Рішення

від 27.03.2025 по справі 916/5735/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 916/5735/24(916/34/25)

Господарський суд Одеської області у складі судді Шаратова Ю.А.

при секретарі судового засідання Кастровій М.С.

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства ЮГАГРОСЕРВІС (68604, м. Ізмаїл, вул. Шевченка, 3, кв. 100, код ЄДРПОУ 26166979) до Сільськогосподарського (фермерського) господарства МОРЯК (68654, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Першотравневе, вул. Суворова, буд. 2А, код ЄДРПОУ 26134672)

про стягнення збитків у розмірі 212 501,70 грн.

Представники:

Від позивача Міркун С.М. (ордер від 16.01.2025 серія ВН № 1461003);

Від відповідача не з`явився.

Суть спору:

Приватне підприємство «ЮГАГРОСЕРВІС» (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Сільськогосподарського (фермерського) господарства «МОРЯК» (далі - Відповідач) про стягнення збитків у розмірі 212 501,70 грн.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді.

Ухвалою суду від 13.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.02.2025.

Ухвалою суду від 10.02.2025 постановлено справу № 916/34/25 за позовом Приватного підприємства ЮГАГРОСЕРВІС до Сільськогосподарського (фермерського) господарства МОРЯК про стягнення збитків у розмірі 212 501,70 грн. передати та розглядати в межах справи № 916/5735/24 про банкрутство Сільськогосподарського (фермерського) господарства МОРЯК.

Протокольною ухвалою призначено розгляд справи на 10.03.2025.

Протокольною ухвалою від 10.03.2025 відкладено розгляд справи на 27.03.2025.

Заяви по суті. Пояснення та аргументи учасників справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Позовні вимоги із посиланням на статті 202, 599, 610, 611, 614, 623, 951 Цивільного кодексу України, статті 224, 193, 265 Господарського кодексу України, обґрунтуванні тим, що відповідач у встановлений термін не повернув ПП «ЮГАГРОСЕРВІС» передану на зберігання сільгосппродукцію і не надав доказів про її наявність, чим завдав збитки внаслідок втрати майна в розмірі вартості цього майна.

Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника до судового засіданні, про місце, дату та час повідомлений належним чином. Надав клопотання про розгляд справи без участі сторін (вх. № 9795/25 від 26.03.2025).

26.03.2025 на адресу суду надійшли письмові пояснення Селянського (фермерського) господарства «МОРЯК» в яких Відповідач визнав грошові вимоги ПП «ЮГАГРОСЕРВІС» у розмірі 215 689,23 грн., що складаються з:

212 501,70 грн. заборгованість за Договором від 22.04.2024 № 1;

3 187,53 грн. витрати на оплату судового збору.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представника Позивача, суд

в с т а н о в и в :

22.04.2024 між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір зберігання № 1 (далі Договір від 22.04.2024).

Відповідно до пункту 1.1 Договору від 22.04.2024 за умовами цього договору поклажодавець передав по Акту прийому-передачі відповідального зберігання до цього договору зберігання, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання насіння сортове.

Згідно із підпунктами 2.1.5, 2.1.6 пункту 2.1 Договору від 22.04.2024 зберігач за першою вимогою поклажодавця надає тому можливість доступу до продукції. Зберігач повертає продукцію поклажодавцю на першу вимогу.

Пунктом 4.3 Договору від 22.04.2024 встановлено, що у разі невиконання зберігачем своїх зобов`язань за договором поклажодавець вправі стягнути завдані йому збитки за рахунок зберігача у встановленому чинним законодавством України порядку.

Відповідно до пункту 6.3 Договору від 22.04.2024 договір набуває чинності з моменту підписання Договору і діє до 01.09.2024. Якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору не заявить про намір його розірвати, цей договір автоматично не пролонгується (продовжується).

Судом встановлено, що згідно з Актом прийому-передачі від 22.04.2024 № 1 до договору відповідального зберігання № 1 від 22.04.2024 поклажодавець (Позивач) передав, а зберігач (Відповідач) прийняв продукцію для відповідального зберігання в посівних одиницях, а саме: насіння соняшника сортового «Матриця» кількістю 85 одиниць загальною вартістю 212 501,70 грн.

Приватне підприємство «ЮГАГРОСЕРВІС» листом від 10.10.2024 Вих. № 2/10 на адресу СФГ «МОРЯК» вимагало негайно надати доступ до продукції з метою повернення переданої продукції, яка є власністю Позивача. СФГ «МОРЯК» отримано вимогу позивача 29.10.2024, що підтверджується поштовим повідомленням від 11.10.2024 № 6860913982826.

Докази повернення СФГ «МОРЯК» продукції ПП «ЮГАГРОСЕРВІС» в матеріалах справи відсутні.

Норми права які підлягають застосуванню та оцінка аргументів учасників справи.

У пункті 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України встановлено норму-принцип справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої, пункту 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За частиною третьою статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Згідно із частинами першою, другою статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Частинами першою, другою статті 217 Господарського кодексу України визначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто, нормами частини другої статті 218 Господарського кодексу України встановлено презумпцію вини учасника господарських відносин у невиконанні або неналежному виконанні господарського зобов`язання чи порушенні правил здійснення господарської діяльності, що означає, що особа, яка завдала збитків, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв`язку із наявністю вини іншої особи або у зв`язку із дією об`єктивних обставин та вжиття усіх залежних від неї заходів для недопущення господарського правопорушення).

Отже, тягар доказування відсутності вини у випадку завдання збитків покладений на Відповідача.

Частинами першою, другою статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із частиною третьою статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Статтею 224 Господарського України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина перша статті 225 Господарського кодексу України).

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Щодо протиправної поведінки Відповідача, суд зазначає наступне.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із часинами першою, другою статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

СФГ «МОРЯК» не виконано обов`язку з повернення ПП «ЮГАГРОСЕРВІС» сільськогосподарської продукції за Договором зберігання від 22.04.2024 № 1, що свідчить про протиправну поведінку Відповідача, яка призвела до порушення умов договору укладеного між сторонами.

Щодо факту наявності збитків та їх розміру, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось, Позивачем заявлено вимогу про стягнення збитків у зв`язку із втратою належного йому на праві володіння майна (сільгосппродукції).

За відсутності доказів повернення сільгосппродукції Позивачу, а також відомостей про його місцезнаходження, суд погоджується з доводом Позивача про те, що йому завдано збитків у розмірі вартості втраченого майна.

Отже, внаслідок неправомірної поведінки Відповідача, Приватному підприємству «ЮГАРОСЕРВІС» завдано збитків у розмірі 212 501,70 грн. у зв`язку із втратою майна, переданого Відповідачу у користування за договором.

Щодо причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, суд зазначає наступне.

З огляду на встановлення протиправної поведінки СФГ «МОРЯК» у вигляді порушення обов`язку з повернення сільгосппродукції за Договором від 22.04.2024, наявний й причинний зв`язок між протиправною поведінкою Відповідача та збитками, які завдані Позивачу через втрату належного йому майна.

Щодо вини особи, яка заподіяла шкоду, суд зазначає наступне.

СФГ «МОРЯК» не спростовано презумпцію його вини у завданні збитків Позивачу внаслідок не виконання обов`язку з повернення сільгосппродукції за Договором від 22.04.2024. Окрім того, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вжиття Відповідачем будь-яких заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, Позивачем доведено та судом встановлено наявність таких обов`язкових елементів складу правопорушення: протиправної поведінки Відповідача; шкідливого результату такої поведінки збитків (шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками. А Відповідачем не спростовано презумпцію його вини у завданні збитків Позивачу,

А відтак, наявний повний склад елементів господарського (цивільного) правопорушення, що є підставою для настання відповідальності Відповідача у вигляді відшкодування завданих збитків.

На підставі викладеного, суд вважає такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі позовні вимоги про стягнення з Відповідача збитків у розмірі 212 501,70 грн.

Згідно із частиною першою та пунктом 1 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою, третьою статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У позовній заяві зазначено попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат Позивача, які він поніс та які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що 01.12.2024 між адвокатом Міркуном Сергієм Миколайовичем та Приватним підприємством «ЮГАГРОСЕРВІС» було укладено Договір про надання професійної правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1.1, 4.1 Договору про надання професійної правничої допомоги від 01.12.2024 замовник доручає, а виконавець зобов`язується надати замовнику професійну правничу допомогу щодо консультування, підготовки претензії та позовної заяви про стягнення збитків з СФГ «МОРЯК» за договором зберігання від 22.04.2024 № 1. За даним договором замовник сплачує адвокату гонорар в сумі 5 000,00 грн. авансом, готівкою.

Як вбачається з Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 15.12.2024 виконавцем (адвокатом) були проведені, а замовником прийняті такі роботи (послуги) з 01.12.2024 по 15.12.2024: юридичні послуги згідно Договору № б/н від 01.12.2024 на загальну суму 5 000,00 грн.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем не було подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд дотримується позиції (постанови КГС ВС від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 у справі № 902/519/18), що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Для підтвердження наведеної позиції Верховний Суд звертається до критеріїв, які застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд враховує завдання господарського судочинства, особливості предмету спору, ціну позову, рівень складності справи, значення розгляду справи для сторін, а також час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), і вважає за можливе здійснити розподіл витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню та стягненню з Відповідача у загальному розмірі 5 000,00 грн.

При розподілі господарських витрат суд виходить з положень частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись, пунктом 6 частини першої статті 3, пунктом 3 частини другої статті 11, частиною третьою статті 13, частиною першою статті 15, частиною першою, пунктом 8 частини другої статті 16, частинами першою, другою, третьою статті 22 Цивільного кодексу України, частиною третьою статті 147, частинами першою, другою статті 216, частинами першою, другою статті 217, частинами першою, другою статті 218, статтею 224, частиною першою статті 225 Господарського кодексу України, статтями 2, 5, 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 146, 236, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Сільськогосподарського (фермерського) господарства МОРЯК (68654, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Першотравневе, вул. Суворова, буд. 2А, код ЄДРПОУ 26134672) на користь Приватного підприємства ЮГАГРОСЕРВІС (68604, м. Ізмаїл, вул. Шевченка, 3, кв. 100, код ЄДРПОУ 26166979) 212 501,70 грн. (двісті дванадцять тисяч п`ятсот одна гривня 70 коп.) суму збитків, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.) та витрати на сплату судового збору в розмірі 3 187,53 грн. (три тисячі сто вісімдесят сім гривень 53 коп.).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги в строк встановлений частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 07 квітня 2025 р.

Суддя Ю.А. Шаратов