Рішення

від 25.03.2025 по справі 910/7578/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.03.2025Справа №910/7578/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Флай Софт", м. Чернігів

до Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС Іншуранс" , м. Київ

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фізична особа-підприємець Станісевич Віталій Валентинович, Київська область, м. Біла Церква

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко Терра"

про стягнення 167 210,57 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: Голяр І.С. (адвокат за ордером від 18.12.2023);

від третьої особи-1: не з`явились;

від третьої особи-2: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

18.06.2024 року до Господарського суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю "Флай Софт" (позивач) з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС Іншуранс" (відповідач) суми страхового відшкодування, з урахуванням штрафних та фінансових санкцій, в розмірі 167 210,57 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем Договору добровільного страхування відповідальності перевізника №007/01-000570/01ВП від 17.03.2023 року в частині виплати страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 15.07.2024 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали.

24.07.2024 року позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справ за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фізичну особу-підприємця Станісевича Віталія Валентиновича, залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко Терра" та призначено підготовче засідання на 08.10.2024.

23.08.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позову у зв`язку з тим, що, зокрема позивачем було надано відповідачу повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку, де зазначено про загоряння автомобіля Renault Premium 410, 2008, НОМЕР_3 та напівпричепу Lambert LVFS-3F, д.н.з. НОМЕР_1 , проте в договорі-заявці №09/10 від 09.10.2023 на перевезення вантажу зазначено інший т.з. для перевезення: Renault Magnum 440, 2004, НОМЕР_4, а відповідальність перевізника при використанні напівпричепу Lambert LVFS-3F, д.н.з. НОМЕР_1 не страхувалася; позивачем було надано непідписану отримувачем товару товарно-транспортну накладну №09/10 від 09.10.2023; позивачем не підтверджено розміру збитків завданих ФОП Станісевич В.В.; позивач немає права на отримання страхового відшкодування; відсутні докази, які підтверджують неможливість використання і необхідність утилізації усього вантажу.

В підготовчому засіданні 08.10.2024 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 03.12.2024.

03.12.2024 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.02.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України повідомлено учасників справи про те, що судове засідання призначене на 25.02.2025 не відбудеться у зв`язку з у зв`язку з проходженням суддею Морозовим С.М. навчання в Національній школі суддів України. Наступне засідання у справі призначено на 25.03.25.

24.02.2025 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

21.03.2025 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

25.03.2025 до суду від відповідача надійшла заява в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України щодо надання доказів судових витрат, які відповідач поніс або має понести.

В судове засідання 25.03.2025 позивач та треті особи не з`явились, про час та місце повідомлялись належним чином.

В судовому засіданні 25.03.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.03.2024 між позивачем (страхувальник) та відповідачем (страховик) було укладено Договір добровільного страхування відповідальності перевізника №007/01-000570/01ВП (договір).

Предметом договору є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди заподіяної юридичній особі під час надання послуг з перевезення вантажів на умовах: Міжнародної Конвенції CMR 1956 доповненнями і змінами, включаючи Протокол до Конвенції 1978 р.; державного транспортного законодавства відповідної країни, що виникли внаслідок втрати, загибелі чи пошкодження вантажу, прийнятого до перевезення (п. 4 договору).

Відповідно до п. 5 договору, страховим ризиком є відповідальність за вантаж.

В пункті 7 договору зазначено, що забезпеченими транспортними засобами є: Renault Magnum 440, 2004, НОМЕР_4 (вантажний автомобіль); Renault Magnum 480, 2003, НОМЕР_2 (вантажний автомобіль); Renault Premium 410, 2008, НОМЕР_3.

Згідно з п. 11 договору, безумовна франшиза за договором по кожному страховому випадку складає 1%.

09.10.2023 між позивачем (перевізник) та Фізичною особою-підприємцем Станісевичем Віталієм Валентиновичем (замовник, третя особа-1) було укладено договір-заявку №09/10 на перевезення вантажу.

Відповідно до товарно-транспортної накладної №09/10 від 09.10.2023, третя особа-1 замовила перевезення вантажу: картоплі сорту Беллароза, сіверянка (18, 5 тонн) та капусти білокачанної (3 тонни) на загальну суму 144 250, 00 грн.

10.10.2023 на А/Д М-22, поблизу с. Підгірне, Кременчуцького району, Полтавської області сталося загорання тз Renault Premium 410, 2008, НОМЕР_3 з напівпричепом Lambert LVFS-3F, д.н.з. НОМЕР_1 , яким перевозився вищевказаний вантаж.

Вказана подія підтверджується актом про пожежу від 10.10.2023, складеним комісією у складі провідного інспектора ВЗНС Кременчуцького РУ ГУ ДСН України в Полтавській області Прибеги Д.В., слідчого СВ ВНП №2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області Рименка В.В. та свідка-водія тз Renault Premium 410, 2008, НОМЕР_3 ОСОБА_1 .

У зв`язку чим, 10.10.2023 позивач звернувся до відповідача із повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку за договором страхування майна/відповідальності перед третіми особами.

Відповідач листом №2096-11 від 24.10.2023 повідомив позивача про необхідність надання додаткових документів згідно з переліком для визнання події страховою, визначення розміру збитку та прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

30.10.2023 позивач листом №30.10/23 направив додаткові документи відповідачеві.

08.11.2023 відповідач звернувся до позивача із листом про надання додаткових документів для подальшого розгляду справи, визнання події страховою, визначення розміру збитку та прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

09.11.2023 позивач звернувся до третьої особи-2 із листом-запитом №10.11/23 про надання документів.

Фізична особа-підприємець Станісевич Віталій Валентинович надав відповідь на лист позивача №10.11 від 09.11.2023.

В подальшому, Фізична особа-підприємець Станісевич Віталій Валентинович звернувся до позивача із претензією про відшкодування збитків в розмірі вартості пошкодженої продукції в сумі 144 250, 00 грн та витрат на утилізацію 5 160, 00 грн.

20.12.2023 відповідач проінформував позивача листом №2733-11 про те, що з метою з`ясування об`єктивних обставин події та визначення розміру збитку, проводить додаткове страхове розслідування, продовжуючи термін розгляд справи ще на 2 місяці, а також попросив повторно надати додаткову інформацію.

06.01.2024 позивач листом №06.01/24 надав відповідь.

15.01.2024 відповідач надіслав позивачеві рішення №93-11 про відмову у виплаті страхового відшкодування по договору обґрунтовуючи це тим, що надані позивачем документи, не відповідають вимогам п. 22.1 договору.

30.01.2024 позивач направив відповідачеві претензію (досудову вимогу) відповідно до якої просить про перегляд рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.

07.02.2024 відповідач проінформував позивача листом №273-05 про відсутність підстав для перегляду рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.

02.03.2024 адвокатом Сагаль С.В. в інтересах позивача направлено відповідачеві заяву №02-03/24 про перегляд рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.

08.03.2024 відповідач проінформував позивача листом №525-05 про відсутність підстав для перегляду рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з вказаним позовом відповідно до якого просить стягнути з відповідача невиплачену суму страхового відшкодування в розмірі 142 807, 50 грн, пеню в розмірі 20 775, 56 грн, 3% річних в розмірі 2 195, 00 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 432, 51 грн за період з 16.01.2024 по 21.07.2024.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно абз. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як передбачено абз. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно п. 3 статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до частини 1 статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Пунктом 3 частини 1 статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 990 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством; страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Як передбачено частинами 2, 3 статті 991 ЦК України, договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Судом встановлено, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування в листі від 15.01.2024 №93-11 відповідачем вказано п. 22.1 договору - відсутність документів, що підтверджують настання страхової події і розміру збитку; невиконання страхувальником своїх обов`язків за договором та інструкції для водіїв (п. 33 договору).

Предметом договору є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди заподіяної юридичній особі під час надання послуг з перевезення вантажів на умовах: Міжнародної Конвенції CMR 1956 доповненнями і змінами, включаючи Протокол до Конвенції 1978 р.; державного транспортного законодавства відповідної країни, що виникли внаслідок втрати, загибелі чи пошкодження вантажу, прийнятого до перевезення (п. 4 договору).

Відповідно до п. 33.1 договору, вантажем є майно прийняте для перевезення за яке страхувальник несе відповідальність у зв`язку з наданням послуг по перевезенню за виключенням контейнерів, платформ, вантажів, які знаходяться в розпорядженні страхувальника на інших підставах (у власності, оренді, лізингу і ін.).

Згідно з п. 6 договору, страховим випадком є подія, передбачена договором, які відбулась і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування третій особі за застрахованим ризиком (позначеним відміткою «так») в п. 5 договору, відповідно до умов, зазначених в п. 13 цього договору.

Пунктом 13.1.2 договору передбачено виникнення відповідальності страхувальника (обов`язок по відшкодуванню збитку), як внутрішнього перевізника, перед правочинною за договором перевезення особою за втрату, загибель чи пошкодження вантажу, прийнятого до перевезення відповідно до положень чинного законодавства України про перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Таким чином, між сторонами укладений один із різновидів договору страхування майна - договір страхування ризику відповідальності самого страхувальника по зобов`язанням відповідати за шкоду, спричинену ним при здійсненні перевезення вантажу.

З приводу заперечень відповідача про те, що не настав страховий випадок, оскільки в договорі-заявці №09/10 від 09.10.2023 на перевезення вантажу зазначено інший т.з. для перевезення: Renault Magnum 440, 2004, НОМЕР_4, а відповідно до договору страхування, відповідальність перевізника при використанні напівпричепу Lambert LVFS-3F, д.н.з. НОМЕР_1 не страхувалася, суд зазначає наступне.

Так, як вбачається з договору-заявки №09/10 на перевезення вантажу, укладеного між позивачем та третьою особою-1, в графі номер машини вказано: Renault НОМЕР_4/ НОМЕР_1 , тоді як в товарно-транспортній накладній №09/10 від 09.10.2023 вказано автомобіль: Renault НОМЕР_3 / НОМЕР_1 .

Поряд з цим, суд зазначає, що ТТН №09/10 від 09.10.2023 підписана як з боку перевізника, так із боку замовника, а тому автомобіль Renault НОМЕР_3 був погоджений для перевезення третьою особою-1.

В пункті 7 договору зазначено, що забезпеченими транспортними засобами є: Renault Magnum 440, 2004, НОМЕР_4 (вантажний автомобіль); Renault Magnum 480, 2003, НОМЕР_2 (вантажний автомобіль); Renault Premium 410, 2008, НОМЕР_3 (вантажний автомобіль).

Відповідно до п. 33.5 договору, транспортний засіб - будь-який автомобіль, автомобіль з напівпричепом, причіп і напівпричіп.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Суд наголошує на тому, що договором страхування передбачена відповідальність перевізника саме за вантаж, тоді як напівпричеп використовувався позивачем для перевезення вантажу.

Окрім того, відповідач як на підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування вказав на те, що надана позивачем ТТН №09/10 від 09.10.2023 не була підписана з боку вантажоодержувача (третьої особи-1).

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, внаслідок події - пожежі, що сталася 10.10.2023 та підтверджується відповідним актом про пожежу, вантаж був знищений ще до моменту доставки, а відтак об`єктивно унеможливлене отримання вантажу вантажоодержувачем, що, своєю чергою, обумовлює відсутність підпису вантажоодержувача в ТТН №09/10 від 09.10.2023.

Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи відповідача про те, що спірна подія не є страховим випадком згідно з умовами договору, а тому у відповідача відсутні підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Стосовно заперечень відповідача, що позивач не має права на отримання страхового відшкодування, оскільки має виплачуватись третій особі, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 21.2 договору, у випадку, якщо страхувальник, за письмовим погодженням із страховиком відшкодував збитки третім особам, страховик здійснює виплату страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику, за умови надання страхувальником документів, підтверджуючих відшкодування збитків (платіжне доручення і т. ін.) та визнання події страховою.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства (ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно зі статтею 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

За змістом наведених норм обсяг відповідальності перевізника має бути погоджений сторонами у відповідному договорі і не повинен суперечити положенням чинного законодавства.

У договорі-заявці №09/10 від 09.10.2023, укладеній між позивачем та третьою особою-1, у п. 5 було передбачено повну матеріальну відповідальність за збереженя вантажу під час транспортування.

Факт того, що страхувальник звернувся до страховика з вимогою відшкодувати збитки, не знімає обов`язку страховика здійснити виплату на користь страхувальника, якщо той зобов`язаний компенсувати шкоду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав претензію від замовника перевезення вантажу (третя особа-1) з вимогою відшкодування вартості втраченого вантажу, яка є прямим наслідком настання страхового випадку - пожежі, що підтверджується відповідними доказами, зокрема актом про пожежу від 10.10.2023.

Так, у відповідь на лист відповідача №20961-11 від 24.10.2023 про необхідність надання додаткових документів, позивач 30.10.2023 направив листа 30.10/23 з додатковими документами, серед яких була претензія третьої особи-1, що свідчить про інформування відповідача (страховика) про пред`явлення вимог з боку третьої особи до перевізника (страхувальника).

Однак, суд зазначає, що виплата відшкодування страхувальнику у разі попереднього відшкодування ним шкоди третій особі можлива лише за письмовим погодженням із страховиком. Водночас, відповідач відмовився визнавати подію страховою.

Також відповідач заперечуючи проти позову вказував, що позивачем не підтверджено розміру збитку, якого зазнала третя особа-1; відсутні докази, які підтверджують неможливість використання та необхідність утилізації усього товару; відсутні докази утилізації товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У відповідності до п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 року №2030 "Про затвердження порядку обліку пожеж та їх наслідків" документом, який засвідчує факт пожежі, є акт, що підписується комісією, до складу якої входить не менш як три особи, у тому числі представник територіального органу ДСНС, представник адміністрації (власник) об`єкта, потерпілий.

Факт виникнення пожежі підтверджується відповідним актом від 10.10.2023, що складений уповноваженими органами та свідчить про настання страхової події.

Відповідно до закону України "Про автомобільний транспорт", товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Таким чином, ттн №09/10 від 09.10.2023 є первинним обліковим документом, який підтверджує факт прийняття вантажу до перевезення, оскільки в ній зазначено точну номенклатуру вантажу (картопля, капуста), кількість, а також вартість вантажу.

З матеріалів справи вбачається, що третьою особою-1 (як власником вантажу та замовником) було складено акт списання №2 від 16.10.2023 про знищення картоплі (18 500, 00 кг) та капусту (3 000, 00 кг) на загальну суму 144 250, 00 грн у зв`язку з пожежею та її ліквідуванням.

Окрім того, 16.10.2023 третьою особою-1 було укладено договір №16/10/23-ВА з ТОВ "ЕКО-ТЕРРА" (третя особа-2) на здійснення комплексного обсуговування у сфері поводження з небезпечними відходами.

Відповідно до акту наданих послуг №435 від 16.10.2023, що підписаний з боку третьої особи-1 (замовник) та третьою оосбою-2 (виконавець), останнім було надано послуги по збору, перевезенню, зберіганню та подальшої утилізації харчових відходів: картопля (18 500, 00 кг) та капуста (3 000, 00 грн). Вартість послуг становить 5 160, 00 грн (з ПДВ).

Третьою особою-1 здійснено оплату вищевказаних послуг, що підтверджується квитанцією від 09.11.2023 в розмірі 5 160, 00 грн.

Отже, за висновокм суду, твердження відповідача про те, що продукція могла бути використана або реалізована, є суб`єктивними припущеннями, які не підкріплені жодними доказами. У свою чергу, факт реального знищення вантажу підтверджений як власником майна, так і залученим спеціалізованим підприємством.

За таких обставин, враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача коштів в розмірі 142 807, 50 грн ((144 250, 00 грн (вартість пошкодженого вантажу) - 1442, 50 грн (1% безумовної франшизи)).

Також у зв`язку з відмовою відповідача про виплату страхового відшкодування, позивач просить стягнути з нього пеню в розмірі 20 775, 56 грн, 3% річних в розмірі 2 195, 00 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 432, 51 грн за період з 16.01.2024 по 21.07.2024.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням. А правовідношення з відшкодування шкоди, які склалися між сторонами у справі є грошовим зобов`язанням.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Здійснивши арифметичний перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму страхового відшкодування в розмірі 142 807, 50 грн в межах визначеного позивачем періоду, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 17 023, 75 грн пені, 1 779, 24 грн 3% річних та 1 432, 51 грн інфляційних втрат.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 30.06.2022 у справі №927/774/20 та 22.02.2022 у справі №904/6293/20).

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

За таких обставин, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума коштів в розмірі 142 807, 50, сума пені в розмірі 17 023, 75 грн, сума 3% річних в розмірі 1 779, 24 грн та 1 432, 51 грн інфляційних втрат.

Судовій збір в розмірі 2 952, 53 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС Іншуранс" (код ЄДРПОУ 20344871, місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Білоруська, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Флай Софт" (код ЄДРПОУ 43212933, місцезнаходження: 14001, м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 78) суму коштів в розмірі 142 807, 50 грн (сто сорок дві тисяч вісімсот сім гривень 50 копійок), суму пені в розмірі 17 023, 75 грн (сімнадцять тисяч двадцять три гривні 75 копійок), суму 3% річних в розмірі 1 779, 24 грн (одна тисяча сімсот сімдесят дев`ять гривень 24 копійки) та суму судового збору в розмірі 2 952, 53 грн (дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят дві гривні 53 копійки).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

повний текст рішення підписано 08.04.2025

СуддяСергій МОРОЗОВ