Постанова від 08.04.2025 по справі 910/15022/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2025 р. Справа№ 910/15022/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Тищенко О.В.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 08.04.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 (повний текст складено і підписано 13.02.2025)

у справі № 910/15022/23 (суддя - Полякова К.В.)

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі

Київської міської ради

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський»

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права оренди та зобов`язання її повернути

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський», в якому просив:

1. усунути перешкоди державі в особі Київської міської ради у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права оренди за відповідачем на земельну ділянку площею 16,0345 га з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002;

2. зобов`язати відповідача повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 16,0345 га з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- відповідач був орендарем спірної земельної ділянки на підставі укладеного з позивачем договору оренди від 02.08.2004, який 29.10.2004 зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів за № 79-6-00249, проте у 2007 році, згідно з рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 № 353/3187, прийнятим з урахуванням листа СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» від 18.06.2007 № 218 щодо припинення права користування земельною ділянкою, у відповідача припинилося право користування спірною земельною ділянкою;

- відповідач незаконно, без належних правових підстав, за відсутності волевиявлення органу місцевого самоврядування та відповідного рішення про відведення йому землі у користування, без укладення нового договору оренди землі, зареєстрував за собою право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 площею 16,0345 га на підставі договору оренди земельної ділянки від 02.08.2004.

При цьому прокурор послався на правові висновки, які викладені Верховним Судом у аналогічних справах за позовами Київської міської ради до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» про скасування державної реєстрації земельних ділянок у справах № 910/6837/20 (постанова від 16.02.2022) та № 910/6441/20 (постанова від 14.06.2022), щодо того, що у зв`язку з набранням законної сили судоми рішенням про визнання недійсним рішення Київської міської ради земельні ділянки повернулись до комунальної власності, а не в користування відповідача.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач відповідач проти задоволення позову заперечив та надав до суду відзив, проте ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 відзив на позовну заяву залишено без розгляду.

Також відповідачем в суді першої інстанції було подано клопотання про закриття провадження в судовій справі 910/15022/23 в частині скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку площею 16,0345 га з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, яке обґрунтовано тим, що предметом спору у справи № 910/5217/20 є вимоги про захист права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на земельну ділянку площею 16,0345 га з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 шляхом усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цією ділянкою, а саме:

- скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстратор» Нікітіної Юлії Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44742292 від 20.12.2018 про реєстрацію за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» права оренди земельної ділянки площею 16,0345 га (кадастровий номер 8000000000:79:107:0002) по вул. Академіка Заболотного у місті Києві;

- скасування державну реєстрацію права оренди Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський», оформлену записом, вчиненим 20.12.2018 державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстратор» Нікітіною Юлією Володимирівною за № 29569710 про право оренди Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» на земельну ділянку площею 16,0345 га (кадастровий номер 8000000000:79:107:0002) по вул. Академіка Заболотного у місті Києві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі 910/15022/23:

- у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог відмовлено;

- позовні вимоги заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено повністю.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що:

- прокурор у позовній заяві вказував, що у справі № 910/5217/20 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами за позовом прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про скасування рішення КП «Реєстратор» були підстави для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.12.2018 № 44742292 і скасування державної реєстрації прав оренди СТОВ «Хотівський», оформленої записом, вчиненим 20.12.2018 КП «Реєстратор» за № 29569710, оскільки це первинна незаконна реєстрація права оренди за товариством. Водночас, для належного захисту порушених інтересів держави у цій справі підлягає скасуванню також подальша державна реєстрація права оренди від 13.01.2022, проведена державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Чекригіним О.В.;

- отже, заявлені прокурором у цій справі вимоги стосуються проведеної 13.01.2022 державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Чекригіним О.В. державної реєстрації права оренди СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 площею 16,0345 га, що свідчить відсутність у такому випадку підстав для закриття провадження у справі згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції послався на те, що:

- у 2007 році у відповідача припинилося право користування спірною земельною ділянкою, згідно з рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 № 353/3187, прийнятого з урахуванням листа відповідача від 18.06.2007 № 218 щодо припинення права користування земельною ділянкою, проте відповідач незаконно, без належних правових підстав, за відсутності волевиявлення органу місцевого самоврядування та відповідного рішення про відведення йому землі у користування, без укладення нового договору оренди землі, у 2018 році зареєстрував за собою право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 площею 16,0345 га на підставі договору оренди земельної ділянки від 02.08.2004 року. Дані обставини встановлені прийнятими в межах справи № 910/5217/20 судовими рішеннями;

