Рішення

від 25.03.2025 по справі 903/7/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 березня 2025 року Справа № 903/7/25

за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»

до відповідачів: Камінь-Каширської районної державної (військової) адміністрації

Колківської селищної ради Луцького району Волинської області

про визнання незаконним та скасування розпорядження РДА, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Сосновська Ю.П.

Представники сторін:

від прокуратури: Присяжнюк І.Б., прокурор

від позивача: Захарунь І.О.

від відповідачів: Пархомова О.С.

від третьої особи:Власюк А.О.

встановив: Заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Волинської області з позовною заявою від 02.01.2025 (вх.№01-52/7/25) в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації до Камінь-Каширської районної державної (військової) адміністрації, Колківської селищної ради Луцького району Волинської області та просить суд:

1. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району», яким затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046, площею 16,7898 га.

2. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046, площею 16,7898 га в Державному земельному кадастрі.

3. Судовий збір стягнути з відповідачів на користь Волинської обласної прокуратури в сумі 4844,80 грн

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення.

Ухвалою суду від 07.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.Підготовче засідання призначено на 04.02.2025 на 10:30 год.

27.01.2025 на адресу суду від Колківської селищної ради Луцького району Волинської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації не визнає та просить суд в їх задоволенні відмовити.

29.01.2025 на адресу суду від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшли письмові пояснення, в яких позовні вимоги заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації до Камінь-Каширської районної державної (військової) адміністрації та Колківської селищної ради Луцького району Волинської області вважає підставними та такими, що підлягають до задоволення.

30.01.2025 на адресу суду від Камінь-Каширської районної державної (військової) адміністрації надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача.

31.01.2025 від заступника керівника Волинської обласної прокуратури надійшла заява, в якій вважає поданий представником відповідача відзив необгрунтованим.

04.02.2025 на адресу суду від Колківської селищної ради Луцького району Волинської області надійшла заява, в якому щодо задоволення судом позовних вимог заперечує, розгляд справи просить проводити за відсутності уповноваженого представника відповідача.

Суд протокольною ухвалою від 04.02.2025 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 25.02.2025 на 11:50 год.

В судовому засіданні 25.02.2025 оголошено перерву до 25.03.2025 до 12:45 год.

Прокурор, позивач та представник третьої особи в судовому засіданні 25.03.2025 з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, докази, долучені до справи, пред`явлені позовні вимоги підтримав та просив суд позов задоволити

Представник від відповідачів в судовому засіданні в задоволенні позову просив відмовити.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача, позивача та третьої особи дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району» затверджено технічну документацію із землеустрою з інвентаризації земель Чорнижівської сільської ради .

Згідно інформації з Державного земельного кадастру про земельну ділянку відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046, площею 16,7898 га 07.11.2013 внесені до цього кадастру за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорією землі землі сільськогосподарського призначення на підставі вищезазначеної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.11.2024 № 403838821 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046 у вказаному реєстрі не зареєстрована.

Відповідно до листа до Плану лісонасаджень Рудниківського лісництва державного підприємства «Колківське лісове господарство», який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Колківське лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046, частково належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась .

З листа Філії «Колківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 25.10.2024 № 1235/26.10-2024 судом встановлено, земельна ділянка з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046 частково накладається на землі державного лісового фонду ДП «Колківське ЛГ» (на даний час ДП «Ліси України») (квартал 52 виділи 46 ,47, 48 49, 50, 51, 52, 59) Рудниківського лісництва.

Відповідно до акту обстеження лісових насаджень Філії «Колківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 15.10.2023 наданого Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Колківське лісове господарство», укладеного у 2013 році вбачається, що у кварталі 52 Рудниківського лісництва зростають дерева віком 10 років та знаходиться біополяна.

Інформація про часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Колківське ЛГ» підтверджується також листом ВО «Укрдержліспроект» від 20.12.2024 № 03/1518-24, згідно змісту якого наявне часткове розташування спірної земельної ділянки у межах земель лісогосподарського призначення згідно матеріалів лісовпорядкування 2012 року, зокрема кварталів 42 та 52 Рудниківського лісництва ДП «Колківське лісове господарство».

Наведеними доказами підтверджується, що формування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046 частково за рахунок земель лісового фонду призвело до зміни їх цільового призначення на сільськогосподарські землі .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Частиною 2 статті 1 Лісового кодексу України визначається, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 7 Лісового кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст. 8 Лісового кодексу України).

Статтею 9 ЗК України визначається, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Пунктом 5 Розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020р., визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24.12.2014 № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 23.12.2015 № 6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про землеустрій» інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України «Про землеустрій»).

Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513.

Згідно з п. 2 Порядку інвентаризація земель проводиться з метою: забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.

Інвентаризація земель проводиться виходячи з принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.

Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцем робіт розробляється технічна документація, склад якої встановлений статтею 57 Закону України Про землеустрій.

Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України (п.28 Порядку).

Відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (п. 30 Порядку).

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Спірну земельну ділянку у Державному земельному кадастрі зареєстровано відділом Держземагентства у Маневицькому районі 07.11.2013.

З наведеного вбачається, що під час проведення інвентаризації земель невірно визначено цільове призначення земельної ділянки 0723688200:02:003:0046 як землі сільськогосподарського призначення, незважаючи на те, що вказана земельна ділянка частково належить до земель лісового фонду, а тому подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046 у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати частина цієї спірної земельної ділянки.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

При цьому суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 №910/2861/18, від 04.06.2019 №916/3156/17, від 11.09.2018 № 905/1926/16).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога прокурора про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046 , площею 16,7898 га є обґрунтованою.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зважаючи на те, що у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісового фонду державної власності, що у подальшому може призвести до розпорядження нею не уповноваженим органом для цілей, відмінних від ведення лісового господарства, відновлення становища, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України шляхом усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації сформованої на ній земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046, площею 16,7898 га .

Частиною 13 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

За змістом ч.ч. 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046, площею 16,7898 га відсутні відомості про реєстрацію речових прав , що підтверджується інформаційною довідкою №403838821 від 14.11.2024.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав її законного власника державу, чинить перешкоди у здійсненні державою права власності.

За таких обставин підлягає до задоволення вимога заступника керівника Волинської обласної прокуратури про усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046, площею 16,7898 га в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, вказаний орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

За положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства, а отже, розподіл землі особливо чутливий до принципів справедливості, розумності й добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Віднесення земельної ділянки до земель комунальної власності, яка у комунальній власності перебувати не може та є власністю держави і використовується в лісогосподарських цілях, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу.

Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.

Звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення не наданих у власність або у користування, що в силу закону відносить їх до земель комунальної власності, які згідно наведених вище вимог законодавства не можуть перебувати у комунальній власності, держава протиправно позбавлена будь-якої можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.

Крім того, віднесення частини спірної земельної ділянки до земель запасу створює реальну загрозу передачі вказаних земель у приватну власність, що ускладнить, або навіть унеможливить повернення їх до земель державної власності.

Пред`явлення позову прокурором зумовлене виключно необхідністю поновлення прав і законних інтересів держави, порушених внаслідок неправомірної реєстрації частини земельної ділянки державної форми власності у Державному земельному кадастрі як землі запасу сільськогосподарського призначення ненадані у власність чи у користування на землях оборони.

Другим елементом, який становить невід`ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також його відсутність.

Конституційним Судом України у рішенні від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 вказано, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

При визначенні цього елемента підлягає з`ясуванню питання наявності чи відсутності органу, уповноваженого здійснювати захист порушених інтересів держави, у тому числі у судовому порядку.

Згідно ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України Волинська обласна військова адміністрація згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями лісогосподарського призначення за межами населених пунктів для всіх потреб, які перебувають виключно у державній власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації району, області - це тимчасові державні органи, що здійснюють на відповідній території повноваження районних, обласних рад, державних адміністрацій та інші повноваження, визначені цим Законом.

Районні та обласні державні адміністрації, що набули статусу військово-цивільних адміністрацій, не потребують внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В офіційній назві цих органів може застосовуватися поряд з назвою відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань додаткова назва "військово-цивільна адміністрація", що вказує на їхній тимчасовий статус із додатковими повноваженнями.

Указом Президента України від 24.02.2022 № № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку постановлено утворити на базі існуючих обласних державних адміністрацій відповідні обласні військові адміністрації.

Таким чином, Волинська обласна державна адміністрація (Волинська обласна військова адміністрація) є розпорядником земель державної форми власності, в тому числі і земель лісогосподарського призначення за межами населених пунктів на території її юрисдикції, відтак уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі.

Отже, держава як власник земель вищезазначеної категорії земель делегувала Волинській обласній військовій адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

Листом від 31.10.2023 №15-1657вих-24 обласною прокуратурою повідомлено Волинську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення земельного законодавства.

У відповідь на лист адміністрацією інформовано, що заходи щодо усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями лісогосподарського призначення не вживались, при цьому висловлено позицію про неможливість звернення до суду у зв`язку обмеженим бюджетним фінансуванням .

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обласною прокуратурою інформовано Волинську обласну військову адміністрацію про намір пред`явити позов

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт не звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України Про прокуратуру при поданні даного позову до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 163, ч. 2 ст. 163 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Оскільки, спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, то витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на нього.

Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд-

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити .

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району», яким затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046, площею 16,7898 га.

3. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723688200:02:003:0046, площею 16,7898 га в Державному земельному кадастрі.

4. Стягнути з Камінь - Каширської районної державної (військової) адміністрації (44500, Волинська область, м. Камінь - Каширський, вул. Воля, 2 код ЄДРПОУ 04051371) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 2 422,40 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

5. Стягнути з Колківської селищної ради Луцького району Волинської області (44661, Волинська обл., Луцький р-он, смт.Колки, вул. Грушевського, 42 код ЄДРПОУ 04333247) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 2 422,40 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

07.04.2025

СуддяМ. С. Шум