Рішення від 09.04.2025 по справі 910/810/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.04.2025Справа № 910/810/25

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток», м.Київ

до відповідача 1: Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», м.Київ

до відповідача 2: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м.Київ

про визнання протиправним та незаконним рішення і зобов`язання усунути порушення, -

За участю представників сторін:

від позивача: Овдій Я.П.

від відповідача 1: Лаврін О.В.

від відповідача 2:Сидоренко Ю.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Укргазвидобуток» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про:

- визнання протиправним та незаконним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з блокування коштів Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» як кредитора сьомої черги в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк»;

- стягнення з Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» акцептованих вимог Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» сьомої черги в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» у розмірі 195 799 123,89 грн.

Ухвалою від 27.01.2025 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» було залишено без руху; надано позивачу строк на усунення недоліків; встановлено способи усунення недоліків позовної заяви.

04.02.2025 до суду надійшла заява Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» про усунення недоліків позовної заяви, в якій, з урахуванням змісту ухвали від 27.01.2025 позивачем викладено позовні вимоги в такій редакції:

« 2. Визнати протиправним та незаконним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з блокування коштів Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» (код ЄДРПОУ: 25635581) як кредитора сьомої черги в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк».

3. Зобов`язати Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» усунути порушення ліквідаційної процедури банку шляхом сплати грошових коштів у розмірі 195 799 123,89 (сто дев`яносто п`ять мільйонів сімсот дев`яносто дев`ять тисяч сто двадцять три гривні 89 копійок) гривень Приватному акціонерному товариству «Укргазвидобуток» (код ЄДРПОУ: 25635581), як кредитору сьомої черги.».

Ухвалою від 10.02.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 26.03.2025.

25.02.2025 відповідачем 1 було подано відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог будо надано заперечення. Зокрема, відповідачем 1 вказано, що банком було встановлено, що кінцевим бенефіціарним власником Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» є фізична особа - ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Тоді як рішенням РНБО від 01.12.2022, яке введено в дію Указом Президента України від 01.12.2022 №820/2022 до ОСОБА_1 застосовані санкції. Отже, основною підставою блокування задоволення вимог позивача в ліквідаційній процедурі банку був саме встановлений факт наявності санаційного бенефіціара.

25.02.2025 відповідачем 2 також подано відзив на позов, в якому проти задоволення позову заперечено з огляду на те, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) значиться кінцевим бенефіціарним позивача. До ОСОБА_1 застосовано строком на 5 років, 14 (чотирнадцять) видів обмежувальних санкцій, серед яких - блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Вказані відомості є публічними, а Державний реєстр санкцій знаходиться в мережі за посиланням - drs.nsdc.gov.ua. отже, на думку відповідача 2, дотримуючись чинного законодавства, Акціонерним товариством «Міжнародний резервний банк» правомірно заблокувало кошти Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» в розмірі 195 799 123, 89 грн.

У судовому засіданні 26.03.2025 представники всіх учасників судового процесу вказали про відсутність заперечень проти закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.

Враховуючи думку представників позивача, відповідача 1 та відповідача 2, судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.04.2025.

У судовому засіданні 09.04.2025 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача 1 проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

Представником відповідача 2 було надано усні пояснення по справі, згідно змісту яких проти задоволення позову надано заперечення.

В судовому засіданні 09.04.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

25.02.2022 Правлінням Національного банку України було прийнято рішення №91- рш/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк».

25.02.2022 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 131 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Рішенням Правління Національного банку України з 25.02.2022 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на власному офіційному веб-сайті повідомлено про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» строком на три роки з 25.02.2022 до 24.02.2025 включно.

Уповноваженою особою Фонду з делегуванням усіх повноважень ліквідатора Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» було призначено Луньо Іллю Вікторовича.

12.03.2022 на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб опубліковано оголошення, в якому зазначено, що кредиторам Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» для перерахування коштів у погашення їхніх вимог необхідно направити до Фонду заяву про визнання вимог кредитора разом із реквізитами банківського рахунку, відкритого у діючому (платоспроможному) банку. Оголошення Фонду про виплати гарантованих сум відшкодування вкладникам Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» за договорами банківського вкладу надруковано в газеті «Голос України» № 72 (7822) за 31.03.2022.

04.03.2022 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте рішення за №148, яким визначено, що формування реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» здійснюватиметься на підставі балансових даних в розмірі залишків на рахунках контрагентів на дату запровадження процедури ліквідації Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк».

Як вбачається з матеріалів справи, 16.03.2022 Приватне акціонерне товариство «Укргазвидобуток» звернулось до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» із заявою про визнання кредиторських вимог на суму 217 195 629,80 грн.

Рішенням №238 від 11.04.2022 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк».

09.06.2022 позивач звернувся до відповідача 1 з листом №126 про надання інформації щодо результатів розгляду заяви про визнання вимог кредитора від 16.03.2022.

Листом №1218 від 16.06.2022 відповідачем 1 повідомлено про акцептування вимог позивача в сумі 217 554 584,42 грн та віднесення їх до 7 (сьомої) черги погашення акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариств «МР БАНК».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №602 від 15.08.2022 було задоволено вимоги шостої та сьомої черг реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариств «МР БАНК». Вказаним рішенням визначено проводити задоволення кредиторських вимог сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариств «МР БАНК» в безготівковій формі пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору сьомої черги.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно платіжної інструкції №243376 від 23.08.2022 відповідачем 1 здійснення задоволення кредиторських вимог 7-ї черги на суму 21 755 460,53 грн згідно рішення виконавчої дирекції Фонду №602 від 15.08.2022.

Позивачем зазначено, що решта кредиторських вимог позивача задоволена не була.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №724 від 15.06.2023 було збільшено розмір часткового задоволення вимог кредиторів сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариств «МР БАНК». Вирішено здійснити задоволення кредиторських вимог сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариств «МР БАНК» в безготівковій формі пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору сьомої черги.

Відповідач 1 листом № 2741/БТ від 20.07.2023 повідомив, що кошти позивача, включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариств «МР БАНК», у розмірі 195 799 123,89 грн були заблоковані у зв`язку з тим, що відносно кінцевого бенефіціарного власника Позивача - ОСОБА_1 введені санкції.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачами велось численне листування щодо блокування коштів.

Зокрема, позивачем було надіслано на адресу відповідачів вимогу № 188 від 15.10.2024 про розблокування коштів Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток», які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариств «МР БАНК».

Відповідач 1 у своїй відповіді №2388 від 20.11.2024 року повідомив, що Акціонерне товариство «МР Банк» під час здійснення задоволення акцептованих вимог кредиторів здійснює належну перевірку клієнта/кредитора з урахуванням вимог чинного законодавства України, що регулює питання у сфері запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Керуючись вимогами Постанови Правління Національного банку України №65 від 11.05.2023, відповідачем було встановлено, що кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» є фізична особа - ОСОБА_1 . Згідно рішення PHБО України «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 01.12.2022, затвердженого Указом Президента України від 01.12.2022 №820/2022 (зі змінами, внесеними рішенням PHБО України від 24 січня 2023 року «Про внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеним в дію Указом Президента України від 24 січня 2023 року №43/2023) до ОСОБА_1 застосовані санкції - позиція №1 у Додатку 3 до Указу Президента України №376/2024 від 24 червня 2024 року. Відповідачем 1 було повідомлено, що кошти Позивача обмежені до виплати в силу Закону до моменту: приведення у відповідність інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, закінчення/скасування обмежувальних заходів (санкцій) відносно кінцевого бенефіціарного власника (контролера) Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» - фізичної особи ОСОБА_1 .

Як вказує позивач, та підтверджують відповідачі 1 та 2, вимоги Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» задоволено так і не було, включені до самої черги кредиторські вимоги на суму 195 799 123,89 грн не задоволено, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем 1 вказано, що банком було встановлено, що кінцевим бенефіціарним власником Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» є фізична особа - ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Тоді як рішенням РНБО від 01.12.2022, яке введено в дію Указом Президента України від 01.12.2022 №820/2022 до ОСОБА_1 застосовані санкції. Отже, основною підставою блокування задоволення вимог позивача в ліквідаційній процедурі банку був саме встановлений факт наявності санаційного бенефіціара.

Відповідачем 2 також проти задоволення позову заперечено з огляду на те, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) значиться кінцевим бенефіціарним позивача. До ОСОБА_1 застосовано строком на 5 років, 14 (чотирнадцять) видів обмежувальних санкцій, серед яких - блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Вказані відомості є публічними, а Державний реєстр санкцій знаходиться в мережі за посиланням - drs.nsdc.gov.ua. отже, на думку відповідача 2, дотримуючись чинного законодавства, Акціонерним товариством «Міжнародний резервний банк» правомірно заблокувало кошти Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» в розмірі 195 799 123, 89 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Кодексу України з процедур банкротства, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Наразі, оцінючи зміст позовних вимог на предмет ефективності обраних позиваячем способів судового захисту окремо та у їх сукупності, господарський суд зауважує, що під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Наразі, оцінюючи спірні правовідносини, предмет та характер спору між сторонами, а також те, що фактично оскаржуване позивачем рішення відповідача є не окремим актом, а саме волевиявленням щодо блокування коштів Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» як кредитора сьомої черги в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», а отже, єдиним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів позивача, як кредитора банку, є саме зобов`язання банку усунути порушення під час ліквідаційної процедури банку шляхом сплати грошових коштів як кредитору сьомої черги. При цьому, у даному випадку слід зауважити, що оцінка спірного рішення буде надана судом саме під час вирішення питання щодо наявності підстав для задоволення позову в частині зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» усунути порушення ліквідаційної процедури банку шляхом сплати грошових коштів у розмірі 195 799 123,89 грн Приватному акціонерному товариству «Укргазвидобуток», як кредитору сьомої черги, суд зазначає таке.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його вкладниками/кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно із статтею 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав; 4--1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 5) відомості про фінансовий стан банку, боржників, які прострочили виконання зобов`язань (за основною сумою та процентами) перед таким банком, а також про вимоги банку до таких боржників перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) Фонд здійснює заходи із виконання плану врегулювання, що передбачає виведення банку з ринку у спосіб, передбачений пунктом 2 частини другої статті 39 цього Закону, та відчужує майно (активи) та зобов`язання відповідно до статті 40 цього Закону на користь приймаючого банку протягом 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини 2 статті 45 цього Закону. Вчинення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна (активів) банку чи передачею його майна третім особам (крім приймаючого банку), допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) будь-яким майном (активами), у тому числі коштами банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) на майно (активи), у тому числі кошти банку, не допускається; 8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов`язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону, та припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується. Зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується, здійснюється під час задоволення Фондом відповідної черги акцептованих вимог кредиторів, до якої віднесені вимоги такого кредитора, за заявою кредитора банку і в сумі, що не перевищує суму акцептованих вимог за заявою банку; 9) заміна кредитора у зобов`язанні банку не змінює черговості задоволення акцептованих вимог кредиторів, визначених статтею 52 цього Закону. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред`являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку (якщо в банку не здійснювалася тимчасова адміністрація) забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку Фонду/уповноваженій особі Фонду. У разі ухилення від виконання зазначених обов`язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону. Особа, яка навмисно перешкоджає доступу Фонду/уповноваженої особи Фонду до банку, його приміщень, засобів зв`язку, операційних систем, активів, книг, записів, документів, несе відповідальність згідно із законодавством України.

Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації в такій черговості: 1) зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування, а також для забезпечення повернення банкнот і монет, переданих Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними з банком особами, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов`язаними з банком особами; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов`язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом; 11) вимоги за інструментами з умовами списання/конверсії. Вимоги до банку, не задоволені в результаті ліквідаційної процедури та продажу майна (активів) банку на дату складення ліквідаційного балансу, вважаються погашеними. Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану банку, зазначених у частинах п`ятій та десятій цієї статті, з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності вимог кредиторів, зазначених у пунктах 1-8 цієї частини, крім вимог за субординованим боргом та вимог кредиторів, які є пов`язаними з банком особами. Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи (частина 1 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відповідно до ч. 4 ст. 52 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги.

Як було встановлено вище, 25.02.2022 Правлінням Національного банку України було прийнято рішення №91- рш/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк».

25.02.2022 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 131 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Рішенням Правління Національного банку України з 25.02.2022 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на власному офіційному веб-сайті повідомлено про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» строком на три роки з 25.02.2022 до 24.02.2025 включно.

Уповноваженою особою Фонду з делегуванням усіх повноважень ліквідатора Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» було призначено Луньо Іллю Вікторовича.

12.03.2022 на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб опубліковано оголошення, в якому зазначено, що кредиторам Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» для перерахування коштів у погашення їхніх вимог необхідно направити до Фонду заяву про визнання вимог кредитора разом із реквізитами банківського рахунку, відкритого у діючому (платоспроможному) банку. Оголошення Фонду про виплати гарантованих сум відшкодування вкладникам Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» за договорами банківського вкладу надруковано в газеті «Голос України» № 72 (7822) за 31.03.2022.

04.03.2022 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте рішення за №148, яким визначено, що формування реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» здійснюватиметься на підставі балансових даних в розмірі залишків на рахунках контрагентів на дату запровадження процедури ліквідації Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк».

Судом встановлено, що 16.03.2022 Приватне акціонерне товариство «Укргазвидобуток» звернулось до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» із заявою про визнання кредиторських вимог на суму 217 195 629,80 грн.

Рішенням №238 від 11.04.2022 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк»; акцептовано вимоги позивача в сумі 217 554 584,42 грн та віднесено їх до 7 (сьомої) черги погашення акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариств «МР БАНК».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №602 від 15.08.2022 було задоволено вимоги шостої та сьомої черг реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариств «МР БАНК». Вказаним рішенням визначено проводити задоволення кредиторських вимог сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариств «МР БАНК» в безготівковій формі пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору сьомої черги.

Згідно платіжної інструкції №243376 від 23.08.2022 відповідачем 1 здійснення задоволення кредиторських вимог 7-ї черги на суму 21 755 460,53 грн згідно рішення виконавчої дирекції Фонду №602 від 15.08.2022.

Позивачем зазначено, що решта кредиторських вимог позивача задоволена не була.

За поясненнями обох відповідачів підставою для блокування грошових коштів позивача було те, що кінцевим бенефіціарним власником Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» є фізична особа - ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Тоді як рішенням РНБО від 01.12.2022, яке введено в дію Указом Президента України від 01.12.2022 №820/2022 до ОСОБА_1 застосовані санкції. Отже, основною підставою блокування задоволення вимог позивача в ліквідаційній процедурі банку був саме встановлений факт наявності санкційного бенефіціара.

Оцінюючи вказане рішення щодо блокування задоволення кредиторських вимог Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» суд зазначає таке.

За приписами ч.1 ст.2 Закону України «Про санкції» правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права.

У статті 4 вказаного нормативно-правового акту визначено перелік санкції, які може бути застосовано.

Частиною 3 ст.5 Закону України «Про санкції» визначено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Частинами 1-3 ст.5-3 Закону України «Про санкції» передбачено, що державний реєстр санкцій (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.

За даними державного реєстру санкцій Указом Президента України № 43/2023 від 24.01.2023 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24.01.2023 року «Про внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» було введено в дію рішення РНБО щодо застосування до фізичної особи персональних спеціальних економічних та інші обмежувальних заходів (санкції) щодо ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ). Строком на 5 років, 14 (чотирнадцять) видів обмежувальних санкцій, серед яких - блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Одночасно, відомостей щодо застосування санкцій до Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» реєстр не містить.