- 13.01.2022 згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Чекригіним О.В. прийнято рішення № 62836125 про реєстрацію за СТОВ «Хотівський» права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 площею 16,0136 га на вул. Академіка Заболотного у м. Києві, на підставі договору оренди земельної ділянки від 02.08.2004;

- отже державна реєстрація 13.01.2022 права оренди на підставі договору оренди земельної ділянки від 02.08.2004 здійснена неправомірно, оскільки право користування спірною земельною ділянкою у відповідача припинено ще у 2007 році внаслідок припинення дії договору оренди землі, та волевиявлення органу місцевого самоврядування із відповідним рішенням про відведення землі у користування відсутнє.

Крім того, суд першої інстанції зауважив на тому, що:

- згідно з інформацією від 23.06.2023 у Державному реєстрі речових прав щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 площею 16,0345 га, цільове призначення земельної ділянки значиться: для житлових, житлово-будівельних, гаражно і дачно-будівельних кооперативів; вид використання: для житлової забудови, проте договір оренди земельної ділянки від 29.10.2004 був укладений на підставі рішення Київської міської ради від 23.10.2003 № 117/990, яким спірна земельна ділянка передавалась відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- прокурором дотримано, визначеного ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами Офісу Генерального прокурора від 21.09.2023 № 15/2/1-78715ВИХ-23, від 25.04.2023 № 15/2/1-32594ВИХ-23.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» звернулось до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/15022/23 від 28.01.2025 скасувати повністю із закриттям провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 278 ГПК України із врахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а в разі продовження розгляду справи - рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/15022/23 від 28.01.2025 скасувати повністю та винести нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог заступника Генерального прокурора в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції не в повній мірі та неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи, не надано належної оцінки доказам відповідно до заявлених позивачем вимог.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- спірний договір оренди не припинив свою дію, оскільки судовими рішеннями у справі №910/24773/13 визнано недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 353/3187, яким і було розірвано спірний договір;

- отже реєстрація право оренди відповідача була здійснена на підставі чинного рішення Київської міської ради та договору оренди, який відновив свою дію в частині права оренди на окрему земельну ділянку у зв`язку із прийняття рішення Господарським судом м. Києва рішення у справі №910/24772/13 від 20.09.2017;

- прийняття державним реєстратором Чекригіним Олександром Валерійовичем рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №62836125 від 13.01.2022 та реєстрації за відповідачем права оренди здійснювалось на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду №910/3520/21 від 15.12.2021. При цьому у позовній заяві не зазначено з яких причин оскаржувана реєстраційна дія, здійснена Чекригіним О.В. (рішення від 13.01.2022 №62836125) є незаконною та які саме вимоги спеціального закону було порушено під час реєстраційних дій;

- задовольняючи позовні вимоги про скасування вказаної реєстраційної дії суд першої інстанції фактично поставив під сумнів рішення Північного апеляційного господарського суду №910/3520/21 від 15.12.2021, яке набрало законної сили, що є неприпустимим;

- відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що державна реєстрація від 13.01.2022 (номер запису №46149583), вчинена Чекригіним О.В. припинена на підставі рішення Господарського суду м. Києва №910/5217/20 від 09.06.2022, відомості до реєстру внесено 17.12.2024 державним реєстратором Пилипчук Віталієм Анатолійовичем;

- спірна земельна ділянка має площу 16,0136 га, проте позивач зводить свої вимоги до земельної ділянки площею 16,0345 га, не обґрунтовуючи свої позовні вимоги за рахунок чого така земельна ділянка була збільшена, що фактично по результату призвело до винесення рішення судом першої інстанції без дослідження окремих обставин та зміни площі спірної земельної ділянки;

- позиція прокурора щодо наявності підстав для представництва інтересів держави у даній справі є необґрунтованою. Київська міська рада є належним суб`єктом захисту своїх прав та інтересів територіальної громади, що підтверджується її попередньою участю у судових процесах та активною комунікацією з прокуратурою. Прокурором не доведено бездіяльності Київської міської ради або наявності саме державних інтересів, які потребують його втручання.

До апеляційної скарги апелянтом додано Інформаційну довідку № 413827133 від 18.02.2025.

Відповідно до з витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/15022/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 910/15022/23, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/15022/23 призначено до розгляду на 01.04.2025 о 10 год. 20 хв., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/15022/23.

10.03.2025 до суду надійшли матеріали даної справи.

20.03.2025 до суду від заступника Генерального прокурора надійшов відзиві на апеляційну скаргу в якому заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також зазначивши про те, що:

- чинним законодавством та умовами спірного договору оренди не передбачено поновлення припиненого права оренди землі;

- в свою чергу відсутність у відповідача права користуватись спірною земельною ділянкою встановлено судовими рішеннями у справах № 910/6141/20, № 910/6837/20, № 910/11953/20, № 910/11954/20 та № 910/12772/20;

- прокурором дотримано визначеного ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги відкладено на 08.04.2025 о 10 год. 30 хв.

Щодо наданої відповідачем під час апеляційного перегляду Інформаційної довідки № 413827133 від 18.02.2025, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданої відповідачем в суді апеляційної інстанції Інформаційної довідки № 413827133 від 18.02.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна

Станом на 08.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача у апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, прокурор та представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Рішенням Київської міської ради від 23.10.2003 № 117/990 «Про оформлення права користування земельними ділянками» передано СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» в оренду земельну ділянку у Голосіївському районі міста Києва для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 16,0136 га (кадастровий номер 8000000000:79:107:0002) на вул. Академіка Заболотного у м. Києві (далі Земельна ділянка).

На підставі зазначеного рішення між Київською міською радою (орендодавець) та СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» (орендар) 02.08.2004 укладено договір оренди земельної ділянки, який 29.10.2004 зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів за № 79-6-00249 (далі Договір).

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання Договору відповідачу в користування було передано Земельну ділянку.

Рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 № 353/3187 «Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Освітянин» для житлової забудови на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва» (далі Рішення № 353/3187) передано у власність обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Освітянин» земельну ділянку площею 108,52 га (в яку увійшла Земельна ділянка) за рахунок земель, наданих СТОВ Агрокомбінат «Хотівський», при цьому пунктом 7 цього рішення Договір розірвано за згодою сторін.

Зі змісту п. 7 Рішення № 353/3187 слідує, що рішення про розірвання Договору органом місцевого самоврядування прийнято на підставі листа-згоди СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» від 18.06.2007 № 218.

Відповідно до п. 3 Рішення № 353/3187 земельна ділянка площею 92,42 га віднесена до земель запасу житлової та громадської забудови та виключена з категорії земель сільськогосподарського призначення.

На підставі зазначеного рішення міської ради Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 08.01.2008 видано ОКЖК «Освітянин» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006290, відповідно до якого останній є власником земельної ділянки площею 16,0345 га, що розташована на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва.

У зв`язку з реєстрацією державного акта на право власності ОКЖК «Освітянин» до Книги записів державної реєстрації договорів оренди землі Київської міської ради Московського району внесено відповідний запис про розірвання Договору за згодою сторін за рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 № 353/3187.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2014 у справі № 910/24772/13 за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, ОКЖК «Освітянин», ТОВ «Будівельне товариство», ТОВ «Пейзажне», залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 та Вищого господарського суду України від 14.10.2014, позов задоволено повністю:

- визнано недійсним з моменту прийняття Рішення № 353/3187

- визнано недійсним виданий ОКЖК «Освітянин» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006290;

- визнано, недійсним виданий ТОВ «Пейзажне» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011930;

- визнано відсутнім у ОКЖК «Освітянин», ТОВ «Будівельне товариство», ТОВ «Пейзажне» право власності на земельну ділянку площею 16,0345 га, кадастровий номер: 8000000000:79:107:0002, що розташована на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва.

Надалі рішенням господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у справі № 910/24772/13, яке набрало законної сили 13.10.2017, за заявою ТОВ «Пейзажне» про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2014 за нововиявленими обставинами визнано недійсними з моменту прийняття пункти 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9 Рішення № 353/3187, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2014 у цій справі залишено без змін.

20.12.2018 СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» зареєструвало право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 площею 16,0345 на підставі Договору.

Перший заступник прокурора міста Києва звернувся в інтересах держави в особі Київської міської ради до Господарського суду міста Києва із позовом (справа № 910/5217/20) до СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» та державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстратор» Нікітіної Юлії Володимирівни, в якому з урахуванням поданих уточнень, просив:

- скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстратор» Нікітіної Юлії Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44742292 від 20.12.2018 про реєстрацію за СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» права оренди земельної ділянки площею 16,0345 га (кадастровий номер 8000000000:79:107:0002) по вул. Академіка Заболотного у місті Києві;

- скасувати державну реєстрацію права оренди СТОВ Агрокомбінат «Хотівський», оформлену записом, вчиненим 20.12.2018 державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстратор» Нікітіною Юлією Володимирівною за №29569710 про право оренди Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський" на земельну ділянку площею 16,0345 га (кадастровий номер 8000000000:79:107:0002) по вул. Академіка Заболотного у місті Києві.

У той же час, наказом Міністерства юстиції України №2544/5 від 24.07.2020 скаргу Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради від 01.07.2019 №05703-12332 задоволено у повному обсязі, скасовано рішення від 20.12.2018 №44742292, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстратор» Нікітіною Юлією Володимирівною.

27.07.2020 державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Ковальчук Софією Віталіївною внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості (індексний номер рішення 53321049) щодо припинення речового права - оренди спірної земельної ділянки, зареєстрованого за СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» на підставі рішення від 20.12.2018 №44742292, прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстратор» Нікітіною Юлією Володимирівною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 провадження у справі №910/5217/20 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 у справі № 910/5217/20 залишено без змін.

Поряд із цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2021 у справі № 910/3520/21 за позовом СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №2544/5 від 24.07.2020, зобов`язання Міністерства юстиції України забезпечити внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про поновлення дії рішення від 20.12.2018 № 44742292, прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстратор» міста Києва Нікітіною Юлією Володимирівною у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2021 у справі №910/3520/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено:

- наказ Міністерства юстиції України №2544/5 від 24.07.2020 визнано протиправним та скасовано;

- зобов`язано Міністерство юстиції України забезпечити внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про поновлення дії рішення від 20.12.2018 №447442292 прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстратор» міста Києва Нікітіною Юлією Володимирівною.

У подальшому, заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 у справі № 910/5217/20.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 задоволено заяву заступника Генерального прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами:

- скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 у справі № 910/5217/20;

- розглянуто спір сторін по суті та позов задоволено повністю:

1) скасовано рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44742292 від 20.12.2018 про реєстрацію за СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» права оренди земельної ділянки площею 16,0345 га (кадастровий номер 8000000000:79:107:0002) на вул. Академіка Заболотного у місті Києві;

2) скасовано касував державну реєстрацію права оренди СТОВ Агрокомбінат «Хотівський», оформлену записом, вчиненим 20.12.2018 Державним реєстратором за № 29569710 про право оренди СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» на земельну ділянку площею 16,0345 га (кадастровий номер 8000000000:79:107:0002) по вул. Академіка Заболотного у місті Києві.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 залишено в силі.

Постановою Верховного Суду від 18.07.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 скасовано, справу № 910/5217/20 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 20.11.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 у справі № 910/5217/20 залишено без змін.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 13.01.2022 державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Чекригіним О.В. прийнято рішення № 62836125 про реєстрацію за СТОВ «Хотівський» права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 площею 16,0136 га на вул. Академіка Заболотного у м. Києві, підставою державної реєстрації зазначено договір оренди земельної ділянки від 02.08.2004.

Із інформації Міністерства юстиції України від 15.05.2023 № 59983/62955- 7-23/33.3 вбачається, що державна реєстрація, яка була здійснена на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 у справі № 910/3520/21, проведена рішенням від 13.01.2022 № 62836125.

З огляду на вказані обставини заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський», в якому просив:

1. усунути перешкоди державі в особі Київської міської ради у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права оренди за відповідачем на земельну ділянку площею 16,0345 га з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002;

2. зобов`язати відповідача повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 16,0345 га з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Щодо наявності у заступника Генерального прокурора законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем Київської міської ради, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, прокурор послався на незаконне позбавлення територіальної громади міста Києва права користування земельною ділянкою та загрозу знищення вказаної земельної ділянки внаслідок її забудови.

Так, відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

З урахуванням наведеного, Київська міська рада є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а відтак прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №917/665/20, 07.04.2021 у справі №913/124/20, 09.06.2021 у справі №916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:

- суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт незвернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;

- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;

- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; такий підхід є занадто формалізованим , критерій «розумності» строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.

Виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

З матеріалів справи слідує, що прокурором при поданні позовної заяви вказаного порядку було дотримано, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами Офісу Генерального прокурора від 21.09.2023 № 15/2/1-78715ВИХ-23, від 25.04.2023 № 15/2/1-32594ВИХ-23..

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом, колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

З матеріалів справи слідує, що Земельна ділянка перебувала в орендному користуванні відповідача на підставі Договору.

При цьому, звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначає про те, що у 2007 році, згідно з Рішенням у відповідача припинилося право користування спірною земельною ділянкою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для користування такою земельною ділянкою, а відтак, для вирішення спору сторін по суті слід встановити чи був такий Договір розірваний або припинений.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч. 1 ст. 93 ЗК України та ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 125 ЗК України, в редакції, яка була чинною станом на дату укладення Договору, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Як встановлено вище Договір був зареєстрований, що підтверджено наявною на наданій суді копії Договору відміткою.

Отже, у відповідача виникло право оренди Земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом положень ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, положення як ГК України, так і ЦК України допускають односторонню відмову від договору у випадку якщо це передбачено договором, або законом.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У Договорі, сторонами погоджено, що:

- договір оренди землі може бути розірваний, серед іншого, за взаємною згодою сторін (п. 11.4);

- всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку (п. 11.1);

- розірвання цього договору не потребує додаткової угоди. Договір вважається розірваним з моменту прийняття орендодавцем відповідного рішення, якщо інше не встановлено рішенням (п. 11.6).

Колегія суддів зазначає про те, що умовами Договору передбачені і інші підстави для розірвання Договору та випадки за яких Договір припиняється, проте вказані обставини у спірних правовідносинах не настали, що учасниками процесу не заперечується, а відтак колегія суддів не перелічує такі підстави та не встановлює їх наявність.

Отже умови Договору дають сторонам право на розірвання Договору за згодою сторін, а реалізація такого права здійснюється за умови наявності згоди сторін, при цьому вказана згода з боку позивача має бути оформлена відповідним рішенням, а Договір вважається розірваним з моменту прийняття позивачем вказаного рішення якщо інше не встановлено таким рішенням.

Як встановлено вище Рішенням № 353/3187, серед іншого, вирішено:

- передати у власність ОКЖК «Освітянин» за умови виконання п. 6 цього рішення, земельну ділянку площею 108,52 га (в яку увійшла Земельна ділянка) за рахунок земель, наданих СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» (п. 5)

- розірвати Договір за згодою сторін з моменту держаної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку ОКЖК «Освітянин» (п. 7).

Водночас судовими рішеннями у справі № 910/24772/13, серед іншого, визнано недійсним з моменту прийняття пункти 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9 Рішення № 353/3187, а також визнано недійсним виданий ОКЖК «Освітянин» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006290.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17, з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 08.12.2009, зазначено, що такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Отже, як пункти 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9 Рішення № 353/3187, так і виданий ОКЖК «Освітянин» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006290 є недійсними з моменту їх прийняття. При цьому за умовами п. 7 Рішення № 353/3187 Договір розривається Договір за згодою сторін з моменту державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку ОКЖК «Освітянин», проте визнання недійсним такого акту свідчить про те, що і державна реєстрація такого акту не відбулась.

Інших рішень позивача щодо розірвання Договору матеріали справи не містять, так само як не містять і доказів наявності згоди відповідача на розірвання Договору.

Вказане свідчить про те, що сторонами не дотримано визначений Договором порядок його розірвання, що свідчить про те, що такий Договір не припинив свою дію у 2007 році.

При цьому окремо слід зауважити на тому, що ч. 7 ст. 75 ГПК України встановлює, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Враховуючи те, що предметом розгляду у вищеперелічених справах № 910/24772/13, № 910/5217/20 та № 910/3520/21 не були вимоги про визнання припиненим/розірваним/дійсним тощо Договору, тобто під час їх розгляду судами не був встановлений факт розірвання Договору, правова оцінка, надана судом певному факту, зокрема зазначення про те, що у 2007 році у СТОВ Агрокомбінат «Хотівський», на підставі Рішення № 353/3187, припинилося право користування спірною земельною ділянкою, не є обов`язковими для суду при розгляді цієї справи. Колегія суддів зазначає і про те, що при розгляді вказаних справи судами не досліджувались наслідки визнання недійсними з моменту їх прийняття пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9 Рішення № 353/3187.

Посилання прокурора на правові висновки, які викладені Верховним Судом у аналогічних справах за позовами Київської міської ради до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» про скасування державної реєстрації земельних ділянок у справах № 910/6837/20 (постанова від 16.02.2022) та № 910/6441/20 (постанова від 14.06.2022), щодо того, що у зв`язку з набранням законної сили судоми рішенням про визнання недійсним рішення Київської міської ради земельні ділянки повернулись до комунальної власності, а не в користування відповідача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правовідносини у справах № 910/6837/20 та № 910/6441/20 та цій справі № 910/15022/23 є різними, адже у наведених прокурором справах після прийняття Київською міською радою відповідного рішення сторонами були укладені додаткові угоди до спірних договорів зокрема щодо зменшення розміру земельних ділянок, які передаються в оренду, проте у спірних правовідносинах такої додаткової угоди укладено не було.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами в їх сукупності не підтверджується твердження прокурора/позивача про те, що право відповідача щодо оренди земельної ділянки припинилось у 2007 році.

При цьому, враховуючи те, що п. 3.1 Договору встановлено, що він укладений на 25 років та те, що доказів розірвання Договору як в судовому, так і добровільному порядку матеріали справи не містять, так само як не містять і доказів припинення Договору, колегія суддів вважає, що на даний час відповідач є орендарем спірної земельної ділянки чим спростовуються твердження прокурора про відсутність у відповідача підстав для користування такою ділянкою

Вказане є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про:

- усунення перешкод державі в особі Київської міської ради у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права оренди за відповідачем на земельну ділянку площею 16,0345 га з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002;

- зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 16,0345 га з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002.

Те, що згідно з інформацією від 23.06.2023 у Державному реєстрі речових прав щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 площею 16,0345 га, цільове призначення земельної ділянки значиться: для житлових, житлово-будівельних, гаражно і дачно-будівельних кооперативів; вид використання: для житлової забудови, проте Договір був укладений на підставі рішення Київської міської ради від 23.10.2003 № 117/990, яким спірна земельна ділянка передавалась відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва вказаних вище висновків не спростовує та не може свідчити про припинення дії Договору.

Крім того колегія суддів при прийнятті рішення по суті спору враховує таке.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини. Згідно ч. 1 ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ є обов`язковими для виконання державою.

Водночас відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.1999, заява № 311107/96); у справі «Меллахер та Інші проти Австрії» (1989 року), ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оцінюючи зазначені критерії в контексті обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що задоволення позову призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та неправомірного втручання у право оренди відповідача, оскільки таке втручання не відповідає вимогам закону, з огляду на відсутність як доказів згоди відповідача на розірвання Договору, так і відповідного рішення позивача про розірвання Договору та, відповідно, таке втрачання не може бути визнано пропорційним, враховуючи доведену безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з користування відповідача та його право «правомірного очікування» на тимчасове користування цією земельною ділянкою.

При цьому слід зауважити і на тому, що зі змісту Рішення № 353/3187 слідує, що Договір розривався з умовою передачі спірної земельної ділянки у власність ОКЖК «Освітянин» про що прямо зазначено у п 7 вказаного рішення, чого, з огляду на визнання недійсними з моменту прийняття пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9 вказаного рішення фактично не відбулось.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 910/15022/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволення позову відмовляється повністю.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» задовольняється повністю.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом та з апеляційною скаргою покладаються Офіс Генерального прокурора (з урахуванням того, що апеляційна скарга була подана через систему «Електронний суд» та встановленого ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору - примітка суду).

При цьому колегія суддів враховує наступні висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21:

- положення статей 123, 129 ПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом;

- за змістом статей 42, 46, 53, 56 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду;

- звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 910/15022/23 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 910/15022/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Хотівський» витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 6 441 (шість тисяч чотириста сорок одна) грн. 60 коп.

4. Видачу наказу із зазначенням реквізитів сторін доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 09.04.2025

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.В. Тищенко

А.О. Мальченко