Постанова
від 20.03.2025 по справі 160/16679/24
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 березня 2025 року м. Дніпросправа № 160/16679/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Олефіренко Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 року (головуючий суддя Прудник С.В.)

в адміністративній справі №160/16679/24 за позовом Керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі: Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпропетровської міської ради до відповідача ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

27.06.2024 Керівник Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі: Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпропетровської міської ради, звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_1 , яка полягає у неукладенні з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради охоронного договору на нежитлове приміщення №7 (поз. 1-6), загальною площею 60,7 кв.м на першому поверсі будинку №53 (літ. Б-2), що входить до складу об`єкта культурної спадщини пам`ятки архітектури місцевого значення з найменуванням Доходний будинок особнякового типу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , охоронний номер 14, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768;

- зобов`язати ОСОБА_1 протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради охоронний договір на нежитлове приміщення №7 (поз. 1-6), загальною площею 60,7 кв.м на першому поверсі будинку №53 (літ. Б-2), як складової частини - пам`ятки архітектури місцевого значення з найменуванням Доходний будинок особнякового типу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , охоронний номер 14, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

Позов вмотивовано протиправною бездіяльністю ОСОБА_1 , яка полягає у неукладенні з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради охоронного договору на нежитлове приміщення №7 (поз. 1-6), загальною площею 60,7 кв.м на першому поверсі будинку №53 (літ. Б-2), що входить до складу об`єкта культурної спадщини пам`ятки архітектури місцевого значення з найменуванням Доходний будинок особнякового типу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , охоронний номер 14, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ОСОБА_1 , яка полягає у неукладенні з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради охоронного договору на нежитлове приміщення №7 (поз. 1-6), загальною площею 60,7 кв.м на першому поверсі будинку №53 (літ. Б-2), що входить до складу об`єкта культурної спадщини пам`ятки архітектури місцевого значення з найменуванням Доходний будинок особнякового типу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , охоронний номер 14, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

Зобов`язано ОСОБА_1 протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради охоронний договір на нежитлове приміщення №7 (поз. 1-6), загальною площею 60,7 кв.м на першому поверсі будинку №53 (літ. Б-2), як складової частини - пам`ятки архітектури місцевого значення з найменуванням Доходний будинок особнякового типу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , охоронний номер 14, на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_1 , у порушення вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, не вчиняє дій, направлених на укладення з уповноваженим органом охорони культурної спадщини охоронного договору на належну їй складову частину пам`ятки архітектури місцевого значення із найменуванням «Доходний будинок особнякового типу» за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 53, охоронний номер 14, а Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, як спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини, не вчиняє дієвих заходів, направлених на настання реального результату та усунення порушень пам`яткоохоронного законодавства. Враховуючи наведені вище обставини з приводу обізнаності Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради про порушення пам`яткоохоронного законодавства України з боку відповідача, та не вжиття протягом тривалого часу дієвих заходів щодо їх зобов`язання усунути виявлені порушення шляхом укладення охоронного договору, наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу. Вищевказана бездіяльність Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради негативно впливає на організацію належного утримання та раціонального використання об`єкта культурної спадщини, а саме пам`ятки архітектури місцевого значення з охоронним номером №14 «Доходний будинок особнякового типу», а відсутність правового захисту та укладеного охоронного договору на її складову частину, що перебуває у власності відповідача, може привести до настання тяжких наслідків у вигляді псування та знищення вказаного об`єкта культурної спадщини. За таких обставин, пред`явлення Центральною окружною прокуратурою міста Дніпра позову зобов`язального характеру щодо зобов`язання відповідача ОСОБА_1 укласти з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, як спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини, охоронний договір на належну їй на праві власності складову частину пам`ятки архітектури місцевого значення, є ефективним способом захисту інтересів держави у виниклих правовідносинах.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Вказує, що з моменту набуття реєстрації права власності на нежитлове приміщення №7 за адресою: АДРЕСА_1 і до моменту отримання оспорюваного рішення взагалі не була обізнана про те, що належна їй нерухомість є частиною пам`ятки культурної спадщини, тому протиправної бездіяльності не вчиняла. Зазначає, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 відсутній у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України і жодних повідомлень стосовно необхідності укладання охоронного договору від Управління охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради не отримала, що порушує встановлений чинним законодавством порядок укладання охоронних договорів на пам`ятники культурної спадщини або їх частини. Зауважує, що нежитлове приміщення №7 за адресою: м.Дніпро, вул.Старокозацька, 53 належить відповідачці на праві приватної власності, тоді як зміст охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини чи її частину, суттєво звужує та обмежує законне право на вільне володіння, користування та розпорядження майном.

Керівником Центральної окружної прокуратури міста Дніпра подано пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що згідно з відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що ОСОБА_1 право приватної власності на нежитлове приміщення №7 (поз. 1-6), загальною площею 60,7 кв.м в житловому будинку АДРЕСА_2 , набуто на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.06.2008, про що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Калінович С.П. 22.06.2021 внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За інформацією Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, нежитлове приміщення №7 (поз. 1-6), загальною площею 60,7 кв.м на першому поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (літ. Б-2), входить до складу пам`ятки архітектури місцевого значення із найменуванням «Доходний будинок особнякового типу», а отже на нього розповсюджується спеціальний правовий статус та режим охорони, що спростовує доводи ОСОБА_1 щодо того, що належне їй на праві власності нежитлове приміщення не є об`єктом культурної спадщини. Крім того, на фасаді пам`ятки уповноваженим органом охорони культурної спадщини встановлено охоронну дошку, на якій зазначено вид, найменування, датування та охоронний номер цієї пам`ятки. Зазначає, що відповідно до п. 1 Порядку встановлення та утримання охоронних дошок та охоронних знаків на нерухомих пам`ятках, затвердженого наказом Мінкультури України, Держбуду України від 27.01.2004 №30/10, охоронна дошка інформаційно-попереджувальна дошка (табличка) установленої форми, яка розміщується на пам`ятці або є складовою частиною охоронного знака та інформує, що пам`ятку занесено до Реєстру і вона перебуває під охороною держави, відтак твердження апелянта щодо її необізнаності з приводу наявності спеціального режиму охорони та використання нерухомого майна, а також обов`язку укласти охоронний договір з уповноваженим органом охорони культурної спадщини. Не погоджується з доводами ОСОБА_1 щодо обмеження її права володіння, користування та розпорядження належним їй на праві власності нерухомим майном внаслідок укладення охоронного договору, оскільки охоронним договором не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а лише встановлюється режим використання пам`ятки та відповідальність за порушення такого режиму.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що під час реалізації представницьких повноважень Центральною окружною прокуратурою міста Дніпра встановлено порушення вимог чинного законодавства у сфері охорони об`єктів культурної спадщини, зокрема встановлено обставини, що вказують на перебування пам`ятки архітектури місцевого значення за адресою: АДРЕСА_3 ), без належного правового захисту та укладеного охоронного договору на складову частину пам`ятки, що перебуває у приватній власності фізичної особи.

Встановлено, що розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації №158-р від 12.04.1996 «Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області» об`єкт нерухомого майна із найменуванням «Доходний будинок особнякового типу» по вул. Комсомольській, буд. 53 (теперішня назва вул. Старокозацька, буд. 53) взято на державний облік із занесенням до переліку пам`яток архітектури місцевого значення під охоронним номером 14.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам`ятки взяті на державний облік згідно норм закону УРСР «Про охорону та використання пам`яток історії та культури» (які можуть бути на даний момент і не внесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України) визнаються пам`ятками згідно цього закону.

Таким чином, з моменту взяття вказаного об`єкта культурної спадщини на державний облік як пам`ятки місцевого значення, на неї розповсюджується спеціальний режим використання, що в свою чергу покладає на власників цієї пам`ятки певні обов`язки по збереженню її автентичності та історичної цінності.

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови №897-р від 26.11.2015 «Про перейменування топонімів міста Дніпропетровська», вул. Комсомольську перейменовано на вул. Старокозацька.

З відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 53, встановлено, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Калінович С.П. 22.06.2021 на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.06.2008, здійснено державну реєстрацію речового права на нежитлове приміщення №7 (поз. 1-6), загальною площею 60,7 кв.м в житловому будинку №53 (літ. Б-2) по вул. Старокозацькій у м. Дніпрі, за ОСОБА_1 , яка є власником вказаного майна станом на дату звернення прокурора з вказаною позовною заявою.

В той же час, за інформацією Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, незважаючи на спеціальний правовий статус вказаного житлового будинку, який з 1996 року взято на облік як пам`ятка архітектури місцевого значення, та наявність існуючого законодавчо визначеного обов`язку власників пам`ятки та її складових частин, з моменту набуття права власності, утримувати пам`ятку в належному стані, захищати від пошкодження, руйнування або знищення, охоронний договір на нежитлове приміщення №7 (поз. 1-6), загальною площею 60,7 кв.м на першому поверсі житлового будинку за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 53 (літ. Б-2), що входить до складу пам`ятки архітектури місцевого значення із найменуванням «Доходний будинок особнякового типу», до теперішнього часу із ОСОБА_1 не укладено.

В ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою з`ясовано, що Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, як уповноваженим органом охорони культурної спадщини, взагалі не вживались заходи щодо укладення охоронного договору на нежитлове приміщення №7 (поз. 1-6), загальною площею 60,7 кв.м в житловому будинку літ. Б-2, що входить до складу пам`ятки культурної спадщини за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 .

За інформацією Управління, громадянка ОСОБА_1 , до Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради щодо укладення охоронного договору на належну їй на праві власності складову частину пам`ятки, не зверталась.

Відомості щодо фактичного місця проживання ОСОБА_1 в Управлінні відсутні.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини щодо обізнаності Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, як уповноваженого органу у сфері охорони культурної спадщини, про існування триваючого порушення пам`яткоохоронного законодавства України з боку власника складової частини пам`ятки архітектури місцевого значення ОСОБА_1 , не вчиняє дієвих заходів щодо зобов`язання останньої укласти охоронний договір на належну їй на праві приватної власності складову частину об`єкта культурної спадщини з метою забезпечення його схоронності.

Враховуючи встановлені порушення пам`яткоохоронного законодавства щодо тривалого перебування складової частини пам`ятки архітектури місцевого значення із найменуванням «Доходний будинок особнякового типу», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 без належного правового захисту, існують безумовні підстави для вжиття прокурором заходів представницького характеру з метою забезпечення укладення охоронного договору на нежитлове приміщення №7 (поз. 1-6), загальною площею 60,7 кв.м, що розташоване на першому поверсі будинку №53 (літ. Б-2), що входить до складу об`єкта культурної спадщини пам`ятки архітектури місцевого значення з найменуванням «Доходний будинок особнякового типу», що розташована за адресою: м.Дніпро, вул. Старокозацька, 53, охоронний номер 14.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Стосовно підстав звернення прокурора з даним позовом до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України до повноважень прокуратури належить представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

У відповідності до статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження по якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтереси держави».

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (постанова Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 17.10.2019 у справі №569/4123/16-а.

Слід також взяти до уваги, що у постанові від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого «інтереси держави» є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

За висновками Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04.12.1995 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 9901/471/19.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін.

Водночас ЄСПЛ звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу.

Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ зазначив, що сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, у тому числі право на юридичну допомогу.

Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції).

Правовідносини, пов`язані з використанням об`єкту культурної спадщини всупереч встановленому законодавством порядку, такому суспільному інтересу не відповідає.

У вказаних правовідносинах бездіяльність Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради порушує інтереси держави, оскільки не вживаються дієві заходи для збереження об`єкта культурної спадщини місцевого значення.

Враховуючи вищенаведене, у даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, який полягає в охороні та збереженні культурних пам`яток для нинішнього і майбутніх поколінь, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Згідно зі ст. 143 Конституції України органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Таким чином, в контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Аналіз положень ст. 53 КАС України у взаємозв`язку із ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

Суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

На думку Верховного Суду (постанова від 26.02.2019 у справі №905/803/18) нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

У свою чергу, здійснення захисту «неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту уповноваженим органом полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

При цьому, згідно з нормами міжнародного права охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захист таких пам`яток від руйнації, їх збереження для нинішнього і майбутніх поколінь, становить безпосередній державний інтерес.

Відповідно до статті 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03 жовтня 1985 року кожна Сторона зобов`язується: вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.

Таким чином, нормами міжнародного права закріплено виключну цінність об`єктів культурної спадщини для нинішніх і майбутніх поколінь та визначено їх охорону першочерговим завданням для всього людства.

У свою чергу, чинним законодавством України, зокрема Конституцією України та Законом, імперативно проголошено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, оскільки такі об`єкти є частиною самобутності Українського народу, її історії та культури.

Збереження та захист пам`яток забезпечується Державою.

Згідно ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Твердження про те, що «правильне застосування законодавства» незаперечно становить «суспільний інтерес» та в даному випадку зверненням до суду дотримано «справедливої рівноваги», висловлені також у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22.07.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008, «Спорронг і Льоннрот проти Швеціїї» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Тригубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014.

Згідно зі ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора в адміністративному процесі, як особи, яка відповідно до ст. ст. 5, 53 КАС України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

Поряд із державним інтересом наявний також і суспільний, який полягає в охороні та збереженні культурних пам`яток для нинішнього й майбутніх поколінь.

Таким чином, в контексті правовідносин у даному випадку, інтереси держави полягають також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Нормами міжнародного права закріплено виключну цінність об`єктів культурної спадщини для нинішніх і майбутніх поколінь та визначено їх охорону першочерговим завданням для всього людства.

Статтею 4 цієї Конвенції визначено, що кожна Сторона зобов`язується, зокрема запровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об`єктів архітектурної спадщини.

Відповідно до статті 9 зазначеної Конвенції кожна Сторона зобов`язується забезпечити, щоб відповідний компетентний орган належним чином реагував на порушення законодавства про охорону архітектурної спадщини.

Слід зазначити, що саме звернення компетентного органу до суду з позовом зобов`язального характеру є належним та ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Конституції України.

Щодо необхідності збереження пам`ятки культурної спадщини.

Культурна спадщина є важливим ресурсом стратегічного розвитку суспільства держави, вагомою складовою культури людської цивілізації.

Ставлення до культурної спадщини є показником рівня розвитку суспільства та духовної зрілості громадян.

Цілеспрямована діяльність органів місцевого самоврядування у пам`яткоохоронній сфері з метою передачі культурних цінностей майбутнім поколінням, їх ефективного використання в суспільному житті сприяє самоідентифікації нації, має соціально значиму функцію підтримки стабільності і сталого розвитку.

Історико-культурна спадщина, розташована на території міста Дніпра, є невід`ємною частиною культурної спадщини Дніпропетровської області і частиною культурного надбання України.

Охорона культурної спадщини є важливим напрямом політики держави, від здійснення якої безпосередньо залежить можливість сталого розвитку суспільства, держави, кожного окремого індивіда.

Збереження об`єктів культурної спадщини здійснюється задля можливості їх використання у суспільному житті в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь та є пріоритетним конституційним завданням держави.

Оскільки культурна спадщина найпотужніша складова формування української ідентичності, її ефективне збереження, відновлення і відповідне використання є одним із провідних завдань держави у сфері культури.

Одним із основних завдань держави є забезпечення реалізації її внутрішньої політики, яка є сукупністю напрямів діяльності в економічній, соціальній, гуманітарній, науковій, освітній, демографічній, правоохоронній, військовій та інших найважливіших сферах суспільного життя.

Держава повинна вживати ефективних заходів щодо розвитку кожного із них однаково.

Усі напрями її внутрішньої політики є важливими для забезпечення національних інтересів України щодо збереження ідентичності Українського народу, сталого розвитку економіки, громадянського суспільства і держави, досягнення зростання рівня та якості життя населення, додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Слід зазначити, що військова агресія рф проти України, що розпочалася 24.02.2022 і наразі триває, супроводжується діями, які безпосередньо підтримують вказану ідеологію, а саме: вбивствами мирного населення, розгромленням і знищенням міст, інфраструктури, церков, об`єктів культурної спадщини тощо.

Така ситуація, пов`язана з попередніми спробами агресора самовільно приєднати та контролювати народ України, особливо із застосуванням тактики геноциду, подібно як це було за сталінського режиму у 1930-х роках, нагадує боротьбу за українську ідентичність та державність на початку ХХ століття.

Отже, в умовах сьогодення питання збереження ідентичності та самобутності нації набуло особливої гостроти.

Однією з важливих складових указаного питання є охорона архітектурної спадщини.

Законом України від 20.09.2006 № 165-V «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи» ратифіковано Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985 (Конвенція), відповідно до статті 3 якої кожна Сторона зобов`язується:

1) вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини;

2) за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.

За змістом статті 1 Конвенції вираз «архітектурна спадщина» включає, зокрема, такі нерухомі об`єкти як пам`ятки, тобто усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення.

Статтею 4 цієї Конвенції визначено, що кожна Сторона зобов`язується, зокрема, запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються.

Положеннями статті 10 Конвенції визначено, що кожна Сторона зобов`язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка заохочує програми реставрації та підтримання в належному стані архітектурної спадщини.

Відповідно до статті 15 Конвенції кожна Сторона зобов`язується утверджувати у громадській думці розуміння необхідності збереження архітектурної спадщини як елемента культурної самобутності і джерела натхнення і творчості для сьогоднішніх і прийдешніх поколінь.

Рекомендаціями про охорону на національному рівні культурної та природної спадщини, схваленої Генеральною конференцією Організації Об`єднаних Націй у 1972 році, наголошено на тому, що кожен предмет культурної та природної спадщини є унікальним і зникнення будь-якого такого предмета є невідновною та безповоротною втратою для цієї спадщини у зв`язку з чим, кожну країну на території якої знаходяться предмети культурної та природної спадщини, зобов`язано зберегти цю частину спадщини людства і забезпечити передачу майбутнім поколінням.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.

З огляду на міжнародні зобов`язання, взяті на себе Україною, та положення статті 54 Конституції України, держава має забезпечувати збереження об`єктів, що становлять культурну цінність.

Збереження культурної спадщини впливає на формування менталітету нації, стверджує спадкоємність одвічних цінностей і традицій, формує базу для сталого розвитку суспільства.

Кожний здобуток культурної спадщини є унікальним, а зникнення будь-якого з них є безповоротною втратою, непоправним збідненням цієї спадщини та всього народу.

Отже, виходячи з того, що культурна спадщина найбільш потужна складова формування української ідентичності, її ефективне збереження, відновлення і відповідне використання є одним із провідних завдань держави.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» №1805-ІІІ.

Згідно зі статтею 1 Закону Закон України «Про охорону культурної спадщини», об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`яткою культурної спадщини є об`єкт культурної спадщини, який занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.

Значення та цінність об`єктів культурної спадщини підтверджується, зокрема, правилами ведення війни, які зобов`язують сторони у збройному конфлікті захищати та поважати культурні цінності.

Про це йдеться у Гаазькій конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту, ухваленій у 1954 році після масових руйнувань об`єктів культурної спадщини під час Другої світової війни.

Водночас знищення об`єктів культурної спадщини під час збройного конфлікту є злочином перед державою та її громадянами, перед історичною пам`яттю, а тому збереження таких об`єктів є одним із фронтів супротиву у війні.

Дії рф, яка входить до числа держав, що підписали зазначену вище конвенцію, проте не дотримується її вимог, не тільки є прямою загрозою нашій державності, а й спрямовані на знищення української ідентичності.

Свідченням цього є точкові ракетні та артилерійські удари по об`єктах, які уособлюють самобутність нації, культури та віри і якими є церкви, будинки культури та мистецтв, театри, музеї, бібліотеки, архітектурні споруди, монументи, історичні пам`ятки та інші.

Незважаючи на це, українці як ніколи згуртовані, готові боротися з окупантом на всіх напрямах, зокрема й охорони та відновлення об`єктів культурної спадщини.

Одним з таких об`єктів є пам`ятка архітектури місцевого значення із найменуванням «Доходний будинок особнякового типу», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (стара назва вул. Комсомольська, буд. 53), як яскравий приклад ідентичності українського народу, який повинен бути збережений.

Дослідженням «Історико-архітектурного опорного плану.

Визначення меж, режимів використання, режимів регулювання забудови історичних ареалів м. Дніпро», розробленого ТОВ «Міжнародний центр культурної спадщини та культурних цінностей» на замовлення Дніпровської міської ради та затвердженого наказом Міністерства культури, молоді та спорту України «Про затвердження меж та режимів використання історичних ареалів м. Дніпра» № 478 від 02.02.2020, встановлено, що будівля, яка за адресою: АДРЕСА_1 , є пам`яткою місцевого значення, експлікаційний номер на креслиниках 325.

Споруда пам`ятки прямокутна в плані, загальною довжиною 18,0 м (вздовж вул. Старокозацька), шириною 12,0 м та висотою від 17,5 до 8,60 м. Одноповерхова цегляна житлова будівля з цокольним поверхом та горищем, розташована на частково огородженій території щільної багатоквартирної житлової забудови вздовж вул. Старокозацької, в межах Центрального історичного ареалу.

Збудована у 1891 році на земельній ділянці купця І-ї гільдії ОСОБА_2 у складі його домоволодіння, службових та виробничих будівель макаронної фабрики.

Фасади житлової будівлі по червоній лінії мають раціональне рішення у цеглі, у декорі фасадів використано спрощені неготичні елементи.

В 1920 році комплекс будівель частково належить харчотресту, частково житловому кооперативу. Під час бойових дій 1941-1943 років будівля не постраждала. На початку 2000-х років було виконано реконструкцію квартири, розташованої на першому поверсі будівлі з заміною автентичної конструкції ґанку.

Виходячи з положень ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Положення про Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини у вказаних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, яке не вживає дієвих заходів на захист інтересів держави з метою укладення охоронних договорів з усіма власниками складових частин пам`ятки.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Захист прав та законних інтересів характеризується в основному державно-примусовою діяльністю і її відновлювальною функцією, яка найбільш ефективно забезпечується шляхом звернення до суду із позовом.

Це пояснюється тим, що реалізація державного примусу органічно пов`язана з виконанням рішення суду, без чого правовий захист не може вважатися таким, що відбувся.

У разі тривалої бездіяльності власника пам`ятки саме звернення компетентного органу до суду з позовом зобов`язального характеру буде належним та ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, який спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Конституції України.

Стосовно судового захисту охоронюваного законом інтересу у п. 3.4 рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Крім того, у пп. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 підкреслюється, що одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Конституційний Суд України у п.3.4 рішення від 01.12.2004 №18-рп/2004 визначив, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України); для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

У постанові від 15.07.2019 у справі №420/5625/18 Верховний Суд дійшов висновку, що під судовим захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до частин 1 3 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Положеннями пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб і суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад.

Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №914/340/17, розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсною ухвали Львівської міської ради у частині визнання права власності територіальної громади м. Львова на руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), зробила у п.6.35 висновки стосовно того, що справа адміністративної юрисдикції може бути передана на вирішення адміністративного суду, якщо спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 зазначено, що публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Верховний Суд зазначає, що охоронний договір за своєю правовою природою є адміністративним договором, виходячи з наступного.

Стаття 3 КАС визначає, зокрема, адміністративний договір як акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх воле узгодженні, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно правовій сфері і укладається на підставі закону замість видання індивідуального акту.

Отже, охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини.

Охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини спрямований на реалізацію норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», випливає з владних управлінських функцій суб`єкта владних повноважень, передбачених вказаним законом, а також мстить владне зобов`язання для іншого суб`єкта договору.

Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Законом передбачається обов`язкове укладення власником пам`ятки чи її частини охоронного договору з відповідним органом культурної спадщини вже після переходу права власності.

Крім цього, необхідно також зазначити, що однією із ознак, що дозволяють відрізнити адміністративний договір від цивільно-правового, є мета його укладення.

З огляду на те, що сфера функціонування адміністративного договору це відповідна система державного управління на будь-якому ієрархічному рівні, метою адміністративного договору є реалізація конкретних державних функцій, виражених у встановлених у законодавстві повноваженнях того чи іншого органу.

У свою чергу, мета цивільно-правового договору це задоволення потреб суб`єктів цивільно-правових відносин, отримання прибутку та відповідних майнових і немайнових благ, об`єктів цивільного обороту.

Згідно статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Таким чином, охоронний договір, укладений на підставі ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», є адміністративним договором.

У пункті 4 частини 1 статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів.

З огляду на викладене, охоронний договір є публічно-правовим договором, питання щодо укладення мають розглядатися за правилами КАС України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного суду від 23.12.2019 у справі №806/1536/18.

Спонукання відповідача ОСОБА_1 у судовому порядку до укладення охоронного договору на належне їй на праві приватної власності нежитлове приміщення №7 (поз. 1-6), загальною площею 60,7 кв.м на першому поверсі будинку №53 (літ. Б-2), що входить до складу об`єкта культурної спадщини пам`ятки архітектури місцевого значення з найменуванням «Доходний будинок особнякового типу», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , охоронний номер 14 є захистом прав держави у сфері охорони культурної спадщини, і повноваження щодо такого захисту (у наведений спосіб) належать Управлінню з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради як виконавчому органу Дніпровської міської ради у сфері охорони культурної спадщини, що є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини в силу положень Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Враховуючи наведені вище обставини щодо обізнаності Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради про триваюче порушення пам`яткоохоронного законодавства України з боку власника складової частини пам`ятки відповідача ОСОБА_1 , та відсутність при цьому дієвих заходів щодо зобов`язання останньої укласти охоронний договір на належну їй на праві приватної власності складову частину вказаного нерухомого майна з метою забезпечення схоронності зазначеного об`єкта культурної спадщини, наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу.

За таких обставин, пред`явлення Центральною окружною прокуратурою міста Дніпра позову зобов`язального характеру щодо зобов`язання відповідача ОСОБА_1 укласти охоронний договір на належну їй на праві приватної власності складову частину пам`ятки архітектури місцевого значення, є єдиним ефективним способом захисту інтересів держави та важелем впливу на власника пам`ятки архітектури, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Основного Закону України по збереженню об`єкта культурної спадщини місцевого значення.

Норми права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах: Охорона культурної спадщини є важливим напрямом політики держави, від здійснення якої безпосередньо залежить можливість сталого розвитку суспільства, держави, кожного окремого індивіда.

Збереження об`єктів культурної спадщини здійснюється задля можливості їх використання у суспільному житті в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є пріоритетним конституційним завданням держави.

Конвенцією про охорону архітектурної спадщини Європи (підписана 03.10.1985, набрала чинності 01.12.1987, підписана від імені України 25.11.2005, ратифікована 20.09.2006, набрала чинності 01.04.2007) до об`єктів архітектурної спадщини, що підлягають охороні, віднесено пам`ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення (ст.1 Конвенції).

Статтями 3 та 4 Конвенції передбачено, що кожна Сторона зобов`язується вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; запровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об`єктів архітектурної спадщини; запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються.

Відповідно до ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом.

Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь також регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Одним із цінних об`єктів культурної спадщини місцевого значення є об`єкт культурної спадщини - «Доходний будинок особнякового типу» за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 53 побудований у 1891 році та є пам`яткою архітектури місцевого значення (охоронний номер 14).

Варто також зазначити, що в умовах сьогоднішньої повномасштабної війни з рф збереження культурного надбання, яке несе в собі генетичний код держави та є невідновним свідком того, хто ми і як відбувалося становлення країни, це інвестиція в підняття рівня національної ідентичності, результатом якого може бути зміцнення державності та безпеки України.

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що об`єкти культурної спадщини поділяються на: археологічні, історичні, об`єкти монументального мистецтва, об`єкти архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтні, об`єкти науки і техніки.

У відповідності до ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Основним завданням охоронного договору є встановлення режиму використання пам`ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована, видів і термінів виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

До охоронного договору додаються:

1) акт технічного стану пам`ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору.

Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років.

Якщо стан пам`ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни;

2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання;

3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100);

4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності);

5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000);

6) паспорт пам`ятки.

Саме такий договір є першочерговим документом, що встановлює гарантії збереження індивідуально визначеної пам`ятки культурної спадщини, що враховує її цінність, особливості та стан.

Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Отже, охоронний договір встановлює чіткі вимоги для збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність.

Важливим елементом охоронного договору, який підтверджує його публічно-правову природу, є предмет пам`ятка архітектури, правовий режим якої відрізняється від інших матеріальних об`єктів.

Особливий предмет охоронного договору обумовлює спеціальний суб`єктний склад.

Так, охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі ст. 23 Закону

України «Про охорону культурної спадщини». Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини.

Укладання охоронних договорів має імперативний характер та спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що порядок укладення охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована. Власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Згідно із пунктами 5, 6 Порядку в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_1 протягом одного місяця з моменту набуття права власності на складову частину пам`ятки культурної спадщини, була зобов`язана укласти охоронний договір з уповноваженим органом охорони культурної спадщини, проте, до теперішнього часу останньою зазначений припис чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини щодо обов`язковості укладення охоронного договору на об`єкт культурної спадщини, ігнорується.

З огляду на викладене, а також на те, що правопорушення у вигляді неукладення охоронного договору з боку відповідача ОСОБА_1 є триваючим, на теперішній час є обов`язок укласти охоронний договір з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради на складову частину пам`ятки архітектури місцевого значення з найменуванням «Доходний будинок особнякового типу», охоронний номер 14, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 53, а саме на нежитлове приміщення №7 (поз. 1-6), загальною площею 60,7 кв.м на першому поверсі будинку №53 (літ. Б-2), що входять до складу будинку АДРЕСА_1 , та відповідно, є складовою частиною зазначеної пам`ятки культурної спадщини.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - це органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Делеговані повноваження це повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.

Згідно ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до системи місцевого самоврядування входять виконавчі органи рад.

Одночасно у п. 10 пункту «б» ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад делеговано повноваження у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ч. 1 ст.11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Також, відповідно до п.п. 10 п. б ст. 32 цього ж Закону, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини, зокрема, належать виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Крім того, ч. 3 ст. 6 цього ж Закону встановлено, що відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради щорічно звітують перед центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини та громадськістю про стан збереження об`єктів культурної спадщини.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (органи охорони культурної спадщини) належать:

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини;

орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до п. 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1768 від 28.12.2001, власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

З метою встановлення ефективної системи охорони культурної спадщини, наказом управління культури, туризму, національностей і релігій облдержадміністрації №28 від 20.04.2021 «Про делегування повноважень» повноваження по укладенню охоронних договорів на об`єкти культурної спадщини делеговано виконавчим органам міських рад, до повноважень яких належить вирішення питань охорони культурної спадщини.

Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Положення про управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради №102/35 від 10.09.2018 (зі змінами від 22.04.2020), управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради є виконавчим органом Дніпровської міської ради. До повноважень управління, серед іншого, належить: забезпечення виконання Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на території міста, контроль за дотриманням режиму використання пам`яток місцевого значення та щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, їх територій, зон, охорони, забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; надання висновків щодо відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління, складання розпоряджень, приписів та протоколів про вчинення правопорушень у сфері охорони культурної спадщини, відповідно до законодавства України, видача обов`язкових для виконання приписів щодо припинення будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу об`єкту культурної спадщини або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.

Розділом ІІІ вказаного положення визначено, що метою діяльності управління є сприяння міській раді у виконання визначених Конституцією а законами України повноважень у сфері охорони культурної спадщини на території міста Дніпра.

Пунктом 3.2. розділу ІІІ вказаного положення визначено, що до основних завдань Управління зокрема відноситься:

- регулювання правових, організаційних, соціальних та економічних відносин у сфері охорони культурної спадщини з метою збереження та використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища міста;

- організація та координація робіт щодо виявлення, паспортизації, ведення обліку та інвентаризації об`єктів культурної спадщини;

- контроль за збереженням і належним використанням об`єктів культурної спадщини, роботами, що проводяться в межах історичних ареалів та традиційному історичному середовищі та на пам`ятках (об`єктах) культурної спадщини.

Таким чином, повноваження Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, визначені, зокрема, ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», не мають взаємовиключного характеру та мають на меті забезпечення насамперед збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що належним суб`єктом владних повноважень, з яким відповідач ОСОБА_1 зобов`язана укласти охоронний договір, є Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради.

Таким чином, у вказаних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (Управління), яке не вживає дієвих заходів на захист інтересів держави.

Зокрема, як вбачається з листа Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради №10/6-33 від 01.04.2024, станом на дату надання відповіді, охоронний договір з ОСОБА_1 не укладено.

Вжитими заходами Управління фактичне місце мешкання ОСОБА_1 встановлене не було.

З викладеного вбачається, що Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, як спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини, тривалий час не вчиняє дієвих заходів, направлених на настання реального результату та усунення порушень пам`яткоохоронного законодавства, оскільки не позбавлене можливості звернутись до відповідного департаменту міської ради з метою отримання офіційної інформації щодо місця реєстрації громадянки ОСОБА_1 .

Повноваження Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, яке є спеціально уповноваженим органом з питань охорони культурної спадщини, на звернення до суду із позовними вимогами щодо усунення порушень у сфері охорони культурної спадщини шляхом зобов`язання укласти охоронний договір не передбачені КАС України або іншим законом, але чинним законодавством України також не врегульовано питання альтернативних дій цього виконавчого органу у випадку встановлення порушень пам`яткохоронного законодавства.

У такому випадку необхідно застосувати положення ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування», згідно із яким орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Аналогічних висновків дійшли Велика Палати Верховного Суду у постановах від 30.01.2019 у справі №826/2793/18, від 06.02.2019 у справі №810/3046/17 і від 13.02.2019 у справі №810/2763/17 та Верховний Суд у постановах від 24.10.2019 у справі №810/3165/18,

від 03.12.2019 у справі №810/3164/18 та від 13.12.2019 у справі №810/3160/18.

Порядок делегування повноважень наведений у статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої делеговані повноваження повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

До делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у розумінні Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (пп.5 п.«б» ч.1 ст.31 та пп.10 п.«б» ст.32) у галузі будівництва та у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту належать:

- організація охорони, реставрації та використання пам`яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників;

- забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

За змістом цих норм у разі створення у складі сільської, селищної, міської ради управління (відділу, іншого виконавчого органу) як виконавчого органу відповідної ради для здійснення відповідного (окремо визначеного) напрямку повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, то виконання управлінням (відділом, іншим виконавчим органом) цих повноважень (відповідно до визначеної спеціалізації) ототожнюється з виконанням таких повноважень безпосередньо виконавчим органом сільських, селищних, міських рад.

Одним з основних завдань державної політики у сфері охорони культурної спадщини є здійснення комплексних заходів щодо обліку об`єктів культурної спадщини, які передбачають їх наукове вивчення, класифікацію, державну реєстрацію шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України на основі облікової документації.

Також, належна організація та здійснення охорони об`єктів культурної спадщини в Україні в умовах воєнного стану, який введено 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022, набуває особливої актуальності.

Військова агресія росії супроводжується ракетними та авіаударами, артилерійськими обстрілами українських міст та сіл, інфраструктури, об`єктів культурної спадщини, з метою знищення української нації та стирання маркерів історичної самобутності нашої держави.

Від початку російської агресії на території України, розпочатої ще у 2014 році, українські пам`ятки культурної спадщини потерпають від вандалізму загарбників та постійно знаходяться під загрозою.

Внаслідок повномасштабного військового вторгнення росії на територію України понад 161 різних пам`яток та об`єктів культури частково пошкоджено або повністю знищено.

Отже, в умовах сьогодення питання збереження ідентичності та самобутності нації набуло особливої гостроти.

Однією з важливих складових указаного питання є охорона архітектурної спадщини місцевого значення.

Пам`ятка архітектури місцевого значення «Доходний будинок особнякового типу» за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 53 яскравий приклад ідентичності українського народу повинен бути збережений та захищений.

Повноваження Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, визначені, зокрема, ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», не мають взаємовиключного характеру та мають на меті забезпечення насамперед збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Дніпропетровською обласною прокуратурою та Центральною окружною прокуратурою міста Дніпра у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради скеровувались листи №15/4-358ВИХ-23 від 04.05.2023, №04/54-8882ВИХ-23 від 26.10.2023, №04/54-10456ВИХ-23 від 15.12.2023 та №54-2137ВИХ-24 від 15.03.2024 з повідомленням щодо порушення інтересів держави, що полягають у порушенні відповідачами вимог чинного законодавства з питань охорони культурної спадщини, що полягають у не укладенні охоронного договору на складову частину пам`ятки архітектури місцевого значення з охоронним номером 14 «Доходний будинок особнякового типу» за адресою: м.Дніпро, вул. Старокозацька, 53.

З відповідей Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради за №10/6-24 від 17.05.2023, №10/6-70 від 27.10.2023, №10/6-93 від 28.12.2023 та №10/6-33 від 01.04.2023 вбачається, що дієві та належні заходи, які б у повній мірі забезпечили виконання вимог чинного законодавства з боку ОСОБА_1 , як власника складової частини пам`ятки місцевого значення, з метою її подальшого збереження та встановлення режиму використання, зокрема шляхом пред`явлення позову зобов`язального характеру, не вживались, що вказує на бездіяльність уповноваженого органу.

Всупереч вимог ст. 5 та ч. 1 ст. 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради з метою припинення правопорушення, заходи щодо укладення охоронного договору із власником пам`ятки ОСОБА_1 , взагалі не вживались.

В свою чергу, за ОСОБА_1 здійснено реєстрацію права приватної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ще у 2021 році на підставі судового рішення 2008 року.

Таким чином, щонайменше з 2021 року, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, як уповноважений орган, мав вжити необхідні заходи з метою усунення порушень діючого законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

З викладеного вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , у порушення вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, не вчиняє дій, направлених на укладення з уповноваженим органом охорони культурної спадщини охоронного договору на належну їй складову частину пам`ятки архітектури місцевого значення із найменуванням «Доходний будинок особнякового типу» за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 53, охоронний номер 14, а Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, як спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини, не вчиняє дієвих заходів, направлених на настання реального результату та усунення порушень пам`яткоохоронного законодавства.

Враховуючи наведені вище обставини з приводу обізнаності Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради про порушення пам`яткоохоронного законодавства України з боку відповідача, та не вжиття протягом тривалого часу дієвих заходів щодо їх зобов`язання усунути виявлені порушення шляхом укладення охоронного договору, наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу.

Вищевказана бездіяльність Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради негативно впливає на організацію належного утримання та раціонального використання об`єкта культурної спадщини, а саме пам`ятки архітектури місцевого значення з охоронним номером №14 «Доходний будинок особнякового типу», а відсутність правового захисту та укладеного охоронного договору на її складову частину, що перебуває у власності відповідача, може привести до настання тяжких наслідків у вигляді псування та знищення вказаного об`єкта культурної спадщини.

За таких обставин, пред`явлення Центральною окружною прокуратурою міста Дніпра позову зобов`язального характеру щодо зобов`язання відповідача ОСОБА_1 укласти з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, як спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини, охоронний договір на належну їй на праві власності складову частину пам`ятки архітектури місцевого значення, є ефективним способом захисту інтересів держави у виниклих правовідносинах. Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі № 560/5184/24 визначено, що Прокурор у даних правовідносинах має підстави для представництва інтересів держави у зв`язку з бездіяльністю органу охорони культурної спадщини щодо самостійного звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили 20.03.2025 та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддяЮ. В. Дурасова

суддяЛ.А. Божко

суддяН.А. Олефіренко


Суд	Північно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	20.03.2025
Оприлюднено	09.04.2025
Номер документу	126413202
Судочинство	Адміністративне
Категорія	Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту

Судовий реєстр по справі —160/16679/24

Постанова від 20.03.2025

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Ухвала від 20.01.2025

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Ухвала від 20.01.2025

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Ухвала від 23.12.2024

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Ухвала від 23.12.2024

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Дурасова Ю.В.

Рішення від 02.08.2024

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Прудник Сергій Володимирович

Ухвала від 22.07.2024

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Прудник Сергій Володимирович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 20.03.2025 по справі 160/16679/24ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —160/16679/24

Постанова від 20.03.2025

Ухвала від 20.01.2025

Ухвала від 20.01.2025

Ухвала від 23.12.2024

Ухвала від 23.12.2024

Рішення від 02.08.2024

Ухвала від 22.07.2024

Постанова
від 20.03.2025 по справі 160/16679/24
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД