Постанова

від 08.04.2025 по справі 127/15527/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/15527/23

Провадження № 22-ц/801/677/2025

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 рокуСправа № 127/15527/23м. Вінниця

Вінницький апеляційнийсудускладі колегіїсуддів:головуючогосуддіСалаТ.Б.,суддівКовальчукаО.В.,ШеметиТ.М.,секретар ЛуцишинО.П.,розглянувши увідкритомусудовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на ухвалуВінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від22січня 2025року прозакриття провадження,постановлену суддеюІщук Т.П.,повний текстскладено 24січня 2025року,у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, Фонду соціального страхування України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Пенсійного фонду України, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, та Фонду соціального страхування України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Вінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від06червня 2023року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику осіб, а ухвалою від 06 вересня 2023 року вирішено перейти до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від22січня2025рокувід 22 січня 2025 року закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255ЦПК України. Роз`яснено позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившисьіз вказаноюухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційнускаргу,в якійпросить скасуватиухвалу судупершої інстанціїта направитисправу дляпродовження розглядудо Вінницького міського суду Вінницької області.

У скарзі зазначає, що наявність у спорі відповідача суб`єкта владних повноважень автоматично не відносить даний спір до юрисдикції адміністративних судів. Судом не враховано, що предметом спору у даній справі є поновлення на роботі, а саме оскарження його незаконного звільнення з роботи, а не оскарження рішення, дії або бездіяльності суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій. Управління ВД ФСС України у Вінницькій області не було державним органом, а посади його працівників не належали до посад державної служби. У даному випадку поновлення працівника на роботі має відбуватися відповідно до положень КЗпП України, а не Закону України «Про державну службу». У штаті Пенсійного фонду України, крім посад державної служби, існують також посади недержавної служби. Предметом даного спору не є прийняття позивача на публічну службу.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві Пенсійний фонд України просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводуприйняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба,інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Велика Палата Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19 (провадження № 14-118цс20)).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися сутністю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі №641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).

Встановлено, що ОСОБА_1 працював в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на посаді головного спеціаліста юридичного відділу.

Наказом голови комісії з реорганізаціїФонду соціального страхування України Бахматського О.О. «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекціїФонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекціїФонду соціального страхування України» від 16 січня 2023 року №9-ОД , на виконання пункту 2 розділу VІІ Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»та постанови Кабінету міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припиненняФонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекціїФонду соціального страхування України», керуючись частиною четвертою статті 105 ЦК України, статтями 49-2, 49-4 КЗпП України та статтею 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», вирішено скоротити весь штат та всю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекціїФонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекціїФонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18 квітня 2023 року (а.с.24).

19 січня 2023 року ОСОБА_1 повідомлено про наступне звільнення 18 квітня 2023 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а.с.25).

Наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області від 18 квітня 2023 року №141-к/тр ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (а.с.13).

Наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області від 24 квітня 2023 року №154-к/тр ОСОБА_1 вважається таким, що звільнений 27 квітня 2023 року (а.с.14).

Отже, на час звільнення ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста юридичного відділу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області.

ОСОБА_1 , вважаючи своє звільнення незаконним, звернувся до суду із вказаним позовом, в якому згідно уточнених позовних вимог просив:

1) поновити його на посаді головного спеціаліста юридичного відділу або на посаді, аналогічній (рівнозначній) тій, з якої його звільнили, у правонаступника (відповідному територіальному органі Пенсійного фонду України);

2) стягнути з відповідача (Пенсійного фонду України) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 квітня 2023 року по день ухвалення судового рішення, виходячи із розрахунку середньоденної заробітної плати, яка становить 562,6 грн;

3) стягнути з відповідача (Пенсійного фонду України) на його користь 20000 гривень відшкодування моральної шкоди.

Тобто у даній справі спір виник у фізичної особи з Пенсійним фондомУкраїни, як правонаступником Фонду, щодо недотримання Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхуванняУкраїни у Вінницькій області процедури його вивільнення у зв`язку зі скороченням всього штату працівників у процесі приєднання Фонду соціального страхуванняУкраїни до Пенсійного фонду України.

Позивач звернувся з позовом за захистом порушених прав у зв`язку з його незаконним звільненням, за результатами розгляду якого просить поновити його на посаді головного спеціаліста юридичного відділу або на рівнозначній посаді у Пенсійному фондіУкраїни, як правонаступника Фонду.

До Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення Фонду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 (провадження №61-13644сво23) у справі за подібних правовідносин зазначив, що внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання доПенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак, його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набувПенсійного фонду України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного страхування (пенсійне страхування).

Спори за вимогами, які спрямовані на поновлення працівників Фонду, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання доПенсійного фонду України, на роботі в органахПенсійного фонду та стосуються прийняття на публічну службу,мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що на час звільнення таких працівників останні не перебували на державній службі та Пенсійний фонд України і його територіальні органи не здійснювали щодо них публічно-владних управлінських функцій.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19) зазначено, що поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції».

У пункті першому частини першої статті 255 ЦПК України зазначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відтак суд першої інстанції, встановивши, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Колегія суддіввідхиляє посиланнязаявника наневрахування судамипопередніх інстанційвисновків щодозастосування нормиправа уподібних правовідносинах,викладених упостановіВерховного Судувід 22листопада 2023року усправі №188/741/23 та упостановах ВеликоїПалати ВерховногоСуду від 25 червня 202019 року у справі №924/1473/15, від 06 лютого 2019 року у справі № 146/885/17-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 815/6096/17, від 05червня 2019року усправі №686/23445/17,від 05вересня 2019року усправі 686/6775/18, від 11вересня 2019року усправі №523/4139/17,від 28листопада 2018року усправі №559/321/16-ц, оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання в апеляційній скарзі, є різними, а правовідносини не є подібними.

Саме по собі посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, оскільки вона постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від22січня2025року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 квітня 2025 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.В. Ковальчук

Т.М. Шемета