Ухвала від 08.04.2025 по справі 904/5133/23

УХВАЛА

08 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/5133/23

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Совгирі Романа Павловича (далі - ФОП Совгиря Р.П., скаржник)

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2025

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-проектно-виробнича компанія «Спецзахист»

до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання протиправним та скасування рішення,

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Фізичної особи - підприємця Совгирі Романа Павловича

до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ФОП Совгиря Р.П. 04.04.2025 через Електронний суд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2025, позов ФОП Совгиря Р.П. щодо визнання протиправним та скасування рішення від 07.09.2023 №54/47-р/к Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 04.04.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №904/5133/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Булгакової І.В., Колос І.Б.

Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги, ураховуючи вищевказані пояснення на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з пунктами 1 та 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.

Водночас зазначення у касаційній скарзі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України як підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Отже, обрання скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, можливе лише у поєднанні разом з підставою касаційного оскарження судового рішення визначеної пунктом/пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

ФОП Совгиря Р.П. у касаційній скарзі зазначає, що судами порушено норми матеріального права, а саме статті 6, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки без належних та достатніх доказів, на підставі припущень, встановлено факт узгоджених дій та допущено порушення норм процесуального права, а саме статті 13, 74, 86 ГПК України, через неналежну оцінку наданих доказів.

Проте, скаржник, не зазначає, як конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) відповідним пунктом частини другої статті 287 ГПК України, так і підставу касаційного оскарження з урахуванням статті 310 ГПК (конкретна її частина/частини та конкретний її пункт/пункти) з відповідним посиланням на відповідний пункт, відповідної частини статі 287 ГПК України у разі, якщо вважає, що судами допущено порушення норм процесуального права через неналежну оцінку наданих доказів.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та підставами, які скаржник не навів у її тексті.

Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та зазначити підставу касаційного оскарження визначену відповідним пунктом частини другої статті 287 ГПК України, якщо вважає, що судами порушено норми матеріального права, а також зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням статті 310 ГПК (конкретна її частина/частини та конкретний її пункт/пункти) з відповідним посиланням на відповідний пункт, відповідної частини статі 287 ГПК України у разі, якщо вважає, що судами допущено порушення норм процесуального права через неналежну оцінку наданих доказів.

Перевіривши дотримання строку подання касаційної скарги на відповідність вимогам статті 288 ГПК України, Верховний Суд встановив таке.

Статтею 288 ГПК України визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення; учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення; строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Відповідно до частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються, зокрема, докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 2, 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень, оскаржену постанову Центрального апеляційного господарського суду у справі №904/5133/23 прийнято 05.02.2025, повний текст її підписано 25.02.2025, а, отже, останній день оскарження постанови за приписами частини першої статті 288 ГПК України, припадає на 17.03.2025.

Водночас, касаційна скарга, як зазначено вище, подана до Верховного Суду - 04.04.2024 через Електронний суд.

Верховний Суд констатує, що з огляду на приписи частини першої статті 288 ГПК України касаційна скарга ФОП Совгирі Р.П. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №904/5133/23 подана з пропуском встановленого процесуального строку на касаційне оскарження.

Скаржник у мотивувальній частині касаційної скарги зазначив, що повний текст оскаржуваної постанови отримав 25.02.2025, а тому, на його думку, скарга подається в межах строку з урахуванням частини другої статті 288 ГПК України.

Верховний Суд виходить з того, що сама по собі вказівка на дату складення та / чи отримання повного тексту судового рішення та цитати норм права не може вважатись ні клопотанням про поновлення строку, ані бути доказом отримання рішення.

Суд виходить з того, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (приписи статті 119 ГПК України).

Нормами ГПК не передбачається автоматичного та безумовного поновлення строку на касаційне оскарження; учасник справи має право на поновлення пропущеного строку, проте для цього необхідно заявити відповідне клопотання, обґрунтувати поважність причин пропуску такого строку та надати суду відповідні докази.

А наразі скаржник прохання про поновлення не висловлює та не порушує питання про поновлення цього строку, про що свідчить як відсутність у касаційній скарзі такого прохання так і відсутність окремо оформленного з даного питання клопотання.

Верховний Суд констатує, що з огляду на приписи частини першої статті 288 ГПК України касаційна скарга ФОП Совгирі Р.П. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №904/5133/23 подана з пропуском встановленого процесуального строку на касаційне оскарження без клопотання про його поновлення.

Верховний Суд звертає увагу, що скаржник звернувся з касаційною скаргою 04.04.2024, тобто поза межами процесуального строку на касаційне оскарження, передбаченого частиною другою статті 288 ГПК, та також без клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, ураховуючи приписи частини другої статті 288 ГПК України.

Отже, в силу приписів статей 119, 288 ГПК України учасник справи має право на поновлення пропущеного строку, проте для цього необхідно заявити відповідне клопотання, обґрунтувати поважність причин пропуску такого строку та надати суду відповідні докази.

Суд, вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що за інформацією, отриманою з автоматизованої системи документообігу суду КП «ДСС» документ в електронному вигляді: ст. 282ГПК (п.1 ч.1 ст.275 ГПК) ПОСТАНОВА про залиш. суд. ріш. без змін, а скарги без задоволення від 05.02.2025 у справі №904/5133/23 (суддя Мороз Валентин Федорович) надіслано в Електронний кабінет одержувача: Фізична особа-підприємець Совгиря Роман Павлович. Документ доставлено в Електронний кабінет одержувача: 26.02.2025 о 12:26, а отже, скаржник мав право на поновлення строку за приписами частини другої статті 288 ГПК України до 18.03.2025 (включно) шляхом подання касаційної скарги разом з клопотанням про його поновлення за приписами частини другої статті 288 ГПК України. А до суду звернувся лише 04.04.2025.

Приписами частини третьої статті 288 ГПК України передбачено, що строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Отже, Суд констатує, що з огляду на приписи частин першої, другої статті 288 ГПК України касаційна скарга ФОП Совгирі Р.П. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у цій справі подана з пропуском встановленого процесуального строку на касаційне оскарження без клопотання про його поновлення.

Відповідно до частини третьої статті 292 ГПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

Таким чином, Суд вважає за необхідне надати скаржнику строк для надання клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження з наведенням підстав для поновлення строку і наданням доказів, що підтверджують дату отримання повного тексту оскаржуваної постанови апеляційного суду та/або наведенням причин, що зумовили невчасне звернення до Суду з касаційною скаргою.

Наслідком не усунення цього недоліку є відмова у відкритті касаційного провадження.

З огляду на викладене, касаційна скарга ФОП Совгирі Р.П. підлягає залишенню без руху на підставі частин другої, третьої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання:

1) касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстави касаційного оскарження визначену відповідним пунктом частини другої статті 287 ГПК України, якщо вважає, що судами порушено норми матеріального права, а також зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням статті 310 ГПК (конкретна її частина/частини та конкретний її пункт/пункти) з відповідним посиланням на відповідний пункт, відповідної частини статі 287 ГПК України у разі, якщо вважає, що судами допущено порушення норм процесуального права через неналежну оцінку наданих доказів;

2) оформлення та подання клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №904/5133/23 з наведенням підстав для поновлення строку передбачених статтею 288 ГПК України та надання доказів, що зумовили його пропуск.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що з огляду на повноту та межі неусунення недоліків касаційної скарги протягом установленого строку може мати наслідки або повернення скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, або відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.

Керуючись статтями 119, 174, 234, 235, 287, 288, 290, 291, 292 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Совгирі Романа Павловича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі №904/5133/23 - залишити без руху.

2. Надати Фізичній особі - підприємцю Совгирі Роману Павловичу строк для усунення недоліку касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через «Електронний суд» або поштою на адресу: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

3. Роз`яснити Фізичній особі - підприємцю Совгирі Роману Павловичу, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде або повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, або відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України у залежності від повноти усунення недоліків.

4. Верховний Суд звертає увагу, що із введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова