Постанова

від 03.04.2025 по справі 916/5310/24

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/5310/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Таран С.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» - адвокат Міненко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025, суддя суду першої інстанції Малярчук І.А., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 07.02.2025

по справі №916/5310/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

до відповідача Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області

про стягнення 735 115,90 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

До Господарського суду Одеської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» з позовною заявою до відповідача Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області, в якій просило суд стягнути грошові кошти у сумі 735 115,90 грн.

Позивач у позові в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 16.11.2021 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Дар`ївською сільською радою Херсонського району Херсонської області був укладений договір про постачання природного газу № 20-1164/21-БО-Т. Так, позивач поставив відповідачу природній газ за договором поставки № 20-1164/21-БО-Т від 16.11.2022 на суму 1 309 636,35 грн за період з листопада 2021 по квітень 2022, грудень 2022 року. Однак, як стверджує позивач, відповідач не виконав грошові зобов`язання за договором № 20-1164/21-БО-Т від 16.11.2021 на суму 449 014,66 грн, на яку позивачем нараховано пеню у розмірі 116 304,63 грн, три проценти річних у розмірі 34 793,13 грн та інфляційні втрати у розмірі 135 003,48 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»; стягнуто з Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 449 014,66 грн основного боргу, 11 630,46 грн пені, 34 793,13 грн три проценти річних, 135 003,48 грн інфляційних втрат, 8 821,39 грн судового збору; відмовлено в решті частини заявлених позовних вимог.

Задовольняючи позов в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача наявна прострочена заборгованість за спожитий природній газ за договором № 20-1164/21-БО-Т від 16.11.2021 у розмірі 449 014,66 грн.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що враховуючи прострочення виконання зобов`язання з оплати поставленого природного газу, позивач правомірно нарахував три проценти річних у розмірі 34 793,13 грн, інфляційні втрати у розмірі 135 003,48 грн та пеню розмірі 116 304,63 грн.

В той же час, суд першої інстанції вказав, що розмір пені, заявленої до стягнення позивачем, є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, тому суд вважає за необхідне зменшити заявлений позивачем розмір стягнення пені до 11 630,46 грн.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 по справі №916/5310/24.

Апелянт вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за будь-яких обставин. Виконання умов Договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема кінцевих споживачів, відсутності коштів на рахунках, або тієї обставини, що він фінансується за рахунок бюджетних коштів тощо.

Позивач зазначає, що відповідач був обізнаний з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов Договору.

Крім того, апелянт посилається на те, що до матеріалів справи Відповідач взагалі не надає жодного доказу на підтвердження свого майнового стану, наявності/відсутності коштів на рахунках, бюджетних асигнувань/призначень, кошторису тощо. У зв`язку з чим, суд не міг дослідити майновий стан Відповідача та об`єктивно вирішити питання про зменшення пені.

Апелянт також зазначив, що він забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ і, як наслідок, відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України. В умовах воєнного стану та збройної агресії з боку російської федерації у Позивача значно зросла кількість споживачів, через неможливість постачання ним природного газу від їх колишніх інших приватних постачальників. При всьому цьому розмір дебіторської заборгованості постійно зростає, через відсутність платіжної дисципліни з боку таких споживачів. Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на Позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 у справі № 916/5310/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 104 674,17 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/5310/24 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2025.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/5310/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2025 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 по справі №916/5310/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/5310/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/5310/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 по справі №916/5310/24; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 20.03.2025; призначено справу №916/5310/24 до розгляду на 03.04.2025 о 11:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

Розпорядженням керівника апарату Південно-західного апеляційного господарського суду № 24 від 01.04.2025, у зв`язку з перебування судді зі складу колегії суддів Поліщук Л.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/5310/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2025 справу №916/5310/24 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Богатиря К.В., суддів: Таран С.В., Філінюка І.Г.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 прийнято справу №916/5310/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Богатиря К.В., судді: Таран С.В., Філінюк І.Г.

03.04.2025 у судовому засіданні прийняв участь представник позивача адвокат Міненко В.М.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025, призначено справу №916/5310/24 до розгляду на 03.04.2025 о 11:30, була отримана в електронному кабінеті відповідачем - 03.03.2025, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 03.04.2025, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 по справі №916/5310/24, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 по справі №916/5310/24 по суті, не дивлячись на відсутність представника відповідача у справі, повідомленого про судове засідання належним чином. Відсутність представника відповідача у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

16.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Дар`ївською сільською радою Херсонського району Херсонської області було укладено договір постачання природного газу № 20-1164/21-БО-Т.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб.

