Рішення

від 01.04.2025 по справі 922/4448/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2025м. ХарківСправа № 922/4448/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Оріль-Лідер" (51831, Дніпропетовська обл., с. Єлизаветівка, вул. Хмельницького, буд. 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Онліміт" (61002, м. Харків, вул. Алчевських, буд. 15) про стягнення 85000,00 грн. за участю представників:

позивача - Сєркова С.Г.

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Оріль-Лідер" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Онліміт" про стягнення 85000,00 грн. та судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором поставки №0610 від 06.10.2022 в частині повної та своєчасної сплати вартості товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк у п`ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

23.12.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано заяви про усунення недоліків позовної заяви (вх. №32203, 32209), разом із доданими до них документами, які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.12.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Беручи до уваги те, що поданий позов за своїми ознаками є малозначним в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи. Разом з тим, звернуто увагу, що відповідно до положень частини 6 статті 6 та частини 7 статті 42 ГПК України відповідач зобов`язаний зареєструвати свій електронний кабінет в системі "Електронний суд".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі на 18.03.2025 о 12:10.

06.03.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції (вх. №5938), в якому просить суд дозволити можливість участі представника позивача, адвоката Сєркової Світлани Григорівни у судовому засіданні 18.03.2025 р. о 12:10 год. та усі наступні судові засідання по справі №922/4448/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів з використанням системи відеоконференцзв`язку Підсистеми "Eлектронний суд".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.03.2025 клопотання Приватного акціонерного товариства "Оріль-Лідер" про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції (вх. №5938 від 06.03.2025) задоволено. Призначено проведення судового засідання на 18.03.2025 о 12:10 та всіх наступних судових засідань у режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у зв`язку з необхідністю додаткового часу для дослідження матеріалів справи та надання можливості усім учасникам процесу скористатись своїми процесуальними правами та обов`язками, відкладено засідання на 01.04.2025 об 11:20 на підставі 232, 233 ГПК України.

25.03.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано додаткові пояснення (вх. №7473), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Представник позивача у призначене судове засідання з`явився, позовну заяву підтримав та просив суд задовольнити.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з`явився.

Суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію зміни, що внесені в Господарський процесуальний кодекс України Законом України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документам".

Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України усі юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Враховуючи зазначене, сторони зобов`язані мати зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Таким чином, процесуальним законодавством передбачено способи належного повідомлення сторін про розгляд справи - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет".

Правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21.

Беручи до уваги, що станом на дату відкриття провадження у даній справі відповідачем не зареєстровано "Електронний кабінет" в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі відповідно до положень частини 6 статті 6 та частини 7 статті 42 ГПК України, а тому з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи, копії ухвал Господарського суду Харківської області у даній справі було надіслано засобами поштового зв`язку на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які повернуто на адресу суду з довідкою відділення оператора поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Разом з тим, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 тощо.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвали Господарського суду Харківської області по справі №922/4448/24 було оприлюднено в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Отже, матеріали справи свідчать, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, суд встановив наступне.

06.10.2022 між Приватним акціонерним товариством "Оріль-Лідер" (далі - МХП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Укрм`ясо" (далі - контрагент) було укладено договір поставки №0610 (далі - договір).

Умовами пункту 1.1. договору передбачено, що на умовах договору МХП зобов`язується у встановлені строки передати у власність контрагента для подальшого використання в господарській діяльності товар зазначений в додатку до договору, а контрагент прийняти та сплатити певну грошову суму за товар.

Згідно пункту 1.2. договору невід`ємними частинами договору, які визначають зобов`язання сторін та регулюють його окремі положення є: додаток №1 - Умови, застосовані до договорів, укладених між МХП та Контрагентом, в яких МХП виступає виконавцем зобов`язань, які оплачуються контрагентом (редакція від 01.03.2020). Дані Умови опубліковані у газеті "Урядовий кур`єр", розміщені на сторінці офіційного сайту МХП та діють у відповідності до вказаних у них Положень. Додаток №2, який визначає предмет договору та його характеристики, вимоги до товару та поставки, строки поставки, порядок приймання та оплати товару. Додатки, які передбачені в ньому (п.п. 1.2.1, 1.2.2.).

Пунктом 2.1. договору передбачено порядок та умови оплати товару, ціна на нього, зазначені в додатках до договору.

Згідно умов пункту 3.1. договору МХП здійснює поставку товару згідно умов, передбачених у додатку №2 до даного договору.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що контрагент зобов`язаний прийняти товар, ціна, асортимент та кількість якого зафіксовані згідно умов договору; оплатити у строки, що встановлені даним договором та додатками до нього (п.п. 4.4.1.).

Згідно Специфікацій №1 від 06.10.2022, що є додатком до договору поставки №0610 від 06.10.2022 сторони, що іменуються окремо "МХП" та "Контрагент", інформація про які зазначена в преамбулі договору та в реквізитах даного додатку, уклали додаток до договору про наступне:

1. МХП зобов`язується поставити товар за цінами та в кількості, що зазначено нижче: 1. Голови курчат-бройлерів заморожені BF (10 кг) в кількості 100000 кг., ціна за один. вим. - 12-10 грн. з ПДВ., сума 1210000,00 грн. без ПДВ.; 2. Голови курчат-бройлерів охол (ящик полімерний 10 кг) у кількості 100000 кг., вартістю 11-80 грн. без ПДВ., сума 1180000,00 грн. без ПДВ. 3. Ноги курчат-бройлерів заморожені (нефас блок 20 кг) у кількості 100000 кг., вартістю 7-55 грн., сума 755000,00 грн. без ПДВ. Всього - 3774000,00 грн. з ПДВ. Пунктом 2 Специфікації передбачено умови поставки (зазначається згідно додатку №2 до договору) самовивіз.

Також, матеріали справи містять Умови, застосовані до договорів, укладених між МХП та Контрагентом, в яких МХП виступає виконавцем зобов`язань, які оплачуються контрагентом (умови) в редакції від 01.03.2020 (далі - умови).

Відповідно до пункту 2.2. умов МХП може виконувати зобов`язання частинами. Затримки або дефекти у частині виконаних зобов`язань не надають Контрагенту право скасовувати виконання інших зобов`язань по договору.

Відповідно до пункту 5.1., 5.2. умов всі розрахунки проводяться в національній грошовій одиниці України. Днем здійснення платежу в безготівковій формі вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зарахована на рахунок МХП. За домовленістю сторін розрахунки можуть здійснюватись готівковими коштами шляхом внесення в касу МХП. Право власності на результат виконаного зобов`язання та ризик його випадкового знищення переходить від МХП до Контрагента в момент підписання первинної облікової документації або товаро-транспортної накладної (по даті першого підписаного документа), якщо інше не вказано в договорі.

Пунктом 9.2. умов передбачено, що договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами або їх представниками, скріплення його печатками (за наявності) і діє до припинення договору за ініціативою сторін або однієї із сторін згідно умов договору та додатків до нього, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. Сторони на підставі ст. 631 ЦК України можуть вказати у договорі, що умови цього договору застосовуються до відносин, які виникли з визначеної сторонами дати.

Обставини справи також свідчать та вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що 02.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрм`ясо" (код ЄДРПОУ 44814860) було перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Онліміт" з адресою місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, буд. 15.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 261436,23 грн. згідно видаткової накладної №ОЛ200019632 від 24.10.2022. Разом з тим, позивач стверджує, що відповідачем лише частково здійснено оплату вартості отриманого згідно видаткової накладної №ОЛ200019632 від 24.10.2022 товару на суму 228723,48 грн., а тому за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 85000,00 грн.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору позивачем оформлено претензію (досудове попередження) №497 від 17.10.2024, в якій вимагав сплатити заборгованість у розмірі 85000,00 грн., яка залишилась без відповіді.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

В силу приписів статті 691, 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Звертаючись до суду з позовною заявою на позивача положеннями статті 73, 74 ГПК України покладено обов`язок обґрунтувати позовні вимоги, а також надати належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог відповідно до статті 73, 76, 77 ГПК України. При цьому з огляду на предмет позову, з урахуванням принципів змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства суд зазначає, що саме позивач в даному випадку має доводити реальність господарської операції та підтверджувати наявність заборгованості відповідно до погоджених між сторонами умов договору.

Отже, позивач звертаючись із позовною заявою до суду, зобов`язаний надати до позовної заяви всі наявні в нього докази та довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Позивач у позовній заяві та у наданих суду додаткових поясненнях по суті позовних вимог стверджує, що відповідачем не надано доказів відмови від отримання або повернення позивачу товару отриманого за видатковою, товарно-транспортною накладною, які відповідно до умов договору засвідчують реальність його отримання за кількістю та якістю матеріально-відповідальними (уповноваженими) особами, які визначені сторонами.

Натомість твердження позивача про отримання відповідачем за видатковою накладною та товарно-транспортною накладною №ОЛ200019632 від 24.10.2022 товар, який відповідно до договору засвідчує реальність його отримання за кількістю та якістю матеріально-відповідальними (уповноваженими) особами, які визначені сторонами відхиляється судом як необґрунтоване та безпідставне, оскільки не відповідає обставинам справи та не знаходить належного доказового підтвердження у розумінні вимог статті 73, 74, 76, 77 ГПК України з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з частиною 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, фактом підтвердження здійснення господарської операції є первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

У постанові від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18).

Крім того, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій особа повинна мати відповідні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб`єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій (вказані висновки також наведені в постанові Верховного Суду 16.08.2023 у справі №917/557/22).

Так, у даному разі суд зазначає, що матеріали справи містять видаткову накладну №ОЛ200019632 від 24.10.2022 про поставку товару: голови кур-бр. зам BF (10 кг) у кількості 21606,300 кг, ціна без ПДВ 12,10 грн., сума без ПДВ 261436,23 грн. Всього до сплати 261436,23 грн. з ПДВ.

Також, із змісту видаткової накладної №ОЛ200019632 від 24.10.2022 слідує, що у графі "відпуск ТМЦ дозволив" вказано відомості про фахівця з обробки та внесення бухгалтерських даних Коваленко В.В. з проставленням підпису; у графі "ТМЦ здав" вказано відомості про завідувача складу Юзефович О.В. з проставленням підпису; у графі "виписав" вказано відомості про фахівця з обробки та внесення бухгалтерських даних Коваленко В.В. з проставленням підпису; у графі "вантаж для перевезення отримав" вказано власноручно прізвище з проставленням підпису.

Натомість суд звертає увагу, що у графі "ТМЦ отримав" видаткової накладної №ОЛ200019632 від 24.10.2022 жодні реквізити, які б підтверджували поставку позивачем товару в розумінні наведених положень законодавства та прийняття його відповідачем за кількістю, якістю та вартістю, що вказана у видатковій накладній, відсутні.

Таким чином, суд констатує, що твердження представника позивача у позовній заяві та у додаткових поясненнях по суті позовних вимог про отримання матеріально-відповідальною (уповноваженою) особою відповідача товару за якістю, кількістю та вартістю згідно видаткової накладній №ОЛ200019632 від 24.10.2022 є безпідставним.

При цьому суд приймає до уваги, що представником позивача на поставлені судом питання підтверджено, що відповідач видаткову накладну №ОЛ200019632 від 24.10.2022 не підписував, а тому викладені позивачем у позовній заяві твердження щодо отримання відповідачем товару за спірною видатковою накладною шляхом її підписання та, разом з тим, надані суду відповіді на поставлені у судових засіданнях питання щодо отримання товару за видатковою накладною про її не підписання, є взаємосуперечливими.

Також, судом поставлено представнику позивача додаткові питання щодо умов замовлення товару за видатковою накладною №ОЛ200019632 від 24.10.2022 та про зазначення на видатковій накладній примітки "голови зам. спец №1 + гар. лист+СЗ", на що представником позивача дана відповідь, що між сторонами була домовленість щодо поставки товару за видатковою накладною. Разом з тим, представником позивача зазначено, що доказів, які підтверджують замовленням відповідачем товару на суму, що вказана у видатковій накладній №ОЛ200019632 від 24.10.2022, позивач не має. При цьому, представником позивача зазначено, що примітка "голови зам. спец №1 + гар. лист+СЗ" на видатковій накладній №ОЛ200019632 від 24.10.2022 свідчить про те, що між сторонами були домовленості щодо поставки відповідачу товару з наданням відповідачем гарантійного листа, однак жодних домовленостей відповідно до примітки на видатковій накладній №ОЛ200019632 від 24.10.2022 між сторонами досягнуто не було, а тому гарантійний лист відсутній.

Також, представником позивача зазначено, що окрім видаткової накладної №ОЛ200019632 від 24.10.2022, поставку товару підтверджує акт приймання-передачі продукції до ТТН №ОЛ200019632 від 24.10.2022 та товарно-транспортна накладна №ОЛ200019632 від 24.10.2022, що свідчить про реальність господарської операції, про що суд зазначає наступне.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто, судам під час розгляду справи належить досліджувати окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху товару, надання послуг тощо (правова позиція Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 21.09.2021 у справі №918/1026/20).

Із матеріалів справи убачається, що представником позивача в обґрунтування позовних вимог подано два акти прийому-передачі продукції до ТТН №ОЛ200019632 від 24.10.2022 (а.с. 46, 69).

Так, з акту прийому-передачі продукції до ТТН №ОЛ200019632 від 24.10.2022 (а.с. 46) вбачається товар - голови кур-бр зам ВF (10 кг) у кількості 21606,300. Крім того, у графі "відпустив" вказано відомості про фахівця з обробки та внесення бухгалтерських даних Коваленко В.В. з проставленням підпису; у графі "вантаж до перевезення прийняв" вказано власноручно прізвище з проставленням підпису; у графі "вантаж здав" проставлено лише підпис.

Однак суд зауважує, що у графі "отримав" акту прийому-передачі продукції до ТТН №ОЛ200019632 від 24.10.2022 жодні реквізити, які б підтверджували поставку позивачем товару в розумінні наведених положень законодавства та прийняття його відповідачем за кількістю, якістю та вартістю, що вказана у видатковій накладній №ОЛ200019632 від 24.10.2022 також відсутні.

При цьому суд звертає увагу, що представником позивача до матеріалів справи подано інший акт прийому-передачі продукції до ТТН №ОЛ200019632 від 24.10.2022 (а.с. 69), який на відміну від вище вказаного акту взагалі не містить відповідних реквізитів та ставить під обґрунтований сумнів належність відповідного доказу на підтвердження позовних вимог. Також, на поставлене судом представнику позивача питання щодо подання до матеріалів справи два акти прийому-передачі продукції до ТТН №ОЛ200019632 від 24.10.2022 із різним ступенем оформлення, обґрунтованих пояснень судом не отримано.

Водночас надаючи суду пояснення щодо оформлення вище вказаних актів та наявності між сторонами інших господарських операцій щодо поставки відповідачу товару за договором №0610 від 06.10.2022 з огляду на Специфікацію до договору, яка передбачає поставку трьох найменувань товару, різний обсяг поставки та вартість товару, позивачем у судовому засіданні 18.03.2025 підтверджено, що між сторонами виникли інші господарські відносини за договором з поставки відповідачу товару, що мало місце у січні та листопаді 2022 р. При цьому суд приймає до уваги, що у іншому судовому засіданні 01.04.2025 представником позивача зазначено, що жодних інших поставок товару за договором №0610 від 06.10.2022, окрім як за спірною видатковою накладною №ОЛ200019632 від 24.10.2022 між сторонами не було, що свідчить про суперечливу позицію представника позивача щодо обставин справи.

Крім того, представник позивача наполягає, що про реальність поставки товару згідно спірної видаткової накладної №ОЛ200019632 від 24.10.2022 свідчить також ТТН №ОЛ200019632 від 24.10.2022, про що суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 (далі - Правила) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 Правил передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Відповідно до пункту 13.1. Правил перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Матеріали справи містять товарно-транспортну накладну №ОЛ200019632 від 24.10.2022 із змісту якої вбачаються наступні відомості: автомобіль DAF DR6786НЕ; причіп/напівпричіп НОМЕР_1 ; вид перевезення - міжміські перевезення. Водій - Шмаленко Юрій BBF747020. Автомобільний перевізник - ФОП Сиволожський О.А. Вантажовідправник - Приватне акціонерне товариство "Оріль-Трейд" (51831, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н., с. Єлизаветівка, вул. Хмельницького, буд. №1). Вантажоодержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю Торговельна компанія "Укрм`ясо" (04128, м. Київ, вул. Туполєва академіка, буд. 18-В, оф. 4). Пункт навантаження: Дніпропетровська обл., Петриківський р-н., с. Єлизаветівка, вул. Хмельницького, буд. 1. Пункт розвантаження: Україна, 04128, м. Київ, вул. Туполєва академіка, буд. 18-В, оф. 4. Супровідні документи на вантаж: видаткова накладна №ОЛ200019632 від 24.10.2022. Відомості про вантаж: голови кур-бр зам BF (10 кг) у кількості 21606,300 кг. Ціна без ПДВ за одиницю 12,10 грн. Загальна сума 313723,48 грн. з ПДВ. Маса брутто 21606,300 кг.

При цьому у графі "здав (відповідальна особа вантажовідправника)" вказано відомості про завідувача складу ОСОБА_1 з проставленням підпису; у графі "прийняв водій експедитор" вказано відомості про Шмаленко Юрія з проставленням підпису; у графі "здав водій/експедитор" вказано відомості про Шмаленко Юрія з проставленням підпису.

Натомість у графі "прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)" ТТН №ОЛ200019632 від 24.10.2022 жодні реквізити, які б підтверджували поставку позивачем товару в розумінні наведених положень законодавства та прийняття товару відповідальною особою вантажоодержувача за кількістю, якістю та вартістю, що вказана у видатковій накладній також відсутні.

Таким чином, суд констатує, що твердження представника позивача у позовній заяві та у додаткових поясненнях по суті позовних вимог про отримання матеріально-відповідальною (уповноваженою) особою відповідача товару за якістю, кількістю та вартістю, що вказана у ТТН №ОЛ200019632 від 24.10.2022 також є безпідставним.

Отже, позивачем за відсутності первинних документів, що належним чином підтверджують поставку відповідачу товару на спірну суму за видатковою накладною №ОЛ200019632 від 24.10.2022, також не підтверджено в розумінні вимог статті 73, 76, 77 ГПК України реальності здійснення господарської операції з поставки товару.

Щодо посилань представника позивача в якості доказів на підтвердження позовних вимог на податкову накладну №957 від 24.10.2022, суд зазначає наступне.

Так, за приписами частин 3, 8 статті 19 ГК України обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Підпунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Із матеріалів справи убачається податкова накладна №957 від 24.10.2022 із відображенням відомостей про товар згідно видаткової накладної №ОЛ200019632 від 24.10.2022. При цьому суд звертає увагу, що у розділі "постачальник (покупець)" вказано Приватне акціонерне товариство "Оріль-Лідер", індивідуальний податковий номер 244268004632, податковий номер платника податку 24426809. Однак у розділі "отримувач (покупець)" не зазначено відомості щодо відповідача, а вказано замість найменування відповідача "неплатник" та не зазначено відомостей щодо податкового номеру платника податку покупця, а тому вказаний доказ на підтвердження позовних вимог не є належним.

Суд звертається до висновків Верховного Суду у постанові 04.11.2019 у справі №905/49/15, який виснував, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом на підставі якого суд встановлює факт постачання товару, надання послуг покупцю та його прийняття ним.

Отже, сама лише податкова накладна за відсутності первинних документів та інших доказів, які підтверджують реальність здійснення господарської операції з поставки товару та отримання товару відповідачем, не є самостійним доказом підтвердження вчинених господарських операцій, оскільки цей доказ не пов`язаний з фізичним рухом товару, а підтверджує лише факт здійснення оподаткування певної господарської операції, який сам по собі не свідчить про вчинення такої господарської операції, про її реальність.

Щодо посилань представника позивача на акт звірки взаємних розрахунків за період з 06.10.2022 по 16.10.2024 на підтвердження позовних вимог, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що позивачем до позовної заяви додано акт звірки взаємних розрахунків за період з 06.10.2022 по 16.10.2024 з якого слідує, що за даними ПрАТ "Оріль-Лідер" на 16.10.2024 заборгованість складає 85000,00 грн.

Однак суд зауважує, що подана в якості доказу на підтвердження позовних вимог копія акту звірки взаємних розрахунків містить лише підпис з боку позивача, а тому акт звірки взаємних розрахунків є одностороннім та не містить відповідних реквізитів з боку відповідача.

Суд звертає увагу позивача, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/9428/21).

Крім того, згідно з правовою позицією, викладеної в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

З огляду на наведене, позивачем не надано будь-яких первинних документів на підтвердження наведених в підписаному лише односторонньо з його боку акті звірки розрахунків відомостей, а тому цей документ також не є належним та допустимим доказом у справі.

Щодо посилань позивача на обставини здійснених відповідачем часткових оплат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" суб`єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відносини між суб`єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.

Згідно із статтею 1088 ЦК України під час здійснення безготівкових розрахунків допускається застосування платіжних інструкцій, передбачених законодавством України, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, небанківських надавачів платіжних послуг, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, на час виникнення спірних правовідносин були врегульовані Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004.

Пунктом 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004 передбачено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Пунктом 1.7 зазначеної Інструкції передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 1.8 вказаної Інструкції платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією.

Позивачем зазначено, що у період з 22.11.2022 по 24.02.2023 відповідачем були вчинені відповідні оплати за отриманий товар. Дані оплати в межах дії договору підтверджуються платіжними інструкціями та випискою з банку щодо перерахування платежів на загальну суму 228723,48 грн. Вказує, що у всіх платіжних інструкціях, які були проведені відповідачем у призначенні платежу: "Оплата за м`ясо продукти зг. дог. №0610 від 06.10.2022 в т.ч. ПДВ.

Отже, позивач вважає, що вище вказана обставина підтверджує реальність господарської операції між позивачем та відповідачем 24.10.2022 як єдиної операції в межах укладеного договору поставки №0610 від 06.10.2023.

У даному разі суд зазначає, що матеріали справи містять платіжні документи, про сплату ТОВ "ТК Укрм`ясо" на користь ПрАТ "Оріль-Лідер" коштів, а саме: №35 від 22.11.2022 на суму 63723,48 грн., №60 від 15.12.2022 на суму 50000,00 грн., №54 від 09.12.2022 на суму 30000,00 грн., №75 від 30.12.2022 на суму 20000,00 грн., №19 від 24.02.2023 на суму 20000,00 грн., №20 від 27.02.2023 на суму 45000,00 грн. з призначенням платежу: "оплата за м`ясопродукти зг. дог. №0610 від 06.10.2022 в т.ч. ПДВ".

Однак суд зауважує, що вказані платіжні документи з огляду обставини справи не можуть свідчити про обґрунтованість тверджень представника позивача про те, що відповідні оплати було здійснено саме в рахунок сплати вартості товару за видатковою накладною №ОЛ200019632 від 24.10.2022, оскільки у призначенні платежу не значиться спірна видаткова накладна, а є лише загальне посилання на договір.

Разом з тим, суд також зазначає, що Специфікацією до договору передбачено поставку трьох найменувань товару, різний обсяг поставки та вартість товару, а тому відповідні оплати з загальним посиланням у призначенні платежу на договір могли бути здійснені в рахунок оплати іншого товару, ніж того, що вказаний у видатковій накладній №ОЛ200019632 від 24.10.2022, яка відповідачем не підписана. Водночас суд приймає до уваги, що представником позивача у судовому засіданні 18.03.2025 підтверджено, що між сторонами виникли інші господарські відносини за договором з поставки товару у січні та листопаді 2022 р., який відповідачем отримано.

При цьому суд вдруге звертає увагу, що ні видаткова накладна №ОЛ200019632 від 24.10.2022, ні товарно-транспортна накладна №ОЛ200019632 від 24.10.2022, ні акт прийому-передачі продукції до ТТН №ОЛ200019632 від 24.10.2022, ні акт звірки взаємних розрахунків відповідачем не підписано, а тому твердження представника позивача про те, що відповідачем не надано будь-яких доказів відмови від отримання або повернення товару за видатковою та товарно-транспортною накладною також є необґрунтованим.

Таким чином, позивачем всупереч вимог 73-74 ГПК України жодним чином не доведено, що оплати було здійснено відповідачем саме в рахунок сплати вартості товару за видатковою накладною №ОЛ200019632 від 24.10.2022, так само як і жодним чином не доведено отримання відповідачем товару за кількістю та вартістю, що вказана у видатковій накладній.

Крім того, суд приймає до уваги, що відповідно до частини 2 статті 164 ГПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Однак матеріали справи свідчать, що представником позивача при зверненні з позовом до суду із вище вказаних доказів було подано лише видаткову накладну №ОЛ200019632 від 24.10.2022 та акт звірки взаємних розрахунків, які не підписано відповідачем та лише в подальшому було подано, зокрема, ТТН №ОЛ200019632 від 24.10.2022 та акт прийому-передачі продукції до ТТН №ОЛ200019632 від 24.10.2022, які також відповідачем не підписано.

Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (правова позиція Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

Натомість звертаючись з позовною заявою до суду позивачем не витримано покладений на нього статтями 73-74 ГПК України тягар доказування та не доведено обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на істотні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Крім того, судом також надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову, покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "07" квітня 2025 р.

СуддяГ.І. Сальнікова