Постанова від 04.04.2025 по справі 910/429/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/429/22 (910/12899/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління державної податкової служби у Полтавській області

на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Остапенко О. М., судді: Отрюх Б. В., Сотніков С. В.) від 07.11.2024

та ухвалу Господарського суду міста Києва (суддя Стасюк С. В.) від 02.09.2024

за позовом Головного управління державної податкової служби у Полтавській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліхім"

про стягнення суми податкового боргу

в межах справи за заявою Акціонерного товариства "Закритий Недиверсифікований Венчурний Корпоративний Інвестиційний Фонд "Фьюче Інвестментс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліхім"

про визнання банкрутом.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 09.02.2022 Господарський суд міста Києва ухвалив відкрити за заявою Акціонерного товариства "Закритий Недиверсифікований Венчурний Корпоративний Інвестиційний Фонд "Фьюче Інвестментс" провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліхім" (далі - Боржник) за правилами Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном та призначити розпорядником майна арбітражного керуючого Гусара І.О.

1.2. 14.11.2022 у межах справи про банкрутство Боржника Головне управління державної податкової служби у Полтавській області (далі - Позивач) подав позов про стягнення з Боржника (Відповідач) 77 377 грн 92 коп. податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб.

1.3. Позов обґрунтований поточною податковою заборгованістю Відповідача з орендної плати за землю з юридичних осіб, яку Відповідач як платник податків самостійно узгодив згідно з поданою ним податковою декларацією, однак не сплатив.

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1. 02.09.2024 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу (залишену без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024) про закриття провадження у справі з роз`ясненням Позивачу, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції адміністративного суду.

2.2. Судові рішення мотивовані наявністю підстав для закриття провадження в цій справі за вимогами до Відповідача про стягнення з нього податкового боргу, так як ці вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень з нарахування цього боргу, а тому свідчать про публічно-правовий характер такого спору, який у зв`язку з цим підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

3. Встановлені судами обставини

3.1. Відповідач зареєстрований за адресою: 03143, місто Київ, Голосіївський р-н, вул. Метрологічна, 42, корп. 42/2, та як платник податків він зареєстрований за основним місцем обліку у Головному управлінні ДПС у м. Києві, ДПІ у Голосіївському районі.

3.2. Заборгованість з орендної плати за землю виникла в результаті несплачених Відповідачем самостійно поточних нарахувань, визначених ним у податковій декларації із земельного податку від 21.02.2022 № 9036470713, сума нарахованого податкового боргу становить 77 377 грн 92 коп.

З метою погашення податкового боргу контролюючий орган сформував вимогу від 16.02.2022 № 0002291-1308-1620, яку вручив Відповідачу 22.02.2022.

Платник податків суму податкового боргу не сплатив.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 19.12.2024 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 і ухвалити нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди, вирішивши про закриття провадження у цій справі, порушили та неправильно застосували норми статей 7, 39, 45 КУзПБ, а також статей 20, 73, 86, 236 ГПК України щодо визначення юрисдикції спору про стягнення з боржника у справі про банкрутство поточної заборгованості зі сплати податків, не врахувавши висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 (провадження 12-161гс18), в постанові від 23.09.2020 у справі № 826/16976/16 (провадження №11-127апп20), а також в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 910/10889/17, згідно з якими КУзПБ у статті 7 розширив підсудність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом цієї норми, що критерій впливу на майнові активи боржника є вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про банкрутство.

При цьому скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій безпідставно врахували нерелевантні до правовідносин у цій справі висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, адже в такій справі предметом було оскарження рішення податкового органу, які стосуються перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, в той час як у цій справі розглядається майновий спір до Боржника, розгляд якого в першу чергу залежить від суб`єктного складу сторін та учасників у справі про банкрутство, їхніх прав, інтересів та (або) обов`язків.

6. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство

6.1. Предметом розгляду у цій справі стали вимоги податкового органу (Позивача) про стягнення з Боржника поточної заборгованості на заявлену Позивачем суму орендної плати за землю з юридичних осіб за звітний податковий період 2022 рік, що виникла у зв`язку з несплатою Відповідачем самостійно задекларованих ним в декларації за 2022 рік відповідних податкових зобов`язань (пункти 1.2, 1.3, 3.3).

Тож спір у цій справі має характер майнового спору, адже його предметом є стягнення з боржника, щодо якого відкрито справу про банкрутство, на користь податкового органу як поточного кредитора грошових зобов`язань щодо сплати податків (податкового боргу).

6.2. В ході розгляду справи виник спір щодо юрисдикційної підсудності цього податкового спору (з розмежуванням між господарською та адміністративною) з огляду на те, що Відповідач є боржником, щодо якого порушено та здійснюється провадження у справі про банкрутство, а тому Суд вважає за необхідне звернутись до визначених процесуальним законом правил розгляду таких спорів - юрисдикції спору про стягнення податкового боргу з платника податків, щодо якого порушено та здійснюється провадження у справі про банкрутство.

6.3. Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Положеннями абзацу першого частини другої цієї статті, зокрема, унормовано, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна.

Згідно з частиною восьмою статті 45 КУзПБ до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.

З огляду на зазначені правові норми частин першої, другої статті 7, частини восьмої статті 45 КУзПБ спір, предметом якого є позовна вимога контролюючого органу як поточного кредитора про стягнення грошових вимог з боржника, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства у позовному провадженні в межах справи про банкрутство цього боржника.

6.4. Разом з тим, станом на дату розгляду справи судом першої інстанції існувала колізія зазначених норм КУзПБ та приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України (у редакціях Кодексів, чинних на дату звернення Позивача із позовом у цій справі та розгляду справи судом першої інстанції, пункт 1.2).

Так, статтею 20 ГПК України визначено перелік справ, що відносяться до господарської юрисдикції, до яких, зокрема, належать справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції цього Кодексу, чинній на дату подання позовної заяви та розгляду справи судом першої інстанції) визначено, що справами, що належать до юрисдикції господарських судів, є справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

6.5. Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).

ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

Тоді як згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. При цьому КУзПБ містить як матеріальні, так і процесуальні норми.

Вочевидь ГПК України та КУзПБ мають рівну юридичну силу, а процесуальні норми ГПК України є загальними по відношенню до процесуальних норм КУзПБ. У такому випадку, за наявності колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага має надаватися спеціальному, тобто КУзПБ.

Крім того, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, яким, в даному випадку, є КУзПБ.

Зважаючи на викладені мотиви, визначення підсудності цієї справи не вбачається проблемним.

6.6. Однак, відмінність у правозастосуванні господарськими судами відповідних правових норм зумовлена змінами у практиці Великої Палати Верховного Суду щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство.

Так, у тлумаченні відповідних положень процесуальних законів, які визначають правила та юрисдикцію вказаного спору, а саме норм статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 20 ГПК України, статей 2, 7 КУзПБ, правова позиція неодноразово зазнавала змін та відступлень з боку Великої Палати Верховного Суду.

У постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21.10.2019, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

Схожого висновку (хоча без уточнення щодо спору боржника із податковим органом) дотримувалася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2023 у справі № 640/26320/20, у якій зазначила, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Однак, у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від зазначеного висновку, викладеного у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).

Натомість, за змістом наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду зазначила про віднесення до адміністративної юрисдикції таких категорій спорів з податковими органами в межах справи про банкрутство, зокрема: 1) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень; 2) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а також інфляційних втрат та річних процентів.

Ця правова позиція в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (провадження №12-46 гс23), предметом спору у якій є визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.

6.7. Ураховуючи викладене, вбачається можлива суперечність між правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду у постанові 31.08.2023 у справі № 640/26320/20 та постановами від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 й від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) щодо питання "безумовної концентрації всіх майнових спорів виключно в межах справи про банкрутство".

Поряд з цим у постановах від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання щодо застосування норм частини восьмої статті 45 КУзПБ, що регулюють порядок розгляду спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги, до визнання його банкрутом.

6.8. Таким чином, ураховуючи, що спірні правовідносини (предметом спору в яких є позовна вимога контролюючого органу як поточного кредитора про стягнення грошових вимог з боржника) не є подібними до правовідносин у справах № 320/12137/20 (спір за позовом платника податків до контролюючого органу про стягнення бюджетної заборгованості та моральної шкоди) та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (спір за позовом платника податків до контролюючого органу про визнання протиправним податкових повідомлень-рішень), урахування судами попередніх інстанцій правових висновків Великої Палати Верховного Суду у відповідних постановах у цих справах є безпідставним з огляду на нерелевантність зазначеної судової практики.

У наведених висновках (пункти 6.6- 6.8) Суд звертається до висновків Верховного Суду, сформульованих у подібних правовідносинах та викладених в постанові від 22.01.2025 у справі № 910/21682/15 (910/7418/23), які підлягають врахуванню у цій справі відповідно до приписів частини четвертої статті 300 ГПК України (суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги).

6.9. Правильність наведених мотивів щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство, підтверджується також тим, що Законом України від 19.09.2024 № 3985-ІХ "Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації" (далі - Закон № 3985-ІХ) внесено зміни до ГПК України. Зокрема пункт 8 частини першої статті 20 цього Кодексу викладено у такій редакції: "8) справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь - яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника;".

Отже з урахуванням змін, внесених Законом № 3985-ІХ, приписи пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України не містять обмежень щодо підсудності господарським судам спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України.

Крім того, Законом № 3985-ІХ внесено зміни до абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ та викладено в такій редакції: "2. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України; ".

6.10. Отже, внесеними змінами до ГПК України та КУзПБ встановлено імперативне правило виключної підсудності господарським судам у розгляді справ про банкрутство, зокрема, спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України.

Таке урегулювання процедури розгляду відповідних спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Верховним Судом, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

6.11. Отже, дійшовши помилкових висновків, що спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, неправомірно закрив провадження у справі на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України. Тож суди помилились у висновках щодо юрисдикції спору у цій справі, а тому ухвалили незаконні рішення.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1).

6.12. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308, частини шостої статті 310 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

6.13. Дійшовши висновку про направлення справи для продовження розгляду до апеляційного суду, судові витрати у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Головного управління державної податкової служби у Полтавській області задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 у справі № 910/429/22 (910/12899/22) скасувати.

3. Справу № 910/429/22 (910/12899/22) направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді В. В. Білоус

В. Я. Погребняк