Постановою №65 від 11.05.2023 Правління Національного банку України було затверджено «Про затвердження Положення про реалізацію спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Це Положення визначає порядок реалізації спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Підпунктом 5 п.3 вказаного Положення передбачено, що підконтрольна особа - клієнт суб`єкта реалізації санкцій, кінцевим бенефіціарним власником якого/власником істотної участі в якому є санкційна особа, до якої застосовано санкцію "блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними" (далі - "блокування активів у новій редакції"), та/або щодо якого така санкційна особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.

Згідно підпункту 1 п.4 Положення суб`єкти реалізації санкцій зобов`язані з моменту видання указу Президента України про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій (далі - санкційний список) забезпечити в порядку, визначеному в цьому Положенні та внутрішніх документах суб`єктів реалізації санкцій із питань реалізації санкцій: оновлення (завантаження) санкційних списків; виявлення фізичних та юридичних осіб, зазначених у санкційних списках (далі - санкційна особа), та осіб, які діють від імені санкційних осіб, серед клієнтів та інших учасників фінансових операцій, що здійснюються суб`єктами реалізації санкцій або за допомогою суб`єктів реалізації санкцій, та/або фінансових операцій, про які стало відомо суб`єктам реалізації санкцій під час обслуговування клієнтів; виявлення підконтрольних осіб; відмову від встановлення ділових відносин із санкційними особами в разі застосування до них відповідної санкції; блокування коштів санкційних осіб з урахуванням застосованих санкцій; зупинення/відмову від проведення фінансових операцій, на які поширюються застосовані санкції; зупинення/відмову від проведення фінансових операцій, які порушують, сприяють або можуть сприяти порушенню/уникненню обмежень, установлених санкціями. З метою виявлення підконтрольних осіб аналізувати наявні дані/інформацію щодо структури власності, корпоративного управління клієнтів, а також їх ділових зв`язків із санкційними особами, до яких застосовано санкцію "блокування активів у новій редакції" (включаючи власників істотної участі, кінцевих бенефіціарних власників клієнтів суб`єктів реалізації санкцій).

Як вбачається за витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, як станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент ухвалення рішення у справі щодо Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» міститься реєстраційний запис у розділі «Інформація щодо кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи» - ОСОБА_1 .

Саме посилаючись на вказані обставини, відповідачем 1 було повідомлено позивача про те, що банк повернеться до розгляду питання задоволення вимог кредитора - Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» після закінчення строків введення санкцій до бкенефіціара кредитора.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було повідомлено відповідача про дійсну структуру власності товариства, проте, з огляду на наявність заборони щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток», відповідні дані станом на теперішній час не внесено.

Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до статті 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Із системного аналізу Закону України «Про санкції» та Рішення РНБО також слідує, що спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) встановлюються по відношенню до конкретно визначених суб`єктів та мають персональний характер.

Судом було встановлено, що у спірних правовідносинах має місце саме застосування персональних санкцій до ОСОБА_1 , а не до Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток».

В контексті означеного суд звертає увагу учасників судового процесу на правову позицію Верховного Суду, яку викладено у постанові від 20.11.2024 по справі №927/994/23. Згідно якої встановлені судом обставини щодо застосування санкцій, зокрема до фізичної особи, пов`язаної із позивачем відносинами контролю, не є достатньою підставою для застосування наслідків таких санкцій до самого позивача та свідчить про неправильне застосування відповідних норм матеріального права. У контексті питання щодо поширення дії санкцій, застосованих по відношенню до бенефіціарного власника юридичної особи, на саму юридичну особу колегія суддів вважає, що підлягає врахуванню висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 19.03.2020 у справі № 824/146/19, відповідно до якого "… ні рішенням РНБО, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом України не передбачена можливість застосування відповідних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо фізичних та/або юридичних осіб, які тим чи іншим чином є пов`язаними з фізичними чи юридичними особами, включеними до відповідних санкційних списків, затверджених рішенням РНБО.

Суд також звертає увагу на те, що Верховний Суд зауважив у постанові від 19.02.2025 по справі № 904/3057/22, що Указ Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) є актом індивідуальної дії, позаяк не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а з урахуванням рішення Ради національної безпеки і оборони України, уведеним в дію таким Указом, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних юридичних і фізичних осіб, тобто він адресований цим особам і спрямований на припинення конкретних правовідносин. Такі висновки також викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2024 у справі №990/270/23.

Верховний Суд неодноразово висновував, що у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", а також чи є позивач особою щодо якої Постановою №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань; та чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №910/4052/22, від 21.11.2023 у справі №910/14552/22, від 08.11.2023 у справі №915/18/23, від 12.02.2025 по справі 910/13078/23).

Проте, як було встановлено вище, в державному реєстрі санкцій дані щодо їх застосування до позивача відсутні, до переліку осіб, які визначені у постанові №187 від 03.03.2022 Кабінету міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації».

Одночасно, судом враховано, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/15682/23 за позовом Смарт Холдинг (Сайпрус) ЛТД ("SMART HOLDING (CYPRUS) LTD") до Міністерства юстиції України про: визнання наказу Міністерства юстиції України від 10.04.2023 №1286/5 "Про задоволення скарги" незаконним та скасування його в частині пунктів 1, 2 та 4; скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційних дій від 10.04.2023, що проведені ОСОБА_2 , Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України, а саме: №1000749950036000530 "Скасування реєстраційної дії" щодо Приватного акціонерного товариства "Укргазвидобуток" (код 25635581); №1005709950037000454 "Скасування реєстраційної дії" щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лімітед" (код 35665790) та №1000719950012046799 "Скасування реєстраційної дії" щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Холдинг" (код 34716646); зобов`язання Міністерства юстиції України поновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційні дії: від 05.01.2023 за №1000741070035000530 "Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо", проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Аллою Сергіївною щодо Приватного акціонерного товариства "Укргазвидобуток" (код 25635581); від 06.01.2023 за №1005701070036000454 "Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера)", проведену державним реєстратором Виконавчого комітету Лохвицької міської ради Попадинець Анною Олександрівною щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лімітед" (код 35665790); від 10.01.2023 за №1000711070011046799 "Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера)", проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Аллою Сергіївною щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Холдинг" (код 34716646).

Господарський суд міста Києва рішенням від 27.05.2024 у справі №910/15682/23, яке Північний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 18.09.2024, задовольнив позов Смарт Холдинг (Сайпрус) ЛТД (SMART HOLDING (CYPRUS) LTD) до Міністерства юстиції України. Визнав наказ Міністерства юстиції України від 10.04.2023 №1286/5 "Про задоволення скарги" незаконним та скасував його в частині пунктів 1, 2 та 4. Скасував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційні дії від 10.04.2023, що проведені ОСОБА_2 , Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України, а саме: №1000749950036000530 "Скасування реєстраційної дії" щодо Приватного акціонерного товариства "Укргазвидобуток" (код 25635581); №1005709950037000454 "Скасування реєстраційної дії" щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лімітед" (код 35665790); №1000719950012046799 "Скасування реєстраційної дії" щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-холдинг" (код 34716646). Зобов`язав Міністерство юстиції України поновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційні дії від 05.01.2023 за №1000741070035000530 "Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо", проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Аллою Сергіївною щодо Приватного акціонерного товариства "Укргазвидобуток" (код 25635581), від 06.01.2023 за №1005701070036000454 "Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера)", проведену державним реєстратором Виконавчого комітету Лохвицької міської ради Попадинець Анною Олександрівною щодо товариства з обмеженою відповідальністю "Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лімітед" (код 35665790), від 10.01.2023 за №1000711070011046799 "Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера)", проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Аллою Сергіївною щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-холдинг" (код 34716646). Стягнув з Міністерства юстиції України на користь Смарт Холдинг (Сайпрус) ЛТД (SMART HOLDING (CYPRUS) LTD) 18 788 грн судового збору.

Ухвалою від 29.01.2025 Верховного Суду касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі №910/15682/23 закрито. Поновлено дію рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 у справі №910/15682/23.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Отже, виходячи з наведеного вище у сукупності, обставини, які встановлено у судовому рішенні по справі №910/15682/23 є преюдиційними та повторному доведенню не підлягають.

Зокрема, у рішенні Господарського суду міста Києва рішенням від 27.05.2024 у справі №910/15682/23 встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Укргазвидобуток", ідентифікаційний код 25635581, є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергія". До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про приватне акціонерне товариство "Укргазвидобуток" включені 13.08.2004. Місцезнаходженням приватного акціонерного товариства "Укргазвидобуток" також є місто Київ.

Судом встановлено, що станом на січень 2023 року відомості Єдиного реєстру щодо Приватного акціонерного товариства "Укргазвидобуток" містили інформацію про кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_1 , який має стовідсотковий непрямий вирішальний вплив. Вплив здійснюється опосередковано через юридичну особу Смарт Енерджі Б.В. (Нідерланди).

05.01.2023 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смірнова Алла Сергіївна здійснила реєстраційну дію № 1000741070035000530, внаслідок якої до Єдиного реєстру була внесена інформація про таких кінцевих бенефіціарних власників приватного акціонерного товариства "Укргазвидобуток": ОСОБА_4 , непрямий вирішальний вплив через юридичну особу Смарт Енерджі Б.В. , відсоток частки статутного капіталу 20; ОСОБА_5 , непрямий вирішальний вплив через юридичну особу Смарт Енерджі Б.В. , відсоток частки статутного капіталу 20; ОСОБА_6 , непрямий вирішальний вплив через юридичну особу Смарт Енерджі Б.В. , відсоток частки статутного капіталу 20; ОСОБА_7 , непрямий вирішальний вплив через юридичну особу Смарт Енерджі Б.В. , відсоток частки статутного капіталу 20; ОСОБА_8 , непрямий вирішальний вплив через юридичну особу Смарт Енерджі Б.В. , відсоток частки статутного капіталу 20.

Тобто, з наведеного полягає, що 05.01.2023 було змінено структуру власності позивача та виключено запис про кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_1 , щодо якого і було застосовано спеціальні персональні санкції, що стало підставою для блокування відповідачем задоволення кредиторських вимог Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» в процедурі ліквідації Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», як кредитора сьомої черги.

Одночасно, у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі №910/15682/23 встановлено, що Міністерство юстиції України 10.04.2023 видало наказ №1286/5 "Про задоволення скарги". Пунктом 2 цього наказу скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційні дії від 05.01.2023 №1000741070035000530 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Аллою Сергіївною щодо Приватного акціонерного товариства "Укргазвидобуток" (ідентифікаційний код юридичної особи 25635581).

На підставі вказаного наказу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань міститься запис саме про ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціара Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток».

Проте, за наслідками вирішення спору у справі №910/15682/23 вказаний вище наказ Міністерства юстиції України від 10.04.2023 №1286/5 "Про задоволення скарги» визнано незаконним та скасовано його в частині пунктів 1, 2 та 4; зокрема, скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційні дії від 10.04.2023, що проведені ОСОБА_2 , Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України, а саме: № 1000749950036000530 "Скасування реєстраційної дії" щодо приватного акціонерного товариства "Укргазвидобуток" (код 25635581); зобов`язаено Міністерство юстиції України поновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційні дії від 05.01.2023 за № 1000741070035000530 "Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо", проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Аллою Сергіївною щодо приватного акціонерного товариства "Укргазвидобуток" (код 25635581).

Проте, станом на теперішній час рішення у вказаній справі, яке набрало законної сили, не виконане боржником.

Отже, з наведеного полягає, що на теперішній час судовим рішенням встановлено незаконність запису про визначення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником позивача ОСОБА_1 .

При цьому, у даному випадку суд не приймає посилання відповідачів на те, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - ОСОБА_1 .

Зокрема, судом вказувалось, що Згідно підпункту 1 п.4 Положення про реалізацію спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) з метою виявлення підконтрольних осіб аналізувати наявні дані/інформацію щодо структури власності, корпоративного управління клієнтів, а також їх ділових зв`язків із санкційними особами, до яких застосовано санкцію "блокування активів у новій редакції" (включаючи власників істотної участі, кінцевих бенефіціарних власників клієнтів суб`єктів реалізації санкцій).

Одночасно, суд зауважує, що ст.129-1 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

При цьому, зі змісту відзиву відповідача 1 вбачається, що останній обізнаний про справу №910/15682/23, а отже, не був позбавлений прав та можливості проаналізувати зміст рішення, яке набрало законної сили 18.09.2024, а отже, встановити структуру власності Приватного акціонерного товариства "Укргазвидобуток" й припинити блокування задоволення кредиторських вимог останнього у процедурі ліквідації Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк.

Наразі, суд звертає увагу відповдача на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Проте, всупереч принципу змагальності,під час розгляду справи відповідачами не наведено інших доказів, що вказували б на те, що особа, до якої застосовані санкції ( ОСОБА_1 ) може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження над Приватним акціонерним товариством "Укргазвидобуток".

Тобто, виходячи з наведеного у сукупності, приймаючи до уваги дійсну структуру власності позивача та перелік осіб, запис щодо яких, як кінцевих бенефіціарних власників Приватного акціонерного товариства "Укргазвидобуток" підлягає відновленню на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі №910/15682/23, суд дійшов висновку щодо відсутності у відповідача 1 достатніх та законних підстав для блокування сплати грошових коштів у розмірі 195 799 123,89 грн Приватному акціонерному товариству «Укргазвидобуток», як кредитору Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» сьомої черги.

Одночасно, суд вважає за доцільне у даному випадку також звернути увагу відповідачів на те, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Кодексу України з процедур банкротства, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Тобто, виходячи з наведеного у сукупності, слід зазначити, що у даному випадку рішення щодо блокування коштів позивача та зупинення задоволення вимог кредитора сьомої черги ліквідаційної процедури банку фактично порушує право Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» на мирне володіння майно, що вказує на недотримання наведеної вище статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

За таких обставин виходячи з всього вище викладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» до Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а саме в частині вимог про зобов`язання Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» усунути порушення ліквідаційної процедури банку шляхом сплати грошових коштів у розмірі 195 799 123,89 грн Приватному акціонерному товариству «Укргазвидобуток» , як кредитору сьомої черги.

Одночасно, вимоги про визнання протиправним та незаконним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з блокування коштів Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» як кредитора сьомої черги в межах ліквідаційної процедури Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» задоволенню не підлягають, з огляду на не ефективність обраного способу захисту у спірних правовідносинах.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

З огляду на висновки суду щодо часткового задоволення, керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог, а саме з відповідача 1 на користь позивача підлягають стягненню витрати на суму 1 059 800 грн. Судовий збір в сумі 3028 залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» до Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та незаконним рішення і усунення порушення шляхом стягнення - задовольнити частково.

2. Зобов`язати Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» (01601, м.Київ, вул.Володимирвська. буд.46, ЄДРПОУ 25959784) усунути порушення ліквідаційної процедури банку шляхом сплати грошових коштів у розмірі 195 799 123,89 грн Приватному акціонерному товариству «Укргазвидобуток» (01034, м.Київ, вул..Пушкінська, буд.7, ЄДРПОУ 25635581), як кредитору сьомої черги.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» (01601, м.Київ, вул.Володимирвська. буд.46, ЄДРПОУ 25959784) на користь Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток» (01034, м.Київ, вул..Пушкінська, буд.7, ЄДРПОУ 25635581) судовий збір в сумі 1 059 800 грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 09.04.2025.

Суддя В.В. Князьков