Постанова

від 08.04.2025 по справі 712/1611/14-ц

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/793/25Головуючий по 1 інстанціїСправа №712/1611/14-ц Категорія: на ухвалу Пироженко В.Д. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л., Гончар Н.І.,

секретар: Широкова Г.К,

учасники справи:

заявник Центральний відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції,

боржник ОСОБА_1 ,

особа, яка подає апеляційну скаргу представник боржника ОСОБА_1 адвокат Стратілатов Костянтин Геннадійович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника боржника ОСОБА_1 адвоката Стратілатова Костянтина Геннадійовича на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 лютого 2014 року (у складі судді Пироженко В.Д.) у справі за поданням Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон,

в с т а н о в и в :

У лютому 2014 року державний виконавець Центрального відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції Неїленко Р.В. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження гр. ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

В обґрунтуваннявказав,що навиконанні уЦентральному відділіДВС Черкаськогоміського управлінняюстиції перебуваєвиконавчий лист№ 2/2314/2967/12від 25.01.2013про стягненняз ОСОБА_1 на користьПАТ «ЕрстеБанк»заборгованості всумі 249432,92грн. Станом на 23.01.2014 боржник не виконав свої зобов`язання перед ПАТ«ЕрстеБанк».

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 07.02.2014 подання державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції задоволено.

Тимчасово обмежено право виїзду за межі України громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до моменту виконання ним зобов`язань по виконавчому провадженні.

Суд першої інстанції, враховуючи, що боржником не вчинено дій, спрямованих на виконання рішення суду, дійшов висновку про задоволення подання державного виконавця.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Стратілатов К.Г. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 07.02.2014 та постановити нову, якою відмовити в задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження гр. ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

В обґрунтування скарги зазначає, що ухвала суду винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає дійсним обставинам справи та наявними у ній доказам. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження, а також немає жодного доказу того, що ОСОБА_1 ухилявся від виконання судового рішення. Крім того, доказів вчинення державним виконавцем інших виконавчих дій та інших спроб повідомлення боржника, крім виходу за адресою місця проживання ОСОБА_1 з метою перевірки майнового стану останнього, не надано.

Разом з тим, представник ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувана ухвала перешкоджає боржнику, який на даний час є учасником бойових дій, у проходженні військового навчання за кордоном.

Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.

Заслухавши доповідь судді, представника боржника ОСОБА_1 адвоката Стратілатова К.Г., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 33 Конституції України передбачає право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим для виконання.

У статті 2 Протоколу № 4 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Реалізація цих прав здійснюється шляхом звернення до суду в порядку ст. 377-1 ЦПК України з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, яка також визначає, що суб`єктом звернення до суду є державний виконавець.

Подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, з яким звертається до суду державний виконавець, відповідно до вимог ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України має погоджуватися з начальником відділу ДВС, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (суб`єкт подання).

До подання державного виконавця додаються належним чином завірені копії виконавчого документа, постанови про відкриття виконавчого провадження, а також інші документи виконавчого провадження які, на думку державного виконавця, підтверджують ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, відомості про характер та розмір невиконаних зобов`язань боржником, тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 377-1 ЦПК України суд зобов`язаний негайно розглянути подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Пунктом 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (в редакції, чинній на момент винесення ухвали) передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Як вбачається з викладеного вище, законодавством встановлено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Дотримання судами процесуального законодавства при ухваленні судових рішень з питань, що пов`язані з обмеженням конституційних прав і свобод громадян, зокрема - щодо обмеження їх у праві виїзду за межі України, є визначальним з огляду на дотримання законних прав людини і громадянина.

Разом з тим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх зобов`язань, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент винесення ухвали), зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; не надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Саме державний виконавець зобов`язаний довести суду з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборна сила, події тощо).

Верховний Суд у постанові від 28.10.2020 у справі № 331/8536/17 вказав, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою саме невиконання цього рішення.

У відношенніпропорційності обмеження,встановленого узв`язку ізнеоплаченими боргами,Європейський Суду пункті49рішення «Напияло проти Хорватії» № 66485/01 зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів.

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (рішення Європейського Суду у справі «Луордо проти Італії» № 32190/96), рішення Європейського Суду у справі «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» № 41463/02).

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (рішення Європейського Суду у справі «Рінер проти Болгарії»). Така перевірка має, як правило, проводитися судами, оскільки вони забезпечують гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Із доданих до подання державного виконавця матеріалів вбачається, що на виконанні відділу ДВС перебувало виконавче провадження № 37343389 від 02.04.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ЕрстеБанк» заборгованості в сумі 249432,92грн.

Боржник ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Державним виконавцем долучено копію виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси № 2/2314/2967/12 від 25.01.2013 (а.с. 3).

Постановою від 02.04.2013 відкрито виконавче провадження № 37343389 (а.с. 4).

З інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру іпотек зазначена вище квартира перебуває в іпотеці ВАТ «ЕрстеБанк» (а.с. 10).

Також згідно з наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна накладено арешт на 1/3 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , постановою про арешт майна боржника від 31.05.2012 (ВП № 29476198) та постановою про арешт майна боржника від 07.12.2012 (ВП №34858897).

Державним виконавцем було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , з метою перевірки майнового стану боржника. Провести виконавчі дії не було можливості, оскільки доступу до квартири не було надано, про що були складені відповідні акти державного виконавця від 20.06.2013 та від 12.07.2013 (а.с. 11, 12).

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції необґрунтовано вказав про доведеність державним виконавцем факту ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань, адже доводів на підтвердження наявності вказаних обставин подання державного виконавця не містить, як і не містить інформації про наявність намірів у скаржника залишити межі України саме з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань.

Державний виконавець лише вказав про факт невиконання боржником у виконавчому провадженні зобов`язань та про те, що вжиті у ході здійснення виконавчого провадження заходи не призвели до фактичного виконання обов`язків ОСОБА_1 , що саме по собі не є самостійною підставою для обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Колегія суддів доходить висновку, що, задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції не навів мотивів, які свідчать про винну поведінку ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні, а тому дійшов передчасного висновку про наявність передбачених законом підстав для обмеження останнього у праві виїзду за межі України.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника боржника ОСОБА_1 адвоката Стратілатова Костянтина Геннадійовича задовольнити.

Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 лютого 2014 року у даній справі скасувати.

У задоволенні подання Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції про тимчасове обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 09 квітня 2025 року.

Судді Ю.В. Сіренко

Т.Л. Фетісова

Н.І. Гончар