Ухвала

від 09.04.2025 по справі 910/4344/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

09.04.2025Справа № 910/4344/25

Суддя господарського суду міста Києва Ломака В.С., розглянувши

заяву Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДГРУП ЕЛІТ"

про забезпечення позову,

Без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада (далі - заявник, Рада) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДГРУП ЕЛІТ" (далі - Товариство) про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, яка знаходиться на вулиці Михайла Бойчука, 34-Д у Печерському районі міста Києва, шляхом зобов`язання Товариства знести об`єкт самочинного будівництва, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.05.2024 року індексний номер: 73190160, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2558312980000.

В обґрунтування пред`явлених вимог Рада посилалася на те, що вона не приймала жодних рішень щодо передачі вищенаведеної земельної ділянки у власність чи користування громадянці ОСОБА_1 , яка у подальшому за ланцюгом правочинів відчужила збудований на цій ділянці об`єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю літ. "1А" на користь Товариства, що свідчить про заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землі комунальної власності. Оскільки право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за Товариством без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, а задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, Рада просила суд зобов`язати Товариство знести об`єкт самочинного будівництва, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.05.2024 року індексний номер: 73190160, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2558312980000.

Разом із позовною заявою Рада подала заяву від 07.04.2025 року, в якій просила суд вжити заходи забезпечення пред`явленого нею позову шляхом накладання арешту на нежитлову будівлю літ. "1А" загальною площею 60,6 м2, яка знаходиться за адресою: місто Київ, Печерський район, вулиця Михайла Бойчука, 34-Д (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2558312980000), та належить Товариству.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, заявник вказував на наявність у відповідача беззаперечної можливості у будь-який момент розпорядитися об`єктом самочинного будівництва шляхом відчуження, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь Ради. Так, вибуття предмета спору (земельної ділянки та нежитлової будівлі) з володіння Товариства призведе до неможливості задоволення позову через неналежність відповідача, а зміна власника нерухомого майна після прийняття відповідного рішення (у разі невжиття заходів забезпечення позову) у судовій справі, зважаючи на наявність ризику вчинення нових правочинів щодо відчуження майна, чи продовження будівництва також може унеможливити фактичне виконання майбутнього рішення суду в цій справі.

Відповідно до частини 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно з положеннями частини 5 статті 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Положеннями частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Розглянувши подану Радою заяву про забезпечення позову від 07.04.2025 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.

З аналізу положень статті 136 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що означеною нормою процесуального права передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Тобто, за змістом частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України, у вирішенні питання щодо забезпечення позову слід також враховувати за захистом якого порушеного чи оспорюваного права або інтересу звернувся позивач, не обмежуючись лише неможливістю виконання рішення суду та позовними вимогами.

Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

У вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року в справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року в справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Також судом враховано висновок, викладений у Рішенні Конституційного Суду України від 31.05.2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, "з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

За результатами дослідження поданих заявником документів суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень останнього про те, що невжиття зазначеного ним заходу забезпечення позову може призвести до вибуття нежитлової будівлі літ. "1А", загальною площею 60,6 м2, за адресою: місто Київ, Печерський район, вулиця Михайла Бойчука, 34-Д, з володіння Товариства, що зумовить неможливість задоволення позову через неналежність відповідача. Крім того, зміна власника цього нерухомого майна після прийняття відповідного рішення про задоволення вимог Ради у даній справі, чи продовження будівництва на спірній земельній ділянці може унеможливити фактичне виконання майбутнього рішення суду в цій справі.

Суд також звертає увагу на те, що Рада звернулася до суду з немайновою позовною вимогою про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, яка знаходиться на вулиці Михайла Бойчука, 34-Д у Печерському районі міста Києва, шляхом зобов`язання Товариства знести об`єкт самочинного будівництва, а відтак у даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявлених заходів забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ у контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 року в справі "Кюблер проти Німеччини", заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про існування реальної загрози ефективному захисту та поновленню порушених чи оспорюваних прав чи інтересів заявника у разі задоволення позову без вжиття заходів забезпечення позову, а не вжиття заходів забезпечення позову й подальші ймовірні дії Товариства з відчуження нерухомого майна (яке з 2022 року вже неодноразово відчужувалося новим власникам) унеможливлять ефективний захист порушеного права Ради (територіальної громади міста Києва) без нових звернень до суду.

У той же час, обраний Радою спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомості, що стосується предмета даного позову, є розумним, обґрунтованим та адекватним, має логічний зв`язок з предметом позову та має наслідком лише збереження існуючого становища до набрання рішенням законної сили та протягом дев`яноста днів після цього (частина 7 статті 145 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, вказаний захід забезпечення позову, за висновком суду, є співмірним із предметом позовних вимог, а накладення арешту на нерухоме майно є тимчасовим заходом, спрямований на підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.

Так, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року в справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

За таких обставин, вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомості, тобто заборони на право розпоряджатися цим майном, у даному випадку спрямоване на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору.

Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального та ефективного захисту прав позивача, у разі задоволення позовних вимог.

При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, судом оцінено, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

На переконання суду, запропонований Радою захід забезпечення позову не призведе до порушення майнових прав Товариства та не вплине на його господарську діяльність.

Враховуючи наведене, суд наголошує, що запропонований заявником захід забезпечення позову в цій справі не є тотожним з позовними вимогами, є адекватним та ефективним, а також носить тимчасовий характер, не завдає шкоди та збитків іншим учасникам справи. Разом із тим, вжиття вказаних заявником заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища та на ефективний захист порушених прав та інтересів Ради у разі задоволення позову.

Відповідно до статті 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

З приводу зустрічного забезпечення, суд зазначає, що застосування означених заходів відповідно до частини 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов`язком суду, для реалізації якого, у даному випадку, у господарського суду достатні підстави відсутні.

Враховуючи відсутність доказів можливості завдання збитків заявленим Радою та задоволеним судом заходом забезпечення позову, з урахуванням законодавчо обґрунтованого характеру вжитого заходу, суд дійшов висновку про відсутність підстав вимагати від заявника зустрічного забезпечення.

Крім того, суд зазначає, що відповідач чи інші зацікавлені особи не позбавлені права та можливості звернутись до суду з окремим клопотанням про застосування заходів зустрічного забезпечення відповідно до статті 141 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, заява Ради про забезпечення позову від 07.04.2025 року визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 136-141, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Заяву Київської міської ради про забезпечення позову від 07.04.2025 року задовольнити.

2. До набрання законної сили судовим рішенням у справі накласти арешт на нежитлову будівлю літ. "1А", загальною площею 60,6 м2, яка знаходиться за адресою: місто Київ, Печерський район, вулиця Михайла Бойчука, 34-Д (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2558312980000), та належить Товариству з обмеженою відповідальністю "БУДГРУП ЕЛІТ" (код ЄДРПОУ 45384479).

3. Дана ухвала є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред`явлена до виконання до 09.04.2028 року.

4. Стягувач: Київська міська рада (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141).

5. Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДГРУП ЕЛІТ" (08296, Київська область, Бучанський район, селище міського типу Ворзель(з), вулиця Європейська, будинок 28Б, інше приміщення 16; код ЄДРПОУ 45384479).

6. Ухвала може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Ломака Вікторія Сергіївна