Ухвала

від 08.04.2025 по справі 910/4269/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у видачі судового наказу

м. Київ

08.04.2025Справа №910/4269/25

Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши заяву Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, буд. 6; ідентифікаційний код 35210739)

про видачу судового наказу за вимогою

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Центр" (04210, м. Київ, вул. Малиновського Маршала, буд. 25В, кв. 24; ідентифікаційний код 44218487) про стягнення заборгованості у розмірі 271 893,13 грн,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" про видачу судового наказу за вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Центр" про стягнення заборгованості у розмірі 271 893,13 грн.

В обґрунтування своєї заяви Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" стверджує, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Центр" наявний борг у розмірі 187 005,00 грн за Договором №ДНП-2021-12/18 про надання майданчика для експлуатації та облаштування від 20.12.2021 з оплати надання фіксованих місць для паркування за період з грудня 2022 року по серпень 2023 року.

Крім того, посилаючись на порушення боржником грошових зобов`язань за Договором №ДНП-2021-12/18 про надання майданчика для експлуатації та облаштування від 20.12.2021, заявник вказує про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Центр" пені у розмірі 42 060,42 грн, інфляційних втрат у розмірі 31 834,32 грн та 3% річних у розмірі 10 993,39 грн.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Як встановлено судом, сутність укладеного між сторонами Договору №ДНП-2021-12/18 про надання майданчика для експлуатації та облаштування від 20.12.2021 зводиться до того, що Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" передає Товариству з обмеженою відповідальністю "Атлант Центр" за плату в експлуатацію 117 місць для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Голосіївський район, проспект Глушкова Академіка, 40 для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1 та 6 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За приписами ч. 1 ст. 773 Цивільного кодексу України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором. Аналогічні за змістом положення містить ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

В свою чергу Договір №ДНП-2021-12/18 від 20.12.2021 встановлює обов`язок Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (сторони-1) передати майданчик Товариству з обмеженою відповідальністю "Атлант Центр" (стороні-2) та обов`язок останнього після закінчення договору звільнити майданчик. Протягом періоду перебування майданчика у сторони-2 остання споживає корисні властивості майна шляхом надання іншим особам послуг з паркування транспортних засобів на території майданчику, і таке перебування майна у Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Центр" є користуванням майном. Саме за нецільове використання фіксованих місць для паркування Договорами наділено сторону-1 правом одностороннього розірвання договору.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі №910/1248/23 дійшла висновку, що майданчик для паркування є територією (земельною ділянкою), яка обладнана відповідно до вимог Правил паркування транспортних засобів і Правил дорожнього руху; територія як земельна ділянка є предметом матеріального світу, а тому майданчик для паркування є майном у розумінні Цивільного кодексу України. Правовідносини між сторонами, що засновані на договорі, пов`язані з користуванням відповідачем майданчиком для паркування як майном, мета такого користування витікає з функціональних якостей майна - надання третім особам місця для паркування транспортних засобів.

Відтак, договір, за яким одна особа надає іншій за плату місця для платного паркування транспортних засобів є договором найму.

За частиною першою статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Предметом користування за укладеним між сторонами договором є земельна ділянка, адже право її використання з метою одержання доходу надається Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" Товариству з обмеженою відповідальністю "Атлант Центр".

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (частина друга статті 79-1 Земельного кодексу України).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частина третя статті 79-1 Земельного кодексу України).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина четверта статті 79-1 Земельного кодексу України).

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина п`ята статті 79-1 Земельного кодексу України).

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частина дев`ята статті 79-1 Земельного кодексу України).

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (частина десята статті 79-1 Земельного кодексу України).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у статті 123 Земельного кодексу України.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) (частина перша статті 123 Земельного кодексу України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (абзац перший частини другої статті 123 Земельного кодексу України).

Отже, в розумінні наведених норм Земельного кодексу України рішення про передачу у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності має здійснюватися за проектом землеустрою щодо її відведення.

Згідно з підпунктом 14.1.104 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України майданчики для платного паркування - це площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів.

Підпунктом 14.1.229 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що спеціально відведені автостоянки - це площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Не належать до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій.

За положеннями абзаців першого, другого підпункту 268-1.1.2 пункту 268-1.1 статті 268-1 Податкового кодексу України установлено, що перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення збору. Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, контролюючому органу в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.

Системний аналіз наведених положень Земельного кодексу України та Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що відведення для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів спеціальних земельних ділянок, які затверджуються переліком відповідного органу місцевого самоврядування, має здійснюватися з урахуванням норм Земельного кодексу України щодо порядку формування земельної ділянки.

Така позиція є стабільною та викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №520/12022/17 (справа щодо паркування у м. Одеса), у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №522/13231/17 (справа щодо паркування у м. Одеса), від 09.11.2022 у справі №1340/5450/18 (справа щодо паркування у м. Львові).

Відповідно до пункту 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1342 від 03.12.2009, розрізняються: відведені майданчики для паркування та спеціально обладнані майданчики для паркування.

Відведені майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.

Спеціально обладнані майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.

Пунктом 5 Правил визначено, що паркування може бути платним або безоплатним відповідно до рішення органу місцевого самоврядування або оператора, проте сторонами не заперечується, що спірний майданчик не призначений для безоплатного користування. Це підтверджується і змістом договорів в яких зазначено, що більшість місць для паркування надаються для платного паркування транспортних засобів, і лише незначна частина для безоплатного місць з інвалідністю.

Законом №1283-VII від 29.05.2014 доповнено Закон України "Про дорожній рух" статтею 52-2 такого змісту: "Стаття 52-2. Оплата послуг з паркування транспортних засобів. Під час розміщення транспортних засобів на майданчику для платного паркування особи, які розміщують транспортні засоби на майданчику для паркування, сплачують вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування за кожну годину паркування згідно з тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування відповідно до порядку формування цих тарифів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Положення частини першої цієї статті не застосовуються у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів".

Закон набрав чинності 22.06.2014.

В редакції Закону №2262-VIII від 21.12.2017 (набрав чинності 27.09.2018) частина перша статті 52-2 Закон України "Про дорожній рух" має таку редакцію: "При розміщенні транспортних засобів на майданчику для платного паркування особи, які розміщують транспортні засоби на такому майданчику, оплачують вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу згідно з тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування відповідно до порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Інспекторам з паркування забороняється приймати грошові кошти у готівковій формі в рахунок оплати вартості таких послуг та/або в рахунок оплати штрафів, накладених на місці вчинення правопорушення."

Тобто контроль за оплатою плати за паркування здійснює інспектор із паркування.

Частиною третьою вказаної статті визначено, що міські, селищні, сільські ради можуть прийняти рішення про впровадження на території населеного пункту автоматизованої системи контролю оплати вартості послуг з паркування, програмно-технічний комплекс якої надає можливість в онлайн-режимі контролювати оплату послуг з користування майданчиками для платного паркування.

Судом встановлено, що Київською міською радою на виконання частини 3 статті 52-2 Закону України "Про дорожній рух" прийнято рішення про впровадження на території населеного пункту автоматизованої системи контролю оплати вартості послуг з паркування.

Із відомостей мережі Інтернет вбачається, що тільки на розробку такого комплексу витрачено більше 100 млн. грн.

Положення закону не визначають можливість впровадження такої системи на частині паркувальних майданчиків міста.

Відповідно до частини четвертої статті 52-2 Закону України "Про дорожній рух" у разі впровадження у відповідному населеному пункті автоматизованої системи контролю оплати вартості послуг з паркування оплата послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів здійснюється шляхом перерахування грошових коштів через установи банків, платіжні пристрої (банківські автомати, платіжні термінали), паркувальні автомати, засоби мобільного зв`язку, за допомогою інших програмно-технічних комплексів, призначених для автоматизованого зарахування грошових коштів на відповідні рахунки.

Наведене свідчить про те, що особи, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування (користувачі) не мають права сплачувати за такі послуги у готівковій формі, а використовують допомогу програмно-технічних комплексів, призначених для автоматизованого зарахування грошових коштів на відповідні рахунки.

Сутність вказаних норм закону та впровадженою Київською міською радою на території міста Києва автоматизованої системи контролю оплати вартості послуг з паркування зводиться до а) виключення посередників в сфері паркування транспортних засобів, б) виключення розрахунків за такі послуги готівкою. Мета - прозоре наповнення бюджету коштами від паркування.

Частина перша статті 52-2 Закон України "Про дорожній рух" у редакції з 27.09.2018 забороняла інспекторам із паркування приймати готівку у якості сплати послуг з паркування.

Умови Договору №ДНП-2021-12/18 від 20.12.2021 про надання в експлуатацію майданчика для паркування суперечать частинам 1, 4 статті 52-2 Закону України "Про дорожній рух" адже передбачають існування між міською владою в особі оператора - КП "Київтранспарксервіс" та кінцевими користувачами (особами, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування) додаткового суб`єкта господарювання, який одержує кошти від користувачів.

Зміст частини першої вказаної статті зводиться до того, що особи, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування не тільки мають сплатити плату / тариф, відповідно до порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, а ці кошти мають надійти до бюджету територіальної громади.

Контроль за сплатою має здійснюватися інспекторами з паркування, які за своїм статусом не можуть працювати у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Атлант Центр".

Наведена норма закону знайшла своє втілення і в підзаконних актах:

Відповідно до п. 14 Правил паркування (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014) відведені майданчики для платного паркування обов`язково повинні бути обладнані паркувальними автоматами з розрахунку не менш як один автомат на 20 місць для паркування з обох боків уздовж проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та/або інформаційними знаками про можливість і порядок надання послуги "мобільне паркування".

З 06.04.2021 цей пункт викладено в такій редакції: відведені майданчики для платного паркування повинні обов`язково бути обладнані паркувальними автоматами, платіжними пристроями та/або інформаційними знаками про способи та порядок оплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування.

Пункт 16 Правил паркування визначає, що на спеціально обладнаних майданчиках для платного паркування обов`язково повинні бути встановлені автоматичні в`їзні та виїзні термінали, а згідно пункту 19 паркувальні автомати, платіжні пристрої і автоматичні в`їзні та виїзні термінали на майданчиках для платного паркування встановлюються стаціонарно.

Пункт 20 Правил паркування судом поширюється на майданчики, у разі їх призначення виключно для користувачів, які сплачують вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування у безготівковій формі за договором про паркування протягом визначеного строку, але не менш як один місяць (редакція до 31.03.2021), у разі їх призначення виключно для користувачів, які сплачують вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування у безготівковій формі за договором про паркування протягом визначеного строку, але не менш як один місяць (редакція після 31.03.2021).

За змістом п. 2 Правил паркування заявник та боржник не є користувачами, адже такими є особи, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування.

Відтак, передача спірного майданчика для паркування боржнику та їх експлуатація здійснювалась з порушенням вказаних норм законодавства.

Щодо пункту 17.3.2 Правил благоустрою міста Києва.

По-перше, термінологія "спеціально обладнаного місця" та "відведеного місця", яка використана у Правилах благоустрою міста Києва (п. 17.2), є відмінна від термінології "відведені майданчики для паркування" та "спеціально обладнані майданчики для паркування", що міститься в Правилах паркування.

По-друге, суд не стверджує про відсутність необхідності погодження будь-якого майданчика для паркування - як в межах проїжджої частини, так і поза межами із уповноваженим підрозділом Національної поліції. Це стосується навіть таких видів спеціально обладнаних майданчиків для паркування, як підземних та багатоповерхових.

Наведене обумовлене змістом пункту 8 Правил паркування та тим, що після введення таких об`єктів у експлуатацію, на їх території здійснюється рух транспортних засобів та пішоходів, а контроль такого руху здійснюється саме уповноваженим підрозділом Національної поліції.

В даному випадку, мова йде не про погодження із уповноваженим підрозділом Національної поліції правил розміщення та експлуатації місця для паркування, а про надання права суб`єкту господарювання здійснювати на спеціально обладнаному майданчику для паркування, який по суті є частиною земної поверхні, господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Передача земельної ділянки для таких цілей потребує дотримання вимог Земельного кодексу України.

По-третє, пунктом 17.3.2 Правил благоустрою Київська міська рада визначила, що особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок. На таких земельних ділянках оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць, що полягає у запровадженні інноваційних технологій (сучасних систем паркування), нанесенні дорожньої розмітки, встановленні відповідних дорожніх знаків, огорожі та інших елементів благоустрою, у порядку визначеному цими Правилами. Допускається відсутність дорожньої розмітки в залежності від погодних умов, бруду тощо при наявності установлених відповідних за змістом дорожніх знаків, що позначають межі та спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку.

В даному випадку не йде мова про передачу земельної ділянки суб`єкту господарювання для ведення бізнесу, а лише щодо реалізації обумовленого статтею 6 Закону України "Про дорожній рух" права міської ради прийняття рішення про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів, і стосується права виключно оператора - КП "Київтранспарксервіс" провадити діяльність із надання платних послуг.

Прикметно, що у п. 17.3.1 Правил благоустрою міста Києва зазначено, що організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір. В той же час, пункт 17.3.2 Правил не стосується осіб, відмінних від оператора.

Положення останнього речення пункту п. 17.3.1 Правил благоустрою міста Києва в частині слів "або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір" стосується підприємств, які мають оформлене відповідно до положень Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою. Поширення її на підприємства, які не мають оформленого права користування земельною ділянкою, як боржник, суперечить описаним положенням Земельного кодексу України, а тому відповідно до частини 7 статті 11 Господарського процесуального кодексу України не застосовується судом у межах даної справи.

Таким чином, оператором відведених майданчиків для паркування - майданчики для паркування, які розміщені в межах проїзної частини вулиці, дороги або тротуару може бути виключно КП "Київтранспарксервіс", адже такі земельні ділянки не підлягають передачі в оренду.

При цьому, спеціально обладнані майданчики для паркування - підземних та/або багатоповерхових паркінгів (адже такі паркінги є частиною будівель під будівництво яких відводилася земля), а відкритих - у випадку відведення такій особі земельної ділянки у порядку, визначеному Земельним кодексом України, може бути особа, відмінна КП "Київтранспарксервіс". За відсутності оформленого у належному порядку права користування землею, виключно КП "Київтранспарксервіс" є оператором таких майданчиків для паркування.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відтак, укладений між заявником та боржником Договір №ДНП-2021-12/18 від 20.12.2021, предметом якого є надання за плату в експлуатацію майданчика для паркування, є нікчемними, адже укладений з порушенням публічного порядку передачі у найм земельних ділянок та за відсутності нотаріального посвідчення.

Варто відзначити, що передання КП "Київтранспарксервіс" у користування суб`єктам господарювання за плату паркувальних майданчиків шляхом укладення договорів у простій письмовій формі в обхід визначеної законодавством процедури передання землі в найм, неодноразово слугувало підставою для постановлення судом окремих ухвал на адресу Київської міської ради та на адресу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (окрема ухвала від 22.10.2024 у справі №910/7607/24 та окрема ухвала від 16.05.2024 у справі №910/14587/22, які в свою чергу були залишенні без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025).

Отже Договір №ДНП-2021-12/18 від 20.12.2021 є нікчемним та в силу ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відтак між заявником та боржником відсутній договір, за яким пред`явлено КП "Київтранспарксервіс" вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Центр" про стягнення грошової заборгованості, відтак такі вимоги заявника не можуть бути розглянуті судом в порядку наказного провадження.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Таким чином, оскільки заявником не дотримано вимог ч. 1 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у видачі судового наказу.

При цьому, відповідно до положення ч. 2 ст. 151 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається.

Разом з тим, за приписами ч. 2 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою.

Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у порядку позовного провадження.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 148, 150, 152, 153, 154, 232 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Комунальному підприємству "Київтранспарксервіс" у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Центр" заборгованості у розмірі 271 893,13 грн.

2. Роз`яснити Комунальному підприємству "Київтранспарксервіс", що у відповідності до приписів ч. 2 ст. 151 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору заявнику не повертається. Однак, у разі пред`явлення заявником позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (08.04.2025) та у відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя Р.В. Бойко