Ухвала

від 09.04.2025 по справі 500/1980/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

Справа № 500/1980/25

09 квітня 2025 рокум.ТернопільСуддя Тернопільського окружного адміністративного суду Чепенюк О.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до державного реєстратора Нижчелуб`янської сільської ради Збаразького району Тернопільської області Миколайчука Олега Миколайовича про визнання протиправним рішення, скасування запису та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Нижчелуб`янської сільської ради Збаразького району Тернопільської області Миколайчука Олега Миколайовича, в якому просить:

визнати протиправним рішення державного реєстратора Миколайчука Олега Миколайовича від 22.01.2020 про реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_2 ;

скасувати запис про державну реєстрацію прав на зазначене нерухоме майно;

припинити державну реєстрацію речового права на житловий будинок та земельні ділянки з урахуванням факту спільної власності на це майно, що підтверджується документами погосподарської книги 1984 року;

здійснити правильну реєстрацію права власності відповідно до законодавства.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входять такі об`єкти нерухомого майна: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку (площею 0,2500 га, кадастровий номер 612248300:02:001:0020), а також земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства (площею 0,2054 га, кадастровий номер 6122483000:02:001:0021). Вказане майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

У процесі оформлення спадкових прав позивачка виявила, що державна реєстрація права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами була здійснена з порушенням чинного законодавства, оскільки в процесі реєстрації державним реєстратором Миколайчуком О.М. було зареєстровано право власності на житловий будинок лише за батьком ОСОБА_2 , без урахування фактичного правового статусу майна, який свідчить про спільну власність усіх членів родини. Вважає, що державний реєстратор порушив її права як спадкоємця, оскільки не взяв до уваги, що майно, яке зареєстроване лише за батьком, є спільною власністю позивачки, батька та брата.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), у частині першій якої зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналіз змісту статті 19 КАС України та статті 19 ЦПК України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Судом встановлено, що спірні правовідносини пов`язані з тим, що позивачка вважає неправомірною державну реєстрацію права власності на житловий будинок та земельні ділянки лише за покійним батьком ОСОБА_2 , бо за даними погосподарської книги 1984 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не належав виключно ОСОБА_2 . У зазначеній книзі житловий будинок рахується як майно, що перебувало у власності колгоспного двору. Згідно з погосподарською книгою будинок, а також земельна ділянка, на якій він був побудований, стали об`єктами колективної власності усіх членів родини, а саме: батька позивачки ОСОБА_2 , її матері ОСОБА_3 , позивачки ОСОБА_4 та її рідного брата ОСОБА_5 . Також позивачка вважає, що земельна ділянка, на якій розташований будинок належить не лише батькові, а є спільною власністю усіх членів сім`ї.

Отже, у даному випадку спір стосується правомірності набуття права власності на житловий будинок та земельну ділянку третьою особою ( ОСОБА_2 ) та скасування такої реєстрації, оскільки позивачка вважає себе співвласником такого житлового будинку на рівні з іншими членами сім`ї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначений порядок державної реєстрації прав, відповідно до якого державна реєстрація розпочинається із прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрації заяви в базі даних заяв. При цьому відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 цього Закону заявником є, зокрема, власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Спір у цій справі не може вважатися спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи рішення про державну реєстрацію речового права (права власності) на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем.

Визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третіми особами є способом захисту права позивача на спірне нерухоме майно від його порушення іншими особами, за якими зареєстроване право власності щодо того ж нерухомого майна.

Позивачка, вказуючи на протиправність дій державного реєстратора при здійсненні державної реєстрації права власності на будинок та земельну ділянку лише за її батьком, фактично зазначає про наявність такого права, крім нього, ще й в інших членів сім`ї.

Отже, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивачки на нерухоме майно, що має приватно-правовий характер.

Оскільки позивачка не була заявником стосовно оскаржуваного реєстраційного рішення, тобто останнє вчинено за заявами інших осіб, спір щодо їх оскарження є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено таку державну реєстрацію речового права на нерухоме майно з дотриманням вимог законодавства та чи заявлено вимогу про зобов`язання відповідача зареєструвати речове право і за позивачем, та незважаючи на те, що таке питання виникло в процесі оформлення спадкових прав (тобто після смерті власника нерухомого майна).

Оскарження рішень та дій щодо внесення записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна та рішень державного реєстратора з реєстрації за нею права власності як співвласника на це майно, що свідчить про приватноправовий характер цього спору.

Аналогічна позиція викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №826/3051/18.

Як вже зазначено вище відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

За таких обставин, враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад цього спору, суд прийшов до висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за нормами ЦПК України.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та обставин, викладених у позові, слід прийти до висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись статтями 170, 171, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до державного реєстратора Нижчелуб`янської сільської ради Збаразького району Тернопільської області Миколайчука Олега Миколайовича про визнання протиправним рішення, скасування запису та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

СуддяЧепенюк О.В.