Рішення від 12.03.2025 по справі 761/30695/23

Справа № 761/30695/23

Провадження № 2/761/1415/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

12 березня 2025 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Тихій П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський», про усунення перешкод у володінні та розпоряджанні земельною ділянкою, припинення права власності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

25.08.2023 р. Київська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації», про усунення перешкод у володінні та розпоряджанні земельною ділянкою, припинення права власності та зобов`язання вчинити дії, у якому просить:

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису внесеного до реєстрової книги КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за реєстровим номером 2220, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на нього;

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва: гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 20,00 кв.м. та повернути Київській міській раді земельну ділянку орієнтовною площею 20,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 із приведенням її у придатний для використання стан.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому з інформації, отриманої від КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» стало відомо, що за відповідачем проведена державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна - гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для внесення даного реєстраційного запису є довідка ГБК «Киянівський» № 18 від 07.05.1992 р. Вказаний гараж розташований в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005. При цьому, Київська міська рада жодного рішення щодо передачі земельної ділянки під будівництво відповідачу або іншим юридичним/фізичним особам у власність чи користування не приймала. Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не вбачається можливим, з метою захисту своїх порушених прав позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою від 29.01.2024 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 04.04.2024 р. задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, залучено до участі у справі автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а також встановлено йому строки для подання пояснення щодо позову і відзиву.

Ухвалою від 06.11.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак на адресу суду надійшла його письмова заява, зі змісту якої вбачається, що останній позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі, а також розглянути справу за його відсутності, проти проведення заочного розгляду справи не заперечив.

Відповідач в судове засідання не з`явився, свого представника до суду не направив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомив та відзиву не подав.

Представник третіх осіб в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомили.

Враховуючи, що представник позивача не заперечив проти проведення заочного розгляду справи, при цьому відповідач, що належним чином повідомлявся про розгляд справи, в судове засідання не з`явився, відзиву не подав, а тому відповідно до вимог ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 ЗК України, статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

З урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Зокрема, статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 зареєстровано за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Відповідна реєстрація з внесенням відповідного запису здійснена 27.12.2022 р.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельної ділянки комунальної власності на території міста Києва, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Києва.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 набув право власності на гараж № НОМЕР_1 в автокооперативі по будівництву та експлуатації особистих гаражів « Киянівський », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі довідки № 18, виданої 07.05.1992 р. вказаним автокооперативом. Право власності зареєстроване в КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за реєстровим номером 2220.

Зазначений об`єкт нерухомого майна розташований у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріали справи не містять доказів, що гаражам, які збудовані в автокооперативі по будівництву та експлуатації особистих гаражів « Киянівський » по АДРЕСА_1 присвоювались адреси відповідно до порядку, який затверджений рішенням Київської міської ради «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві» від 22.05.2013 р. № 337/9394.

Крім того, в порушення пункту 77 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1127 (далі - Порядок № 1127) державному реєстратору не було надано відомостей про технічну інвентаризацію гаража, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Суд звертає увагу, що пунктом 78 зазначеного Порядку № 1127 визначено, що документ, який відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992 р.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на момент набуття права власності на спірне майно) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво ОСОБА_1 або іншим юридичним/фізичним особам у власність чи користування не приймала, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим порушено право комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Зазначене також підтверджує відсутність рішень та проєктів рішень Київської міської ради на офіційному веб-сайті https://kmr.gov.ua/ на вкладці нормотворчої діяльності.

