Ухвала від 09.04.2025 по справі 369/15983/24

Єдиний унікальний номер 369/15983/24

провадження 2/175/740/25

УХВАЛА

09 квітня 2025 року Дніпропетровський районний суд

Дніпропетровської області

в складі: головуючого

судді Васюченка О.Г.

з секретарем Кульпіною Л.Г.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО БІЛД» до ОСОБА_1 про стягнення 3882433,80 грн. з ПДВ боргу,

ВСТАНОВИВ:

В провадження Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла вищевказана справа.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2025 року справу направлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

До Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області 11 березня 2025 року надійшла за підсудністю вище зазначена справа.

Представник позивача надав клопотання про проведення підготовчого судового засідання без його участі, просив закрити підготовче засідання та перейти до розгляду справи по суті.

Відповідач та/або його представник в судове засідання не з`явилися, про причини не явки суду не повідомили.

В підготовчому судовому засідання стало питання про закриття провадження у справі, оскількисправа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів витікає, що позивач звернувся до суду в порядку та керуючись нормами ЦПК України, також слід зазначити, що він звернувся до суду саме позовом до місцевого загального суду, а не з позовною заявою до господарського суду, як це передбачено нормами ГПК України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а такожу спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особита (або) фізичні особи-підприємці.

Наведена норма свідчить, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та, 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, ТОВ «ЄВРО БІЛД» як кредитор звернувся до місцевого суду з позовом до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за договором будівельного підряду, сторонами якого є юридичні особи (ТОВ «ЄВРО БІЛД та ТОВ «НОВИЙ ІНЖИНІРЕНГ». Тобто між позивачем та відповідачем існує спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, враховуючи викладене, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19 березня 2019 року додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З огляду на наведене вбачається, що дану позовну заяву не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, а слід розглядати за правилами господарського судочинства.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщосправа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до положень частини 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18).

Водночас слід зазначити, що положення пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України не зумовлюють належність до господарської юрисдикції справ виключно необхідністю здійснення господарської діяльності всіма учасниками справи, оскільки передбачають, що у спорах, які виникають з кредитних та іпотечних правовідносин, цілком достатнім для їх належності до господарської юрисдикції є те, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Крім того, вказаний правочин (договір поруки) був укладений для забезпечення виконання основного зобов`язання, однак сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи.

Враховуючи наведене спір у цій справі із зазначеними позовними вимогами цілком підпадає під юрисдикцію господарських судів.

Таким чином, закриваючи провадження у справі, суд дійшов до висновку, що зазначений спір має розглядатись саме у порядку господарського судочинства.

Відповідно дост. 89 ЦПК Українивиключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин суд приходить до висновку, що дана ухвала повною мірою обгрунтована, є зрозумілою учасникам справи та в ній належним чином зазначені підстави, на яких вона грунтується.

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

На підставі викладеного, керуючись 43, 49, 200, 222, 255, 258-261, 352-354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Провадження по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО БІЛД» до ОСОБА_1 про стягнення 3882433,80 грн. з ПДВ боргу закрити.

Роз`яснити позивачу його право звернення до господарського суду з вказаними позовними вимогами.

Ухвала набрала законної сили 09 квітня 2025 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя О.Г. Васюченко