Пунктом 2.1. договору сторони визначили замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з 01.11.2021 по грудень 2022 року (включно), в кількості 167,25 тис.куб.метрів.

Згідно з п. 2.2 договору споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п. 2.1 цього договору, повністю покривають потреби споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, зазначених пунктом 1.2 цього договору.

Відповідальність за правильність визначення замовлених обсягів газу покладається виключно на споживача.

Згідно п.2.3 договору підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів Постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС, відповідно до вимог Кодексу ГТС.

Відповідно до п.3.1. договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Згідно з п.3.2. договору постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.

Пунктом 3.3. договору визначено, що постачання (включення споживача до реєстру споживачів постачальника) та використання (відбір) природного газу за цим договором здійснюється за умови виконання споживачем вимог пункту 5.1 цього договору щодо остаточного розрахунку за фактично переданий природний газ та відсутності реєстрації споживача в реєстрі будь-якого іншого постачальника природного газу.

Відповідно до п.3.5. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Підпунктами 3.5.1. - 3.5.4 договору № 20-1164/21-БО-Т від 16.11.2021 визначено, що Споживач зобов`язується надати Постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом завірену копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем. На підставі даних, отриманих від Споживача, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, Постачальник готує та надає Споживачу два примірника акту приймання-передачі за відповідний період. У випадку не повернення підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого газу протягом відповідного розрахункового періоду розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору.

Згідно з п.4.1. договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб. м. газу без ПДВ 13 658,42 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1.10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м.

Всього ціна газу за 1000 куб. м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16 554,00 грн.

Пунктом 5.1 договору № 20-1164/21-БО-Т від 16.11.2021 передбачено, що оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місця, остаточний розрахунок здійснюється до 15-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Згідно з п. 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п.п. 11.3. договору № 20-1164/21-БО-Т від 16.11.2021 строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п`ять років.

Пунктом 13.1 договору визначено, що даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині постачання газу до 31 грудня 2022 року включно, а в частині проведення розрахунків - до повного їх виконання.

Даний договір підписано та скріплено печатками обох сторін.

У матеріалах справи наявні акти приймання-передачі природного газу:

- від 30.11.2021 на суму 79 875,35 грн;

- від 31.12.2021 на суму 397 616,37 грн;

- від 31.01.2022 на суму 427 474,32грн;

- від 28.02.2024 на суму 281 559,46 грн;

- від 31.03.2022 на суму 101 570,51 грн;

- від 30.04.2022 на суму 11 881,52 грн;

- від 31.12.2022 на суму 9 750,24 грн;

Крім того, в матеріалах справи наявний коригуючий акт приймання-передачі природнього газу від 25.04.2022 на суму 91,42 грн.

Дані акти були направлені позивачем на поштову та електронну адресу відповідача Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області.

Листом від 08.10.2023 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» повідомив, що обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56XS00004В5АЕ00Н за періоди з 24.11.2021 по 31.12.2022, внесений в алокацію постачальника ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» (ЕІС-код 56Х930000010610Х), та становить:

- з 24.11.2021 по 30.11.2021 4 825,14 м3;

- з 01.12.2021 по 31.12.2021 24 019,36 м3;

- з 01.01.2022 пo 31.01.2022 25 823,03 м3;

- з 01.02.2022 по 28.02.2022 17 008,55 м3;

- з 01.03.2022 по 31.03.2022 6 135,71 м3;

- з 01.04.2022 по 30.04.2022 718,39 м3;

- з 01.05.2022 по 31.05.2022 0,00 м3;

- з 01.06.2022 по 30.06.2022 0,00 м3;

- з 01.07.2022 по 31.07.2022 0,00 м3;

- з 01.08.2022 по 31.08.2022 0,00 м3;

- з 01.09.2022 по 30.09.2022 0,00 м3;

- з 01.10.2022 по 31.10.2022 0,00 м3;

- з 01.11.2022 по 30.11.2022 0,00 м3;

- з 01.12.2022 по 31.12.2022 589,00 м3.

В матеріалах справи також міститься інформація щодо остаточної алокації відборів споживачів за період з 24.11.2021 по 31.12.2022, в якій продубльовано інформацію, надану ТОВ «Оператор газотранспортної системи України»

Згідно інформації надходження коштів на рахунок ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», наданої АТ «Ощадбанк» у листі від 02.07.2024 за вих.№16/2-09/76244/2024, відповідач сплатив вартість спожитого природного газу у період з листопада по грудень 2021, з січня по березень 2022 року та з квітня 2023 по квітень 2024 року на загальну суму 860 621,69 грн. Призначення платежів: за природній газ та транспортування за договором № 20-1164/21-БО-Т від 16.11.2021 у період з 29.12.2021 по 14.03.2022 та 26.12.2022.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У даному випадку апелянт оскаржує рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 по справі №916/5310/24 виключно в частині позовних вимог про стягнення пені.

З огляду на викладене вище, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 по справі №916/5310/24 виключно в частині позовних вимог про стягнення пені.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 по справі №916/5310/24 колегією суддів не переглядається.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 ст.691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.

Згідно пункту 3 глави 5 розділу VI Кодексу ГРМ за відсутності у споживача діючого постачальника (якщо споживач не включений до Реєстру споживачів будь- якого постачальника) у відповідному розрахунковому періоді споживач не має права здійснювати відбір/споживання природного газу з газорозподільної системи та має подати до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об`єкт.

Відповідно до п. 4 гл. 5 розділу VI Кодексу ГРМ за результатами споживання природного газу у період відсутності споживача в Реєстрі споживачів будь-якого постачальника (несанкціонований відбір природного газу) Оператор ГТС при забезпеченні заходів балансування за підсумками газового місяця за процедурою, визначеною Кодексом ГТС, віднесе такі обсяги (неврегульований небаланс) на Оператора ГРМ, тоді споживач має компенсувати Оператору ГРМ вартість таких обсягів, що розраховується за формулою.

Положеннями ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як передбачено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Отже, як встановлено судом вище 16.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Дар`ївською сільською радою Херсонського району Херсонської області було укладено договір постачання природного газу № 20-1164/21-БО-Т.

Як було встановлено вище, позивачем було поставлено відповідачу природній газ за період з листопада 2021 року по квітень 2022 року та у грудні 2022 року за договором № 20-1164/21-БО-Т від 16.11.2021, що підтверджується актами-приймання передачі від 30.11.2021, від 31.12.2021, від 31.01.2022, від 28.02.2024, від 31.03.2022, від 30.04.2022, від 31.12.2022, коригуючим актом приймання-передачі природнього газу від 25.04.2022 на суму 1 309 636,35 грн.

Згідно інформації надходження коштів на рахунок ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» відповідач сплатив вартість спожитого природного газу у період з листопада 2021 року по 14.03.2022 та 26.12.2022 на суму 860 621,69 грн, зокрема, відповідачем проводились оплати 14.03.2022, що підтверджується листом АТ Ощадбанк від 02.07.2024 за вих.№16/2-09/76244/2024.

Таким чином, у відповідача наявна непогашена заборгованість за спожитий природній газ за договором № 20-1164/21-БО-Т від 16.11.2021 у розмірі 449 014,66 грн.

Внаслідок існуючого у відповідача прострочення виконання грошового зобов`язання за вартістю природнього газу позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню в розмірі 116 304,63 грн за період з 16.03.2022 по 31.08.2024, виходячи з суми заборгованості 449 014,66 грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.1 ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з п. 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів перевірила наданий позивачем розрахунок пені та вважає його правильним та обґрунтованим. Таким чином, сума пені становить 116 304,63 грн за період з 16.03.2022 по 31.08.2024, виходячи з суми заборгованості 449 014,66 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак це повинно здійснюватися з дотриманням не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Правовий аналіз названих статей ЦК і ГК свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Судова практика щодо застосування норм ГК України та ЦК України в частині зменшення неустойки наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

Колегія суддів враховує, що порушення виконання відповідачем зобов`язань за договором мало місце під час дії в України воєнного стану внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а також те, що згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, Дар`ївська сільська територіальна громада з 01.03.2022 по 11.11.2022 була тимчасово окупованою, а відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №376 від 25.02.2025 на території Дар`ївської сільської територіальної громади з 11.11.2022 і дотепер ведуться бойові дії, що в свою чергу не могло не вплинути на діяльність міської ради та, відповідно, можливість вчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань.

В свою чергу, ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі, апелянт не навів будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів вважає, що стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

В свою чергу стягнення інфляційних втрат та 3% річних компенсують негативні наслідки, викликані простроченням сплати відповідачем суми заборгованості.

При цьому суд також бере до уваги, що пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру кредитор не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Отже, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 по справі №916/5310/24 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 по справі №916/5310/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 по справі №916/5310/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2025 по справі №916/5310/24 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.04.2025.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: С.В. Таран

І.Г. Філінюк