Постанова

від 09.04.2025 по справі 757/53299/24-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/5097/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 757/53299/24-ц

09 квітня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Левенця Б.Б.

- Ящук Т.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року, постановлену під головуванням судді Хайнацького Є.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик», про визнання права особистої приватної власності,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик», про визнання права особистої приватної власності.

Просив суд визнати за ним, ОСОБА_1 , право особистої приватної власності на акції Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик», загальною вартістю 129 800 грн., у розмірі 88 % статутного капіталу цієї фірми.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 рокусправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик», про визнання права особистої приватної власності, передано на розгляд за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2-Є).

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 04 грудня 2024 року позивача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року у справі №757/53299/24-ц та направити справу для розгляду до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що в Єдиному державному демографічному реєстрі місце проживання ОСОБА_2 має номінальне значення, фактично ОСОБА_2 з 2016 року постійно мешкає за межами України в АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Вільнюського окружного суду.

Зазначає, що судом не розглянуто та не враховано обставини встановлені вказаним рішенням. Відсутність відповідачки за названою адресою ( АДРЕСА_2 ) і її постійне проживання у м. Вільнюс не дозволяє належним чином залучити до процесу відповідачку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

Вказує на те, що Аудиторська фірма «Аналітик» у формі Приватного акціонерного товариства зареєстрована в Печерському районі міста Києва за адресою вул. Чигоріна 57.

Позивач, посилаючись на положення ч. 10 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України, вважає, що позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна, в даному випадку майна Аудиторської фірми «Аналітик», яке він вважає своєю власністю, керуючись презумпцією спільності майна подружжя.

Звертає увагу на Порядок провадження в закордонних дипломатичних установах України за заявами про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, затверджений наказом Міністерства закордонних справ України 22.12.2017 №573, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 січня 2018 р. за №77/31529.

В пункті 15 вказаного Порядку зазначено наступне: «Після надання ЗДУ одного з документів, передбачених пунктом 16 цього розділу, у паспорті громадянина України для виїзду за кордон проставляється штамп «постійне проживання» із зазначенням дати прийняття відповідного рішення, назви країни, посади, прізвища та підпису консульської посадової особи та видається довідка про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном (додаток 11). Зазначена довідка видається без стягнення консульського збору. Документ, що підтверджує зняття з реєстрації місця проживання в Україні, визначений у пункті 16 цього розділу, подається щодо кожної особи окремо.».

З метою з?ясування чи надавалась ОСОБА_2 зазначена довідка при постановці на консульський облік, ним було подано запит до відповідних суб`єктів владних повноважень для встановлення факту чи були вжиті відповідні заходи щодо отримання наведеної довідки посольством в місті Вільнюс Литовської республіки.

Таким чином, судом при винесені ухвали та встановлені підсудності не враховані всі обставини справи та надана позивачем інформація, що стосується місця проживання та реєстрації ОСОБА_2 .

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи зазначене, розгляд справи апеляційним судом здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Судом встановлено, що у листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик», про визнання права особистої приватної власності.

Просив суд визнати за ним, ОСОБА_1 , право особистої приватної власності на акції Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик», загальною вартістю 129 800 грн., у розмірі 88 % статутного капіталу цієї фірми.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик», про визнання права особистої приватної власності, передано на розгляд за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2-Є).

Як вбачається із наданої на запит судді Печерського районного суду м.Києва Хайнацького Є.С. відповіді № 911409 від 19.11.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ( а.с. 78).

Постановляючи ухвалу про направлення справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик» про визнання права особистої приватної власності за підсудністю на розгляд до Оболонського районного суду міста Києва, суд першої інстанції посилався на те, що згідно відповіді № 911409 від 19.11.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Враховуючи, що судом встановлено місце реєстрації відповідача, відсутні підстави для застосування ч. 10 ст. 28 ЦПК України для визначення підсудності даного позову за місцем знаходження майна відповідачки.

Згідно ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 1 статті 31 ЦПК України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Аналізуючи викладене, суд дійшов до висновку, що справу слід передати на розгляд до Оболонського районного суду м. Києва (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2-Є) за зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 , у зв`язку з непідсудністю справи Печерському районному суду м. Києва.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.

Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України).

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що у листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного акціонерного товариства «Аудиторська фірма «Аналітик» про визнання права особистої приватної власності.

Звертаючись з вказаним позовом за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва, ОСОБА_1 зазначав, що в зареєстроване в Єдиному державному демографічному реєстрі місце проживання ОСОБА_2 має формальне значення, фактично ОСОБА_2 з 2016 року постійно мешкає за межами України в АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Вільнюського окружного суду. Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування). Аудиторська фірма «Аналітик» у формі Приватного акціонерного товариства зареєстрована в Печерському районі міста Києва за адресою вул. Чигоріна 57. В частині 10 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред?являтися за місцезнаходженням його майна. В даному випадку за місцем знаходження майна Аудиторської фірми «Аналітик», яке позивач вважає своєю власністю, керуючись презумпцією спільності майна подружжя.

Суд відкриває провадження у справі за правилами, встановленими у статті 187 ЦПК України.

Частиною 6 ст. 187 ЦПК України встановлено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Згідно положень ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «реєстрація» - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Судом першої інстанції, відповідно до вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України, було зроблено запит до Єдиного державного демографічного реєстру для перевірки наявної інформації про особу відповідачки ОСОБА_2 .

Із відповіді № 911409 від 19.11.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Підсудність цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції, визначається статтями 26-30 ЦПК України.

Посилання апелянта на ч. 10 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України в якій передбачено, що позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна, в даному випадку майна аудиторської фірми «Аналітик», яке вважає своєю власністю, керуючись презумпцією спільності майна подружжя, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

За загальним правилом частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Згідно з роз`ясненнями, які викладені у пунктах 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК України). Згідно з положеннями ст.181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18.

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №910/6644/18, від 26 травня 2021 року у справі №506/33/19.

Згідно з ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Отже, позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови пов`язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин пов`язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред`явлені до суду за місцем знаходження цього майна.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом, просив визнати за ним право особистої приватної власності на акції приватного акціонерного товариства аудиторської фірми «Аналітик». Предметом спору є акції товариства.

Тобто, даний спір не стосується нерухомого майна та не є таким, що безпосередньо чи опосередковано пов`язаний з нерухомим майном, тому підстав для застосування правил виключної підсудності для даного спору немає. Отже до даного спору необхідно застосовувати правила загальної підсудності.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.За своїм характером доводи апеляційної скарги є власним тлумаченням апелянтом норм законодавства.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції про передачу позовної заяви про визнання права власності на акції приватного акціонерного товариства аудиторської фірми «Аналітик» за встановленою територіальною юрисдикцією (підсудністю) постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і обґрунтовані підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді: