Ухвала

від 10.04.2025 по справі 910/4258/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

10.04.2025Справа № 910/4258/25

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши

позовну заяву Заступника Генерального прокурора в інтересах держави

до 1) Київської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Протасів Яр"

про усунення перешкод, визнання незаконними та скасування рішень, скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Протасів Яр" (далі - відповідач-2), в якій просить суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва у користуванні та розпорядженні землями загального користування населеного пункту в урочищі Протасів Яр у м. Києві, на яких облаштовано парк культури та відпочинку "Протасів Яр", шляхом:

- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 02.10.2001 №37/1471 «Про внесення доповнень до рішення Київської міської ради від 17.06.1999 №284/385 «Про заходи щодо впорядкування земельних відносин у м. Києві» в частині доповнення переліку рішень, які втратили чинність, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 31.05.1966 № 763/а;

- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №424/1834 «Про передачу земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Протасів Яр" для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціально-культурного та побутового призначення у кварталі вулиць Волгоградської, Докучаєвської, Протасів Яр, Солом`янської та у кварталі вулиць Протасів Яр, Миколи Амосова і Солом`янської у Солом`янському районі м. Києва»;

- скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Протасів Яр" (код ЄДРПОУ 31238331) на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0031 площею 1,600197 га, 8000000000:72:210:0033 площею 14,8702 га з припиненням такого права;

- скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0031 площею 1,6002 га, 8000000000:72:210:0033 площею 14,8702 га з припиненням речових прав ТОВ "Протасів Яр" (код ЄДРПОУ 31238331);

- зобов`язання ТОВ "Протасів Яр" (код ЄДРПОУ 31238331) повернути земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0031 площею 1,600197 га, 8000000000:72:210:0033 площею 14,8702 га, які розташовані у межах озеленених територій загального користування, територіальній громаді міста Києва.

Зі змісту поданої прокурором позовної заяви вбачається, що спір виник щодо права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0031 площею 1,600197 га, 8000000000:72:210:0033 площею 14,8702, що знаходяться у власності відповідача-2, на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.10.2005, укладеного з Київською міською радою.

Прокурор у своїй позовній заяві зазначає про незаконність рішень Київської міської ради, які були підставою для передачі спірних ділянок у власність відповідача-2, у зв`язку з чим вбачає підстави для визнання незаконними та скасування таких рішень відповідача-1, скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на спірні ділянки з припиненням такого права, а також зобов`язання відповідача-2 повернути земельні ділянки територіальній громаді міста Києва.

Отже, позовні вимоги прокурора фактично направлені на повернення спірних ділянок територіальній громаді міста Києва.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 52 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

З огляду на наведені визначення, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц виснувала, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного й негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне попередньо встановити дійсну мету заявленого прокурором позову.

Під час вирішення питання про віднесення заявленого позову до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння потрібно розглядати як складову змісту такого права у розумінні положень частини першої статті 317 Цивільного кодексу України.

У постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 Цивільного кодексу України, зокрема набуває й право володіння.

Так, враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною четвертою статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

У свою чергу, позов у цій справі мотивований незаконною, на думку прокурора, передачею у власність відповідача-2 спірних ділянок, що мало наслідком вибуття цих ділянок з власності територіальної громади міста Києва в особі відповідача-1. Відтак позов фактично направлений на повернення майна у власність останніх.

При цьому, усунення перешкод у користуванні спірним майном шляхом зобов`язання відповідача-2 повернути його територіальній громаді міста Києва є тотожним з вимогою про витребування майна з незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких із указаних статей Цивільного кодексу України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц та № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц , від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц).

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Водночас, позивачем у цій справі є саме прокурор, який не є і не був власником спірного майна, а тому просить зобов`язати відповідача-2 повернути майно первісному власнику, оскільки пряма вимога про витребування майна може бути заявлена виключно його власником.

Суд вважає, що зобов`язання відповідача-2 повернути спірне нерухоме майно підміняє собою недоступну прокуророві вимогу про витребування майна з незаконного володіння, оскільки також передбачає вилучення такого майна з володіння теперішнього власника та володільця та передачу у володіння територіальної громади міста Києва.

Про це свідчить факт державної реєстрації права власності на спірні ділянки за відповідачем-2, що у свою чергу, відповідно до висновків Верховного Суду, прямо вказує на перебування цих ділянок у володінні відповідача-2.

Суд враховує посилання прокурора на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, щодо ефективності обраного способу захисту, шляхом усунення перешкод у користуванні майном, однак вважає їх нерелевантними, оскільки вони зроблені у справах, предметом спору в яких були ділянки водного фонду.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду заволодіння громадянами та юридичними особами саме землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим, оскільки розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц; від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц; від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц).

Оскільки земельні ділянки, щодо яких виник спір у цій справі, не відносяться до земель водного фонду, суд не вбачає підстав для застосування вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду до даних правовідносин.

Відтак, зі змісту позовної заяви вбачається, що спір у цій справі є майновим і прямо пов`язаний з вилученням з власності та володіння приватної особи нерухомого майна, яке набуто нею у власність на підставі рішень органу місцевого самоврядування, що згодом було визнано та підтверджено державою шляхом проведення державної реєстрації. Тобто метою звернення до суду з цим позовом є захист прав територіальної громади саме шляхом вилучення майна у добросовісного набувача.

Оскільки прокурор у своєму позові не зазначає про порушення норм законодавства з боку відповідача-2 під час придбання спірного майна, а також враховуючи те, що відповідач-2 володіє цим майном з 2005 року, а його право власності було зареєстроване державною в 2016 році, суд дійшов висновку, що прокурор не заперечує проти добросовісності відповідача-2.

09.04.2025 набрав чинності Закон України № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" (далі - Закон № 4292-ІХ).

Так, Законом № 4292-ІХ доповнено статтю 390 Цивільного кодексу України частиною п`ятою наступного змісту:

"Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".

Статтю 391 Цивільного кодексу України доповнено частиною 2 наступного змісту:

"Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу".

Статтю 164 Господарського процесуального кодексу України доповнено частиною шостою такого змісту:

"У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".

Частину другу статті 174 Господарського процесуального кодексу України доповнено абзацом третім такого змісту:

"Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму".

При цьому, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №4292-ІХ передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:

нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;

нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Таким чином, держава регламентувала порядок звернення органів державної влади, органів місцевого самоврядування та прокурорів до суду з позовами, направленими на вилучення майна з приватної власності інших осіб, шляхом визначення спеціального порядку звернення, що включає забезпечення прав відповідача через внесення депозиту у розмірі вартості майна, який буде спрямований на відшкодування вартості майна в разі задоволення позову.

Оскільки з наявних у матеріалах позовної заяви доказів неможливо встановити вартість спірного майна станом на дату подання позову, з метою визначення ціни позову, й відповідно, суми судового збору (за майнову вимогу) та суми депозиту, який має бути внесений прокурором, суд вважає за необхідне зобов`язати прокурора надати оцінку (експертно-грошову оцінку земельної ділянки) спірних земельних ділянок, здійснену в порядку, визначеному законом, чинну на дату подання позовної заяви.

Окрім того, суд, на підставі ч. 6 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України, зобов`язує прокурора надати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого повинна бути здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Підпунктами 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, в якості доказу сплати судового збору прокурором надано платіжну інструкцію № 1104 від 03.04.2025 на суму 24 224,00 грн.

Відтак прокурору необхідно, з урахуванням наданої оцінки (експертно-грошової оцінки земельної ділянки) спірних земельних ділянок, здійсненої в порядку, визначеному законом, чинної на дату подання позовної заяви, здійснити доплату судового збору, відповідно до визначеної ціни позову.

Частиною першою статті 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на вищевикладене, оскільки прокурором не дотримано вимог, встановлених статтями 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне залишити зазначену позовну заяву без руху та надати прокурору строк для усунення допущених недоліків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 162, 164, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Залишити позовну заяву Заступника Генерального прокурора без руху.

2. Встановити прокурору строк для усунення недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

3. Встановити прокурору спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:

- надання суду оцінки (експертно-грошової оцінки земельної ділянки) земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0031 площею 1,600197 га, 8000000000:72:210:0033 площею 14,8702 га, здійсненої в порядку, визначеному законом, чинну на дату подання позовної заяви;

- надання суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у с вартості земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0031 площею 1,600197 га, 8000000000:72:210:0033 площею 14,8702 га, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) яких здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви;

- надання суду доказів доплати судового збору у встановлених законом розмірі та порядку (на платіжні реквізити Господарського суду міста Києва).

4. Роз`яснити прокурору, що якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із такою заявою.

5. Згідно з ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя О.В. Нечай