Ухвала

від 07.04.2025 по справі 905/697/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA368999980313151206083020649

У Х В А Л А

07.04.2025р. Справа №905/697/22

Розглянувши матеріали заяви Приватного акціонерного товариства «Лінде Газ Україна», м.Дніпро

про визнання грошових вимог кредитора до боржника у справі №905/697/22

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрколорхім", м.Новомосковськ

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод кольорових металів", м.Бахмут (ЄДРПОУ 40448794)

про банкрутство

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Ревенко Д.С.

В засіданні суду в режимі відеоконференції брали участь: представник ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" Ракітін П.С.

Постановою суду від 17.12.2024р. припинено процедуру розпорядження майном боржника ТОВ "Завод кольорових металів" та повноваження розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Пуговкіної А.В.; визнано банкрутом боржника ТОВ "Завод кольорових металів"; відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців; призначено ліквідатором боржника ТОВ "Завод кольорових металів" арбітражного керуючого Пуговкіну Аллу Валеріївну (28000, Кіровоградська область, м.Олександрія, вул. Шевченка, буд. 128, свідоцтво на право здійснення діяльності арбітражного керуючого №1743 від 10.11.2015р., РНОКПП НОМЕР_1 ); вирішено інші процедурні питання.

17.12.2024р. за номером 74887 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет оприлюднено оголошення (повідомлення) про визнання боржника у справі №905/697/22 про банкрутство ТОВ "Завод кольорових металів" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

28.02.2025р. через підсистему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства «Лінде Газ Україна», м.Дніпро надійшла заява про визнання грошових вимог кредитора до боржника на суму 102060,00 грн. Окрім того, заявник просив суд присудити на користь останнього 7200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 05.03.2025р. призначено заяву Приватного акціонерного товариства «Лінде Газ Україна», м.Дніпро про визнання грошових вимог кредитора до боржника до розгляду в судовому засіданні 07.04.2025 на 12:15 год.

18.03.2024р. через підсистему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства «Лінде Газ Україна», м.Дніпро надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника заявника.

02.04.2025р. . через підсистему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства «Лінде Газ Україна», м.Дніпро надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.

У судове засідання 07.04.2025р. в режимі відеоконференції з`явився представник ТОВ "Оператор газотранспортної системи України"; решта учасників справи не з`явилась.

Перед початком розгляду заявлених грошових вимог судом було повідомлено присутнього учасника справи про те, що станом на теперішній час заяв про участь у справі про банкрутство від арбітражних керуючих до суду не надходило. Кредиторами кандидатура арбітражного керуючого для призначення ліквідатором у справі суду не надана.

Одночасно, відсутність призначеного у справі ліквідатора не нівелює обов`язок суду з розгляду заявлених у справі про банкрутство грошових вимог кредитора до боржника. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

З урахуванням наведеного, розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства «Лінде Газ Україна», м.Дніпро в частині визнання грошових вимог кредитора до боржника на суму 102060,00 грн., суд зазначає наступне.

01.01.2018р. між ТОВ «Завод кольорових металів» (покупець) та ПрАТ «Лінде Газ Україна» (постачальник) укладено договір поставки ЖК №2920/1/1579 (далі договір), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується протягом терміну дії цього договору постачати продукцію, вказану в специфікації (п.1.2 договору) і заявках покупця, а покупець зобов`язується приймати і оплачувати продукцію.

Пунктом 1.2 договору визначена специфікація продукції: Азот рідкий технічний 1 сорт; ГОСТ 9293-74; кількість кг в місяць - 40000; ціна (грн..) за один кг, без урахування ПДВ на дату укладення договору 2,15.

Поставка продукції здійснюється на умовах СРТ, м.Бахмут згідно «Інкотермс 2010».

Пунктом 3.1 договору сторони, зокрема, погодили, що оплата за продукцію і її доставку здійснюється покупцем не пізніше 14 календарних днів з дати поставки. Датою поставки вважається дата, зазначена у видатковій накладній. Покупець зобов?язується сплатити вартість доставки продукції незалежно від кількості фактично прийнятої продукції. Оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Цей договір діє з моменту двостороннього підписання і скріплення печатками сторін 12 місяців і продовжується на кожні наступні дванадцять місяців автоматично, якщо за шість місяців до дати закінчення договору не було отримано письмове повідомлення від однієї з сторін про намір припинити дію договору (п.7.1 договору).

Вказаний договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень. Доказів розірвання, оспорювання, визнання недійсним договору №2920/1/1579 матеріали справи не містять.

На виконання узгоджених умов договору ПрАТ «Лінде Газ Україна» здійснило поставку товару на загальну суму 102060,00 грн., що підтверджується підписано сторонами видатковою накладною №000827587 від 14.02.2022р. на суму 102060,00 грн. та товарно-транспортною накладною №4034650 від 14.02.2022р.

Згідно з ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали заяви ПрАТ «Лінде Газ Україна» (постачальник) виконав господарські зобов`язання за договором з поставки продукції на суму 102060,00 грн.

Між тим ТОВ «Завод кольорових металів» (покупець) в порушення умов п.3.1 договору оплату за поставлену продукцію не здійснив. Доказів оплати заборгованості матеріали заяви не містять.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ПрАТ «Лінде Газ Україна» зі сплати основного боргу у сумі 102060,00 грн. за договором поставки ЖК №2920/1/1579 від 01.01.2018р.

Щодо визнання грошових вимог в сумі 7200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та включення їх до реєстру вимог кредиторів, суд зазначає таке.

Статтею 64 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено черговість задоволення вимог кредиторів боржника. Так у пункті 1 частини першої цієї статті передбачено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому у першу чергу задовольняються, зокрема, витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Згідно із частиною першою статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 123 ГПК України).

Системний аналіз норм статті 123 ГПК України, статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді не є у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства зобов`язанням боржника перед кредитором, а є витратами понесеними в процесі розгляду грошових вимог кредитора, які мають спеціальний порядок відшкодування, передбачений нормами ГПК України та не можуть бути стягнуті окремо від цього провадження. Тому такі витрати не відносяться до поточних вимог у справі та відносяться згідно із пунктом 1 частини першої статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства до першої черги задоволення вимог кредиторів.

За змістом частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною третьою-п`ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 22.11.2019р. у справі №910/906/18.

У наведених постановах зазначено, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду в п.21 додаткової постанови від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

В той же час, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно із практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» наголошено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження відшкодування витрат на професійну правничу допомогу заявником надано, зокрема, договір про надання правової допомоги №020424-1 від 02.04.2014р., укладений між ПрАТ «Лінде Газ Україна» та адвокатом Дорошенко Сергієм Олександровичем, додаткову угоду №1 від 30.12.2024р. до договору про надання правової допомоги №020424-1 від 02.04.2014р., рахунок на оплату №11-3-ЛГ від 25.02.2025р., акт приймання-передачі наданих послуг №11-3 від 25.02.2025р., а також платіжну інструкцію №220688/3 від 26.02.2025р. на суму 7200,00 грн.

За умовами п.4.1.1 договору №020424-1 від 02.04.2014р. сума гонорару у випадку складання тексту будь-яких документів (в т.ч. позовних заяв, заяв, клопотань, відзивів, відповідей, заперечень, апеляційних, касаційних та інших скарг, адвокатських запитів, письмових юридичних висновків/консультацій тощо) складає 800,00 грн. за кожну повну та не повну сторінку документа.

З акту приймання-передачі наданих послуг №11-3 від 25.02.2025р. та рахунку на оплату №11-3-ЛГ від 25.02.2025р. вбачається, що адвокатом Дорошенко Сергієм Олександровичем було надано заявнику послуги зі складання тексту і подання до суду заяви ПрАТ «Лінде Газ Україна» з грошовими вимогами до ТОВ «Завод кольорових металів» у справі про банкрутство №905/697/22 у кількості 9 сторінок на загальну суму 7200,00 грн.

Як уже зазначалось судом вище, Велика Палата Верховного Суду в п.21 додаткової постанови від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення) їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021р. у справі №912/1025/20).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст.627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020р. у справі №910/13071/19).

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п.4.16 постанови від 30.11.2020р. у справі №922/2869/19 «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009р. №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Разом з тим, акт надання послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Зважаючи на вищенаведене та взявши до уваги матеріали справи, суд враховує, що спір у цій справі відноситься до категорії спорів, що виникають при неналежному виконанні стороною умов договору (у цьому випадку договору поставки), судова практика у спорах такого характеру є сталою. Матеріали справи не містять великої кількості доказів, з якими необхідно було ознайомитися та які необхідно було підготувати (лише сам договір, одну видаткову накладну та одну товарно-транспортну накладну), розрахунок сум, що стягуються не є складним (вимоги кредитора стосуються лише визнання суми основного боргу), а нормативне обґрунтування, що зазначене у заяві, переважно обмежується посиланням на норми КУзПБ та ЦК України.

За вказаного, оцінивши подані заявником докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх необхідності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд дійшов висновку, що заявлені кредитором витрати на правову допомогу в розмірі є неспівмірними зі складністю справи (розгляду заяви), наданим адвокатом обсягом послуг і витраченим часом на їх надання, не відповідають критерію реальності таких витрат і розумності їх розміру, а їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Таким чином, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, суд вважає за доцільне задовольнити заяву кредитора щодо відшкодування витрат, понесених заявником на професійну правничу допомогу частково та визнати 3600,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а в частині визнання 3600,00 грн. - відмовити.

Також підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів, витрати кредитора, понесені при сплаті судового збору за подання кредиторської заяви у розмірі 6056,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Якщо кредитор заявив вимоги після здійснення розрахунків з іншими кредиторами, то сплачені таким кредиторам кошти поверненню не підлягають (ч.4 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства).

Згідно частини 4 статті 60 Кодексу України з процедур банкрутства у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами поточних кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом. Заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються господарським судом у порядку черговості їх надходження. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд своєю ухвалою визнає чи відхиляє вимоги таких кредиторів. Вимоги поточних кредиторів погашаються в порядку черговості, визначеної статтею 64 цього Кодексу.

Одночасно, норми Кодексу України з процедур банкрутства не містять заборони кредитору заявляти конкурсні вимоги до боржника у ліквідаційній процедурі. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2023р. у справі №922/5231/21, постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 14.06.2023р. у справі №904/5743/20.

З урахуванням вищенаведеного, суд зауважує про те, що оскільки вимоги заявника виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ Завод кольорових металів, то ПрАТ «Лінде Газ Україна» є конкурсним кредитором боржника без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Керуючись ст. ст. 45, 46, 59, 60, 61, 64 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст.75, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

Визнати вимоги Приватного акціонерного товариства «Лінде Газ Україна», м.Дніпро, що підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод кольорових металів", м.Бахмут у наступній черговості:

- 9656,00 грн. (6056,00 грн. - судовий збір та 3600,00 грн. - витрати на правову допомогу) - вимоги першої черги;

- 102060,00 грн. (заборгованість за договором) вимоги четвертої черги.

Вимоги в частині витрат на правову допомогу у сумі 3600,00 грн. - відхилити.

Вказані вимоги кредитора є конкурсними, але без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

В судовому засіданні 07.04.2025р. оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Повний текст ухвали підписано 07.04.2025р.

Ухвала набирає чинності у строк та порядку, визначеному ст.9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Суддя Г.В. Левшина