Рішення

від 04.04.2025 по справі 915/509/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2025 року Справа № 915/509/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль С.М.,

розглянувши без виклику сторін

справу №915/509/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автогранд Миколаїв,

пр-т. Богоявленський, 234/7, м. Миколаїв;

до Товариства з обмеженою відповідальністю УКР-БУДСЕРВІС,

Херсонське шосе, 32, кв. 3, м. Миколаїв;

про стягнення грошових коштів у сумі 1307447,93 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Автогранд Миколаїв пред`явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) УКР-БУДСЕРВІС про стягнення з останнього грошових коштів у сумі 930000 грн., відповідно до ст. 1212 ЦК України. Також позивач у відповідності до положень ст. ст. 1214, 536, 625 ЦК України нараховує та просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 66912,73 грн. та інфляційні втрати у сумі 310535,20 грн., а також просить стягнути грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором.

Ухвалою суду від 13.05.2024 відкрито провадження в даній справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, цією ж ухвалою, зокрема, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України ? п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. При цьому, визначено провести розгляд справи №915/509/24 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану.

Ухвала суду від 13.05.2024 направлялася відповідачу засобами поштового зв`язку та згідно рекомендованого повідомлення, зазначене поштове відправлення повернулося до суду із зазначенням причин повернення - «за закінченням терміну зберігання».

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

В рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України».)

В рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття необхідних та достатніх заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та можливість розгляду справи за відсутності відповідача.

Ураховуючи викладене, та що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Як вказує позивач у позові, 28.12.2021 між ТОВ Автогранд Миколаїв (позикодавець, позивач) та ТОВ УКР-БУДСЕРВІС (позичальник, відповідач) була досягнута усна домовленість про надання позивачем відповідачу зворотної безвідсоткової фінансової допомоги. ТОВ Автогранд Миколаїв звернулося з офертою на укладення договору зворотної безвідсоткової фінансової допомоги, передавши ТОВ УКР-БУДСЕРВІС підписаний з боку позивача договір фінансової допомоги №28/12/21-ФП від 28.12.2021 на суму 1000000,00 грн.

За матеріалами справи, 29.12.2021 позивачем на рахунок відповідача було перераховано грошові кошти у сумі 1000000,00 грн., відповідно до платіжної інструкції №2664 від 29.12.2021 (з призначенням платежу: надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги зг. договору №28/12/21-ФП від 28.12.2021, без ПДВ.).

За твердженнями позивача, попри досягнутих між сторонами усних домовленостей відповідач не підписав та не повернув примірник договору про фінансову допомогу, тим самим не надав акцепту на виникнення договірних зобов`язань.

04.07.2022 позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №93 від 01.07.2022, в якій вимагав від позичальника сплатити на користь позикодавця зворотну безвідсоткову фінансову допомогу у сумі 1000000,00 грн. та пеню за несвоєчасне повернення зворотної безвідсоткової фінансової допомоги у сумі 74246,58 грн.

Направлення претензії з розрахунком пені позивач підтвердив надавши опис вкладення у цінний лист та накладку (№5403700288795).

Як вбачається з матеріалів справи, 05.09.2022 та 17.10.2022 на рахунок позивача відповідачем перераховано 50000,00 грн. та 20000,00 грн., згідно платіжних інструкцій № 39, № 40 відповідно (з призначенням платежу: частково повернення згідно договору зворотної безвідсоткової фінансової допомоги №28/12/21-ФП від 28.12.2021, без ПДВ).

16.10.2023 позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №179 від 12.10.2023, в якій вимагав від позичальника сплатити на користь позикодавця зворотну безвідсоткову фінансову допомогу у сумі 930000,00 грн.

Направлення претензії позивач підтвердив надавши опис вкладення у цінний лист та накладку (№5403700375396).

Як вказує позивач у позові, відповідач набув та зберігає грошові кошті позивача у розмірі 930000,00 грн. без достатніх правових підстав та станом на дату звернення до суду з позовом грошові кошті у вказаній сумі позивачу не повернуті, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГПК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 2 ст. 184 ГК України визначено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Письмових доказів направлення позивачем відповідачу пропозиції про укладення договору зворотної фінансової допомоги до позовної заяви не надано.

Як встановлено, грошові кошти у розмірі 1000000,00 грн., які сплатив позивач за платіжною інструкцією №2664 від 29.12.2021, відповідач набув безпідставно.

05.09.2022 та 17.10.2022 на рахунок позивача відповідачем перераховано 50000,00 грн. та 20000,00 грн., згідно платіжних інструкцій № 39, № 40 відповідно.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем, з урахуванням часткових оплат відповідачем відповідно до платіжних інструкцій № 39 від 05.09.2022, № 40 від 17.10.2022, становить 930000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 930000,00 грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача щодо стягнення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, щодо застосування ст. 1214 ЦК України та ст. 536 ЦК України, у подібних правовідносинах, згідно п. 41 постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідачем порушене позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, суд погоджується з твердженням позивача, що до спірних відносин слід застосувати положення норм частини 2 статті 625 ЦК України про нарахування на прострочену суму безпідставно набутих відповідачем грошей у розмірі 3% річних та інфляційних втрат.

В даному випадку факт прострочки грошового зобов`язання відсутній, оскільки немає конкретної дати сплатити коштів, натомість існує факт незаконного користування чужими грошовими коштами, за рахунок яких збагатився відповідач.

При цьому враховується, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом.

Із цього моменту виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).

Позивачем відповідачу на відповідні суми заборгованості нараховано 3% річних за загальний період з 30.12.2021 по 19.04.2024 у сумі 66912,73 грн. та інфляційні втрати за період січень 2022 року - березень 2024 року у сумі 310535,20 грн.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних за загальний період з 30.12.2021 по 19.04.2024, та з урахуванням вірно визначених періодів нарахування, встановлено, що розмір 3% річних становить 65685,25 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 1227,48 грн. (66912,73 грн. - 65685,25 грн.) задоволенню не підлягають.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат за загальний період січень 2022 року - березень 2024 року, та з урахуванням вірно визначених періодів нарахування, встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 310529,17 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 6,03 грн. (310535,20 грн. 310529,17 грн.) задоволенню не підлягають.

Отже, позов Товариства з обмеженою відповідальністю Автогранд Миколаїв належить задовольнити частково.

Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 129 ГПК України).

Отже, витрати позивача на оплату позовної заяви судовим збором належить відшкодувати за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Автогранд Миколаїв задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю УКР-БУДСЕРВІС (Херсонське шосе, 32, кв. 3, м. Миколаїв, код 44426753) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Автогранд Миколаїв (пр-т. Богоявленський, 234/7, м. Миколаїв; код 35722785) грошові кошти в загальній сумі 1306214,42 грн., з якої: 930000,00 грн. основний борг; 65685,25 грн. 3% річних; 310529,17 грн. інфляційні втрати, а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 19593,22 грн.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М.Коваль