Рішення

від 27.03.2025 по справі 916/5061/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5061/24

Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Українець О.П.,

від відповідача-1: адвокат Лігінович Н.С.,

від відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5061/24

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, № 1Д, м. Київ, 01001)

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Град. КА Агро» (вул. Космонавтів, № 29, с. Рубанівка, Великолепетиський р-н, Херсонська обл., 74753)

2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 2 441 198,14 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

18.11.2024 Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Град. КА Агро» та ОСОБА_1 2 461 198,14 грн заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту).

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем-1 зобов`язань за кредитним договором № HEVKLOK51037 від 30.10.2018, з урахуванням укладених в подальшому договорів про внесення змін, а щодо відповідача-2 також ґрунтуються на його зобов`язаннях за договором поруки № HEVKLOK51037/DP від 30.10.2018.

Так, позивач вказує, що відповідно до умов кредитного договору відповідачу-1 було надано кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом 6000000,00 грн на поповнення обігових коштів з кінцевим терміном повернення кредиту згідно з графіком - 25.10.2021. В подальшому, протягом 2019-2022 років між банком та відповідачем-1 неодноразово були укладені договори про внесення змін до кредитного договору, якими були внесені зміни та доповнення до спірного договору, зокрема, щодо сплати процентів, терміну повернення кредиту та до умов кредитування.

Окрім того, позивач зазначає, що 30.10.2018 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № HEVKLOK51037/DP, предметом якого є надання поруки відповідачем-2 за виконання зобов`язань відповідача-1, які випливають з кредитного договору.

За ствердженням позивача, в порушення відповідних умов договору та приписів законодавства відповідач-1 не повернув кредитні кошти у передбачений договором термін, у зв`язку з чим заборгованість боржника за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 2461198,14 грн.

Як наголошує позивач, на момент пред`явлення позову вищевказана заборгованість відповідачем-1 добровільно не сплачена, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх законних прав та інтересів шляхом реалізації свого права на дострокове стягнення з відповідачів суми кредиту та процентів за користування коштами.

ТОВ «Град. КА Агро» надало до суду відзив на позов (вх. № 2402/25 від 23.01.2025), де, не погоджуючись із позовними вимогами, відповідач-1 зазначив, що дійсно 30.10.2018 між ним та позивачем було укладено спірний кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу-1 було надано кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом 6000000,00 грн на поповнення обігових коштів.

Проте, за ствердженням відповідача-1, він не мав можливості виконати свої зобов`язання за кредитним договором належним чином внаслідок форс-мажорних обставин, зокрема, військової агресії РФ проти України. При цьому, на переконання відповідача-1, виникнення форс-мажорних обставин є підставою для звільнення сторін від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-яких з положень кредитного договору на період дії зазначених обставин, а також є відкладальною обставиною, яка продовжує строк виконання взаємних зобов`язань сторін за кредитним договором на період тривалості дії таких обставин без відшкодування збитків обох сторін.

Як вказує відповідач-1, його зобов`язанням за кредитним договором є погашення основного боргу за кредитом, процентів та комісій, у строки встановлені договором та додатковими договорами до нього, а відтак, якщо строк виконання таких зобов`язань відповідачем-1 настає після виникнення форс-мажорних обставин, то строк їх виконання продовжується на період тривалості дії таких обставин без відшкодування збитків обох сторін.

Водночас, відповідач-1 додає, що юридичною адресою та його фактичним місцезнаходженням є Херсонська область, Великолепетинський район, с. Рубанівка, що є окупованою територією, а також відповідач-1 здійснює господарську діяльність у сфері сільського господарства, а всі його активи та виробничі потужності, які забезпечують здійснення ним господарської діяльності та генерацію прибутку знаходяться на лівому березі р. Дніпро в Херсонській області, тимчасово окуповані (повністю захоплені) збройними формуваннями Російської Федерації з 24.02.2022 року і по даний час.

Відтак, як наголошує відповідач-1, його господарська діяльність, за рахунок якої здійснювалось погашення кредитної заборгованості, повністю припинена та стала неможливою.

Відповідач-1 також зауважує, що 10.11.2022 між ним та позивачем було укладено договір про внесення змін до кредитного договору, згідно якого сторони продовжили строк користування позичальником кредитними коштами та встановили кінцевий термін повернення кредиту та сплати процентів за його користування 09.11.2023 року (включно), а отже, на думку відповідача-1, строк повернення кредиту по ньому настав саме у період дії форс-мажорних обставин, а відтак строк виконання грошових зобов`язань відповідача-1 перед позивачем щодо яких подано позов не настав, оскільки він продовжений на період тривалості форс-мажорних обставин.

Таким чином, за висновком відповідача-1, у зв`язку з продовженням строку виконання взаємних зобов`язань сторін за кредитним договором, в тому числі, виконання зобов`язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів та комісій, на період тривалості форс-мажорних обставин, відповідач-1 згідно зі ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України не прострочив виконання вказаних зобов`язань, оскільки строк їх виконання настане після завершення дії форс-мажорних обставин для позичальника.

В свою чергу, відповідач-1 вважає, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до відповідача-1 та його поручителів про стягнення заборгованості у повному обсязі у зв`язку з їх передчасністю.

АТ КБ «Приватбанк» у відповіді на відзив (вх. № 3626/25 від 03.02.2025) вимоги відповідача-1, викладені у відзиві, не визнало повністю та зауважило, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії, а кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

При цьому, позивач наголосив, що наслідки настання форс-мажорних обставин стосується виключно настання відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань та не звільняють позичальника від обов`язку повернення отриманих в кредит коштів, а умови кредитного договору не містять посилань щодо погодження сторонами форс-мажорних обставин та звільнення від виконання зобов`язань.

Водночас, позивач звертає увагу, що ним вимога щодо стягнення штрафних санкцій не заявлялась, а тому посилання на форс-мажорні обставини та неможливість повернення кредитних коштів через військову агресію та не настання строку щодо повернення кредиту, на його думку, є безпідставними.

Відповідач-2 відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2024 позовна заява вх.№5190/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Того ж дня, позивачем була подана заява (вх. № 41517/24 від 18.11.2024), до якої останній додав докази відправки позовної заяви з додатками.

22.11.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 5190/24 від 18.11.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5061/24, справу № 916/5061/24 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено "17" грудня 2024 року о 12:00 год. Даною ухвалою суду також було витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи ОСОБА_1 .

27.11.2024 за вх.№ 42701/24 до суду від представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена відповідною ухвалою від 28.11.2024.

05.12.2024 до суду надійшло повідомлення (вх. № 43706/24) Міністерства соціальної політики України, з якого вбачається, що згідно відомостей, внесених до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб станом на 02.12.2024, запитувана особа з 03.09.2022 перебувала на обліку внутрішньо переміщених осіб. В даному листі також зазначено, що з 03.09.2022 адресою для листування та фактичного проживання є АДРЕСА_2 , проте 17.01.2023 ОСОБА_1 знято з обліку на підставі самостійно поданої заявки через Єдиний портал державних послуг «Дія».

17.12.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/5061/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "09" січня 2025 року о 12:40 год., про що було відображено в протоколі судового засідання та повідомлено відповідачів відповідною ухвалою суду від 18.12.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України

09.01.2025 представник ТОВ «Град. КА Агро» через систему «Електронний суд» звернувся до суду із заявою (вх. № 584/25), якою просив залучити його у справу в якості представника та надати доступ до електронної справи № 916/5061/24 в підсистемі «Електронний суд». Вказана заява була задоволена судом та 10.01.2025 представнику надано доступ до матеріалів електронної справи.

Окрім того, представником відповідача-1 через систему «Електронний суд» була подана заява (вх. № 585/25 від 09.01.2025), якою останній просив відкласти розгляд справи, надати можливість ознайомитись з матеріалами справи та надати час на підготовку відзиву.

09.01.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/5061/24, з урахуванням поданої представником відповідача-1 заяви, судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, а також протокольну ухвалу про перерву до "23" січня 2025 року об 11:00 год., про що відповідачів було повідомлено відповідно до приписів ст. 120 ГПК України ухвалою суду від 10.01.2025.

21.01.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Град.КА Агро» до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява (вх. № 2049/25), відповідно до якої відповідач-1 просив суд визнати причини пропуску на подання такої заяви поважними та проводити судові засідання у справі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

23.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області поновлено ТОВ «Град. КА Агро» пропущений процесуальний строк для подання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, заяву відповідача-1 (вх. № 2049/25 від 21.01.2025) задоволено та постановлено здійснити проведення підготовчого засідання по справі № 916/5061/24 23.01.2025 об 11:00 год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку «ВКЗ».

23.01.2025 через систему «Електронний суд» від ТОВ «Град. КА Агро» до суду надійшов відзив на позов (вх. № 2402/25), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

23.01.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/5061/24 судом було встановлено позивачу та відповідачу-1 строки на подання відповідних заяв по суті, з урахування чого було проголошено протокольну ухвалу про перерву до "18" лютого 2025 року об 11:00 год. ОСОБА_1 був повідомлений про дату та час наступного підготовчого засідання у справі відповідною ухвалою суду від 23.01.2025, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

03.02.2025 АТ КБ «Приватбанк» через систему «Електронний суд» подана до суду відповідь (вх. № 3626/25) на відзив відпвідача-1, яка судом також була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї доказами.

18.02.2025, заслухавши думку присутніх представників сторін, в підготовчому засіданні судом, у зв`язку з вирішенням всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи № 916/5061/24 до судового розгляду по суті на "06" березня 2025 року о 14:20 год. Окрім того, судом було призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/5061/24 по суті на 27 березня 2025 року о 10:00 год.

ОСОБА_1 був повідомлений про дату, місце та час судових засідань з розгляду справи по суті ухвалою суду від 18.02.2025, постановленою відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.

06.03.2025 представник ТОВ «Град. КА Агро» звернувся до суду з клопотанням (вх. № 7417/25) про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прийняти участь у судовому засідання через перебування на лікарняному та проходження лікування.

06.03.2025 у судовому засіданні по справі № 916/5061/24, заслухавши думку представника позивача та врахувавши клопотання відповідача-1, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву, згідно раніше визначеної резервної дати, до "27" березня 2025 року о 10:00 год., про що відповідачів було повідомлено відповідно до приписів ст. 120 ГПК України ухвалою суду від 06.03.2025.

27.03.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області закрито провадження у справі № 916/5061/24 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Град. КА Агро» та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за наданим кредитом в розмірі 20 000,00 грн.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті представники позивача та відповідача-1 виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Представник позивача - АТ КБ «Приватбанк» у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у заявах по суті спору, письмових та усних поясненнях та наданими суду доказами.

Представник відповідача-1 - ТОВ «Град. КА Агро» у своїй вступній промові та судових дебатах проти позовних вимог заперечував, просив суд у задоволені позову відмовити повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у заявах по суті спору та усних поясненнях, наданими суду доказами.

Відповідач-2 - ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте особисто або свого представника в судові засідання жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїми процесуальними правами на подання відзиву не скористався, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами. При цьому суд зауважує, що відповідач не повідомляв суду про наявність обставин, що перешкоджає йому прийняти участь у розгляді справи в умовах воєнного стану, запровадженого на території України або з інших підстав.

Стосовно повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, суд відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслані відповідачу-2 рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвали у справі були повернуті поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з ними, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщувались відповідні оголошення від 28.11.2024, від 19.12.2024 та від 24.01.2025.

Також, судом при відкритті провадження у справі, при дослідженні позовних матеріалів встановлено наявність у відповідача-2 електронної пошти, у зв`язку з чим було вжито додаткові заходи з метою повідомлення відповідача-2 про розгляд даної справи та скеровано на електронну адресу відповідача-2, відомості про які містяться в матеріалах справи, судові повідомлення в електронному вигляді, що підтверджується оформленими довідками про доставку електронного листа.

Враховуючи відсутність у відповідному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв`язку з відповідачем-2, не повідомлення суду інших засобів зв`язку з відповідачем-2, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем-2 судових повісток (ухвал суду).

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/5061/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач-2 також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 916/5061/24 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Отже, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача-2 про час і місце розгляду справи.

Судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які позивач посилався під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 27.03.2025 Господарським судом був завершений розгляд справи по суті, оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні, та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України проголошене скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

30.10.2018 між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (далі - банк, АТ КБ «Приватбанк», позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Град. КА Агро» (далі - позичальник, ТОВ «Град. КА Агро», відповідач-1) був укладений кредитний договір №HEVKLOK51037, зокрема, на наступних істотних умовах кредитування:

Відповідно до п.п. A.1., А.2. вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія. Ліміт цього договору: 6 000 000,00 грн, зокрема, на поповнення обігових коштів. Забороняється використання кредитних коштів для погашення кредитів і відсотків або іншої заборгованості за кредитними договорами, виплати дивідендів, надання матеріальної допомоги.

Пунктом А.3. встановлено, що термін повернення кредиту згідно з графіком зменшення поточного ліміту (Додаток № 1 до цього договору).

У п.А.4 кредитного договору сторони визначили рахунки для обслуговування кредиту: рахунок НОМЕР_1 (в гривнях), отримувач: АТ КБ «ПриватБанк», МФО 352479, код ЄДРПОУ 14360570.

Згідно п. А.5. істотних умов, зобов`язання позичальника забезпечуються: договором іпотеки №HEVKLOK51037/D1 від 30.10.2018 року, договором застави обладнання №HEVKLOK51037/DZ від 30.10.2018 року; договором поруки №HEVKLOK51037/DP від 30.10.2018 року.

За користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 18% річних.

Відповідно до п.А.6.1 кредитного договору у випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених п.2.2.13.1 цього договору, банк за користування кредитом встановлює позичальнику проценти у розмірі 18% річних.

У випадку порушення позичальником будь-якого грошового зобов`язання позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 36% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п.А.7 кредитного договору).

Згідно з п.1.1 кредитного договору банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п.А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п.А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п.2.1.2 цього договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни.

Відновлювальна кредитна лінія (далі - кредит) надається банком для здійснення позичальником платежів, пов`язаних з його господарською діяльністю, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувачів.

Згідно з п. 1.2., 1.3. договору термін повернення кредиту зазначений у п. А.3. цього договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з п. А.12, 2.3.2, 2.4.1 цього договору. Усі істотні умови кредитування наведені у Розділі А цього договору - «Істотні умови кредитування».

За умовами п/п 2.2.2., 2.2.3. п. 2.2. кредитного договору позичальник зобов`язується, зокрема: сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п. 4.1., 4.2., 4.3. цього договору; повернути кредит у терміни, встановлені п. 1.2., 2.2.16., 2.3.2. цього договору.

Підпунктом 2.2.6. пункту 2 договору передбачено, що позичальник доручає банку списувати грошові кошти з усіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту, зокрема з наступних рахунків, для виконання зобов`язань з погашення кредиту, а також процентів за його користування: № НОМЕР_2 у Херсонська філія АТ КБ «Приватбанк», МФО 352479, а також з усіх своїх поточних рахунків у гривні, зокрема з наступних рахунків, для виконання зобов`язань з погашення винагороди, а також неустойки: № НОМЕР_2 у Херсонська філія АТ КБ «Приватбанк», МФО 352479, у межах сум, що підлягають сплаті банку за цим договором, при настанні термінів платежів (здійснювати договірне списання). Списання грошових коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку, при цьому оформляється меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначаються номер, дата та посилання на пункт 2.2.6. цього договору.

Банк, незалежно від настання термінів виконання зобов`язань позичальником за цим договором, має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів та винагород, при настанні умов, передбачених п.2.3.2 цього договору або порушення позичальником вимог п.1.1 цього договору в частині вимог щодо цільового використання кредитних коштів, або у випадку зменшення розміру активів позичальника на 30 і більше процентів у порівнянні з розміром його активів, зазначених у відповідної річної звітності за попередній рік (п.2.3.8 кредитного договору).

Відповідно до п.4.1 кредитного договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п.1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п.п.А.6, А.6.1 цього договору. У випадку встановлення банком у порядку, передбаченому п.2.3.12 цього договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.

Відповідно до п. 4.3. договору сплата процентів за користування кредитом, передбачених п. 4.1., 4.2 цього договору, здійснюється у дату сплати процентів. Дата сплати процентів зазначена у п. А.8. цього договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної у цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту.

Згідно з п. 6.1. договору він вважається укладеним з моменту підписання його сторонами.

У додатку №1 до кредитного договору сторони визначили графік зменшення поточного ліміту, а саме дату та суму встановленого поточного ліміту.

18.11.2019 між позичальником та банком укладено договір про внесення змін до кредитного договору №HEVKLOK51037 від 30.10.2018, викладено кредитний договір у новій редакції (кредитний ліміт 6000000,00 грн, з терміном повернення кредиту до 25.100.2021, визначений рахунок для обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом в розмірі 19% річних).

09.10.2020 між сторонами був укладений договір про внесення змін до кредитного договору №HEVKLOK51037 від 30.10.2018, яким сторони домовились з 09.10.2020 внести зміни та доповнення, зокрема, до п.п 2.2.13, 2.3.2. договору.

19.01.2021 між сторонами укладений договір про внесення змін до кредитного договору №HEVKLOK51037 від 30.10.2018, яким з 19.01.2021 внесені до нього зміни та доповнення, зокрема сторони узгодили: вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія; ліміт цього договору: 6000000,00 грн на поповнення обігових коштів; термін повернення кредиту 30.12.2022; рахунки для обслуговування: НОМЕР_3 ; за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 13,75% річних; у випадку порушення позичальником термінів погашення заборгованості за кредитом, встановлених п.п. А.2.1, 2.2.16, 2.2.17 цього договору позичальник сплачує банку проценти у розмірі 27,5% річних від суми залишку непогашеної заборгованості; у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту, встановлених п.п. А.3, 1.2, 2.3.2 цього договору позичальник сплачує банку проценти у розмірі 27,5% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п.п. А.1-А.7. договору).

Відповідно до графіку зменшення поточного ліміту від 19.01.2021, що є Додатком № 1 до спірного кредитного договору, сторонами погоджено дати погашення кредиту з 25.04.2021 по 30.12.2022 та встановлений поточний ліміт на кожну дату.

Вищезазначений кредитний договір разом із додатками та договорами про внесення змін до нього підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

10.11.2022 АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Град. КА Агро» підписали договір про внесення змін до кредитного договору №HEVKLOK51037 від 30.10.2018, відповідно до п. 1 якого позичальник підтверджує свої зобов`язання перед банком щодо погашення заборгованості за договором, яка складається з: суми неповернутого кредиту - 2944034,13 грн; суми нарахованих до 09.11.2022 та не сплачених позичальником процентів за користування кредитом - 69197,11 грн.

За умовами п.п. 2, 3 договору про внесення змін від 10.11.2022 сторони дійшли згоди продовжити строк користування позичальником кредитними коштами та встановити кінцевий термін повернення кредиту та сплати процентів за його користування 19.11.2023. Погашення позичальником заборгованості за договором здійснюється в строки/терміни встановлені в Графіку погашення заборгованості, що наведений в Додатку № 1 до цього договору про внесення змін.

Окрім того, сторони дійшли згоди змінити розмір процентної ставки за користування кредитними коштами за договором, та встановити наступне: за користування кредитом позичальник сплачує проценти у наступному розмірі, що застосовується при відсутності порушення позичальником умов договору: у період з 10.11.2022 по 31.12.2022 (включно) за ставкою 0,0001% річних; починаючи з 01.01.2023 за ставкою 13,75% річних (п/п 4.1. п. 4.1. договору про внесення змін).

Як вбачається з п.п. 5, 6 договору, сторони дійшли згоди, що від моменту набрання чинності цим договором про внесення змін подальше надання банком кредиту (траншів кредиту) позичальнику не здійснюється. Банк має право, на власний розсуд та без будь-яких додаткових погоджень з будь-якими особами, змінити черговість погашення заборгованості за договором.

Пунктами 1, 2 розділу ІІІ цього договору передбачено, що він є невід`ємною частиною договору та набирає чинності з моменту його підписання сторонами шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги» та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за договором.

Невід`ємною частиною цього договору є Додаток № 1, в якому сторони погодили графік погашення заборгованості кредиту у розмірі 2944034,13 грн та процентів в розмірі 69197,11 грн.

На підтвердження обставини підписання представником банку та відповідачем-1 договору про внесення змін від 10.11.2022 до кредитного договору позивачем до матеріалів справи долучено протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Окрім того, обставини справи свідчать, що 30.10.2018 між фізичною особою ОСОБА_1 (далі - поручитель, відповідач-2) та позивачем (далі - кредитор) був укладений договір поруки № HEVKLOK51037/DP, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Град.КА Агро» (далі - боржник) зобов`язань за кредитним договором № HEVKLOK51037 від 30.10.2018, далі - кредитний договір, з повернення кредиту з лімітом 6000000,00 грн, наданого у вигляді відновлювальної кредитної лінії на поповнення обігових коштів, з кінцевим терміном повернення кредиту 25.10.2021.

Згідно з п. 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Відповідно до п.п. 1.3., 1.5. договору поруки поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений. У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

За умовами підп. 2.1.2. п. 2.1. договору поруки у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов`язання, передбаченого п.1.1 цього договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(нь). Ненаправлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, незалежно від факту направлення чи ненаправлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

Згідно з п. 4.1. договору поруки сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 (п`ятнадцять) років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за кредитним договором цей договір припиняє свою дію.

Відповідно до п. 4.2. договору поруки зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідного договору про внесення змін. Будь-які повідомлення, запити та кореспонденція за цим договором або у зв`язку з ним повинні бути в письмовій формі, можуть передаватися по електронній пошті, за умови, що оригінали юридично важливої кореспонденції і документації повинні передаватися визнаною в Україні кур`єрською службою або вручатися особисто. Будь-яке таке повідомлення повинно бути адресовано одержувачу на його адресу, що вказана нижче, або за іншою адресою, яка може час від часу повідомлятися в письмовій формі одержувачем відправнику як адреса одержувача. Для доказу вручення повідомлення або документа буде достатнім довести, що доставка була здійснена особисто або що конверт, що містить повідомлення або документ, мав вірно вказану адресу і був відправлений (відповідно до вимог даного пункту, і всі поштові витрати були повністю оплачені), або що повідомлення електронною поштою було відправлено на адресу електронної пошти відповідної сторони. Адреса, згадана для обміну повідомленнями, така: адреса банку: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094, електронна пошта: help@pb.ua; адреса поручителя: АДРЕСА_3 , електронна адреса: gradkaagro@gmail.com.

Вказаний договір підписаний повноважним представником банку та ОСОБА_1 .

10.12.2022 між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» також укладений договір про внесення змін до договору поруки № HEVKLOK51037/DP від 30.10.2018, відповідно до п. 1 якого поручитель надає свою згоду на внесення змін до кредитного договору № HEVKLOK51037 від 30.10.2018, укладеного між ТОВ «Град. КА Агро» (позичальник) та кредитором, відповідно до договору про внесення змін від 10.11.2022 до кредитного договору, та підтверджує надану поручителем поруку (солідарну в повному обсязі) згідно договору поруки № HEVKLOK51037/DP від 30.10.2018, в забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед кредитором за кредитним договором, з урахуванням зміни його умов, в тому числі згідно договору про внесення змін від 10.11.2022 до кредитного договору.

За змістом п.2 поручитель свідчить, що він ознайомлений з умовами та змістом кредитного договору та договорів, що забезпечують його виконання, а також з усіма змінами та доповненнями до кредитного договору, в тому числі згідно договору про внесення змін від 10.11.2022 до кредитного договору, і заперечень щодо них не має.

На підтвердження обставини підписання представником банку та відповідачем-2 договору від 10.11.2022 про внесення змін до договору поруки позивачем до матеріалів справи долучено протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з виписок по рахунку ТОВ «Град.КА Агро» за період з 30.10.2018 по 13.11.2024, на виконання умов кредитного договору банк, починаючи з 01.11.2018 здійснив перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача-1, а останній протягом всього строку кредитування використовував кредитні кошти.

25.04.2024 АТ КБ «Приватбанк» направило на електронну адресу відповідача-1 та 01.05.2024 на адресу місця проживання відповідача-2 повідомлення-вимогу за вих. № 80726HEVKS0С2 від 25.04.2024, в якій повідомляв ТОВ «Град.КА Агро» та ОСОБА_1 про наявне порушення зобов`язань за кредитним договором та вимагав у термін до 25.05.2024 сплатити прострочену заборгованість, на умовах та порядку, що встановлені кредитним договором.

Наразі позивач посилається на те, що заборгованість ТОВ «Град. КА Агро» за вказаним кредитним договором станом на 11.11.2024 згідно із наданим розрахунком становить 2461198,14 грн заборгованості за тілом кредиту.

Як було встановлено судом, після відкриття провадження у цій справі, 28.11.2024 відповідач-1 в рахунок погашення спірної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) сплатив на користь позивача кошти в розмірі 20000,00 грн, що підтверджується наявною у справі заключною випискою по рахунку за період з 20.10.2020 по 22.01.2025.

У зв`язку з невиконанням відповідачем-1 своїх зобов`язань за кредитним договором, за виконання яких поручився відповідач-2, уклавши з позивачем договір поруки, банк звернувся до суду з позовом до відповідачів про солідарне стягнення з останніх 2461198,14 грн заборгованості за тілом кредиту.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно з частиною 2 статті 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно з ч.3 ст.346 ГК України кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно з ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1-2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з п.7.1.2. ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно з п.30.1. ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Статтею 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Частинами 1-3 ст. 4 цього ж Закону визначено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Положеннями ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа (ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа з нанесеними одним або множинними ЕЦП та допустимість такого документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

У ст.1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» даються визначення електронний підпис - це електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис; кваліфікований електронний підпис - це удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису; користувачі електронних довірчих послуг - це підписувачі, створювачі електронних печаток, відправники та отримувачі електронних даних, інші фізичні та юридичні особи, які отримують електронні довірчі послуги у надавачів таких послуг відповідно до вимог цього Закону; підписувач - це фізична особа, яка створює електронний підпис

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За умовами ч.ч.1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарський суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі №904/2073/19, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами договору. Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами шляхом укладення договору. На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Як було встановлено судом, між позивачем та відповідачем-1 виникли договірні зобов`язання, за умовами яких позивач зобов`язався надати відповідачу-1 у користування кредитні кошти, а відповідач-1, у свою чергу, зобов`язався повернути кредит у строки, які погоджені сторонами у кредитному договорі (кінцевий термін повернення кредиту 09.11.2023).

При цьому, як встановлено судом, задля забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 30.10.2018 між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір поруки № HEVKLOK51037/DP, предметом якого є надання поруки перед кредитором за виконання ТОВ «Град. КА Агро» зобов`язань за кредитним договором № HEVKLOK51037 від 30.10.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір № HEVKLOK51037 від 30.10.2018, а також договори про внесення змін до кредитного договору від 18.11.2019, від 09.10.2020 та від 19.01.2021, було підписано зі сторони АТ «ПриватБанк» представником банку Бельмегою О.Є., зі сторони ТОВ «Град. КА Агро» директором Сазоновим Є.О. та підписи скріплені печатками господарюючих суб`єктів.

У свою чергу договір від 10.11.2022 про внесення змін до кредитного договору № HEVKLOK51037 від 30.10.2018 та договір від 10.11.2022 про внесення змін до договору поруки № HEVKLOK51037/DP від 30.10.2018 в електронному вигляді підписано також 10.11.2022 зі сторони АТ «ПриватБанк» кваліфікованим підписом Савельєвої І.М., зі сторони ТОВ «Град. КА Агро» удосконаленим підписом директора Сазонова Є.О. та скріплений електронною печаткою, а зі сторони фізичної особи Шутова В.Д. його ж удосконаленим підписом.

Суд виходить із того, що підписувач, який здійснює накладення електронного підпису на електронний документ, цим самим засвідчує, що ознайомився з усім текстом документа, повністю зрозумів його зміст, не має заперечень до тексту документа і свідомо застосував свій підпис у контексті, передбаченому документом, тобто підписав, погодив, засвідчив тощо.

Відтак, факт підписання сторонами указаних вище документів в електронному вигляді підтверджується наданими позивачем протоколами створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису.

Відповідачами не надано заперечень щодо факту укладення між сторонами кредитного договору, договорів про внесення змін до нього та договору поруки, з урахуванням також договору про внесення змін, як шляхом фактичного їх підписання, так і шляхом накладення сторонами своїх електронних цифрових підписів. Докази, що спростовують ці обставини, в матеріалах господарської справи відсутні та суду не надавались.

Окрім того, відповідачі заперечень щодо викладених у договорах умов не висловлювали, питання про зміну умов договорів не порушували. Сторони підтвердили, що погодили умови договорів та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означених договорів, суд вважає їх належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договорами кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов кредитного договору позивачем був наданий кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитних коштів у розмірі 6000000,00 грн, що також відображено у доданих до позову банківських виписках.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Доказом наявності заборгованості у спорах, що виникають з кредитних відносин, є первинний бухгалтерський документ у формі виписки банку по рахунку відповідача, де відображаються усі операції, які відбуваються з коштами.

З урахуванням вимог ст.41 Закону України «Про Національний банк України», Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних операцій. Виходячи із зазначеного, виписки по рахунках є належними доказами підтвердження видачі кредиту та наявності заборгованості.

Матеріалами справи підтверджується виконання позивачем у повному обсязі зобов`язань за договором кредиту, а саме: встановлення та надання відповідачу-1 кредитних коштів із встановленим лімітом. Таким чином, суд констатує, що позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та надано відповідачу-1 кредитні кошти.

В матеріалах справи наявні банківські виписки по рахункам відповідача-1 у період з 30.10.2018 по 28.11.2024, з яких вбачається, що відповідачем-1, у свою чергу, протягом спірного періоду були здійснені оплати відповідно до умов укладеного кредитного договору (погашення заборгованості за кредитом та погашення процентів у відповідному розмірі).

Означені виписки з банківських рахунків містять інформацію про рух коштів на балансі кредитного рахунку відповідача-1, у вказаних виписках визначені деталі операцій, зокрема, нарахування комісійної винагороди та її погашення відповідачем, часткове погашення заборгованості за наданим кредитом, а також винос кредиту та процентів на прострочення в межах виконання кредитного договору.

Суд також приймає до уваги правову позицію Верховного Суду у постанові від 23.09.2019 у справі №910/10254/18, від 04.05.2023 у справі №925/636/22, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

З огляду на це виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом підтвердження користування кредитом та заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором.

Суд звертається до висновків Верховного Суду у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 та враховує, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Отже, матеріалами справи та безпосередньо відповідачем-1 об`єктивно підтверджено проведення ТОВ «Град. КА Агро» платежів по його поточному рахунку, користування останнім наданими кредитними коштами, а відповідно й належне виконання позивачем як кредитодавцем своїх обов`язків за кредитним договором.

Із змісту статті 530 ЦК України слідує, що однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. При цьому коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним, що є порушенням умов договору.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Дослідивши пояснення та розрахунок позивача, суд зазначає, що заборгованість за кредитом, отриманим згідно з кредитним договором, це сукупність усіх коштів, які позичальник повинен заплатити банку протягом періоду кредитування, а саме тіло кредиту, відсотки за користування кредитом та інші нарахування передбачені відповідним договором та чинним законодавством.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що відповідачем-1 порушено взяті на себе зобов`язання за кредитним договором щодо погашення кредиту у погоджений між сторонам строк згідно наведеного графіку, що мало наслідком виникнення кредитної заборгованості перед позивачем.

Судом встановлено та відповідачами не спростовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Град. КА Агро» отримані кредитні кошти у строк та в сумі визначеній договором не повернуло.

Здійснивши перевірку проведених позивачем нарахувань, суд погоджується з такими. При цьому, судом враховано, що в період розгляду даної справи судом відповідач-1 здійснив погашення заборгованості за кредитом в сумі 20000,00 грн, що стало підставою для подальшого закриття судом провадження в цій частині відповідно до п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Відповідач-1 наявності заборгованості зі сплати кредитних коштів у строк та в сумі 2441198,14 грн не спростовував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що дослідженні в ході судового розгляду, власного контррозрахунку не надав.

З огляду на вказане, враховуючи положення договору поруки, суд вказує, що обов`язок зі сплати заборгованості по кредитному договору наявний як у Товариства з обмеженою відповідальністю «Град. КА Агро», так і у ОСОБА_1 , як поручителя.

Судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

Суд також зауважує, що до позовної заяви позивачем подані належні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування у цій справі, зокрема виникнення між сторонами кредитних правовідносин, видачі кредитних коштів, наявність солідарного обов`язку та дострокового повернення кредитних коштів.

Несплатою позивачу отриманих кредитних коштів за вищевказаним кредитним договором відповідачі порушили умови укладених між ними та позивачем договорів, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. В свою чергу вказані обставини є підставою для стягнення заявленої суми заборгованості у судовому порядку.

З урахуванням викладеного, оскільки заборгованість за кредитним договором станом на час прийняття процесуального рішення у цій справі не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідачів заборгованості за тілом кредиту в сумі 2441198,14 грн підлягає задоволенню та задовольняється судом.

Із приводу доводів відповідача-1 про наявність у спірних правовідносинах форс-мажорних обставин, що унеможливили належне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, та посилань на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно із ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України, сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

В пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність.

У вирішенні цього спору суд враховує сталу та послідовну практику Верховного Суду, зокрема, щодо застосування положень статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в подібних правовідносинах.

Зокрема, Верховний Суд у своїх постановах сформулював такі загальні висновки: «Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (правовий висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21)».

У постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21). Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин, як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 16.07.2024 у справі №916/2596/23).

У постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також детально виснував про те, що: 1) потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифіката; 2) саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору; 3) водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор), тобто про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі.

У постанові від 23.08.2023 у справі №910/6234/22 Верховний Суд також наголосив на тому, що суд повинен дослідити своєчасність повідомлення стороною про виникнення форс-мажорних обставин.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, форс-мажорною обставиною в Україні визнано військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення із 24.02.2022 воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Торгово-промислова палата України у вищевказаному листі підтвердила, що зазначені обставини із 24.02.2022 і до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/або іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких/-го відповідно стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань. Тобто необхідно довести зв`язок між невиконанням зобов`язань та воєнними діями в Україні.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

28.02.2022 Торгово-промислова палата України видала лист-підтвердження про настання форс-мажорних обставин, утім, такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов`язання для всіх без виключення суб`єктів господарювання, оскільки носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Крім того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Відповідно до п. 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно із п. 6.1., 6.2. Регламенту, підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 3.1. Регламенту, визначених як непереборний вплив на виконання відповідного зобов`язання таким чином, що унеможливлює його виконання у термін, що настав (наявність причинно-наслідкового зв`язку між обставиною та неможливістю виконання зобов`язання в термін, передбачений відповідно законодавством, відомчими нормативними актами, договором, контрактом, угодою, типовим договором тощо). Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов`язаннях/обов`язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Таким чином, зазначений лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №923/878/21, від 07.11.2023 у справі №910/11302/22.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Варто зауважити, що введення воєнного стану в Україні, активні бойові дії на території Херсонської області, а також тимчасова окупація Великолепетиської селищної територіальної громади Каховського району не можуть беззаперечно вважатися форс-мажорними обставинами саме для даного конкретного випадку виконання кредитного зобов`язання відповідачем-1, оскільки ні останнім, ні ОСОБА_1 , як його поручителем, належними й допустимими доказами не доведено факту повного припинення ведення господарської діяльності ТОВ «Град. КА Агро» та отримання ним прибутку, факту цілковитої відсутності грошових коштів на рахунках позичальника й поручителя для погашення заборгованості за кредитом тощо.

Більше того, наявність форс-мажорних обставин (військові дії, окупація), на які посилається відповідач-1, є підставою лише для незастосування до відповідачів заходів відповідальності (сплата неустойки: пені та штрафів), але не є підставою для звільнення від виконання основного зобов`язання - повернення кредиту.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов до висновку, що посилання відповідача-1 на введення воєнного стану в Україні за відсутності в матеріалах даної справи поданих у встановленому процесуальним законом порядку доказів на підтвердження неможливості виконати конкретне зобов`язання в строк та належним чином, не може вважатись безумовним підтвердженням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Крім того, у випадку неможливості відповідачем-1 здійснювати підприємницьку діяльність через проведення воєнних (бойових) дій, останній не був позбавлений можливості, узгодивши відповідну дію з позивачем, змінити умови договору щодо порядку та строків сплати кредитних коштів, тощо.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань; стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача-1 як такі, що недоведені документально.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідачів перед позивачем заборгованості за тілом кредиту, враховуючи, що бездіяльність відповідачів, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідачі обставини, які повідомлені позивачем, в повному обсязі не спростували, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, суд зазначає, що з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, відповідно до ч. 3 п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору в сумі 29294,38 грн покладаються на відповідачів порівну, оскільки солідарне стягнення процесуальним законом не передбачено.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Град. КА Агро» (вул. Космонавтів, № 29, с. Рубанівка, Великолепетиський р-н, Херсонська обл., 74753, код ЄДРПОУ 38269900) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, № 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом в розмірі 2 441 198 (два мільйона чотириста сорок одна тисяча сто дев`яносто вісім) грн 14 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Град. КА Агро» (вул. Космонавтів, № 29, с. Рубанівка, Великолепетиський р-н, Херсонська обл., 74753, код ЄДРПОУ 38269900) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, № 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) витрати зі сплати судового збору в розмірі 14 647 (чотирнадцять тисяч шістсот сорок сім) грн 19 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, № 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) витрати зі сплати судового збору в розмірі 14 647 (чотирнадцять тисяч шістсот сорок сім) грн 19 коп..

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Накази видати відповідно до ст.327 ГПК України

Повне рішення складено 07 квітня 2025 р.

Суддя О.В. Цісельський