Вирок

від 09.04.2025 по справі 127/20081/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/20081/19

Провадження №11-кп/801/460/2025

Категорія: 93

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - ОСОБА_2 (суддя-доповідач),

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участюсекретаря судовогозасідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого в режимі відеоконференції ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні об`єднане кримінальне провадження, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 січня 2018 року № 12017020020000216, 27 вересня 2022 № 12022025040000269 та 19 лютого 2024 року № 12024025010000057, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні прокурора Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Вінниця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

30 грудня 2004 року Апеляційним судом Вінницької області за ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ст. 70 КК України до 11 років 6 місяців позбавлення волі, без конфіскації майна;

10 вересня 2018 року Калинівським районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

01 листопада 2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі;

07 жовтня 2024 року Вінницьким районним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст.310, ст. 71 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309 КК України,

у с т а н о в и в :

Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309 КК України та призначено покарання:

за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень покарання ОСОБА_7 призначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень покарання ОСОБА_7 призначено остаточне покарання шляхом часткового складання покарань за цим вироком та вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року у виді 6 (шести) років 6 (шести) місяців позбавлення волі, зарахувавши у строк відбуття покарання частково відбуте покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року.

Призначено ОСОБА_7 покарання за:

ч. 1 ст. 309 КК України у виді 5 (п`яти) років обмеження волі;

ч. 2 ст. 309 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень покарання ОСОБА_7 призначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень покарання ОСОБА_7 призначено остаточне покарання шляхом часткового складання покарань за цим вироком та вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 07 жовтня 2024 року у виді 8 (восьми) років позбавлення волі, зарахувавши у строк відбуття покарання частково відбуте покарання за вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 07 жовтня 2024 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбуття покарання строк його попереднього ув`язнення у цьому кримінальному провадженні з 04 листопада 2019 року по 18 лютого 2022 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з дати проголошення вироку, тобто з 03 лютого 2024 року.

Цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_10 , який діє в інтересах МБФ «ЄвроАзія» до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь МБФ «ЄвроАзія» 101 668 грн 31 коп матеріальної шкоди та 13 000 грн моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.

За обставин детально викладених у вироку суду, судом визнано доведеним, що 16 січня 2017 року приблизно о 23:00 год ОСОБА_7 , перебуваючи на території гаражного кооперативу ГСК «Сад» по вул. Фрунзе (Академіка Янгеля) без номера у м. Вінниці, умисно, діючи повторно, з корисливих мотивів, з метою викрадення чужого майна, проник всередину гаражного приміщення № 181 Б/125, що належить Міжнародному благодійному фонду «ЄвроАзія» (далі МБФ «ЄвроАзія»), та таємно викрав майно на загальну суму 111173,31 грн. Після цього місце вчинення кримінального правопорушення покинув, викраденим розпорядився на власний розсуд, чим завдав МБФ «ЄвроАзія» матеріальну шкоду на указану суму.

07 лютого 2018 року приблизно о 17:00 год ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , умисно, діючи повторно, шляхом вільного доступу, з корисливих мотивів, вчинив крадіжку мобільного телефону марки «Samsung Galaxy J5», який належав ОСОБА_11 . У подальшому залишив приміщення квартири, викраденим розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв ОСОБА_11 матеріальну шкоду на суму 2566,66 грн.

Крім того, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що маючи умисел на незаконне придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місця, дати та часу, незаконно придбав наркотичний засіб, обіг якого обмежено канабіс.

26 вересня 2022 року приблизно о 23:40 год за адресою: м. Вінниця, вул. Київська, 173 працівниками поліції був зупинений ОСОБА_7 , який добровільно видав зі шкарпетки правої ноги поліетиленовий пакет з наркотичним засобом канабісом, масою 26,42 г.

ОСОБА_7 маючи умисел на незаконне придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місця, дати та часу, незаконно придбав наркотичний засіб, обіг якого обмежено метадон.

18 лютого 2024 року приблизно об 11:20 год за адресою: м. Вінниця, вул. Князів Коріатовичів, 51 працівниками поліції був зупинений ОСОБА_7 , який під час поверхневої перевірки добровільно дістав з кишені своєї куртки фрагмент чарункового полімерного блістера, всередині якого містився наркотичний засіб, обіг якого обмежено метадон, масою 0,0223 г.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковано за:

ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у приміщення, що завдало значної шкоди потерпілому;

ч. 2 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно;

ч. 1 ст. 309 КК України, як незаконне придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту;

ч. 2 ст. 309 КК України, як незаконне придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту, вчинені протягом року після засудження за цією статтею.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні прокурор Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 просить вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2025 року скасувати в частині призначення покарання через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання:

за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень покарання ОСОБА_7 призначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_7 призначити остаточне покарання шляхом часткового складання покарань за цим вироком та вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року у виді 6 (шести) років 6 (шести) місяців позбавлення волі, зарахувавши у строк відбуття покарання повністю відбуте ним покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року.

Призначити ОСОБА_7 покарання:

за ч. 1 ст. 309 КК України у виді 5 (п`яти) років обмеження волі;

за ч. 2 ст. 309 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень покарання ОСОБА_7 призначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_7 призначити остаточне покарання шляхом часткового складання покарань за цим вироком та вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 07 жовтня 2024 року у виді 10 (десяти) років позбавлення волі, з конфіскацією майна та штрафу у розмірі 14840 грн, який виконувати самостійно, зарахувавши у строк відбуття покарання частково відбуте ним покарання за вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 07 жовтня 2024 року.

В решті вирок залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

місцевий суд не у повній мірі урахував загальні підстави призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані обвинуваченого та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання і призначив йому покарання, яке за своєю м`якістю є явно несправедливим, не є достатнім для його виправлення;

суд першої інстанції порушив правила призначення покарання, визначені ч. 4 ст. 70 КК України, не визначив остаточне покарання обвинуваченому ОСОБА_7 за сукупністю злочинів з урахуванням попереднього вироку Вінницького районного суду Вінницької області від 07 жовтня 2024 року, безпідставно не зарахував призначене покарання у виді конфіскації майна та штрафу у розмірі 14840 грн, відтак не застосував закон, який підлягав застосуванню.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній та просив її задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник адвокат ОСОБА_8 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, указали, що оскаржуваний вирок в частині призначення покарання є законним і обґрунтованим.

Інші учасники судового провадження будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги в судове засідання не з`явились, заяв про поважність причин неприбуття до суду не подали.

Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК указані обставини не перешкоджають проведенню апеляційного розгляду.

Мотиви суду

Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З оскаржуваного вироку слідує, що суд розглянув обвинувальний акт відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував правильність розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, відсутність сумнівів у добровільності його позиції, а також роз`яснив, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості суд вважає частково обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Особа зобов`язана перетерпіти ті позбавлення й обмеження, які пов`язані з застосуванням до неї покарання. При цьому, держава має забезпечити належний захист законних прав та свобод особи, їх обмеження повинно бути належним чином обґрунтовано.

Згідно з ч. 2 ст. 52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Частиною другою статті 8 КПК України встановлено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

ЄСПЛ у справах «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та «Фрізан проти росії» (рішення від 24 березня2005 року) указав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

У справі «Ізмайлов проти росії» (рішення від 15 жовтня 2008 року) ЄСПЛ установив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи», чого суд першої інстанції не дотримав.

Отже, кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 роз`яснено, що, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між законними альтернативами та діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, ураховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі 756/4830/17-к зроблено висновок, що:

«термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання».

Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

З оскаржуваного вироку слідує, що, призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції не виконав указаних вимог кримінального закону і роз`яснень постанови Пленуму та вирішуючи питання щодо міри покарання не у повній мірі урахував суспільну небезпечність, ступінь тяжкості та характер скоєних злочинів, особу винного та призначив ОСОБА_7 покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м`якості.

Зокрема, призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції належним чином не урахував те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, однак належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та маючи не зняту, не погашену судимість знову вчинив ряд умисних кримінальні правопорушень.

Призначене ОСОБА_7 судом першої інстанції покарання є надмірно м`яким, несправедливим, таким, що суперечить загальним принципам призначення покарання та не може бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчиненню нових злочинів.

Відтак, виправлення та перевиховання обвинуваченого є можливим лише за умови призначення покарання у виді позбавлення волі на більш тривалий строк з реальним відбуванням покарання.

У протилежному випадку мета покарання не буде досягнута.

Крім того, ч. 4 ст. 70 КК України встановлено, що за правилами передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами передбаченими в статті 72 КК України.

При ухваленні вироку, судом першої інстанції указаних вимог закону України про кримінальну відповідальність щодо ОСОБА_7 не дотримано.

Установлено, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, востаннє 07 жовтня 2024 року Вінницьким районним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 310, 71 КК України до покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна та штрафу у розмірі 14 840 грн, який на дату ухвалення вироку не виконаний, штраф не сплачений.

Кримінальні правопорушення, за які ОСОБА_7 засуджений оскаржуваним вироком, вчинені 16 січня 2017 року, 04 лютого 2018 року, 26 вересня 2022 року та 18 лютого 2024 року, тобто до постановлення вироку Вінницького районного суду Вінницької області.

Водночас, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень за оскаржуваним вироком та вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 07 жовтня 2024 року, не зарахував призначене покарання у виді конфіскації майна та штрафу у розмірі 14 840 грн.

Таке неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність потягнуло за собою призначення покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 1 ст. 413, ст. 414 КПК України є підставою для скасування вироку в частині призначення покарання з ухваленням нового вироку у цій частині судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 403, 404, 405, 407, 413, 420 КПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні прокурора Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2025 року у об`єднаному кримінальному провадженні, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 січня 2018 року за № 12017020020000216, 27 вересня 2022 за № 12022025040000269 та 19 лютого 2024 року за № 12024025010000057 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309 КК України скасувати в частині призначення покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Ухвалити у цій частині новий вирок.

Визнати винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309 КК України та призначити покарання:

за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_7 покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначити ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарань за цим вироком та вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року у виді 6 (шести) років 6 (шести) місяців позбавлення волі, зарахувавши у строк відбуття покарання повністю відбуте ним покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року.

Призначити ОСОБА_7 покарання:

за ч. 1 ст. 309 КК України у виді 5 (п`яти) років обмеження волі;

за ч. 2 ст. 309 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_7 покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначити ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарань за цим вироком та вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 07 жовтня 2024 року у виді 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі, з конфіскацією майна та штрафу у розмірі 14840 грн, зарахувавши у строк відбуття покарання частково відбуте ним покарання за вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 07 жовтня 2024 року.

Покарання у виді штрафу віднести до самостійного виконання.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, у той самий строк з дня отримання його копії.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4