Постанова від 08.04.2025 по справі 954/883/24

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 квітня 2025 року м. Херсон

Єдиний унікальний номер справи: 954/883/24

Номер провадження: 22-ц/819/238/25

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Склярської І.В.,

суддів: Воронцової Л.П., Майданіка В.В.,

секретар Вєрємєєнко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє від імені ОСОБА_2 , на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 15 січня 2025 року у складі судді Гончаренка О.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Нововоронцовської селищної ради, Орган опіки та піклування Каховської міської ради, Відділ у справах дітей Каховської міської ради про визначення місця проживання дитини,

встановив:

Короткий зміст позовної заяви

Позивачка звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Нововоронцовської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Каховської міської ради, Відділ у справах дітей Каховської міської ради в якому просила:

-визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Роздольне, Каховського району, Херсонської області, із матір`ю, ОСОБА_2 .

В обґрунтування доводів позовних вимог зазначила наступні обставини.

Підтримуючи фактично шлюбні відносини з липня 2016 року, позивач та відповідач 13 жовтня 2017 року придбали у спільну часткову власність у рівних частках за договором купівлі-продажу квартиру загальною площею 65, 8 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_5 народилася донька ОСОБА_4 батьком, якої у свідоцтві про народження вказаний ОСОБА_3 .

Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, село Роздольне, Каховського району, Херсонської області опинилося в окупації. Не бажаючи залишатися у зоні бойових дій та не ставити своє життя та своїх рідних у небезпеку, позивачка запропонували ОСОБА_3 покинути окуповану територію на що він їй відповів, що не бажає залишати своє місце проживання, відмовився покидати окуповану територію, тим самим наражаючи на небезпеку себе і своїх близьких.

23 квітня 2022 року ОСОБА_2 разом зі своєю подругою та дітьми покинули село Роздольне, Каховського району, Херсонської області. У цей день позивачка в останнє бачила ОСОБА_3 , а 23 травня 2022 року вона перетнула кордон України з Молдовою.

На теперішній час ОСОБА_2 разом з дитиною від першого шлюбу та донькою від відповідача, ОСОБА_6 , проживають в ФРН та готують документи для переїзду до Їзраілю на постійне місце проживання. Проте за даними МВС Ізраїлю длдя постійного місця проживання дитини у цій державі потрібен дозвіл батька, який неможливо отримати, так як батько дитини вважається безвісно відсутнім.

З початку 2022 року ОСОБА_3 не виходить на зв`язок з позивачкою та своєю донькою та не бере участі у її вихованні. Більш того місце проживання відповідача невідоме.

Таким чином позивачка вважає , що відповідач легковажно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків і його не турбує подальша доля його дитини.

Враховуючи вищезазначене позивачка вказує, що дитині з матір`ю безпечно та у неї на першому місці знаходяться інтереси дитини та її розвиток, особливо безпека.

Позивачка навела норми ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України, ч. 3 ст. 29 Цивільного кодексу України , абзацу 2 ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу, частини другу, восьму, дев`яту статті 7 СК України, статтю 8 Закону України «Про охорону дитинства», статтю 12 Закону України «Про охорону дитинства», частину першої статті 18, частини першої статті 27, частину першу статті 3 частину першу статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини).

Також зазначила, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У № 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Позивачка вказує, що аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 15.01.2025 в задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 , в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Нововоронцовської селищної ради, Орган опіки та піклування Каховської міської ради, Відділ у справах дітей Каховської міської ради, про визначення місця проживання дитини - відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє від імені ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка діє від імені ОСОБА_2 , посилається на те, що дії суду, які полягають у зазначенні відсутності позивача та його представника на судовому засіданні, є помилковими і порушують принципи справедливості та належного судочинства, оскільки не врахували надану заяву про можливість участі у засіданні в режимі відеоконференції. Окрім того, варто зазначити, що Позивач та Представник Позивача неодноразово очікували на відеоконференцію, були онлайн, проте суд не направив запрошення на відеоконференцію, так і не вийшов на зв`язок.

Щодо неотримання Представниками Органу опіки та піклування Каховської міської ради, Відділу у справах дітей Каховської міської ради матеріалів справи, то зазначає наступне. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Каховської міської ради, Відділ у справах дітей Каховської міської ради знаходиться на тимчасово окупованій території, а саме, адреса місцезнаходження: 74800 м. Каховка, вул.В. Куликовська,103 каб. 203. У зв`язку з чим направлення позовної заяви з додатками через відділення поштового зв`язку, а саме, через АТ "Укрпошта" є неможливим (скріншот додається). Тому, Представник Позивача направив позовну заяву з додатками на офіційну електронну адресу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (докази містяться в матеріалах справи). Тому твердження про те, що позивачем не були надані документи для надання висновку, є безпідставним і не відповідає дійсності.

Суд зазначивши, що між батьками фактично не виникло спору щодо місця проживання дитини, не врахував, що позивачка не може забезпечити належне виконання процедури щодо згоди батька, оскільки відповідач перебуває в розшуку і його місце перебування невідоме.

Фактично, у зв`язку із відмовою у задоволені позову були порушені права як дитини, так і матері, дане рішення суду є таким, що унеможливлює вільне пересування матері з дитиною.

Особа, яка подала апеляційну скаргу вважає, що судом порушено вимоги ч. 1 ст. 33 Конституції України, про право кожного на свободу пересування і вільний вибір місця проживання.

Відповідно до статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на свободу пересування. Обмеження цього права можливе тільки у разі, якщо воно передбачене законом і є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення законних інтересів. В даному випадку, відмова у задоволенні позову, що перешкоджає матері з дитиною вільно пересуватися, є необґрунтованим обмеженням, яке порушує їхні права без відповідних юридичних підстав.

Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на свободу пересування і на вибір місця проживання в межах кожної держави. Обмеження цього права можуть мати місце тільки за певних умов, що в даному випадку не були враховані судом, а отже, рішення суду є необґрунтованим та суперечить міжнародним стандартам захисту прав людини.

Враховуючи обставини, що склалися в Україні в умовах воєнного стану, необхідно також звернути увагу на те що позивачка мала на меті забезпечити найкращі умови для життя своєї дитини, зокрема бажаючи переїхати до Ізраїлю, де є можливість отримати надійний захист, стабільні умови життя та навчання для дитини, з огляду на воєнний стан в Україні.

Відповідно до ст. 160 Сімейному кодексі України, при прийнятті рішення про місце проживання дитини, суд зобов`язаний враховувати найкращі інтереси дитини. Позивачка, усвідомлюючи важливість безпеки та стабільності для дитини в умовах війни, мала на меті переїзд до Ізраїлю, де дитина могла б отримати доступ до кращих умов для навчання, розвитку і безпеки. Зважаючи, що матір дитини піклується про дитину в повному обсязі, займається її вихованням, крім того моральний, психологічний стан дитини та стан її здоров`я загалом будучи з матір`ю набагато кращий, що свідчить про доцільність проживання дитини з позивачкою.

Позивачка зацікавлена забезпечити найкращі інтереси дитини, які полягають у забезпеченні її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є благонадійним.

Апелянт, наводячи обставини викладені у позовній заяві вказує, що відповідач, відмовившись покинути окуповану територію, не тільки проігнорував обґрунтовані пропозиції матері своєї дитини, але й поставив під загрозу життя та здоров`я не тільки себе, а й своїх дітей. У той час, як мати, що переживає за кожен момент безпеки для своїх дітей, намагається забезпечити їм майбутнє і безпечне життя, відповідач, на жаль, обрав безвідповідальне ставлення до цих надзвичайно важливих питань. Легковажність його рішення, а саме відмова залишити зону бойових дій, свідчить про його байдужість до благополуччя дітей, до того, що вони можуть опинитися в небезпеці через його нерішучість. У той час, коли кожна хвилина на рахунку, кожна дія має величезне значення для збереження здоров`я і психічного стану дітей, він ставиться до цього з небажанням вирішити проблему і забезпечити їхнє майбутнє.

Те, що з початку 2022 року він не виходить на зв`язок із Позивачкою та його донькою, показує його байдужість до важливих сімейних питань. Він не цікавиться їхнім станом, не намагається допомогти у вирішенні важливих моментів, що стосуються виховання. Він не бере участі у житті своїх дітей, навіть коли їм необхідна моральна та фізична підтримка з боку батька. Цей вчинок не можна залишити без уваги: він не тільки порушує його батьківські обов`язки, а й демонструє зневажливе ставлення до того, що є найбільш важливим у житті - до власних дітей.

Саме позивачка робить все, щоб діти були в безпеці, щоб вони мали можливість жити в умовах, які дозволяють їм рости та розвиватися. Всі зусилля позивачки спрямовані на те, щоб діти отримали необхідну опіку і любов, у той час як відповідач виявився повністю байдужим до цього питання.

Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що відмова відповідача у допомозі, його небажання підтримати навіть елементарний зв`язок з дитиною, не проявлення жодних зусиль для належного виконання своїх обов`язків ставить під сумнів його статус як батька, що має обов`язки перед своєю родиною, та у сукупності свідчить, що відповідача не турбує подальша доля його дитини.

Відсутність формального спору між батьками щодо місця проживання дитини не може бути перешкодою для визначення цього місця, особливо в контексті потреби матері переїхати з дитиною до іншої країни.

В умовах воєнного стану, коли батьки можуть перебувати в різних обставинах, визначення місця проживання дитини стає необхідним кроком для забезпечення прав і інтересів дитини в міжнародному контексті.

Таким чином, навіть у разі відсутності формального спору між батьками, визначення місця проживання дитини є необхідним для реалізації прав дитини на безпеку і належні умови для розвитку, а також для забезпечення можливості матір`ю та дитиною виїхати за кордон в умовах воєнного стану, де дитина може отримати кращі умови життя та освіти.

Наявність зацікавленості батька в добробуті і безпеці дитини передбачає його прагнення створити умови для нормального розвитку дитини, у тому числі для забезпечення її безпеки в умовах війни. Якщо б відповідач мав реальне бажання брати участь у вихованні, він би не ігнорував численні можливості для зв`язку з позивачкою, такі як телефонні розмови, смс-повідомлення. Крім того, будучи зацікавленим у безпеці та благополуччі своєї дитини, батько, напевно, прагнув би, щоб дитина жила в стабільних та безпечних умовах.

Тому можливість, яку мати шукає - виїхати за кордон, де є безпечні умови для життя та розвитку дитини, має бути підтримана будь-яким зацікавленим батьком. В умовах воєнного стану, коли території можуть бути окуповані або перебувати в зоні бойових дій, кожен батько, який насправді піклується про свою дитину, повинен був би віднайти способи підтримати таке рішення, а не ігнорувати його.

Таким чином, факт того, що позивачка була змушена звертатися до суду для визначення місця проживання дитини, свідчить про відсутність ініціативи з боку відповідача та небажання вирішувати це питання мирним шляхом, що, у свою чергу, суперечить інтересам дитини та її батьківському забезпеченню.

Бездiяльність відповідача призвела до серйозних наслідків, які суттєво ускладнили життя матері та дитини, а саме що мати не може здійснити важливий крок для забезпечення безпеки та майбутнього своєї дитини - переїхати до іншої країни, в Ізраїль, оскільки для цього необхідний дозвіл батька. Ізраїль, як і багато інших країн, передбачає надання батьківського дозволу для виїзду неповнолітніх дітей за кордон, коли один із батьків не є в країні або не бере активної участі в житті дитини. Цей правовий механізм був створений для захисту прав дитини та забезпечення її безпеки в міжнародному контексті. Однак відсутність такого дозволу з боку відповідача ставить під загрозу можливість матері та дитини вирушити в безпечніше місце, яке, за словами матері, могло б стати надійним прихистком для них у цей складний час.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Право дитини на вільне пересування є основоположним правом, яке повинно враховуватися при ухваленні судового рішення. Встановлення будь-яких обмежень на пересування матері з дитиною або визначення місця їхнього проживання має враховувати інтереси дитини, а не створювати для неї додаткових труднощів чи перешкод. У ситуаціях, коли мати намагається забезпечити безпеку своєї дитини, рішення суду повинно сприяти цьому, а не обмежувати.

Суд, ухвалюючи таке рішення, фактично прийняв рішення про те, що мати і дитина не можуть проживати в Ізраїлі, що є прямим порушенням їхніх прав на вільне пересування та вибір місця проживання. Такий висновок фактично позбавляє позивачку та її дитину можливості отримати захист і безпечні умови для життя в іншій країні. Такий підхід до справи суперечить як міжнародним нормам прав людини, так і національному законодавству, яке повинно передбачати найвищий пріоритет захисту прав дитини та її інтересів.

(2) Позиція інших учасників справи

Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу сторона не скористалася. Про розгляд справи відповідач повідомлений в установленому законом порядку.

Рух апеляційної скарги у суді апеляційної інстанції

20 лютого 2025 року до суду апеляційної інстанції, через електронний кабінет, надійшла апеляційна скарга Крюкової Марини Володимирівни, яка діє від імені ОСОБА_2 .

24 лютого 2025 року ухвалою апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

04 березня 2025 року матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

07 березня 2025 ухвалою апеляційного суду справу призначено до розгляду в суді апеляційної інстанції на 08 квітня 2025 року о 10:30 год. та забезпечено участь ОСОБА_1 , яка діє від імені ОСОБА_2 у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.

Мотивувальна частина

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. ч . 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд першої інстанції відмовляючи у позові, пославшись на норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, зазначивши про відсутність можливості отримання висновку органу опіки та піклування з порушеного позивачем питання, виснував, що позивачем не надано жодних доказів щодо можливості ухвалення рішення про визначення місця проживання дитини. Посилання позивачки в обґрунтування позову лише на те, що вона не має змоги отримати згоду від відповідача на визначення місця проживання доньки з нею, оскільки місцезнаходження відповідача їй невідоме, останній перебуває в розшуку, не можуть бути підставою для задоволення цього позову. За відсутності будь-яких доказів та підстав вважати, що право матері дитини на визначення місця проживання малолітньої доньки із нею не визнається, заперечується батьком дитини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.

Суд першої інстанції також зазначив, що після звернення матері дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду цієї справи про визначення місця проживання дитини разом з ним не звертався. Будь-яких належних доказів, які би свідчили про бажання і волю відповідача щодо визначення місця проживання дитини з ним, як батьком, суду не надано.

Спір у цій справі щодо місця проживання дитини ініційований матір`ю дитини (позивачем), з якою дитина і так фактично проживає та зареєстрована, і від якої батько дитини (відповідач) не вимагає зміни її місця проживання.

Проте, колегія суддів вважає, що до зазначеного висновку суд дійшов не проаналізувавши належним чином питання найкращих інтересів дитини у тих обставинах, в яких вона опинилася внаслідок окупації, вимушеного виїзду з матір`ю, намагання матері забезпечити дитини більш безпечні умови проживання.

Суд першої інстанції встановив і з матеріалів вбачається наступне.

Сторони по справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини, серії НОМЕР_1 , виданого повторно 06.01.2023 Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Як зазначено в повідомленні до суду виконавчого комітету Каховської міської ради Херсонської області від 11.11.2024, Каховська міська територіальна громада тимчасово окупована, згідно листа ГУНП в Херсонській області від 04.11.2024 відповідач ОСОБА_3 перебуває в розшуку, тому недоцільно робити висновок, щодо його легковажного ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків та його позиції відносно подальшої долі доньки. Служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення згідно з абз. 8 п. 72 Постанови Кабінету Міністрів України Постанови №866 від 24.08.2008 року, про «Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини» після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною. Враховуючи вищевикладене, служба у справах дітей немає можливості скласти акт обстеження житлово-побутових умов відповідача, провести бесіду з батьками, з`ясувати ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особистої прихильність дитини до кожного з них, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, що передбачене Сімейним кодексом України та Постановою Кабінетів міністрів України №866 від 24.08.2008 року, зазначені документи також не надані і представником позивача, тому орган опіки та піклування Каховської міської ради не може виконати ухвалу суду в частині надання висновку про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначено, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, оскільки батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, а виїзд дитини за кордон на час військового стану у супроводі того з батьків, з ким дитина проживає та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. Підкреслено, що якщо дитина виїхала за кордон з одним із батьків, то, вирішуючи в умовах воєнного стану спір про місце проживання дитини, суд враховує пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, невід`ємність і пріоритет права дитини на життя, перебування її в безпечному середовищі. (а.с. 85-86).

Судом першої інстанції також встановлено, що після того як сторони по справі стали проживати окремо, дитина залишилась проживати з матір`ю. З того часу відповідач не ставив питання про визначення місця проживання дитини разом із ним. Тобто сторони по справі фактично дійшли згоди про те, що дитина буде проживати з матір`ю.

За статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Cімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їхніх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини) (статті 3, 6).

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 9 Конвенції на держави-учасниці покладається обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За статтею 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20, провадження № 61-530св23.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом (частини перша-третя статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно із статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (постанови Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 491/1292/16, провадження № 61-13940св20; від 13 березня 2024 року у справі № 753/17344/19, провадження № 61-8479св23)

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і для дотримання такої рівноваги особливу увагу необхідно приділити найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", заява № 31111/04).

Відповідно до ч.4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Орган опіки та піклування у своєї відповіді суду ( а.с. 85-86) ретельно роз`яснив підстави неможливості надання такого висновку. І фактично ці підстави полягають у знаходженні відповідача у розшуку та тимчасовій окупації території Каховської міської територіальної громади, яку, за словами позивачки, відповідач відмовився покинути.

Інформація з ЄДРСР свідчить, що рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 06 березня 2024 року (справа № 522/17904/23) у задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 , заінтересована особа Орган опіки та піклування в особі Нововоронцовської селищної ради Бериславського району Херсонської області, про визнання громадянина безвісно відсутнім - відмовлено. У наведеному рішенні вказано, що заявниці визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , безвісно відсутнім необхідно - для того, щоб надати дозвіл їх спільній неповнолітній дитині для виїзду за кордон. Оскільки, для виїзду за кордон необхідна згода другого з батьків або рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутнім. У зв`язку із викладеним просила визнати - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , безвісно відсутнім.

В оскаржуваному судовому рішенні, суд першої інстанції зазначив, що судове рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, може бути ухвалене лише тоді, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати дитина, тобто за наявності між ними такого спору.

Разом з тим, суд не врахував ті обставини, що за твердженнями позивачки, відповідач залишився проживати на тимчасово окупованій території, виїзд з якої позивачка, враховуючи ведення бойових дій, забезпечила їх спільній дитині, в більш безпечні умови; позивачка з дитиною знаходиться в Німеччині; за повідомленням правоохоронного органу відповідач знаходиться у розшуку; внаслідок окупації військами РФ території місця проживання відповідача орган опіки та піклування не змозі здійснити відповідну перевірку щодо відповідача; у своїй відповіді на адресу суду орган опіки та піклування підкреслив: якщо дитина виїхала за кордон з одним із батьків, то, вирішуючи в умовах воєнного стану спір про місце проживання дитини, суд враховує пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, невід`ємність і пріоритет права дитини на життя, перебування її в безпечному середовищі.

Відсутність з боку відповідача будь-яких дій щодо забезпечення безпечних умов проживання дитини; не доведення ним у будь-який спосіб вживання заходів турботи про доньку, яка проживає окремо від нього; усвідомлення ведення воєнних дій в України внаслідок військової агресії РФ, що зумовлює забезпечення батьками якнайнебезпечних умов проживання дитини; неможливість ОСОБА_2 без відповідного дозволу ОСОБА_3 виїхати, внаслідок війни в Україні, з дитиною, у країну, яка вимагає такого дозволу, - свідчить про порушення прав та інтересів дитини, які підлягають захисту.

Пасивна поведінка батька щодо безпечного проживання доньки з урахуванням вищевикладених обставин, не може свідчить про відсутність спору про визначення місця проживання дитини з матір`ю, метою якого є реалізація дитиною права на її перебування та життя в безпечному середовищі.

Вищенаведених обставин та норм матеріального права суд першої інстанції не врахував що призвело до помилкових висновків суду, а відповідно про відмову у задоволенні позову.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права є в силу вимог п.1,3,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з нею.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє від імені ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 15 січня 2025 року - скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Роздольне, Каховського району, Херсонської області, із матір`ю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 квітня 2025 року.

Головуючий І.В. Склярська

Судді: Л.П. Воронцова

В.В. Майданік