеліною Т.Г., м. Одеса, повний текст складено 17.12.2024,

у справі №916/4684/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО."

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД"

про стягнення 42 534,73 грн

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 42534,73 грн, з яких: 27015,28 грн інфляційних втрат та 15519,45 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині проведення оплати за поставлений йому товар, внаслідок чого у останнього станом на 28.10.2022 виникла перед позивачем заборгованість у розмірі 411664,20 грн, що встановлено чинним рішенням Господарського суду Одеської області від 11.05.2023 у справі №916/3043/22, яким також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" інфляційні втрати за період листопад-грудень 2022 року та 3% річних за період з 28.10.2022 до 25.01.2023 включно.

За таких обставин, беручи до уваги те, що вищенаведена заборгованість у розмірі 411664,20 грн існувала до 29.04.2024, Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." нараховано та заявлено до стягнення з відповідача у даній справі інфляційні втрати у сумі 27015,28 грн за період з січня місяця 2023 року по березень місяць 2024 року та 3% річних у сумі 15519,45 грн за період з 26.01.2023 по 28.04.2024.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 28.10.2024 відкрито провадження у справі №916/4684/24.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 у справі №916/4684/24 (суддя Пінтеліна Т.Г.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." інфляційні втрати у сумі 27015,28 грн, 3% річних у сумі 15519,45 грн та судовий збір у сумі 3028 грн.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту прострочення відповідачем оплати вартості поставленого йому товару, що зумовило правомірність заявлення Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" відповідних компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 у справі №916/4684/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема, апелянт наголошує на тому, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не досліджував обставини, які були встановлені в межах розгляду справи №916/3043/22 (щодо поставки товару, його кількості та вартості, проведення часткової оплати), а також не зазначив про проведення перевірки правильності розрахунку заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (42534,73 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 17.02.2025 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою суду було встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 04.03.2025.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.05.2023 у справі №916/3043/22 повністю задоволено первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" про стягнення заборгованості; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." заборгованість у розмірі 411664,20 грн, інфляційні втрати у розмірі 5763,20 грн, 3% річних у розмірі 3045,19 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 6307,08 грн; відмовлено у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." про визнання недійсним укладеного між сторонами договору поставки №177 від 28.07.2022.

В межах розгляду справи №916/3043/22 місцевим господарським судом встановлено наступні фактичні обставини.

28.07.2022 з електронної пошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." на адресу електронної пошти Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" було направлено оферту щодо укладання договору поставки разом із додатком (проєктом) та рахунком №415 на суму 411664,20 грн.

11.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" товар, а саме: сульфат амонію гранульований біг-бег у кількості 17,9 т на суму 411664,20 грн, що підтверджується підписаною без зауважень та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №1062 від 11.08.2022, а також податковою накладною №20 від 11.08.2022, зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

06.10.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" претензію на оплату вартості поставленого товару у розмірі 411664,20 грн протягом 15 календарних днів з моменту одержання цієї претензії.

Відповідно до трекінгу з сайту "Укрпошта" про відстеження поштового відправлення вбачається, що вищенаведена претензія була отримана Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" 12.10.2022.

Однак, існуючу перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." заборгованість протягом 15-денного терміну з моменту отримання претензії Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" не погасило.

Висновок суду першої інстанції про неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині проведення оплати за поставлений йому товар став підставою для задоволення у справі №916/3043/22 позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." заборгованості у розмірі 411664,20 грн, інфляційних втрат у розмірі 5763,20 грн та 3% річних у розмірі 3045,19 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 29.05.2023 у справі №916/3043/22 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." про розподіл судових витрат; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." витрати на правову допомогу у розмірі 52000 грн.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 задоволено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД"; частково скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2023 у справі №916/3043/22; відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." про стягнення заборгованості у розмірі 411664,20 грн, інфляційних втрат у розмірі 5763,20 грн та 3% річних у розмірі 3045,19 грн; в іншій частині рішення залишено без змін; скасовано додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2023 у справі №916/3043/22 та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 16.04.2024 задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО."; скасовано постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 у справі №916/3043/22; залишено в силі рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2023 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2023 у справі №916/3043/22; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." 12614,16 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги та 26000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції; залишено без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." про стягнення 24000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

29.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." 517393,83 грн на підставі платіжної інструкції №846 з призначенням платежу: "згідно з рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/3043/22 та постановою Верховного Суду".

Факт перерахування 29.04.2024 зазначеної вище суми грошових коштів відповідачем не заперечується.

Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 27015,28 грн за період з січня місяця 2023 року по березень місяць 2024 року та 3% річних у сумі 15519,45 грн за період з 26.01.2023 по 28.04.2024, нарахованих внаслідок неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" прийнятих на себе зобов`язань в частині проведення оплати за поставлений йому товар.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на доведеність позивачем факту прострочення відповідачем оплати вартості поставленого йому товару, що зумовило правомірність заявлення Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" відповідних компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних).

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Двосторонній характер зобов`язань поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З виникненням таких зобов`язань постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17).

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії/події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.05.2023 у справі №916/3043/22, яке набрало законної сили та є чинним на момент розгляду даної справи, встановлено, що станом на 28.10.2022 у Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІМАГРО." за зобов`язаннями з поставки товару у розмірі 411664,20 грн, у зв`язку з чим остання разом з інфляційними втратами за період листопад-грудень 2022 року та 3% річних за період з 28.10.2022 до 25.01.2023 була стягнута на користь позивача.

Однак, як зазначалося вище, зазначена заборгованість з оплати вартості поставленого товару була погашена відповідачем лише 29.04.2024, що відповідачем не спростовується.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов`язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 12.12.2019 у справі №911/634/19.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання необхідно кваліфікувати як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визнати таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Жодних доводів щодо неправильності проведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат скаржником не наведено, натомість останній зазначає лише про відсутність в оскаржуваному рішенні відомостей про здійснення місцевим господарським судом перевірки розрахунку компенсаційних нарахувань.

Між тим, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що останнім обґрунтовано нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" інфляційні втрати у сумі 27015,28 грн за період з січня місяця 2023 року по березень місяць 2024 року та 3% річних у сумі 15519,45 грн за період з 26.01.2023 по 28.04.2024, тим більше, що відповідні періоди не збігаються з періодами нарахування компенсаційних нарахувань, стягнутих в межах розгляду справи №916/3043/22.

З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову у даній справі.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 17.12.2024 у справі №916/4684/24 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 у справі №916/4684/24 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.04.2025.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук