Рішення

від 09.04.2025 по справі 337/6534/24

ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 337/6534/24 Провадження № 2/337/319/2025

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2025 м.Запоріжжя

Хортицький районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Мальованого В.О. за участю секретаря Крижко Я.О. за відсутності осіб , що беруть участь у справі розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району про позбавлення батьківських прав, В С Т А Н О В И В:

06 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом про позбавлення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позову позивач вказує, що 06.11.1998 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб , який зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Хортицького району міста Запоріжжя. Сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Син проживає разом з батьком-позивачем та перебуває на його утриманні. Шлюбні відносини з відповідачкою фактично припинені, позов про розірвання шлюбу перебуває на розгляді в Хортицькому районному суді м.Запоріжжя.

Після припинення шлюбних відносин з відповідачкою, вона змінила своє ставлення до сім`ї та до дитини, виникли непорозуміння через різні погляди на життя, а також ставлення до виховання сина. Фактично відповідачка припинила приймати будь-яку участь в житті дитини, перестала опікуватися матеріальним, освітнім та духовним розвитком сина, тому позивач змушений звернутися до суду з даним позовом про позбавлення матері батьківських прав. 15.01.2025 ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження. 06.02.2025 на адресу суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 , в якій вона повністю визнає позовні вимоги , просить позов задовольнити , розгляд справи проводити за її відсутності.

06.02.2025 року на адресу суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 , в якій він підтримує позовні вимоги, просить позов задовольнити, розгляд справи проводити за його відсутності.

07.03.2025 на адресу суду надійшов висновок районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органу опіки та піклування №21.01/03-30/221 від 03.03.2025, про не доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 1980 р.н. відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ухвалою суду від 10.03.2025 підготовче провадження у цивільній справі закрито. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 09 квітня 2025 о 09-30 годині в приміщенні Хортицького районного суду м.Запоріжжя. Позивач та відповідач в судове засідання не з`явилися , причини неявки не повідомили , будь-яких заяв чи клопотань від них не надходило. Як зазначалося вище у раніше поданих заявах просили розглядати справу за їх відсутності. Представник позивача, адвокат Курінний О.І. подав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Представник третьої особи Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району до суду не з`явився, надавши заяву про слухання справи за його відсутності, просив суд прийняти рішення в інтересах неповнолітньої дитини. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків. Судом встановлено, що 06.11.1998 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Хортицького району міста Запоріжжя, згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого 24.04.2007. Відповідно до свідоцтва про народження батьками дитини є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Згідно висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органу опіки та піклування №21.01/03-30/221 від 03.03.2025, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на засідання комісії з питань захисту прав дитини, яке відбулося 27.02.2025 року не з`явилися. Під час розгляду питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 1980 р.н. відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 не було можливості встановити обставини , які б свідчили про те , що остання ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини, належно підтверджені підстави для позбавлення її батьківських прав відсутні. За таких обставин районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органу опіки та піклування дійшла висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 1980 р.н. відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України). Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (п.п 57, 58). У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100). Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав») (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року, справа № 227/2272/18). Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року, справа №753/2025/19, дійшов наступного висновку: «Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини». Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю. Аналізуючи вимоги та положення вищезазначеного законодавства, а також враховуючи, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд визнає, що при вирішенні питань, які стосуються дитини, в тому числі і щодо позбавлення батьківських прав її батьків, в першу чергу мають бути враховані інтереси дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо. При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько, мати ухиляється від їх виконання свідомо, систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. До заяви ОСОБА_2 про визнання позову про позбавлення її батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , суд відноситься критично , оскільки вона суперечить вимогам законодавства та інтересам дитини. При розгляді даної справи судом не встановлено, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї наприклад: військовий стан в Україні, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб. У справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, притягнення до відповідальності з неналежне виконання батьківських обов`язків, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, також у справі відсутні докази, що дитина насправді усвідомлює наслідки позбавлення батьківських прав відносно його матері. Докази, які були надані позивачем, суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього сина, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 27, 76, 81, 95, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району про позбавлення батьківських прав - відмовити. Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складений 09.04.2025 року.

Суддя В.О.Мальований