Рішення

від 09.04.2025 по справі 320/49051/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2025 року справа №320/49051/23

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (01024, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, буд. 23-А, код ЄДРПОУ 33540678)доКиївської митниці (03124, м. Київ, бульв. Гавела Вацлава, 8А, код ЄДРПОУ 43997555)провизнання протиправним та скасування рішеннявстановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці, у якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 20.10.2023 №UA100380/2023/000268/2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з метою митного оформлення товару Київській митниці уповноваженим представником 20.10.2023 подано митну декларацію №23UA100380615087U0 та копії документів, що були підставою для оформлення товару, які відповідають переліку, визначеному в частині другій статті 53 Митного кодексу України. Проте, митний орган зазначених документів не визнав достатніми для підтвердження митної вартості товару, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням другорядного методу визначення митної вартості - резервного.

Позивач вважає, що оскільки відповідачу надано всі передбачені законодавством документи для підтвердження митної вартості товарів відповідач не мав правових підстав для витребування у позивача додаткових документів на підтвердження митної вартості та подальшого її коригування, а оскаржуване рішення про коригування митної вартості не містить належного обґрунтування.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що подані позивачем разом із митною декларацією документи містять розбіжності та невідповідності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, що не дають можливості впевнитись в достовірності заявленої митної вартості, зокрема здійснити перевірку числових значень складових митної вартості товарів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.11.2021 між компанією XIAMEN BAIYUCHANG ІЕ CO., LTD (КНР) та покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (Україна) (далі - Позивач) було укладено зовнішньоекономічний контракт № 1-RXBIE, за умовами якого Продавець продає, а Позивач купує спортивне обладнання, фітнес-аксесуари, спортивний одяг, взуття та аксесуари і оплачує за нього на умовах і відповідно до правил Інкотермс 2010.

На виконання вказаного контракту з порту NINGBO (КНР) до порту Гданськ (Польща) на підставі коносаменту від 14.08.2023 № ZTJ2301827ICSMAZNB на адресу Позивача надійшов вантаж з товаром:

- товар 1: взуття на підошві з гуми та з верхом з текстильних матеріалів, інше, чоботи хлопчачі, дівчачі та уні, черевики чоловічі, 1 796 пар,

- товар 2: взуття на підошві з гуми або пластмаси, що закриває щиколотку, не ортопедичне, чоботи жіночі, 544 пари.

Згідно з рахунком-фактурою (інвойсом) (Commercial invoice) від 03.07.2023 №BYC234011/17 вартість товару становила 22 986,40 доларів США.

Ввезення на митну територію України вантажу та його подальше перевезення здійснювалось автомобілем з державними реєстраційними номерами НОМЕР_1 / НОМЕР_2 на підставі міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 13.10.2023 №РО5012-2.

З метою митного оформлення товару Київській митниці уповноваженим представником Позивача ТОВ «НАВІС ГРУП» 20.10.2023 подано митну декларацію №23UA100380615087U0 та копії документів, що були підставою для оформлення товарів.

У графі 12 вказаної митної декларації була заявлена митна вартість товару - 933 968.39 грн.

Проте надані декларантом документи Відповідач не визнав достатніми для підтвердження митної вартості товару, і в електронному повідомленні декларанту з посиланням на частини 2 та 3 статті 53, статті 54 та 57 Митного кодексу України (далі - МК України) попросив надати додаткові документи.

У відповідь на вимогу про надання документів листом від 20.10.2023 №20/10 Позивач повідомив Відповідача про надання усіх необхідних для підтвердження митної вартості та наявних у нього документів.

Також в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що другорядні методи визначення митної вартості 2а та 26 за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів неможливо застосувати через відсутність інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за ціною договору. Методи визначення митної вартості 2в та 2г - на основі віднімання та додавання вартостей не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. Натомість, у Відповідача наявна інформація, що є підставою для застосування другорядного методу 2ґ - резервного методу. Джерелами інформації, якими користувався Відповідач при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості були - для товару 1 - митна декларація від 03.10.2023 № UA205050/2023/66442 (вартість товару згідно з джерелом інформації- 16,77 доларів США за пару), - для товару 2 - митна декларація від 04.09.2023 № UA100390/2023/712531 (вартість товару згідно з джерелом інформації- 23,28 доларів США за пару). Відповідно до граф 28 та 30 оскаржуваного рішення Відповідачем заявлену декларантом митну вартість з товару 1 збільшено з 15 808,45 до ЗО 118,92 доларів СІ1ІА, товару 2 збільшено з 9 736,62 до 12 664,33 доларів США за курсом НБУ на день прийняття цього рішення.

Однак 20.10.2023 Відповідачем було прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA100380/2023/000268/2, в якому зазначено, що документи надані не в повному обсязі і містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Позивач, вважаючи оскаржуване рішення протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

У відповідності до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митний кодекс України (далі МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів.

Відповідно до частини першої статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 1 та 2 статті 52 МК України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант зобов`язаний: 1) заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний:

1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана;

3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування;

4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються:

у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з статтею 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Статтею 55 МК України встановлено порядок коригування митної вартості товарів.

Відповідно до частини другої цієї статті письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598 (далі Правила), встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості має містити окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові 23.10.2020 у справі №820/3231/16, яка врахована судом при ухваленні даного рішення, обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом (стаття 53) заборонено.

Разом з тим митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 27.01.2022 у справі №200/6413/20-а, від 01.12.2023 у справі № 810/3766/16.

Наведені вище положення митного законодавства зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.

Досліджуючи спірні правовідносини суд вбачає, що надіслане митним органом позивачу повідомлення про надання додаткових документів не містить інформації, яка дозволяла б з`ясувати, які саме відомості про складові числового значення митної вартості відсутні або не підтверджуються поданими позивачем документами.

В оскаржуваному рішенні митний орган посилався на те, що товар є продукцією з логотипом та торгівельною маркою, що постачається відповідно до умов контракту. Разом з тим, у контракті не зазначено торгівельну марку для врахування такої складової митної вартості як ліцензійні платежі.

Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

У відповідності до частини 1 статті 1109 Цивільного кодексу України ліцензійний договір це договір передачі права використання щодо об`єкта інтелектуальної власності.

Отже, контракт купівлі-продажу товарів може містити інформацію, на відсутність якої в оскаржуваному рішенні вказав відповідач, тоді, коли предмет купівлі-продажу містить об`єкт права інтелектуальної власності.

Згідно з пунктом 3 Порядку включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 446, сума роялті та інших ліцензійних платежів під час визначення митної вартості оцінюваних товарів включається до ціни за таких умов: роялті та інші ліцензійні платежі стосуються оцінюваних товарів; покупець повинен сплачувати роялті та інші ліцензійні платежі прямо чи опосередковано, що є умовою продажу оцінюваних товарів незалежно від того чи закріплена така умова в договорі купівлі-продажу оцінюваних товарів; сума роялті та інших ліцензійних платежів не включена до ціни.

При цьому, відповідач не вказує, які саме документи мали містити інформацію про наявність/відсутність ліцензійних платежів та не посилається на наявність умов включення в цьому випадку сум ліцензійних платежів до ціни товарів під час визначення їх митної вартості, встановлених Порядком включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 446.

Щодо доводів відповідача, щодо неподання до митного оформлення проформа-інвойсу та пакувального листа суд зазначає наступне.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеною в постанові від 08.08.2023 у справі № 810/692/17, «відповідно до пункту 3 частини другої статті 53 МК України документом, який підтверджує митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу). Оскільки задекларований позивачем товар є об`єктом купівлі-продажу (про що безпосередньо свідчать надані до митного оформлення банківські платіжні документи), і позивач надав до митного оформлення комерційний рахунок фактуру, то у відповідача не було підстав для витребування та оцінки проформи інвойса».

Суд зазначає, що пакувальний лист (англ. Packing List) - супровідний документ до вантажу, де дається перелік усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці.

Затвердженої форми пакувального листа та вимог щодо його заповнення законодавством України та міжнародним законодавством не передбачено, з огляду на що жодна інформація, викладена в пакувальному листі не суперечить його суті та не може слугувати підставами для сумніву.

Крім цього, згідно з вимогами частини 2 статті 53 МК України пакувальний лист не є первинним документом, що підтверджує митну вартість товарів та може бути прийнятий до уваги виключно як додаткова інформація.

Суд зауважує, що інвойс (рахунок-фактура) у міжнародній комерційній практиці -документ, що надається продавцем покупцеві та містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага ті інші), умови поставки і відомості про відправника та одержувача. Виписка інвойсу свідчить про те, що (крім випадків, коли постачання здійснюється по передоплаті) у покупця з`являється обов`язок оплати товару відповідно до зазначених умовами, а також про те, що товар відвантажено відповідно до умов поставки.

Фактично інвойс є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за товари, що поставляються (або вже фактично поставлені) чи послуги, що надаються (або фактично надані).

З огляду на надання митному органу в пакеті документів рахунку-фактури (інвойсу) від 03.07.2023 № BYC234011/17, товаросупровідних документів, зокрема, коносаменту (Bill of lading) від 14.08.2023 № ZTJ2301827ICSMAZNB, а також міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 13.10.2023 №РО5012-2, а також враховуючи, що задекларований позивачем товар є об`єктом купівлі-продажу у відповідача не було підстав для витребування та оцінки проформи інвойса.

Окрім того, враховуючи, що пакувальний лист - це супровідний документ до вантажу, де дається перелік усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці, то відсутність пакувального листа, який не містить вартості товару, як обов`язкового реквізиту, не може слугувати обставиною для сумніву у вартості товару.

Що стосується сумнівів відповідача у правильності заявленої позивачем митної вартості товарів, у зв`язку з ненаданням декларантом документів, якими погоджені питання, пов`язані з транспортуванням вантажу, то суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано митному органу копію договору, на підставі якого було здійснено транспортування товару, від 01.07.2021 №010721-86 між позивачем та ТОВ «Хіллдом Логістікс».

В той же час, слід врахувати, що, вказавши в графі 44 митної декларації реквізити транспортно-експедиційного договору від 01.07.2021 № 010721-86, декларант припустився технічної помилки.

Однак вказана помилка була виправлена декларантом, і в митній декларації від 20.10.2023 № 23UA100380615137U4, на підставі якої товар випущено у вільний обіг та яку Відповідачем оформлено в день прийняття оскаржуваного рішення, в графі 44 був вказаний належний договір, на підставі якого було здійснено транспортування товару, а саме від 01.07.2021 № 010721-35 між Позивачем та ТОВ «АЙ СІ ЕС». Для підтвердження витрат на транспортування товарів декларантом була надана довідка про транспортні витрати від 13.10.2023 № 23-01/-36, а також рахунок на оплату цих витрат від 29.09.2023 № 157, видані ТОВ «АЙ СІ ЕС».

Щодо наявності в міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) відомостей про перевезення товарів автомобільним транспортом «РЕ РОРІКА NATALIIA», позивач пояснив, що договірних стосунків з цією особою він не має.

З аналізу договору від 01.07.2021 №010721-35 вбачається, що залучення виконавцем (перевізником) інших перевізників, у даному випадку для автомобільного перевезення товару «РЕ РОРІКА NATALIIA», прямо передбачено договором, укладеним з позивачем.

Крім того, в оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що декларантом не підтверджено відомості щодо складових митної вартості товарів на транспортування, оскільки наданий додатково райс-лист виробника від 03.07.2023 б/н не містить опису торгівельної марки товарів та виданий на асортимент товарів, вказаний в рахунку-фактурі від 03.07.2023 № BYC234011/17, тобто є комерційною пропозицією одному покупцю.

Згідно з вимогами частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, які підтверджують митну вартість товарів, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу контролюючого органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

До переліку додаткових документів, визначених частиною 3 статті 53 МК України входять каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару.

Буквальний зміст наведеної норми свідчить, що до контролюючого органу в якості додаткового документу для підтвердження заявленої митної вартості подаються прейскуранти (прайс-листи) саме від виробника товару, який оцінюється. У першу чергу, при розгляді наданих декларантом каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару контролюючий орган має упевнитись, що інформацію, яка містяться в зазначених документах, можна ідентифікувати з поставкою оцінюваних товарів.

Прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, який на практиці частіше використовується для зазначення цін на перелік послуг.

Відповідно до загальноприйнятої світової практики прейскурант (прайс-лист) має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну, з обов`язковим зазначенням валюти, передбачені системи знижок, виробника/виробників, умови поставки, дата його складання або ж число, з якого дані ціни вводяться в дію, контактна інформація про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду, що міститься в постанові від 23.10.2020 у справі № 810/690/17 прайс-лист, по-перше, не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 МК України, який підтверджує митну вартість товарів, а по-друге, прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, по-третє, жодним нормативним актом, в тому числі і міжнародним, не встановлено вимоги до форми та змісту прайс-листів, тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатись на неповноту чи обмеженість відомостей у прайс-листі, як на підставу для коригування митної вартості товару.

Каталоги, специфікації, прейскуранти, прайс-листи продукції складаються виробником товару у процесі здійснення його господарської діяльності та не є технічними, товаросупровідними документами або документами, що засвідчують якість товару.

Обов`язкової вимоги щодо отримання від суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності - виробника товару вказаної вище документації, чи вимог до її складання чинним законодавством, що регулює порядок виконання зовнішньоекономічних операцій, не передбачено.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що висновок відповідача у цій частині є не об`єктивним, не обґрунтованим і суперечать матеріалам справи та положенням МК України.

Що стосується доводів відповідача про те, що митна декларація країни відправлення, подана без урахуванням вимог статті 254 Митного кодексу та містить інформацію щодо вартості товару, відмінну від заявленої до митного оформлення, суд зазначає наступне.

Офіційний переклад митної декларації країни відправлення від 29.07.2023 №310120230517330467 свідчить, що на її підставі оформлено товар, відомості про який, вказані в цій декларації, відповідають заявленим декларантом у митній декларації, наданій відповідачу з метою митного оформлення товару.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з рахунком-фактури (інвойсу) від 03.07.2023 №BYC234011/17 ціна товару складала 22986,40 доларів США, яка і була задекларована в поданій відповідачу митній декларації.

Суд погоджується з твердженням позивача, що з огляду на те, що відповідно до оскаржуваного рішення заявлену декларантом митну вартість товару збільшено у два рази, вказана в митній декларації країни відправлення ціна товару, менша на 1,1 долара США, ніж заявлена декларантом, не може обґрунтовувати зазначене рішення.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 53 МК України, копія митної декларації країни відправлення, як і прейскуранти (прайс-листи) виробника, можуть додатково вимагатися митним органом у разі, якщо надані документи, які підтверджують митну вартість, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Натомість відповідач використовує декларацію країни відправлення для обґрунтування своїх сумнівів щодо правильності визначення декларантом митної вартості товарів, що суперечить вказаній вище нормі Митного кодексу.

Стосовно посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що у митного органу наявна інформація щодо вищої митної вартості подібного товару, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, оскільки у митниці є підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, враховуючи положення статті VII ГАТТ суд зазначає наступне.

Вказані посилання є загально нормативними, ніким не оспорюються, проте, самі по собі вони не свідчать про наявність у митного органу підстав, передбачених частиною третьою статті 53 Митного кодексу для витребування документів.

Суд звертає увагу, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованою особою та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що заявлялись до митного оформлення цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Наявність в інформаційних базах даних митниці інформації про те, що у попередні періоди аналогічні чи подібні товари були оформлені у митному відношенні із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення декларантом, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена, зокрема, в постанові від 31 березня 2020 року у справі №826/12344/15.

Суд звертає увагу, що зазначаючи про наявність інформації щодо вищої митної вартості подібного товару, відповідач в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів одночасно вказує про відсутність у нього інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів за ціною договору, а також про складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що унеможливлює застосування визначених статтею 57 Митного кодексу методів визначення митної вартості 2а-2г., вказав на наявність інформації, що є підставою для застосування другорядного методу 2r (резервного).

Джерелом інформації, яким користувався відповідач при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості ним зазначено митну - для товару 1 - митна декларація від 03.10.2023 № UA205050/2023/66442 (вартість товару згідно з джерелом інформації- 16,77 доларів США за пару), - для товару 2 - митна декларація від 04.09.2023 № UA100390/2023/712531 (вартість товару згідно з джерелом інформації- 23,28 доларів США за пару.

Представником позивача у відповідь на адвокатський запит від відповідача отримано лист від 14.11.2023 № 7.8-6/7.8-28.13-/8.19/20372 з копіями джерел інформації.

У наданій копії декларації відповідачем залишено обсяг відомостей про товар, що унеможливлює аналіз обґрунтованості визначення джерела інформації, зокрема, відсутня інформація про умови поставки, повне найменування товару. При цьому, якщо товаром з джерела інформації були кросівки, то товаром, якого стосується оскаржуване рішення, є чоботи.

В оскаржуваному рішенні відповідач не навів інформації з джерела інформації в обсязі, що дозволив б встановити, яким чином митна вартість належного позивачу товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не наведено порівняння характеристик оцінюваних товарів та характеристик товарів, ціна яких взята за основу для коригування митної вартості, що є порушенням частини другої статті 55 Митного кодексу щодо обґрунтованості прийнятого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 809/1884/16, від 03 квітня 2018 року у справі № 826/8797/16, від 14 березня 2024 року у справі № 823/1696/17, від 20 березня 2024 року у справі №826/5959/17.

У постанові від 20.08.2019 року по справі №826/12825/15 Верховний Суд зазначив, що не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, виключають можливість застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Поряд з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано не було.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 20.10.2023 № UA100380/2023/000268/2 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 п. 1 частини 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

До суду, Позивачем, для підтвердження витрат на правничу допомогу, було подано: договір про надання правової допомоги від 18 липня 2022 року №07/22/33540678; ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1093812 від 14 липня 2022 року; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №5795/10 від 30 серпня 2016 року; рахунок на оплату від 19 грудня 2023 року №19-12-2; платіжну інструкцію від 20.12.2023 №795 на суму 17000,00 грн.

За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Вказане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17 (73021615) та від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 (73356068).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовуюсь при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 року у справі № 821/1594/17.

Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 року у справі № 803/1032/18 підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`ємом наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Також, Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 580/3324/19 дійшов висновку, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість.

Суд при вирішенні питання витрат на професійну правничу допомогу вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також звертає увагу, що представником Позивача було подано до суду першої інстанції лише позовну заяву.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та об`ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, у зв`язку з чим понесені Позивачем витрати на правничу допомогу необхідно присудити в сумі 5 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

Задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (01024, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, буд. 23-А, код ЄДРПОУ 33540678) до Київської митниці (03124, м. Київ, бульв. Гавела Вацлава, 8А, код ЄДРПОУ 43997555) про визнання протиправним та скасування рішення.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 20.10.2023 №UA100380/2023/000268/2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (03124, м. Київ, бульв. Гавела Вацлава, 8А, код ЄДРПОУ 43997555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (01024, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, буд. 23-А, код ЄДРПОУ 33540678) понесені витрати у вигляді судового збору у розмірі 3030,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.