Рішення

від 10.04.2025 по справі 910/1250/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.04.2025Справа № 910/1250/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Д.О.» (вул.Якутська, буд.10, м.Київ, 03680; ідентифікаційний код 39460965)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бляха» (пр.Глушкова Академіка, буд.9-В, кв.316, м.Київ, 03188; ідентифікаційний код 44930198)

про стягнення 264 483,17 грн

без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Т.Д.О.» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бляха» про стягнення 264 483,17 грн, з яких 259 576,11 грн заборгованості, 4 416,35 грн пені та 490,71 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання щодо поставки товару відповідно до здійсненої позивачем попередньої оплати та невиконанням вимоги останнього про повернення невикористаної частини попередньої оплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

На виконання частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якою передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу, вказану ухвалу було надіслано судом до електронного кабінету позивача, а відповідачу - рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Позивач ухвалу про відкриття провадження у справі отримав, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Натомість, 21.02.2025 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 10.02.2025, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв`язку, АТ «Укрпошта», не було вручене відповідачу під час доставки у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою та повернуто за зворотною адресою.

Згідно з приписами частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання особою кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси сторін є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Таким чином, про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/1025/25 відповідач вважається повідомленим належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/1025/25 від 10.02.2025, оскільки остання оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, але не забезпечив отримання поштової кореспонденції, і як наслідок, не скористався наданим йому процесуальним правом та у встановлений строк не подав до суду відзив на позовну заяву, враховуючи, що матеріали справи мітять достатньо доказів для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Т.Д.О.» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бляха» була досягнута усна домовленість, за якою відповідач зобов`язався здійснити продаж металевих виробів та приладдя, а позивач, в свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити вказаний товар на умовах передоплати.

На виконання зазначеної домовленості відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000825 від 28.10.2024 на суму 548 692,06 грн, який позивач оплатив, про що свідчить платіжна інструкція № 113 від 29.10.2024.

Відповідно до видаткової накладної № РН-000143 від 29.11.2024 відповідач поставив, а позивач отримав частину попередньо оплаченого товару на суму 289 115,95 грн.

Як зазначає позивач, відповідач, у порушення досягнутої домовленості, залишок оплаченого позивачем товару на суму 259 576,11 грн не поставив.

Листом № 01 від 06.12.2024 позивач просив відповідача повернути надлишково сплачені кошти у сумі 259 576,11 грн, у зв`язку з чим відповідач надав позивачеві гарантійний лист № 6 від 06.12.2024, у якому зобов`язався повернути кошти в зазначеному розмірі до 31.12.2024.

Оскільки в зазначений строк відповідач не повернув позивачеві суму авансу, останній звернувся до відповідача із вимогою № 15/01 від 15.01.2025 про повернення надлишково сплачених грошових коштів у розмірі 259 576,11 грн.

Вказану вимогу відповідач отримав під розписку 15.01.2025, однак відповіді не надав.

З огляду на те, що зобов`язання з поставки оплаченого позивачем товару не виконано, суму попередньої оплати вартості товару відповідачем не повернуто, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 259 576,11 грн заборгованості, 4 416,35 грн пені та 490,71 грн 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За приписами статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Частинами 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За приписами частин 1, 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, законом передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку, зокрема, через ділову переписку - шляхом обміну документами та у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання). При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що укладені в письмовій формі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб. Таке оформлення договірних правовідносин сторонами відповідає приписам чинного законодавства України та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відповідно до платіжної інструкції № 113 від 29.10.2024 позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 548 692,06 грн в якості попередньої оплати товару, що його мав поставити відповідач згідно з рахунком-фактурою № СФ-000825 від 28.10.2024.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Приписами статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Обставини справи свідчать про те, що сторони не узгодили строк, у який товар мав бути переданий продавцем покупцеві, а відтак на спірні правовідносини розповсюджується дія частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, відповідач поставив, а позивач отримав частину попередньо оплаченого товару на суму 289 115,95 грн, про що свідчить наявна в матеріалах справи, підписана та скріплена печатками обох сторін, видаткова накладна № РН-000143 від 29.11.2024.

Водночас докази поставки іншої частини попередньо оплаченого позивачем товару на суму 259 576,11 грн в матеріалах справи відсутні.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (частина 1 статті 654 Цивільного кодексу України).

Обставини справи свідчать про те, що виконання зобов`язання втратило інтерес для позивача, у зв`язку з чим від звернувся до відповідача із проханням повернути частину авансу в сумі 259 576,11 грн, який відповідач зобов`язався повернути до 31.12.2024, про що 06.12.2024 надав гарантійний лист.

Наведене дає підстави для висновку, що сторони за спільною домовленістю дійшли згоди змінити умови укладеного ними у спрощений спосіб договору шляхом зменшення обсягу товару, що мав бути поставлений постачальником, й відповідно, повернення непокритої поставкою суми авансу покупцеві.

За приписами частин 1, 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно з частиною 1, пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 537/4259/15-ц викладено висновок, згідно з яким, якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона, яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відтак, встановивши невиконання відповідачем зобов`язання щодо поставки товару відповідно до здійсненої позивачем попередньої оплати, а також неповернення ним попередньої оплати на вимогу позивача, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 259 576,11 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 4 416,35 грн пені та 490,71 грн 3% річних.

Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Проте, укладений сторонами договір, який є підставою для застосування договірної неустойки, таких умов не містить.

Позивач, нараховуючи пеню, керувався положеннями статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однак, в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Оскільки умовами договору взагалі не визначено обов`язку зі сплати пені у разі порушення зобов`язань сторін, не встановлено розміру пені, то підстави для задоволення позову в частині вимог про стягнення пені відсутні.

Наведене узгоджується із висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в розмірі 490,71 грн, за період з 01.01.2025 по 23.01.2025 із суми боргу 259 576,11 грн, суд встановив його арифметичну правильність, у зв`язку з чим у цій частині позов підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд встановив часткову обґрунтованість заявленого позову, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 259 576,11 грн, та 3% річних в розмірі 490,71 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 3 901,00 грн - на відповідача, в розмірі 66,25 грн - на позивача.

Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката, про які зазначено в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу вказаних витрат між сторонами.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бляха» (пр.Глушкова Академіка, буд.9-В, кв.316, м.Київ, 03188; ідентифікаційний код 44930198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Д.О.» (вул.Якутська, буд.10, м.Київ, 03680; ідентифікаційний код 39460965) заборгованість в розмірі 259 576 (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят шість) грн 11 коп., 3% річних в розмірі 490 (чотириста дев`яносто) грн 71 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 901 (три тисячі дев`ятсот одну) грн 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10.04.2025.

Суддя Т.П. Капцова