Спірні правовідносини безпосередньо врегульовані статтею 376 ЦК України. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Статтею 212 ЗК України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Разом з цим, аналізуючи судову справу № 6/76 учасником якої був, зокрема, автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів « Киянівський » (місце розташування спірного гаража), де вирішувалось питання щодо наявності у останнього права користування та володіння земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначив наступне:

«… 24.04.2003 р. Київська міська рада прийняла рішення № 411/571, пунктом 12 якого вирішила:

- припинити Шевченківській районній у м.Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07.06.1976 р. № 545/22 «Про відведення земельної ділянки Шевченківської райради депутатів трудящих по АДРЕСА_1 під влаштування відкритої автостоянки для машин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів-боксів» у зв`язку з добровільною відмовою від цих земель (лист-згода від 28.03.2003 р. № 01/37-1550) і віднести зазначену земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови;

- передати товариству з обмеженою відповідальністю «Елітне житло» у короткострокову оренду строком на 3 роки земельну ділянку площею 1,97 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом у АДРЕСА_2 , у тому числі: - площею 1,7 га - за рахунок земель міської забудови, площею 0,27 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови;

- визнати таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 545/22 від 07.06.1976 р. «Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по АДРЕСА_1 під влаштування відкритої автостоянки для автомашин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів-боксів».

Пунктом 8 рішення № 125/1335 від 18.03.2004 р. Київська міська рада вирішила:

- договір оренди земельної ділянки № 91-6-00177 від 21.10.2003 р. товариству з обмеженою відповідальністю «Елітне житло» розірвати за згодою сторін та перевести зазначену земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови;

- затвердити проект відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Мегаград» для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у пров. Киянівському, 13-21 у Шевченківському районі м.Києва.

- передати товариству з обмеженою відповідальністю «Мегаград» в довгострокову оренду строком на 10 років земельну ділянку загальною площею 5,58 га для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у АДРЕСА_2 , у тому числі: - площею 1,97 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; - площею 3,61 га - за рахунок земель міської забудови.

На виконання пункту 8 рішення Київської міської ради № 125/1335 від 18.03.2004 р. між Київською міською радою та ТОВ «Мегаград» було укладено договір оренди земельної ділянки від 09.11.2004 р.

Договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів за № 91-6-00370 від 15.11.2004 р.

07.06.1976 р. Київська міська рада депутатів трудящих в особі її виконавчого комітету відвела виконавчому комітету Шевченківської районної Ради трудящих м.Києва земельну ділянку площею 0,3 га по АДРЕСА_1 під влаштування відкритої автостоянки з встановленням металевих гаражів-боксів.

Судова колегія не погодилась з твердженням позивача про наявність у нього права користування спірною земельною ділянкою, оскільки позивач не був особою, наділеною правом користування земельною ділянкою у АДРЕСА_2 , отже його права не могли бути порушені внаслідок прийняття рішень Київської міської ради від 18.03.2004 р. та 24.04.2003 р.

Позивачем не надано доказів звернення до компетентних органів з приводу отримання земельної ділянки, а так само не може бути прийнято за належний доказ рішення виконавчого комітету Шевченківської районної Ради депутатів трудящих м.Києва № 1071 від 10.08.1976 р., оскільки даним рішенням спірна земельна ділянка була передана автокооперативу «Киянівський», тоді як чинним на той час законодавством було передбачено надання земельних ділянок у вторинне користування, в порядку передбаченому чинним законодавством, докази якого в матеріалах справи відсутні, а так само не надані позивачем під час здійснення апеляційного провадження.

Подані позивачем статут автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» (зареєстрований в 1992 році), вказують що позивач був створений як юридична особа 06.02.1992 р, а отже відповідно до норм ст. 26 ЦК УРСР міг набути права користування земельною ділянкою тільки після 06.02.1992 р., що спростовує твердження про існування у позивача права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_3 - 21 у Шевченківському районі м.Києва з 1976 року.

Не вбачається правовий зв`язок автокооперативу «Киянський», створеного в 1976 році з правами позивача - автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський», який зареєстрований в 1992 році. Статут автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» не містить інформації про правонаступництво автокооперативу «Киянський». Вказаний факт підтверджує і подана в матеріали справи довідка ЄДРПОУ автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський».

Міською радою не приймалося рішення про надання спірної земельної ділянки позивачу.

Враховуючи, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов`язання цього органу надати в користування земельну ділянку на підставі договору оренди за відсутності відповідного рішення є порушенням його виключного, передбаченого Конституцією України, права на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

З огляду на вище викладене суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» про визнання права користування земельною ділянкою, скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, належить відмовити….».

Вищий господарський суд України, у постанові від 07.04.2009 р. у справі № 6/76, при перегляді постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2008 р., встановив наступне:

«Статтею 141 ЗК України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (пункт а) вказаної норми.

Відповідно до пунктів 3,4 статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що добровільна відмова це припинення за власною волею права користування та права власності на земельну ділянку.

Зі змісту оскаржуваного рішення Київської міської ради № 411/571 від 24.04.2003 р. припинено Шевченківській районній у м.Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною їй відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07.06.1976 р. № 545/22 у зв`язку із добровільною відмовою.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Зі змісту частини 3 цієї статті вбачається, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації забороняється.

Під час здійснення апеляційного провадження, судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач (автокооператив «Киянівський») не був особою, наділеною правом користування земельною ділянкою у АДРЕСА_2 , отже його права не могли бути порушені внаслідок прийняття рішень Київської міської ради від 18.03.2004 р. та 24.04.2003 р.

Позивачем не надано доказів звернення до компетентних органів з приводу отримання земельної ділянки та її оформлення у встановленому законом порядку.

Крім того, під час здійснення апеляційного провадження судом було встановлено, що майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці є рухомим майном.».

Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд наголошує, що обставини, встановлені у справі № 6/76 мають преюдиційне значення, оскільки питання належності зазначеної земельної ділянки автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» та рішення Київської міської ради від 24.04.2003 р. № 411/571, пунктом 12 якого передбачалось припинення Шевченківській районній у м.Києві державній адміністрації права користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною відповідно до рішення виконкому Шевченківської райради депутатів м.Києва рішенням № 545/22 від 07.06.1976 р., що було предметом спору, прийняте за однакових обставин та підтверджено всіма належними доказами.

Таким чином, судом встановлено відсутність правового зв`язку автокооперативу «Киянський», створеного в 1976 році з правами автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський», який зареєстрований в 1992 році. Статут автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» не містить інформації про правонаступництво автокооперативу «Киянський». Вказаний факт підтверджує й наявна у матеріалах справи довідка ЄДРПОУ автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський».

Суд звертає увагу, що у зв`язку з відсутністю будь-якого речового права автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, наявність об`єкта нерухомого майна ОСОБА_2 прямо порушує права власника зазначеної земельної ділянки в особі Київської міської ради на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Фактично, звернення Київської міської ради до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), зазначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 р. у справі «Полторацький проти України»).

Суд звертає увагу, що позовні вимоги Київської міської ради у даній справі не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 р., «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 р., «Щокін проти України» від 14.10.2010 р., «Сєрков проти України» від 07.07.2011 р., «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 р., «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.11.2009 р., «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 р., «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014 р.) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення Київської міської ради до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Суд звертає увагу на те, що у відповідності до вищевикладеного, особа, яка не набула права власності на земельну ділянку, не може зазнавати втручання у приватну власність, оскільки відсутність власницьких прав перешкоджає визнанню її приватною власністю на зазначену земельну ділянку.

Таким чином, у відповідності до принципів правового демократичного суспільства, не є втручанням у приватну власність, коли таке втручання слугує легітимній меті, що підтримує загальний інтерес та нівелює негативні наслідки для суспільства.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 22 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Стосовно набувача права власності на спірний гараж, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 22 ЗК РСР від 1970 року приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Також, згідно з приписами статті 22 ЗК УРСР від 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Роз`ясненням Держгеокадастру від 03.06.2021 р. вказано, що документи, які підтверджують наявність у громадянина права користування, є, зокрема: державні акти на право постійного користування земельними ділянками (стаття 23 ЗК України в редакції 1992 року, первісна редакція стаття 126 чинного ЗК України), державні акти на право володіння землею (стаття 23 ЗК УРСР 1990 року), записи в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій, записи в погосподарських книгах сільських рад, записи в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських і сільських рад (стаття 20 ЗК УРСР 1970 року).

Перш ніж власник - член гаражно-будівельного кооперативу має можливість оформити документи на свій особистий гараж, кооперативом повинні бути оформлені відповідні документи, що свідчать про їх законне будівництво. Оформленням документів у гаражному кооперативі займається голова кооперативу, який повинен мати документи що стосуються оренди земельної ділянки або права постійного користування нею і дозвіл на будівництво гаражів.

Умовами отримання права власності на гараж, розташований у гаражному кооперативі є: гаражний кооператив зареєстровано як юридичну особу; відомості про наявний гаражний кооператив внесені до Реєстру юридичних осіб; зареєстроване речове право на земельну ділянку, на якій розташований кооператив; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; перелік фізичних та юридичних осіб, кошти яких залучалися для будівництва, або затверджений загальними зборами кооперативу список членів кооперативу; документ, що підтверджує прийняття об`єкта в експлуатацію.

Для реєстрації права власності на гараж члену кооперативу необхідно мати наступні документи: паспорт та ідентифікаційний код майбутнього власника гаража; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; належним чином завірена копія акта про передачу землі для використання гаражним кооперативом; документ, що підтверджує прийняття об`єкта в експлуатацію, у разі якщо будівництво об`єкта здійснювалося після 05.08.1992 р.; довідку кооперативу про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі; технічний паспорт на гараж виданий Бюро технічної інвентаризації.

Водночас, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.10.1996 р. № 1563 «Про затвердження тимчасового Порядку видачі свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна» (далі - Розпорядження), особа, яка набула право власності на майно (гараж), а саме ОСОБА_1 , повинен був належним чином оформити свідоцтво про право власності на гараж, для подальшого (належного) розпорядження ним.

Відповідно до підпункту 2.5 пункту 2 зазначеного Розпорядження, Об`єктами нерухомого майна, на які оформлюється право власності з видачею свідоцтв, є, зокрема, дачі, садові будинки, гаражі.

Пунктом 7 Розпорядження встановлено, що функцією структурних підрозділів місцевих органів державної виконавчої влади при видачі свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна, а саме Управління земельних ресурсів є: - оформлення свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна, підтверджує наявність існуючих документів про надання земельних ділянок в користування або власність та їх чинність; - у разі відсутності документів надає довідку про стан оформлення документів, які посвідчують право користування або власності земельними ділянками, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, або інформацію про реєстрацію земельної ділянки по матеріалах інвентаризації меж землекористувань в м.Києві; - присвоює ідентифікаційний код об`єкта нерухомого майна, виходячи з коду земельної ділянки згідно з земельно-кадастровою інформацією.

Згідно з пунктами 10.3 та 10.9 Розпорядження, серед документів які необхідні для видачі свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна є, зокрема: правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності заявника на зазначений об`єкт; належно оформлені міським бюро технічної інвентаризації не раніш, ніж 3 роки тому, технічний паспорт та поповерхові плани будинку; документи, які підтверджують право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт; рішення органу державної виконавчої влади про надання дозволу на будівництво або реконструкцію об`єкту; акт державної комісії про прийняття об`єкту в експлуатацію.

У випадку, якщо особа є членом гаражних і дачних кооперативів, колективів і індивідуальних забудовників малоповерхового і котеджного будівництва, які побудували гаражі, дачі та котеджі згідно з чинним законодавством, подається рішення або розпорядження органу державної виконавчої влади про відведення земельної ділянки.

За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , збудоване нерухоме майно, а саме гараж № НОМЕР_1 , є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України.

Враховуючи викладене, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови в державній реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомого майна, проте останній здійснив реєстрацію права власності, що суперечить приписам законодавства того часу.

Відповідно до правових висновків, зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 р. у справі № 916/1608/18, «знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі» (пункт 84 постанови).

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача та зазначає, що в результаті незаконної реєстрації права власності на гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 20,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади міста Києва, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою.

Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 р. у справі № 916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 р. у справі № 680/214/16 та від 20.07.2022 р. у справі № 923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2022 р. у справі № 914/2350/18 вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності, за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2023 р. у справі № 910/20036/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 р. у справі № 916/1174/22 зроблено висновок, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Отже, належними вимогами, які може заявити позивач у даній справі, є також вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Оскільки, побудований об`єкт нерухомого майна перешкоджає реалізації Київській міській раді права власності (володіння, розпорядження) зазначеною земельною ділянкою, суд вважає, що обрано вірний (ефективний) спосіб захисту порушеного права, а саме: усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом, зокрема, знесення самочинно збудованого майна та скасування державної реєстрації права власності на майно.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Київській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для припинення права власності ОСОБА_1 на самовільно збудоване нерухоме майно - гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 із скасуванням реєстраційного запису внесеного до реєстрової книги КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за реєстровим номером 2220.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України), землекористувачі (стаття 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 123 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.

Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 р. у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 р. у справі № 202/3 520/16-ц.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина 2 статті 376 ЦК України).

Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.04.2023 р. у справі № 511/2303/19.

Суд звертає увагу, що відповідно до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 р. № 370/1804, земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:91:157:0005) за функціональним призначенням належить до території громадських будівель та споруд (витяг з містобудівного кадастру, направлений листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.02.2022 р. № 00340338).

Водночас, територія громадських будівель та споруд - територія, яка підлягає облаштуванню будинками і приміщеннями, які призначені для розміщення закладів, підприємств, організацій, які надають послуги фізичним особам (населенню) або юридичним особам (громаді та державі). Тобто, зазначений фрагмент земельної ділянки не відноситься до територій житлових зон і має планувальні обмеження відповідно до Державних будівельних норм від 28.09.2018 р. ДБН В.2.2-9-2018 «Громадські будинки та споруди. Основні положення».

Враховуючи вищевикладене, будівництво, обслуговування та експлуатації гаража не відповідає містобудівній документації за функціональним призначенням.

Викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки та розташування на ній самочинно збудованого майна за адресою: АДРЕСА_1 , чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.

Варто зазначити, що повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів громади у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 р. у справі № 916/2791/13 зазначено, що «у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 ЦК України).

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 ЗК України).

У постанові від 16.02.2021 р. у справі № 910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.

Суд вважає, що задоволення позовної вимоги щодо знесення самочинного гаражу на земельній ділянці, яка є власністю територіальної громади, переслідує легітимну мету контролю за використанням земельної ділянки комунальної власності згідно із загальними інтересами та є пропорційним меті контролю за використанням останньої у загальних інтересах (постанова Верховного Суду від 14.02.2024 р. у справі № 523/8263/20).

Суд звертає увагу, що земля комунальної власності зайнята самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

З огляду на викладені обставини справи, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на земельну ділянку та їх поновлення є повернення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (під зазначеним об`єктом нерухомого майна), та знесення самочинно збудованого нерухомого майна - гаража № 8, загальною площею 20,00 кв.м. з приведенням відповідачем у придатний до використання стан. А тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу, що державна реєстрація не підтверджує наявність права власності на гараж. Як вже зазначалось вище сам по собі факт державної реєстрації не призводить до набуття права власності. Крім того, у справі № 6/76 встановлено, що земельна ділянка надавалась для встановлення лише металевих гаражів. Матеріали справи не містять доказів, що земельна ділянка надавалась для будівництва гаражів, відсутні докази, що власник отримував відповідні дозвільні документи на будівництво гаражу.

Отже, так як в судовому засіданні доведено належними та допустимими доказами заявлені вимоги, тому оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 289, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський», про усунення перешкод у володінні та розпоряджанні земельною ділянкою, припинення права власності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису внесеного до реєстрової книги Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за реєстровим номером 2220, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на нього.

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва: гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 20,00 кв.м., та повернути Київській міській раді земельну ділянку під зазначеним об`єктом нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 із приведенням її у придатний для використання стан.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а також рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: