Рішення

від 18.03.2025 по справі 208/9444/21

НЕ ВКАЗАНО

справа № 208/9444/21

№ провадження 2/208/27/25

РІШЕННЯ

Іменем України

18 березня 2025 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: Головуючого судді Похвалітої С. М., за участю секретаря судового засідання Шабельника Р.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпровагонмаш», яке є правонаступником ТОВ «ТАС Дніпровагонмаш» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Дніпровагонмаш» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він на підставі наказу генерального директора ПАТ «Дніпровагонмаш» від 17.04.2012 р. За № 517-К працював по строковому трудового договору на посаді заступника начальника відділу відвантажень по відвантаженню і митному декларуванню.

З 18.07.2012року напідставі наказу№ 1119/квід 18.07.2012року продовжувавпрацювати натій жепосаді.Наказом від09жовтня 2014року за№ 1070/кйого з12.07.2014року призначенонаказом № 34/к від 16.01.2016 року на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення управління закупок.

Наказом від 30 листопада 2016 року за № 724/к його призначено на посаду заступника генерального директора з комерційних питань по строковому трудовому договору.

З 24.04. 2017 року на підставі наказу № 256/к від 24.04.2017 року був призначений на посаду заступника генерального директора з комерційних питань на постійній основі. Публічне акціонерне товариство «Дніпровагонмаш» на підставі рішення загальних зборів від 9.04.2018 року за № 31 з 23.04.2018 року перейменовано в Приватне акціонерне товариство «Дніпровагонмаш».

Позивач зазначає, що за час роботи на вказаній посаді з 24.04.2017 року по день звільнення 11.12.2020 року у нього не було ніяких нарікань, зауважень з приводу неналежного виконання своїх службових обов`язків. Жодного разу не притягували до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання своїх трудових обов`язків.

В листопаді 2020 року на ПАТ «Дніпровагонмаш» Генеральним директором було призначено ОСОБА_2 , тому йому було запропоновано звільнитися за власним бажанням. Наказом від 11.12.2020 року він був звільнений за згодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП України).

Після звільнення з ПрАТ «Дніпровагонмаш» в через деякий час намагався працевлаштуватися на Українську промислову компанію «Interpipe», але йому, відмовили.

Як позивачу стало відомо пізніше .... (далі мовою оригіналу) «... но результату проверки ОСОБА_3 не рекомендован, т.к. работая в ДВМ, протягивал свои подконтрольные фирмы для выполнения подрядных работ и поставок. В декабре 2020 года решением собственника ДВМ, был уволен по негативу в течении суток».

Також, 12.12.2020 року на сайті Приватного підприємства «Дніпровагонмаш» було розміщене повідомлення наступного змісту: «До уваги постачальників та інших зацікавлених осіб 20 листопада 2020 року Генеральним директором ПрАТ «Дніпровагонмаш» було призначено ОСОБА_2 .

Під час проведення планової інвентаризації на підприємстві, новопризначеним керівником були виявлені випадки недобросовісного виконання обов`язків працівниками, що відповідальні за тендерні закупівлі.

На сьогоднішній день керівник комерційного департаменту і частина співробітників служби матеріального забезпечення відсторонена від виконання посадових обов`язків. Після завершення внутрішнього розслідування та притягнення винних осіб до відповідальності ПрАТ «Дніпровагонмаш» опублікує усі деталі, щоб запобігти повторенню подібних інцидентів у майбутньому. Сподіваюсь на плідну взаємовигідну співпрацю».

Позивач зазначає,що йомубула надананегативна характеристика,яка завадилайому працевлаштуватисьна підприємствоУкраїнської промислової компанію «Interpipe», а також відповідач поширив негативну інформацію на сайті підприємства, що завдало позивачу моральну шкоду.

Крім того, як зазначає позивач, він працює з 10.08.2021 року на посаді заступника директора департаменту з постачання в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Агрум Транс», представники відповідача постійно телефонують адміністрації ТОВ «Агрум Транс», дають йому негативну характеристику, радять звільнити його.

Оскільки розповсюдження такої інформації має негативний характер. Позивач вважає, що відповідачем завдано шкоди його немайновим інтересам, порушивши його гідність, честь та ділову репутацію, тому просить суд:

Визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації, наступну інформацію «по результатам перевірки ОСОБА_1 не рекомендовано, так як працюючи на ДВМ, протягував свої підконтрольні фірми для виконання підрядних робіт і поставок».

Зобов`язати відповідача Приватне акціонерне товариство «Дніпровагонмаш» спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом поширення на своєму сайті та направлення листів Українській промисловій групі «Interpape», Товариству з обмеженою відповідальністю «Аурум груп» та інші з спростуванням поширеної недостовірної інформації.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпровагонмаш» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. та понесені судові витрати.

21.12.2021 р. ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначили проводити за правилами загального позовного провадження.

03 березня 2025 р. ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача генеральнийдиректор Дзяворук С.П.в судовезасідання нез`явився,просить провестирозгляд справибез йогоучасті,в задоволенніпозовних вимогпросить відмовити.Крім того,в матеріалахсправи є відзивна позовнузаяву відповіднодо якогозазначає,що напідставі рішенняпозачергових загальнихзборів акціонерівПрАТ «Дніпровагонмаш»№ 41від 25.07.2023р.відбулось припиненняПриватного акціонерноготовариства «Дніпровагонмаш»шляхом йогореорганізації (перетворення)в Товариствоз обмеженоювідповідальністю тазміни назвина Товариствоз обмеженоювідповідальність «ТАСДніпровагонмаш»Код ЄДРПОУ: 05669819, місцезнаходження: Україна, 51925, Дніпропетровська область м. Кам`янське, вул. Українська, буд. 4. Позовні вимоги вважає безпідставними та необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки форма та характер використаних мовних засобів свідчить, що це є оціночним судженням, правдивість якого доведенню не підлягає та є власним суб`єктивним переконанням особи, яка не є працівником відповідача. Текст повідомлення не містить посилання на будь-яку фізичну чи юридичну особу і не стосується позивача, тому не порушує його особисті майнові права. З тексту позовної заяви не зрозуміло, яка саме інформація є незрозумілою. Оскільки позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є перехідною від первісної вимоги, а зазначені вимоги вважає безпідставними та у задоволенні моральної шкоди просить також відмовити.

Дослідивши матеріали цивільної справи, вивчивши докази по справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першоюстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивстановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 4ст. 32 Конституції Україникожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Разом з тим, ч. 2ст. 34 Конституції Українигарантовано право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

За приписамист. 68 Конституції Україникожен зобов`язаний неухильно додержуватисяКонституціїта законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінніст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Частиною 1ст. 201 ЦК Українивизначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, зокрема, є честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до ч. 1ст. 302 цього Кодексуфізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Згідно зіст. 299 ЦК Українифізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

За змістом п. 15постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Так, під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Позови про захист гідності, честі і ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.11.2017 року у справі № 761/6866/16-ц.

В постанові Верховного Суду від 01.06.2022 року у справі № 713/1710/19 міститься висновок, що автором публікацій і дописів на персональній веб-сторінці у соціальній мережі Facebook є власник веб-сторінки, який незалежно від власника веб - сайту розміщує інформацію на веб-сторінці та управляє нею. Власник соціальної мережі Facebook не бере безпосередньої участі у розміщенні інформації власником веб - сайту, недостовірність якої доводить позивач.

Верховний Суд у подібних справах у випадку поширення інформації через соціальні мережі не вказує на необхідність залучення власника веб-сайту як співвідповідача (постанови Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 760/2753/17, від 13.04.2020 року у справі № 303/3794/18-ц).

Як встановлено в ході розгляду справи в якості доказів позивач надає копію аркуша паперу, який має заголовок «Проверка кандидата» та копію скріншота зі сторінки соціальної мережі Facebook, на яких автор оскаржуваних дій не зазначений, що дає підстави вважати, що володільцем цієї сторінки у мережі Facebook може бути не тільки відповідач.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач працював на ПрАТ «Дніпровагонмаш» та 11.12.2020 р. звільнився за власним бажанням, та вже 15.01.2001 р. був прийнятий до філії АТ «Укрзалізниці» на посаду заступника директора і звільнився за власним бажанням 08.04.2021 р. Отже ствердження позивача суперечать його проблемі з працевлаштуванням. (а.с.15).

Позовна заява не містить доказу того, що саме відповідач поширював інформацію яка могла би відповідачу завдати шкоди його немайновим інтересам, порушивши його гідність, честь та ділову репутацію.

Саме вказану інформацію просить спростувати позивач як таку, що не відповідає дійсності, порочить його честь і гідність.

Згідно з ч. 1ст. 277 ЦК Українифізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За приписами ч. 1ст. 30 Закону України «Про інформацію»ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Отже, заст. 277 ЦК Українине є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положеньст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованогост. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема, у Рішенні від 28.03.2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Отже, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав, та предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції (зокрема, п. 46 рішення від 08.07.1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Як вбачається з наданих копій документів, зазначена інформація містить власне тлумачення невідомої особи щодо подій, оціночне переконання, оціночне судження, критичну оцінку певних фактів і недоліків, які є вираженням суб`єктивної думки і поглядів, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів, тобто, викладення інформації через власні погляди автора з використанням мовно-стилістичних засобів.

Крім того, текст наведеного повідомлення не містить жодного посилання на будь-яку фізичну чи юридичну особу і не стосується особисто позивача та, відповідно, не порушує його особисті майнові права. Більш того, не зрозуміло яка саме інформація, наведена у цьому повідомленні, являється недостовірною.

Так, відповідно до абз. 5 п. 15 постанови Пленума Верховного Суду від 27. 02. 2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач не наводить обґрунтування та не надає доказів, яка саме та внаслідок чого, подана інформація не відповідає дійсності чи є неправдивою, або які події, що викладені в повідомленні, не існували.

Відсутність в позовній заяві в сукупності таких обставин як: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право свідчить про відсутність юридичного складу правопорушення, а відтак, безпідставність викладених в позовній заяві вимог.

Особа, яка висловлює власні погляди, критичні висловлювання, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права.

Висловлювання невідомої особи є вираженням її суб`єктивної думки, а тому не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені та не можуть бути предметом спору.

За таких обставин, суд вважає, що поширення негативних висловлювань, є суто оціночними судженнями, відповідно у задоволенні вимог позивача щодо зобов`язання відповідача спростувати поширену, відносно нього недостовірну інформацію, суд відмовляє.

Як вбачається зі змісту правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі №725/5585/16-ц (провадження №61-34549св18), від 20 травня 2019 року у справі №591/7099/16-ц (провадження №61-34159св18), поширення відповідачем оціночних суджень не може бути підставою для захисту права позивача на повагу до честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Разом з тим, оціночні судження відповідача могли сприйматись позивачем як образливі висловлювання, в такому випадку, згідно з ч. 2 ст. 30ЗУ «Про інформацію», єдиним належним та ефективним способом захисту особистих немайнових прав позивача може бути відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 23ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1ст. 1167ЦК України).

Відповідно ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч. 1-4ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Однак, всупереч ч.1 ст. 81ЦПК України, позивач не надав суду належних та достатніх доказів на підтвердження того, що у зв`язку з поширенням відповідачем спірної інформації він зазнав моральних страждань.

Тому, оцінивши в сукупності докази, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача,висловлювання відповідача є оціночними, які в силу вимог закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості та відповідно не можуть бути підставою для захисту права позивача на повагу до честі, гідності та ділової репутації, в зв`язку з чим, в задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

У відповідності до вимог ч. 1ст. 141 ЦПК Україниу разі відмови в задоволені позову судовий збір по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.15, 81, 133, 137, 141, 211, 258-259, 264-268, 272-283, 352-355ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпровагонмаш», яке є правонаступником ТОВ «ТАС Дніпровагонмаш» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідачі:Приватне акціонернетовариство «Дніпровагонмаш»,яке змінилоназву наТОВ «ТАСДніпровагонмаш» ЄДРПОУ: 05669819, місцезнаходження: Україна, 51925, Дніпропетровська область м. Кам`янське, вул. Українська, буд. 4.

Суддя Похваліта С. М.