Постанова

від 19.03.2025 по справі 905/533/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року м. Харків Справа № 905/533/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.

за участю секретаря судового засідання Склярук С.І.,

та представників учасників справи:

від позивача Бира І.М., від відповідача Стуліков А.В., від третьої особи 2: Міщенко С.Г..; інші учасники справи не з`явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Інститут керамічного машинобудування КЕРАММАШ, м. Слов`янськ (вх. № 2979 Д/3) на рішення господарського суду Донецької області від 13.11.2024 р. у справі № 905/533/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Мустанг фінанс, м. Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Інститут керамічного машинобудування КЕРАММАШ, м. Слов`янськ

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю МЕТІНВЕСТ - МАРІУПОЛЬСЬКИЙ РЕМОНТНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД, м. Запоріжжя

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Акціонерного товариства ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК, м. Київ

про стягнення 2 052 868,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року до Господарського суду Донецької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг фінанс» (далі- Позивач) до Приватного акціонерного товариства Інститут керамічного машинобудування КЕРАММАШ (далі- Відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 2 052 868, 30 грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 24.05.2023 залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ - МАРІУПОЛЬСЬКИЙ РЕМОНТНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД»(далі Третя особа 1, Боржник).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13.11.2023 залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача, Акціонерне товариство ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК, м. Київ (далі- Третя особа 2, Банк).

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.11.2024 у справі №905/533/23 позовні вимоги задоволені, стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість за Договором факторингу з регресом МБ-Ф-КНА-2846 від 15.10.2019 та договором підряду №3509 від 10.03.2021 в сумі 2 052 868,30 грн., витрати на оплату судового збору в сумі 30 793,02 грн.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням та вважаючи його таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій (з урахуванням уточнень) просив:

-скасувати рішення господарського суду Донецької області від 13.11.2024р. у справі №905/533/23 та прийняти нове, яким в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Мустанг фінанс відмовити в повному обсязі;

- винести окрему ухвалу за фактом змови позивача з третіми особами та головуючого судді про приховування обставин, що мають суттєве значення при розгляді справи судом першої інстанції;

- винести окрему ухвалу за фактом порушення розумних строків розгляду справи судом першої інстанції.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначав, що:

- суд першої інстанції не обґрунтував, яким чином Відповідач, який є підрядником за Договором підряду №3509 від 01.03.2021року, мав обов`язок оплатити виконані ним же роботи;

- суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-III та залишив поза увагою, що надання поручительства та факторинг вважається фінансовою послугою, а умови договору про надання фінансових послуг (п. 3.10. статті 3 Договору факторингу), що обмежують права клієнта порівняно з правами, встановленими законом (ч. 1 ст 558 ЦК України) є нікчемними, у зв`язку з чим суд мав визнати такі умови щодо поруки неукладеними;

- суд першої інстанції не дослідив наявність права Позивача та третіх осіб на укладення договорів факторингу, не витребував належні правоустановчі документи з цього приводу та залишив без задоволення клопотання Відповідача про витребування таких документів на підтвердження таких повноважень;

- суд першої інстанції не врахував факт часткової оплати Третьою особою1 грошових коштів у розмірі 98341,45грн у якості оплати виконаних Відповідачем робіт за Договором підряду та факт приховування Позивачем та Третьою особою 2 цих обставин.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 року у справі №905/533/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення господарського суду Донецької області від 13.11.2024 р. у справі № 905/533/23 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи, а також запропоновано учасникам справи в означений строк надати до суду заяви та клопотання з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи.

Від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, оскільки позовні вимоги є підтвердженими належними та допустимими доказами, які додані до позовної заяви- договорами, рахунками на оплату та актами виконаних робіт, а розрахунок заборгованості та процентів наведений у розрахунку до позовної заяви.

Від Третіх осіб надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу Відповідача, в яких заявники вважали рішення суду першої інстанції законним, а доводи апеляційної скарги Відповідача необґрунтованими.

На адресу Східного апеляційного господарського суду 26.12.2024 та 27.12.2024 від Приватного акціонерного товариства Інститут керамічного машинобудування КЕРАММАШ надійшли клопотання про з`ясування складу учасників судового процесу; про визначення характеру спірних правовідносин та закону, який їх регулює; про виклик свідків; про призначення по справі судової експертизи документів фінансово-кредитних операцій; про витребування доказів.

Від Позивача надійшли заперечення на зазначені клопотання за мотивами їх необґрунтованості.

Ухвалою судової колегії від 28.01.2025року з поміж іншого, апеляційну скаргу Відповідача призначено до розгляду на 17.02.2025 року о 13:15 год та відмовлено в задоволенні клопотань Приватного акціонерного товариства Інститут керамічного машинобудування КЕРАММАШ про залучення у справі третіх осіб, виклик свідків, призначення по справі судової експертизи документів фінансово-кредитних операцій, витребування доказів.

Щодо заявлених клопотань Відповідача про винесення окремих ухвал, то судова колегія зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Наведена процесуальна норма надає суду право постановити окрему ухвалу у разі виявлення під час розгляду справи порушення законодавства.

Таким чином поставлення окремої ухвали не є обов`язком суду, відповідно суд користується таким правом на власний розсуд, а подання заяв/клопотань про постановлення окремих ухвал з боку учасників справи процесуальним законодавством не передбачене, отже зазначене клопотання залишається без розгляду.

Протоколом від 17.02.2025року, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Медуниці О.Є., проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями та визначено новий склад колегії суддів у справі головуючий суддя Стойка О.В., судді Істоміна О.А. Попков Д.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 заяву Приватного акціонерного товариства Інститут керамічного машинобудування КЕРАММАШ, м. Слов`янськ про відвід колегії суддів Стойка О.В., Попкова Д.О., Медуниця О.Є. від розгляду апеляційної скарги у справі №905/533/23 -залишено без розгляду.

Ухвалою від 17.02.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 17.03.2025 до 12:30.

Відповідачем до судового засідання подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду господарськими судами справ №908/306/23 (908/594/24) та №910/6568/24, де визнаються недійсними спірні договори підряду №3509 від 10.03.2021 року та факторингу з регресом МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019 року, але судова колегія не вбачає підстав до задоволення означеного клопотання та об`єктивної неможливості розгляду справи у розрізі приписів ст. 227 ГПК України, оскільки зібрані докази у даній справі дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, але були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, тому судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності, оскільки вони не скористались правом участі у суді апеляційної інстанції.

Ухвалення постанови відкладене до 19.03.2025 до 11:45.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

-укладення 15.10.2019 між Банком, як фактором та Відповідачем, як клієнтом, Договору факторингу з регресом № МБ-Ф-КНА-2846 зі змінами та доповненнями до нього відповідно до Додаткової угоди № 1 від 20.05.2020 р.; Додаткової угоди № 2 від 26.05.2021 р.; Додаткової угоди № 3 від 29.11.2021 р. (далі Договір факторингу 1), за умовами якого Третя особа 2 зобов`язалася здійснювати факторингове фінансування Відповідача за плату;

- укладення 10.03.2021 між Відповідачем, як підрядником та Третьою особою 1(Боржником) , як замовником Договору підряду № 3509 (зі змінами та доповненнями до нього (далі за текстом - Контракт або Договір підряду), за умовам якого Відповідач зобов`язався виконати роботи по технічному обслуговуванню і ремонту об`єктів основних засобів Боржника, а Боржник- прийняти та оплатити виконані Відповідачем роботи (п. п.1.1, 1.2 Контракту);

-виконання Відповідачем робіт за Договором підряду на загальну суму 1 978 602,00 грн та прийняття їх Боржником на підставі актів: № 55 від 23.11.2021 на суму 156 000,00 грн., № 56 від 23.11.2021 на суму 480 000,00 грн., № 70 від 23.12.2021 на суму 667 200,00 грн., № 71 від 23.12.2021 на суму 675 402,00 грн.;

- підписання між Банком та Відповідачем реєстрів № 24 від 30.11.2021 на суму 480 000,00 грн., № 25 від 07.12.2021 на суму 156 000,00 грн., № 26 від 30.12.2021 на суму 1 342 602,00 грн, які є невід`ємною частиною Договору факторингу-1 та містять умови придбання Банком права вимоги, за якими Відповідачу було того ж дня перераховано авансові платежі на загальну суму 1 879 671,90 грн у розмірі 95 % від вартості вимоги, а Відповідачем відступлені Банку права вимоги за Договором підряду № 3509 від 10.03.2021, укладеного між Відповідачем та Боржником на суму 1 978 602,00грн.;

- переходу до Банку прав кредитора за Договором підряду за відповідними Реєстрами на загальну суму 1 978 602,00 грн., включаючи права на отримання вартості майна (продукції)/виконаних робіт/наданих послуг, суми будь-яких штрафних санкцій (неустойок, штрафів, пені) та суми інших платежів за Договром підряду : рахунок на оплату № 55 від 23.11.2021 на суму 156 000,00 грн., рахунок на оплату № 56 від 23.11.2021 на суму 480 000,00 грн., рахунок на оплату № 70 від 23.12.2021 на суму 667 200,00 грн., рахунок на оплату № 71 від 23.12.2021 на суму 675 402,00 грн., з відстроченням оплати виконаних робіт 119 календарних днів від дати фактичного виконання робіт (дати відповідних додаткових угод до Договору підряду).

- списання Банком з рахунку Відповідача 15.01.2022 грошових коштів в сумі 401 131,25 грн. на власні рахунки;

-невиконання Боржником у повному обсязі обов`язку щодо оплати за Договором підряду, права вимоги за яким набуто Банком у встановлені ним строки та наявності залишку заборгованості у розмірі 1 880 260,55 грн (права вимоги), з урахуванням часткової оплати за актом №4 від 23.11.2021 (рахунок на оплату №56 від 23.11.2021) в сумі 98 341,45 грн.;

-надсилання Банком Відповідачу вимоги № КНО-61.1.3.2/214 від 02.12.2022 року про погашення заборгованості за Договором факторингу-1, Договором підряду, яка залишена без задоволення;

-укладення 20.03.2023 між Банком та Позивачем Договору факторингу № 20/03- 2023 (далі за текстом - Договір факторингу 2), згідно з яким до Позивача перейшли права вимоги за рядом договорів/контрактів, які належали АТ «ПУМБ», в тому числі права вимоги до Відповідача за актом приймання-передачі відступлених прав, який підписаний між Банком та Позивачем;

-надсилання Відповідачу 27.03.2023 повідомлення про відступлення грошових вимог № КНО-61.1.3.2/70 від 24.03.2023, в якому повідомлялось про укладення Договору факторингу 2 та про перехід прав вимоги до Позивача;

- встановлення судом ознак нікчемності положення п. 2.8 Договору факторингу1 в частині звільнення клієнтом Банка від відповідальності і відмови від пред`явлення будь- якої вимоги Банку на підставі ч.3 ст. 614 ЦК України, оскільки цією умовою скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Посилаючись на неналежне виконання Відповідачем своїх обов`язків щодо сплати заборгованості у розмірі 1 880 260,55 грн, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної суми заборгованості та нарахованих на неї суми процентів в розмірі 172 607,75 грн:

- за Реєстром №24 від 30.11.2021 в загальному розмірі 35 352,16 грн. (на суму 456 000,00 грн. за період з 25.08.2022 по 24.09.2022; на суму 357 658,55 грн. за період з 13.09.2022 по 19.03.2023);

- за Реєстром №25 від 07.12.2021 в розмірі 14 287,14 грн. (на суму 148 200,00 грн. за період з 25.08.2022 по 19.03.2023);

-за Реєстром №26 від 30.12.2021 (за рахунком на оплату №71) в розмірі 61 859,88 грн. (на суму 641 631,90 грн. за період з 25.08.2022 по 19.03.2023);

-за Реєстром №26 від 30.12.2021 (за рахунком на оплату №70) в розмірі 61 108,47 грн. (на суму 633 840,00 грн. за період з 25.08.2022 по 19.03.2023).

Відповідач в суді першої інстанції проти задоволення позовних вимог заперечував, вважаючи, що позовні вимоги обґрунтовуються нікчемною умовою Договору факторингу 1 року щодо обов`язку Відповідача як поручителя, оскільки за основним зобов`язанням він є кредитором Боржника, уступив цю вимогу Банку за відповідне фінансування Банком за Договором факторингу1, ця вимога Банком йому не повернута, Банк та Боржник є пов`язаними за кінцевим бенефіціаром особами, отже покладення на нього обов`язку поручителя за належне виконання Боржником перед Банком грошового зобов`язання не відповідає вимогам статті 558 Цивільного кодексу України та принципу справедливості.

Також заперечував щодо сплати відсотків, оскільки вважав себе таким, що не має заборгованості перед Банком, а отже й Позивачем, оскільки за відповідне фінансування ним було відчужене Банку право вимоги до Боржника.

Відповідач в суді першої інстанції звертався з зустрічним позовом про визнання недійсними положення статті 3 Договору факторингу-1, а також пунктів 3 реєстрів № 24 від 30.11.2021, № 25 від 07.12.2021, № 26 від 30.12.2021 в частині визначення Відповідача поручителем Боржника; недійсними додаткових угод до Договору підряду № 3509 від 10.03.2021, укладеного між Відповідачем та Боржником в частині відстрочення платежу на 119 календарних днів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13.06.2023 зустрічна позовна заява була повернута, постановою Східного апеляційного господарського суду №905/533/23 від 25.07.2023 та постановою Верховного Суду №905/533/23 від 29.09.2023 ухвала Господарського суду Донецької області №905/533/23 від 13.06.2023 ухвала була залишена без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх доведеність та обґрунтованість в заявленому Позивачем обсязі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими за наступних підстав.

Вимагаючи стягнення з Відповідача спірних сум, Позивач посилався на укладення між ним та Банком 20 березня 2023 року Договору факторингу 2, згідно з яким Позивач отримав право вимоги до Відповідача, що базується на обов`язку сплати останнім на користь Банка заборгованості за іншим Договором факторингу з регресом від № МБ-Ф- КНА-2846 від 15.10.2019 1 880 260,55 грн. грошової заборгованості в порядку поруки та 172 607,75 грн. суми процентів за користування грошовими коштами за факторинговим фінансуванням.

Щодо вимог про стягнення основного боргу.

В межах зазначеного Договору факторингу 1 Банком було придбано право вимоги Відповідача до Боржника (Третьої особи -1) за Договором підряду (за яким Відповідач виконав роботи, а Боржник мав їх оплатити), за яке Банком було своєчасно та в повному обсязі перераховано Відповідачу авансові платежі.

Умовами п.п.3.1-3.5 Договору факторингу 1 було передбачено застосування положень договору поруки, встановлених статтями 553-559 ЦК України, у вигляді поручительства Відповідача за виконання Боржником грошових зобов`язань, що випливають з правочину, права вимоги за якими відступлені Банку - в сумі несплаченої вартості прав вимоги.

Моментом, з якого виникає таке поручительство - є момент перерахування Банком на поточний рахунок Відповідача суми відповідного авансового платежу ( у розмірі, зазначеному у відповідному реєстрі).

Вважаючи, що з моменту сплати Банком авансового платежу Відповідач виступив поручителем за виконання Боржником відступленої Відповідачем вимоги, а Боржником не виконане повному обсязі відповідне грошове зобов`язання за Договором підряду, Позивач, набувши відповідне право за Договором факторінгу-2 від Банку, звернувся до Відповідача за виконанням відповідного грошового зобов`язання.

Отже, в цій частині вимог Відповідачем оскаржується саме набуття ним статусу поручителя за Боржника перед Банком (а з моменту відступлення останнім такого права за Договором факторінгу-2 і перед Позивачем) на підставі Договору факторингу -1.

Досліджуючи правову природу укладеного між Банком та Відповідачем правочину, на підставі якого безпосередньо виник спір, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 1, п. 11 ч.1 ст. 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (далі Закон № 2664-ІІІ в редакції, що діяла на момент укладення договору), фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

За змістом ч.1 ст.49 Закону України Про банки та банківську діяльність в редакції на момент підписання Договору факторінгу-1 а також відповідних реєстрів, до кредитних операцій відноситься також придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг).

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ в редакції, що діяла на момент укладення Договору факторингу 1 та підписання реєстрів, відповідний договір мав містити, зокрема, найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків, інші умови за згодою сторін, проте частиною 4 зазначеної норми було прямо передбачено нікчемність умов договору про надання фінансових послуг, що обмежують права клієнта порівняно з правами, встановленими законом.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з положеннями ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За змістом укладеного Договору факторингу -1, його предметом було здійснення Банком факторингового фінансування Відповідача за плату на умовах факторингу з регресом, що в преамбулі договору визначено як факторингове фінансування, за яким ризик невиконання або неналежного виконання Боржником грошових зобов`язань за контрактом (Договору підряду) повністю покладається на Відповідача і при цьому Відповідач виступає поручителем Боржника перед Банком за виконання грошових фінансування під відступлене право вимоги, відповідно до якої Банк зобов`язується передати грошові кошти Відповідачу за плату, а Відповідач відступає Банку свої права вимоги за контрактом з Боржником в повному обсязі.

Отже умова підписаного Договору факторингу -1 щодо покладення ризику невиконання Боржником грошових зобов`язань за відступленим правом вимоги на Відповідача - не відповідала ознакам кредитної операції факторингу, передбачених ч.1 ст.49 Закону України Про банки та банківську діяльність , оскільки такий ризик мав приймати саме Банк, отже судова колегія погоджується з доводами Відповідача, що така умова є нікчемною в силу діючої на той час норми ч.4 ст.6Закону № 2664-ІІІ .

З матеріалів справи вбачається, що в тексті самого Договору факторінгу-1 з урахуванням внесених змін за Додатковими угодами № 1 від 20.05.2020 р.; № 2 від 26.05.2021 р.; № 3 від 29.11.2021 р. було відображено лише ліміт факторингового фінансування -30 млн грн зі строком дії до 01.09.2020 року (який продовжено до 01.09.2024 року за додатковими угодами), а також особу боржника - Третя особа 1 (Боржник).

Визначення інших істотних умов факторингового фінансування (перелік та інформація щодо відступлених прав вимоги, сума фінансування Банком Відповідача та розмір плати- розмір процентів за користування грошовими коштами за факторингове фінансування та комісія за обслуговування ) - за умовами Договору пов`язано з подальшим узгодженням їх в додатку до Договору -Реєстру.

Саме з підписанням зазначеного реєстру ( спершу Відповідачем, а потім Банком) сторони пов`язали початок фактичного виконання зазначеного договору, а з моментом перерахування Банком Відповідачу визначеної в реєстрі суми авансового платежу-момент відступлення (набуття ) права вимоги за контрактом до Боржника, а також моменту набуття Відповідачем статусу поручителя за виконання зобов`язання Боржником.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем та Банком підписано додатки до Договору факторінгу-1 - реєстри, за якими Відповідач запропонував Банку придбати право вимоги до Боржника за виконаними ним обов`язками з Договору підряду, за якими Боржник повинен був сплатити з відстрочкою платежу на 119 днів за актами прийомки виконаних підрядних робіт: №№3,4 від 23.11.2021 та № №1,5 від 23.12.2021 , а саме - реєстр № 24 від 30.11.2021 на суму 480 000,00 грн., реєстр № 25 від 07.12.2021 на суму 156 000,00 грн. та реєстр № 26 від 30.12.2021 на суму 1 342 602,00 грн.

Відповідно до реєстрів загальна вартість прав вимоги АТ «ПУМБ» становить 1 978 602,00 грн, а сума платежу становить 1 879 671,90 грн (95% вартості вимоги).

Платіжними інструкціями від 30.11.2021 року,07.12.21 та 30.12.2021 року Банк перерахував відповідні платежі на рахунок Відповідача, а отже за умовами Договору факторингу 1 Відповідач відчужив, а Банк придбав право вимоги до Боржника за договором підряду, починаючи з кожної із зазначених дат за відповідними актами.

Отже за змістом вищенаведених юридично значущих дій між сторонами за Договором факторингу відбулося відступлення (продаж ) Відповідачем права вимоги Банку, за яку останній сплатив суму, що складає 95% вартості відступленого права.

Також за змістом п.2.10.2 Договору факторингу-1 (в редакції Додаткової угоди 3) передбачено перерахування Відповідачу решти вартості відступленої вимоги згідно з умовами, що містяться в Реєстрі, при цьому обов`язку оплати Банком решти 5% умовами підписаних сторонами Реєстрах не передбачено.

До моменту відчуження відповідного права Банком Позивачу, й до моменту звернення останнього з позовом до суду, зазначену угоду не було розірвано чи визнано недійсною, не відбулося зворотного відступлення права відповідно до вимог ст.9 Договору факторінгу-1 або будь-якого іншого фактичного повернення права вимоги Відповідачу, отже отримані у якості плати відповідні кошти є власністю Відповідача, а не знаходяться в користуванні, тому обов`язку їх повернення Відповідачем Банку у правовідносинах фактор- клієнт в межах укладеного правочину не передбачено.

За змістом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.03.2021 у справі 906/1174/18, зміст фінансової послуги з факторингу полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу, або може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі, за надану фінансову послугу.

Оскільки договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Також за змістом правової позиції ВП ВС в постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20, відступлення права вимоги може здійснюватися на виконання різних зобов`язальних договорів, правова природа відповідного договору незалежно від його назви визначається, виходячи зі змісту прав та обов`язків сторін договору.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини третьої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі встановлення, що договір про відступлення права вимоги є договором купівлі-продажу права вимоги, то він не може одночасно бути іншим договором, зокрема, договором факторингу.

Також за змістом відповідної правової позиції можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому, тому купівля права вимоги за іншою ціною, ніж вартість майна або сума грошових коштів, яку боржник за вимогою має передати кредитору, не свідчить про укладення сторонами договору факторингу.

Натомість обов`язковими ознаками договору факторингу є як надання фінансування фактором клієнту, так і повернення фінансування клієнтом фактору, причому з оплатою клієнтом цієї фінансової послуги (близькі за змістом висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 , провадження № 12-1гс21, пункт 48; від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 , провадження № 14- 181цс20, пункт 20). У випадку купівлі- продажу права вимоги такі ознаки відсутні.

За змістом Договору факторінгу-1, істотні умови якого викладені в вищенаведених Реєстрах, Відповідач відступив, а Банк набув право вимоги до Боржника за Договором підряду одночасно зі сплатою Відповідачу узгодженої суми.

Будь-яких інших фінансових операцій банку в межах підписаного між сторонами Договору факторінгу-1 з урахуванням змін та доповнень, крім купівлі-продажу права вимоги в розумінні статті 655 ЦК України- судовою колегією на встановлено.

Решта умов цього договору щодо порядку відступлення права вимоги свідчить про виконання договору з боку продавця права вимоги одночасно з укладенням цього договору шляхом учинення цесії (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 , провадження № 14-181цс20, пункт 27).

Зазначена позиція підтверджується також змістом вимог та пояснень Банка та Позивача, зокрема, що викладена останнім в позовній заяві, щодо стягнення спірної суми заборгованості не у якості повернення суми факторингового фінансування, а як з поручителя за договором поруки, умови якого, за думкою останніх, імплементовані в Договір факторингу-1.

Щодо виникнення поручительства Відповідача за виконання Боржником зобов`язання оплатити виконані Відповідачем роботи перед банком, як новим кредитором.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Забезпечення зобов`язання створює між кредитором у цьому зобов`язанні та особою, що забезпечує зобов`язання, особливий вид відносин - акцесорне (додаткове) зобов`язання по відношенню до основного зобов`язання (стаття 548 ЦК України).

Акцесорні (додаткові) зобов`язання охоплюються загальним поняттям зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Незалежно від підстави виникнення того чи іншого виду забезпечення виконання зобов`язання (на підставі договору чи в силу закону), акцесорне зобов`язання як вид цивільно-правового зобов`язання має ту особливість, що не може існувати самостійно: таке зобов`язання не може виникнути раніше основного; забезпеченою може бути лише дійсна вимога; недійсність основного зобов`язання тягне недійсність і додаткового.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Згідно з статтею 553 ЦК України, забезпечувальний механізм поруки полягає у залученні додаткового боржника, який поряд з основним відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання боржником. При укладенні договору поруки виникає множинність осіб на боці боржника, і законодавець визначає солідарні обов`язки для цих боржників.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 червня 2024 року у справі № 161/8822/19 (провадження № 61-7223сво22) .

Як вбачається з умов щодо поручительства Відповідача з укладених між Відповідачем та Банком Договору факторингу -1 з урахуванням змін та доповнень, на момент підписання Реєстрів, які й містили істотні умови правочину з відступлення права вимоги, Відповідач був кредитором, а не боржником, оскільки сторони пов`язали момент набуття Банком статусу кредитора із зарахуванням оплати на розрахунковий рахунок Відповідача.

Отже, момент підписання Договору факторингу 1 сторонами, а також відповідних реєстрів не може свідчити про укладення між сторонами договору поруки, оскільки Банк на той момент ще мав статусу кредитора в основному зобов`язанні, а Відповідач, навпаки, був таким кредитором. При цьому сама умова основного договору (який сторонами визначений як договір факторингу ще до початку укладення конкретних правочинів з відступлення права вимоги) у вигляді покладення ризику невиконання зобов`язань

Боржника саме на Відповідача (як клієнта), а не на Банка (як фактора)- є нікчемною в силу вищенаведених вимог закону (ч.1 ст.49 Закону України Про банки та банківську діяльність , ч.4 ст.6Закону № 2664-ІІІ) .

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови , що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови , щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оскільки вимоги ст.ст 558,559 ЦК України містять умови щодо оплатності послуг, наданих поручителем боржникові, а також умови припинення поруки, що пов`язані з конкретним видом та обсягом зобов`язання , за яке поручається особа, а також строком поруки - зазначені умови є істотними при укладення договору поруки.

Як вбачається з умов щодо поручительства Відповідача з укладених між Відповідачем та Банком договору факторингу -1 з урахуванням змін та доповнень, вони не відповідають вимогам закону та не дозволяють визначити обсяг зобов`язання, за який поручився Відповідач та строк такого поручительства.

Щодо змісту п.3 в Реєстрах, які констатують начебто згоду Відповідача, що з моментом сплати Банком авансового платежу Відповідач виступає поручителем перед Банком за виконання боржниками зобов`язань по сплаті грошових коштів за правами вимоги в сумі несплаченої вартості прав вимог згідно ст.3 Договору факторінгу-1, то по перше- таке формулювання не містить чіткого визначення обсягу заборгованості, за яке поручається Відповідач, оскільки несплачена вартість прав вимоги за змістом даних реєстру складає 5% (95% сплачена Банком), а по друге- на момент підписання Відповідачем реєстру кредитором Боржника був він, а не Банк.

За таких обставин судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, що в момент підписання реєстру не могло виникнути поручительство Відповідача, оскільки він був кредитором Боржника, отже не міг одночасно поручитися в цей момент перед собою.

Оскільки не встановлено факту вчинення Відповідачем правочину щодо взяття на себе обов`язку поручителя за виконання Боржником грошового зобов`язання перед Банком з моменту набуття останнім статусу кредитора у відповідному зобов`язанні - обставин укладення між новим кредитором та Відповідачем договору поруки в розумінні вимог ст.553, 554 ЦК України та виникнення солідарного обов`язку сплатити Банку, а потім й Позивачу - судовою колегією не встановлено.

Також судова колегія вважає обґрунтованими доводи Відповідача, що сенсом підписання відповідного Договору факторингу1 та реєстрів було саме купівля-продаж права вимоги, зацікавленість в якому з боку Банку було викупити права вимоги до Боржника, що був пов`язаний з ним кінцевим бенефіціаром, а з боку Відповідача-отримати належні йому за зобов`язанням кошти.

Отже спроба вмістити в такий правочин умови щодо попереднього поручительства продавця свідчить про намагання уникнути з боку кінцевого бенефіціара виконання грошового зобов`язання з оплати за виконані Відповідачем роботи .

Також судова колегія вважає обґрунтованими доводи Відповідача, що на даний момент примусове стягнення з Боржника спірної заборгованості утруднено через порушення 23.02.2023 року відносно його справи про банкрутство №908/306/23 за ініціативою Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», який також є пов`язаною за кінцевим бенефіціаром із Банком та Боржником.

При цьому, доводи Позивача та Банку щодо преюдиційності обставин справ №910/19178/23, №910/6568/24, №908/306/23 (908/3722/23-908/3793/23), судовими рішеннями в яких Відповідачу було відмовлено у визнанні недійсними низки правочинів, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки за змістом цих рішень вирішувалося питання щодо доведеності чи недоведеності обставин, з якими Позивач пов`язав їх недійсність на момент укладення, тоді як в межах даної справи досліджується питання щодо виконання сторонами взятих на себе зобов`язань та їх правова природа.

За тих же підстав судова колегія відхиляє доводи Позивача та Банку, що умови Договору факторингу 1 мають змішаний характер, вони узгоджені сторонами внаслідок вільного волевиявлення , а отже саме вони є підставою до стягнення з Відповідача спірних сум.

Сенсом звернення особи до суду є необхідність захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Така необхідність встановлюється шляхом повного та об`єктивного дослідження обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги, зокрема, чи ґрунтуються спірні зобов`язання на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України так характеризуються загальні засади цивільного законодавства.

Загальні засади (принципи) цивільного права втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації так, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Внаслідок апеляційного перегляду справи встановлено відсутність обов`язку Відповідача повертати Банку отримані у якості плати за відступлене Банку право вимоги на підставі укладених в межах Договору факторингу -1 правочинів (реєстрів) кошти в розмірі 1 879 671,90 грн, оскільки вони є законно набутою власністю Відповідача та підстава їх отримання Відповідачем не може лише в межах зазначеного Договору факторингу 1 бути трансформованою в обов`язок з повернення цих коштів за акцесорним зобов`язанням без окремого вчинення правочину, що породжує такий обов`язок.

Отже, відсутність у Банку суб`єктивного права на повернення Відповідачем спірної суми, в тому числі, в порядку солідарної відповідальності за Боржника, як поручителя, також унеможливлює перебування Відповідача у статусі зобов`язаної особи перед Позивачем на підставі Договору факторингу 2, за яким Банк не міг передати Позивачу прав в більшому обсязі, ніж мав сам на момент його укладення.

За зазначених підстав висновок суду першої інстанції щодо стягнення з Відповідача спірних коштів є помилковим.

Щодо позовної вимоги про стягнення процентів.

Позивач, з яким погодився суд першої інстанції, вимагає стягнути з Відповідача заборгованість за сумою процентів в розмірі 172 607,75 грн., яка нарахована:

- за Реєстром №24 від 30.11.2021 в загальному розмірі 35 352,16 грн. (на суму 456 000,00 грн. за період з 25.08.2022 по 24.09.2022; на суму 357 658,55 грн. за період з 13.09.2022 по 19.03.2023);

- за Реєстром №25 від 07.12.2021 в розмірі 14 287,14 грн. (на суму 148 200,00 грн. за період з 25.08.2022 по 19.03.2023);

-за Реєстром №26 від 30.12.2021 (за рахунком на оплату №71) в розмірі 61 859,88 грн. (на суму 641 631,90 грн. за період з 25.08.2022 по 19.03.2023);

- за Реєстром №26 від 30.12.2021 (за рахунком на оплату №70) в розмірі 61 108,47 грн. (на суму 633 840,00 грн. за період з 25.08.2022 по 19.03.2023).

За умовами п.п.4-2.1, 4.2.2, 4.2.3 ст.4 Договору факторингу 1, посиланням на які обґрунтовуються позовні вимоги у стягненні відповідній частині, проценти за користування грошовими коштами за факторинговим фінансуванням нараховуються за ставкою у розмірі 17% (сімнадцять процентів) річних (із розрахунку 365 днів на рік).

Проценти нараховуються щоденно на фактичну суму заборгованості за авансовим платежем за весь час користування грошовими коштами за факторинговим фінансуванням за період з дати надання авансового платежу до дня його повернення, сплачуються клієнтом щомісячно.

Визначені проценти, хоча й знаходяться в розділі плата фактору за факторингове

фінансування, але платою у розумінні істотної умови договору факторингу не є, оскільки така плата не має конкретного розміру або способу її обчислення, наприклад, процент від вартості вимоги, тощо, проте за своїм порядком та підставою нарахування (порушення зобов`язання з повернення заборгованості) є відповідальністю за порушення грошового зобов`язання у вигляді відсотків річних, так вони й заявлені в позовних вимогах.

Стягуючи зазначені відсотки з Відповідача, суд першої інстанції послався лише на вищенаведені умови укладеного між сторонами Договору факторингу -1, безпідставно нарахувавши відповідні відсотки на суму заборгованості за Договором підряду в порядку акцесорного зобов`язання ( поручительства).

Сам факт нарахування таких відсотків на суму заборгованості за правочином, яким сплата таких відсотків не передбачалася, протирічить вимогам ст.554 ЦК України щодо підстав та обсягу виникнення солідарного зобов`язання в порядку поручительства.

Отже судова колегія визнає безпідставними вимоги Позивача щодо покладення на Відповідача обов`язку зі сплати передбачених в Договорі факторингу 1 (з урахуванням реєстрів) процентів за період неповернення суми факторингового фінансування, оскільки таке фінансування за межами цесії не відбувалося, обов`язку Відповідача з повернення зазначених коштів не встановлено, отже вимоги Позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки наведені апелянтом обставини підтвердилися в ході апеляційного провадження, а оскаржуване рішення господарського суду Донецької області від 13.11.2024 р. у справі № 905/533/23 слід скасувати як таке, що прийняте внаслідок не з`ясування обставин, що мають значення для справи.

У справі слід прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг фінанс» до Приватного акціонерного товариства Інститут керамічного машинобудування «КЕРАММАШ» про стягнення 2 052 868,30 грн. відмовити.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати з розгляду позовної заяви та апеляційної скарги відносяться на Позивача, отже за його рахунок слід відшкодувати Відповідачу суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Про понесення інших витрат в суді апеляційної інстанції учасниками справи не заявлено, отже підстави до розподілу інших витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Інститут керамічного машинобудування КЕРАММАШ, м. Слов`янськ на рішення господарського суду Донецької області від 13.11.2024 р. у справі № 905/533/23 задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 13.11.2024 у справі № 905/533/23 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Мустанг фінанс» до Приватного акціонерного товариства Інститут керамічного машинобудування «КЕРАММАШ» за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ - МАРІУПОЛЬСЬКИЙ РЕМОНТНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД»; за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» про стягнення 2 052 868,30 грн.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Мустанг фінанс».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Мустанг фінанс» (01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких (Московська), буд. 32/2, 4 поверх; код ЄДРПОУ 40916672) на користь Приватного акціонерного товариства Інститут керамічного машинобудування «КЕРАММАШ» (84105, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свердлова, 1А; код ЄДРПОУ 04873009) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 36951,63грн.

Доручити господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Через безпекову ситуацію, яка склалась у місті Харкові, суд вийшов за межі десятиденного строку при виготовленні та підписанні повного тексту постанови, у зв`язку з чим повний текст постанови підписано 07.04.2025.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Д.О. Попков