Рішення

від 31.03.2025 по справі 922/477/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2025м. ХарківСправа № 922/477/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєві О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОРЕСУРС-А", м. Кропивницький, Кіровоградська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"", с. Веселе, Харківська область про стягнення 13508235,20 грн. за участю представників сторін:

позивача - Валявська О.О., дов. № 02/01/25 від 02.01.2025 року

відповідача - Чуб С.В., адвокат, ордер № 1234820 від 22.01.2025 року

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОРЕСУРС-А", м. Кропивницький, Кіровоградська область звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"", с. Веселе, Харківська область, в якій просить суд стягнути з відповідача за договором поставки № 4756/23/П/ВРКГС від 16 лютого 2023 року 13508235,20 грн, з яких 8993 596,28 грн основний борг за отриманий та не оплачений товар (з урахуванням курсової різниці), 1114834, 94 грн пеня, 1888035, 73 грн штраф, 1511768,25 грн 36% річних. Також просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засіданні на 18 березня 2025 року о 13:30 годин.

06 березня 2025 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" подано відзив (вхідний № 5838) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.

11 березня 2025 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОРЕСУРС-А" подано відповідь (вхідний № 6219) на відзив, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою суду від 18 березня 2025 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовче засідання на 31 березня 2025 року.

27 березня 2025 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" подано заперечення (вхідний № 7762) на відповідь на відзив на позовну заяву, які суд приймає та долучає до матеріалів справи.

31 березня 2025 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОРЕСУРС-А" подано відповідь (вхідний № 7904) на заперечення, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.

Представники сторін у підготовчому засіданні просять суд розпочати розгляд справи по суті.

Згідно частини 6 статті 183 Господарського процесуального кодексу України якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, суд постановляє протокольну ухвалу суду на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити уповному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечує проти задоволення позову в частини з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

16 лютого 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОРЕСУРС-А" (позивачем, продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" (відповідачем, покупцем) укладено договір поставки №4756/23/П/ВРКГС, відповідно до якого продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити посівний матеріал, засоби захисту рослин (ЗЗР), добрива.

За договором продавець зобов`язувався передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язувався перерахувати на розрахунковий рахунок продавця грошові кошти за товар у строки та розмірі, визначені в Специфікаціях до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що продавцем було передано товар на суму 173 891,90 доларів США та 57694,05 Євро, еквівалент в гривні на момент підписання Специфікації №1 становив 8699605,62 грн.

Товар було прийнято покупцем, що підтверджується видатковими накладними №/02/00801 від 24 лютого 2023 року, № /03/01150 від 13 березня 2023 року, № /04/02612 від 24 квітня 2023 року та № /06/00430 від 05 червня 2023 року, які підписані повноважними представниками обох сторін договору і скріплені печатками.

У специфікації № 1 від 21 лютого 2023 року сторонами було погоджено наступний порядок оплати поставленого товару: 11,49%, що складає в гривні 1000000,00 грн - в строк до 28 лютого 2023 року; 88,51%, що складає в гривні 7699605,62 грн. - в строк до 27 березня 2023 року.

У зв`язку із простроченням оплати товару, неможливістю здійснення своєчасного розрахунку покупцем та із врахуванням положень пункту 3.4 договору, сторони погодили здійснити дооцінку товару із пролонгацією строків оплати.

18 квітня 2024 року сторонами укладено додаткову угоду до договору поставки №4756/23/П/ВРКГС від 16 лютого 2023 року, якою сторонами закріплено загальну грошову суму зобов`язання покупця в розмірі 10797478,88 грн, нові строки та умови оплати, а саме: 11,11%, що складає в гривні 1200000,00 грн - в строк до 21 квітня 2023 року; 0,93%, що складає в гривні 100000,00 грн - в строк до 08 березня 2024 року; 87,96%, що складає в гривні 9497478, 88 грн - в строк до 05 серпня 2024 року.

Крім того, 18 квітня 2024 року сторонами складено акт перегляду ціни до договору поставки №4756/23/П/ВРКГС від 16 лютого 2023 року, яким встановлено збільшення вартості товару за Специфікацією №1 на 2039019, 38 грн, тобто до 10738625,00 грн.

Отже, вказані документи містять різну ціну товару, у зв`язку з чим погодженим вважається документ, підписаний сторонами пізніше, відповідно до інформації про час накладання підпису, акт перегляду ціни.

Як зазначає позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" у встановлені строки не здійснено повної оплати за поставлений товар.

У зв`язку із чим, позивач звернувся із відповідним позовом до суду, про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар, штрафних санкцій та відсотків річних за порушення виконання зобов`язань за договором.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Таким чином, дослідивши умови договору поставки №4756/23/П/ВРКГС від 16 лютого 2023 року, суд вважає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу, України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Позивач у позовній заяві стверджує, що ним було поставлено товар на суму 173891,90 доларів США та 57694,05 Євро, еквівалент в гривні на момент підписання Специфікації №1 становив 8699605,62 грн, що не заперечується відповідачем та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами.

Як зазначає позивач товар було сплачено Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" лише частково в розмірі 2740178,64 грн.

Натомість, у відзиві на позовну заяву відповідачем надано докази оплати товару на загальну суму 3912141,76 грн, а саме платіжні доручення від 21 квітня 2023 року на суму 1200000,00 грн; від 19 травня 2023 року на суму 42793,00 грн; від 09 червня 2023 року на суму 51665,34 грн; від 13 червня 2023 року на суму 58145,30 грн; від 22 вересня 2023 року на суму 171170,36 грн; від 22 вересня 2023 року на суму 232581,22 грн; від 13 жовтня 2023 року на суму 206661,34 грн; від 08 листопада 2023 року на суму 408946,56 грн; від 08 березня 2024 року на суму 100000,00 грн; від 23 серпня 2024 року на суму 40178,64 грн; від 09 вересня 2024 року на суму 200000,00 грн; від 20 вересня 2024 року на суму 50000,00 грн; від 04 жовтня 2024 року на суму 100000,00 грн; від 08 листопада 2024 року на суму 50000,00 грн; від 30 грудня 2024 року на суму 500000,00 грн; від 16 січня 2025 року на суму 500000,00 грн.

Твердження позивача щодо того, що оплати здійснені за платіжними дорученнями від 19 травня 2023 року в сумі 42793,00 грн, від 09 червня 2023 року в сумі 51665,34 грн, від 13 червня 2023 року в сумі 58145,30 грн, від 22 вересня 2023 року в сумі 171170,36 грн, від 13 жовтня 2023 року в сумі 232581,22 грн, від 13 жовтня 2023 року в сумі 206661,34 грн, від 08 листопада 2023 року в сумі 408946,56 грн не мають відношення до даного судового спору, суд відхиляє з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що вказані платіжні містять призначання платежу з посиланням на договір №4756/23/П/ВРКГС від 16 лютого 2023 року, за яким стягується заборгованість у даній справі.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При поданні позовної заяви позивачем заявлено, про поставку товару на загальну суму 8701159,26 грн, що підтверджено доданими до позовної заяви доказами. В свою чергу відповідачем у поданні відповіді на відзив вказано, що товар було оплачено в загальній сумі 3912141,76 грн, що в також підтверджено доказами.

Дослідивши долучені докази на предмет вірогідності, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, суд приходить до висновку, що оплата товару в розмірі 3912141,76 грн підтверджується матеріалами справи.

Отже, враховуючи коригування ціни судом встановлено, що заборгованість за поставлений товар за договором з урахуванням курсової різниці становить 710 019,78 грн.

За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу підлягають частковому задоволенню в розмірі 7108019,78 грн.

Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем суми пені у розмірі 1114834, 94 грн, 1888035,73 грн штрафу, 1511768,25 грн 36%річних суд зазначає наступне.

Пунктом 8.5 договору передбачено, що в разі невиконання покупцем договірних зобов`язань, щодо оплати за отриманий товар, останній несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки від суми боргу за кожен день прострочення, а також, у разі прострочення до 7 днів, штраф у розмірі 5% (п`яти) процентів від суми несплаченого боргу, від 8 до 14 днів - 10 (десяти) процентів від суми несплаченого боргу, та на строк, більший 14 днів, - 20 (двадцять) процентів від суми несплаченого боргу.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" № 543/96 від 22 листопада 1996 року (із змінами і доповненнями) передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, пеня та штраф є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як зазначає позивач, відповідачем одночасно порушено строк оплати товару та порушено строк оплати товару більше ніж на 14 днів, а тому у своїх позовних вимогах просить стягнути з відповідача як пеню та штраф на підставі пункту 8. 5 договору.

З таким тлумаченням суд не може погодитись, адже фактично відповідачем здійснено одне порушення- не оплачено товар, на умовах та у строки узгоджені сторонами у договорі.

За таких обставин вимоги про притягнення відповідача до відповідальності як за порушення строків поставки (не поставку товару в узгоджені сторонами строки), так і за не поставку товару в цілому не відповідаєстатті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Як зазначав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 17 грудня 2020 року по справі № 910/12876/19 та підтверджено висновками Великої ПлатиВерховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року по справі № 910/12876/19, наявність у договорі умов щодо стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов`язання за договором, двох видів штрафу (двох неустойок одного виду) з однаковою базою для нарахування неустойки, не відповідаютьстатті 61 Конституції України.

Згідно частини 4статті 263 Господарського процесуального кодексу Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" вчинило одне правопорушенняне оплатило поставлений товар у встановлені законом строки, притягнення відповідача до відповідальності одночасно за порушення строків оплати та порушення строків оплати більше ніж на 14 днів, суперечить положеннямстатті 61 Конституції Українита принципу верховенства права, що включаєсебе принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми.

А отже позовні вимоги щодо стягнення із відповідача штрафу за прострочення оплати товару більше ніж на 14 днів, суд вважає протиправними та відмовляє у їх задоволенні.

Щодо стягнення з відповідача неустойки за прострочення виконання зобов`язання, то суд вважає за доцільне зазначити наступне.

За приписами частини 1статті 549 Цивільного кодексу Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини 2статті 549 Цивільного кодексу Україништрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно частини 3статті 549 Цивільного кодексу Українипенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як свідчать матеріали справи Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" не оплатило поставлений товар, натомість, як було встановлено судом, позивачем при поданні позовної заяви невірно встановлено розмір заборгованості за договором поставки № 4756/23/П/ВРКГС від 16 лютого 2023 року у зв`язку з чим невірно розраховано розмір штрафних санкцій та відсотків річних.

Разом з тим, враховуючи твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що заявлений розмір штрафних санкцій є надмірним та не відповідає обставинам справи з посиланням на положення частини 1статті 233 Господарського кодексу України, частини 2статті 551 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3статті 551 Цивільного кодексу Українирозмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, інших обставин, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідністю розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 910/1005/19).

При цьому, застосоване устатті 233 Господарського кодексу Українитастатті 551 Цивільного кодексу Українисловосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оцінюючи обставини, які мають істотне значення.

Враховуючи, що ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3статті 551 Цивільного кодексу Українипро те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Частиною 2статті 216 Господарського кодексу Україниунормовано, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

У постановах Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 913/89/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 916/65/18, від 03 липня 2019 року у справі №917/791/18, від 22 жовтня 2019 року у справі № 904/5830/18, від 13 січня 2020 року у справі № 902/855/18 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 18 березня 2020 у справі № 902/417/18 для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож, право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №904/12429/16.

Відповідно до статті3, частини 3 статті509 Цивільного кодексу Українизагальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зазначене свідчитиме про дотримання справедливого балансу інтересів сторін, не призведе до порушення засад розумності, справедливості та добросовісності, не стане для відповідача надмірним та несправедливим фінансовим тягарем. Відтак, необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру штрафу у даному разі не може свідчити про нівелювання мети існування неустойки як відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Позивачем не надано до матеріалів справи доказів заподіяння збитків невиконанням відповідачем зобов`язань за договором, крім того, суд враховує, що, як заявлено позивачем, ним було поставлено товар на суму 8701159,26 грн, 3912141,76 грн з яких вже сплачено відповідачем.

В подальшому сторонами погоджено збільшити вартість вже поставленого товару, саме у зв`язку з порушенням строку оплати товару.

Тобто, заявлена позивачем до стягнення сума 13508235,20 грн майже втричі перевищує розмір несплаченої вчасно відповідачем ціни товару.

Крім того, суд приймає до уваги твердження відповідача, що останній є юридичною особою, що здійснював господарську діяльність з вирощування зернових культур на території Харківської області.

Території, де знаходилося підприємство, були тимчасово окуповані російською федерацією в період з 24 лютого по 12 вересня 2022 року, там велися активні бойові дії, що вбачається, зокрема, із Переліку територіальних громад, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року.

Під час розгляду справи № 922/1256/24 Господарським судом Харківської області було встановлено, що комплекс будівель, що знаходиться за тією ж адресою, що і орендоване приміщення млину, внаслідок військової агресії російської федерації було пошкоджено артилерійським обстрілом, частково знищено ангари, зруйновано будівлі та знищено товарно-матеріальні цінності.

Рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/1256/24 від 06 червня 2024 року встановлено, що у зв`язку з воєнною агресією РФ, стало неможливе здійснення сільськогосподарського виробництва на території Веселівської сільської ради Харківського району. Суборендар - Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" - протягом 2022-2023 років не здійснювало сільськогосподарські роботи на землях, що були передані йому на правах суборенди, з причин, за які суборендар не відповідає. Після деокупації відповідних територій земельні ділянки залишаються непридатними для ведення сільськогосподарського виробництва.

Вказані обставини підтверджуються доказами, наданими до матеріалів справи.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України (надалі "ТПП") своїм листом № 2024/02.0-7.1 (надалі "Лист") засвідчила, що війна в Україні належить до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Однак, в даному випадку, суд враховує поведінку відповідача, ступінь виконання ним зобов`язання, вид діяльності відповідача, а також виконання ним своїх зобов`язань за договором в умовах воєнного стану в країни, що в свою чергу дійсно могло впливати на спроможність оплатити товар відповідачем.

У постанові від 23 березня 2021 року у справі № 921/580/19 Верховний Суд вказав, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі 902/538/18).

Нормами чинного законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.

Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2014 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

В постанові від 16 березня 2021 року у справі № 922/266/20 Верховний Суд зазначив, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3статті 551 Цивільного кодексу Українипро те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

У постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

Водночас, суд бере до уваги, що застосування штрафних санкцій у вигляду пені та штрафу спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення. При цьому, суд приймає до уваги, що штраф та пеня є лише санкціями за невиконання грошового зобов`язання, а не основним боргом, а тому збільшувати на цих платежах свої доходи позивач не може.

З аналізу вищевикладеного слідує, що у даному випадку стягнення штрафних санкцій з відповідача не виконує своєї основної мети, а саме стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, та з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум штрафних санкцій у вигляді штрафу за несвоєчасну оплату товару, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, обмежити розмір пені.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом договору передбачено, що у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, покупець, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь продавця крім суми заборгованості 36% річних.

Отже, позивачем заявлено до стягнення відсотки річних, що у 12 разів перевищують визначений законом розмір, тобто фактично є такою ж господарською санкцією.

При цьому, суд, зваживши на фактичні обставини спору, приймаючи до уваги інтереси обох сторін, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки № 4756/23/П/ВРКГС від 16 лютого 2023 року відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені до 100000,00 грн та відсотків річних до 3% річних, що становить 122512,12 грн.

Суд констатує, що присудження до стягнення неустойки та відсотків річних у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є цілком адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

При поданні відзиву на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду на один рік з дати ухвалення рішення.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначає, що через військову агресію російської федерації у 2022 року зазнав труднощів у провадженні господарської діяльності, пов`язаних з тим, що орендовані земельні ділянки на території Харківської області, що використовувалися підприємством для вирощування зернових було окуповано ворожими військами, забруднено вибухонебезпечними снарядами, що в свою чергу унеможливило виробництво і, відповідно, отримання прибутку товариством. Вказані обставини підтверджує рішеннями суду, що набрали законної сили. Відповідач зазначає, що продовжує докладати зусиль для відновлення господарської, проте, для такого відновлення потрібен час, а стягнення великої суми грошових коштів одразу після набрання рішенням законної сили унеможливить подальше відновлення підприємства і призведе до його банкрутства.

Позивач проти задоволення клопотання відповідача заперечує, зазначаючи, що клопотання відповідача не підтверджено доказами, а відстрочка виконання рішення може призвести до негативних наслідків для позивача.

Відповідно до частини 1статті 239 Господарського процесуального кодексу Українисуд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Суд зазначає, що відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17 травня 2005 року по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії §1 ст.6 Конвенції.

Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, §74, ЄСПЛ 1999-V).

В силу наведених приписів процесуального законодавства, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у визначений строк. Тобто відстрочення виконання судового рішення пов`язано з об`єктивними, непереборними - виключними обставинами, котрі ускладнюють його вчасне виконання.

Суд враховує, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правиламистатті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Правовий аналіз статей 239 та 331 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість відстрочення виконання рішення, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених сум, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

В силу приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними (статті 76-78 Господарського процесуального кодексу України).

Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

У той же час суд приймає до уваги ту обставину, що відповідач істотно постраждав від агресії російської федерації і тільки відновлює свою господарську діяльність, направлену на вирощування сільськогосподарських культур.

Позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання або погіршення матеріального стану саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору.

Строк відстрочення, який просить надати відповідач, відповідає дозволеному частиною 5статті 334 Господарського процесуального кодексу України .

Дійсно, на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі "Чижов проти України", заява N 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява N 36575/02, ухвала від 07 жовтня 2003 року).

На переконання суду, строк відстрочення виконання рішення у цій справі, який просить надати відповідач, не може бути визнаний надмірним і не розглядається як такий, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції.

З огляду на матеріали справи, аргументи сторін та подані ними докази, виходячи з принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання судового рішення строком на один рік з дати ухвалення рішення.

Відповідно достатті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини 1статті 74 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістомстатті 76 Господарського процесуального кодексу Україниналежними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно достатті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керуєтьсястаттею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 109957,98 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями1-5,10,11,12,20,41-46,73-80,86,123,129,183,194,195,196,201,208-210,217,218,219,220,232,233,236-238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" (62420, Харківська область, Харківський район, село Веселе, вул. Сонячна, буд. 4, код ЄДРПОУ 34630924) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОРЕСУРС-А" (25014,Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Перша Виставкова, буд. 29М, код ЄДРПОУ 39374096) 7330531,90 грн, з яких: 7108019,78 грн основний борг за отриманий та не оплачений товар (з урахуванням курсової різниці), 100000,00 грн пеня, 122512,12 грн 36% річних та 109957,98 грн судового збору.

Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" (62420, Харківська область, Харківський район, село Веселе, вул. Сонячна, буд. 4, код ЄДРПОУ 34630924) відстрочку виконання рішення господарського суду Харківської області від 31 березня 2025 року по справі №922/477/25 на один рік до 01 квітня 2026 року.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "07" квітня 2025 р.

СуддяП.В. Хотенець