Рішення від 31.03.2025 по справі 922/4039/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2025м. ХарківСправа № 922/4039/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєві О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЛТУ", м. Харків до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської федерації, м. Москва про стягнення 10862460,00 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЛТУ", м. Харків звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської федерації, м. Москва, в якій просить суд стягнути з відповідача 10862460,00 грн матеріальних збитків.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засіданні на 16 грудня 2024 року о 13 годин.

Протокольною ухвалою суду від 16 грудня 2024 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовчого засідання на 20 січня 2025 року о 14 годин.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 січня 2025 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 19 лютого 2025 року; підготовче засідання відкладено на 17 лютого 2025 року о 13:30 годин.

11 лютого 2025 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЛТУ" подано клопотання (вхідний № 3797) про розгляд справи без участі представника позивача, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою суду від 17 лютого 2025 року, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справи до судового розгляду по суті на 03 березня 2025 року о 15:20 годин.

Протокольною ухвалою суду від 03 березня 2025 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні до 31 березня 2025 року о 13:30 годин.

31 березня 2025 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЛТУ" подано клопотання (вхідний № 8014) про розгляд справи без участі представника позивача, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у наданому клопотанні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту). У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21), від 25 січня 2019 року №796/165/18, від 18 травня 2022 року №760/17232/20-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).

Відповідно до частин 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними, та у мережі Інтернет на офіційному сайті Судова влада України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЛТУ" (позивач) здійснює господарську діяльність з 12 жовтня 2009 року. Основним напрямком його роботи є виробництво електричного устаткування, електронних плат, виробництво освітлювального устаткування.

Позивач здійснював господарську діяльність за адресою реєстрації, а саме: 61145, м. Харків, вул. Новгородська, 3 (дане приміщення знаходиться у оренді позивача на підставі договору оренди № 0101/2024 від 01 січня 2024 року між Концерном "Європейський" ЄДРПОУ 21252378 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЛТУ"), де розміщувалися виробничі потужності позивача та за адресою: 61145, м. Харків, пр. Науки, 25 (дане приміщення знаходиться в оренді у позивача на підставі договору оренди № 74 від 02 січня 2020 року між Інститутом синтеляційних матеріалів НАН України ЄДРПОУ 23756522 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЛТУ"), де розміщувалось офісне приміщення позивача.

Згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Даний указ винесено у зв`язку з початком війни, яку Російська Федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України.

Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75, Наказу від 20 лютого 2023 року № 56, Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 Харківська міська територіальна громада та, зокрема, місто Харків з 24 лютого 2022 року по 15 вересня 2022 року були зоною бойових дій, а нині є територіями на яких ведуться (велися) бойові дії, територіями можливих бойових дій.

Фактично з 24 лютого 2022 року місто Харків постійно знаходиться під ударами російських ракет різних типів.

Вранці 02 січня 2024 року російські війська завдали чергової масованої ракетної атаки по Україні, в ході якої було запущено близько 100 ракет різних типів. Основними цілями атак стали Київ та Харків. Даний факт є загальновідомим, висвітлювався у всіх українських та багатьох світових ЗМІ, розміщений на ресурсі вікіпедія.

Саме 02 січня 2024 року внаслідок неправомірних дій невідомих осіб внаслідок ракетного обстрілу відбулося руйнування та пошкодження будівель, де позивач здійснював діяльність, зокрема й за адресою: Україна, 61145, м. Харків, вул. Новгородська, будинок 3 та 61145, м. Харків, пр. Науки, 25.

Як свідчать матеріали справи на підставі вищезазначеного за частиною 1 статті 438 КК України було відкрито кримінальне провадження №12024221200000007.

Внаслідок влучання у зазначені будівлі було знищено майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЛТУ", а саме дороговартісне лабораторне та офісне обладнання, готову продукцію.

Згідно Обстеження технічного стану орендованого нежитлового приміщення внаслідок руйнування з метою подальшої експлуатації та розроблення заходів з відновлення за адресою: пр -т. Науки, 25 м.Харків, зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва та звіту № 20/10-2024 про результати обстеження технічного стану орендованого нежитлового приміщення внаслідок руйнування з метою подальшої експлуатації та розроблення заходів з відновлення за адресою: пр-т. Науки, 25 м. Харків, що виконані експертом з технічного обстеження Стрілець І. В., (кваліфікаційний сертифікат серії АЕ № 005492 від 25 квітня 2019 року, виданого Асоціацією експертів будівельної галузі) встановлено, що обстеження нежитлового приміщення було виконано внаслідок воєнних дій збройної агресії російської федерації та попадання вибухового пристрою в будівлю. Даним заключенням встановлені слідуючи дефекти та пошкодження: Обладнання - внаслідок вибуху пошкоджене лабораторне обладнання, офісне обладнання; - неможливість виконувати технологічні процеси на обладнанні; - пошкоджена готова продукція, яка не підлягає відновленню. Руйнування обладнання - 90%.

Вартість пошкодженого обладнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЛТУ" за адресою: пр-т. Науки, 25 м.Харків склала 2020477,00 грн.

Відповідно до Обстеження технічного стану орендованого нежитлового приміщення внаслідок руйнування з метою подальшої експлуатації та розроблення заходів з відновлення за адресою: вул. Новгородська, 3 м.Харків, зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва та звіту № 20/11-2024 про результати обстеження орендованого нежитлового приміщення внаслідок руйнування з метою подальшої експлуатації та розроблення заходів з відновлення зруйнованого обладнання за адресою; вул. Новгородська, 3 м.Харків що виконані експертом з технічного обстеження Стрілець І. В., (кваліфікаційний сертифікат серії АЕ № 005492 від 25 квітня 2019 року, виданого Асоціацією експертів будівельної галузі) встановлено, що обстеження нежитлового приміщення було виконано внаслідок воєнних дій збройної агресії російської федерації та попадання вибухового пристрою в будівлю. Даним заключенням встановлені слідуючи дефекти та пошкодження: Обладнання - внаслідок вибуху пошкоджене лабораторне обладнання, офісне обладнання; - неможливість виконувати технологічні процеси на обладнанні; - пошкоджена готова продукція, яка не підлягає відновленню. Руйнування обладнання - 90%.

Вартість пошкодженого обладнання позивача за адресою: вул. Новгородська, 3 м.Харків склала 8841983,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо визначення належного відповідача.

Державу представляє влада, яка охоплює виконавчу, законодавчу, судову, а також центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. З попереднього твердження випливає, що протиправні дії органів держави є її власними діями, тому безпосередньо держава несе відповідальність за протиправні діяння своїх органів, зокрема, збройних сил. Загальновідомо, що за військові дії на території України відповідальна російська федерація.

У постанові від 20 листопада 2018 року по справі № 5023/10655/11 Велика Палата Верховного Суду відзначила, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини (пункт 6.21.). Вступаючи у цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу (п. 6.23. постанови).

Окреслені висновки Верховного Суду вказують на можливість держави вступати в господарські правовідносини через відповідні органи. Як зазначав Касаційний господарський суд у постанові від 04 жовтня 2022 року по справі № 910/5210/20 (пункт 5.4.) у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Висновки Касаційного господарського суду свідчать на користь висновку про те, що органи держави не є самостійними суб`єктами, а виконують представницьку функцію держави. Повноваження цього органу найбільш наближені до представництва інтересів РФ в іноземних судах.

Визначення Міністерства юстиції Російської Федерації представником є необхідним у цій справі через особливий статус держави, яка може вступати у правовідносини лише через свої компетентні органи.

Згідно Указу президента російської федерації від 28 травня 2018 року № 271 "Про внесення змін до положення про міністерство юстиції російської федерації, затвердженого Указом президента російської федерації від 13 жовтня 2004 року № 1313" пункт 1 Положення про міністерство юстиції російської федерації, затверджене Указом президента російської федерації від 13 жовтня 2004 року № 1313 "Питання міністерства юстиції російської федерації" доповнено підпунктом 5 такого змісту: "5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів російської федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових і арбітражних органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку".

За цих обставин, Міністерство юстиції Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів Російської Федерації в межах цього спору.

Щодо суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 1, частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Вони є фактом об`єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно закону або не підлягають. Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов`язання дійсно спричинило отримання кредитором збитку та можливе лише у разі наявності складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; наявності збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вини. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Згідно Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії Російської Федерації за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії Російської Федерації з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріли майна Товариства з додатковою відповідальністю "Харківське автотранспортне підприємство № 16363", здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Згідно пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

У даному випадку матеріали справи не містять будь-яких доказів використання зруйнованого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ МОТОРЗ ХАРКІВ" у воєнних цілях, відтак, дії військ Російської Федерації, внаслідок яких знищено майно названого товариства, вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, Російська Федерація несе повну відповідальність як за відповідний ракетний удар, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

До того ж, відповідно до частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

У даному випадку протиправність діяння Російської Федерації , як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Як встановлено судом, саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу завдано збитків.

Розмір збитків Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЛТУ" становить суму 10862460,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЛТУ" на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до Російської Федерації такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 (заява N 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Відповідно до статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 162936,90 грн на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЛТУ" (61145, м. Харків, вул. Новгородська, буд. 3, код ЄДРПОУ 36626595)10862460,00 грн завданих матеріальних збитків.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 162936,90 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "08" квітня 2025 р.

СуддяП.В. Хотенець