Восьмий апеляційний адміністративний суд
Новинка
Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.
РеєстраціяВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/8563/24 пров. № А/857/30189/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року (головуючий суддя Стецик Н.В., м. Луцьк) у справі №140/8563/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
14.08.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації позивачу втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 10.08.2016 по день фактичної виплати 19.04.2024; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 10.08.2016 по день фактичної виплати 19.04.2024.
Позов обґрунтовує тим, що проходив службу у в/ч № НОМЕР_1 . Наказом від 07.02.2020 №70-ос його виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Рішеннями Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі №140/6869/21, від 10.11.2023 у справі №140/6709/22 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 10.08.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 07.02.2020. Виплату коштів на виконання рішень суду відповідач провів 15.06.2022 та 19.04.2024. Разом з тим відповідачем, в порушення ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 15.06.2022 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі № 140/6869/21. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 19.04.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 у справі №140/6709/22. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 15.06.2022 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі №140/6869/21. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 19.04.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 у справі №140/6709/22.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених НОМЕР_2 прикордонному загону коштів, у відповідності до ст. 17 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», та Інструкції № 558. Зазначає, що позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення, що підтверджується долученою позивачем випискою з банку. Водночас, дана виплата має разовий характер виплати. З аналізу наведеного вище, апелянт вважає, що позивачу був виплачений дохід, який не підлягає компенсації. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач проходив військову службу у в/ч № НОМЕР_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №70-ос від 07.02.2020 позивача виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі №140/6869/21, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення ОСОБА_1 перерахунку раніше виплаченої індексації грошового забезпечення з 10.08.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, за період з 01.03.2018 по 07.02.2020 із застосуванням базового місяця - березень 2018 року; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 10.08.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, за період з 01.03.2018 по 07.02.2020 із застосуванням базового місяця - березень 2018 року (з урахуванням виплачених сум).
Згідно довідки нарахування та виплати фіксованої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_1 за період з 10.08.2016 по 28.02.2018 та за період з 01.03.2018 по 07.02.2020 до виплати позивачу (з урахуванням раніше виплачених сум) нараховано 64000,24 грн.
Вказана сума виплачена в користь ОСОБА_1 15.06.2022, що підтверджується відомістю зарахування заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії, тощо) за період 15.06.2022.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 у справі №140/6709/22, серед іншого, зобов`язано в/ч № НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 07.02.2020 у розмірі 4458,00 грн в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Згідно довідки нарахування та виплати фіксованої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 згідно рішення від 18.03.2024 у справі №140/6709/22 до виплати позивачу нараховано 99104,58 грн.
Вказано сума оплачена в користь позивача 19.04.2024, що підтверджується копією платіжної інструкції №1226 від 17.04.2024.
Разом з тим, відповідачем в порушення ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Не погоджуючись із вищезазначеною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III від 19.10.2000 (Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно до ст. 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (Порядок №159).
Відповідно до п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно із ст. 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (в тому числі, за рішенням суду). При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу.
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-III).
Використане у ст. ст. 3, 4 Закону №2050-III формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Колегія суддів зазначає, що компенсація частини втраченого доходу виплачується не з моменту постановлення судового рішення, на підставі якого такий дохід фактично виплачено, а саме з часу, коли у особи виникло право на отримання такого доходу.
При цьому, виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №826/8319/16 та від 18.07.2023 у справі №200/10663/21.
Аналізуючи вищезазначене, апеляційний суд зазначає, що оскільки несвоєчасне нарахування та виплату частини грошового забезпечення позивача відбулось у зв`язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини індексації грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків її виплати.
Як було вказано вище, нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 10.08.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, за період з 01.03.2018 по 07.02.2020 із застосуванням базового місяця - березень 2018 року на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі №140/6869/21 відбулось лише 15.06.2022.
В свою чергу, виплату індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 у справі №140/6709/22 здійснено 19.04.2024.
Таким чином, несвоєчасне нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відбулось у зв`язку з протиправними діями в/ч № НОМЕР_1 , тобто з вини органу, що нараховував і виплачував таке грошове забезпечення позивачу під час проходження ним військової служби.
Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 сформував правову позицію, згідно якої аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-III та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Крім того, судова палата у вищевказаній постанові зазначила, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-III не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-III, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що невиплата відповідачем компенсації втрати частини доходу разом з виплатою позивачу заборгованості (суми індексації грошового забезпечення) слід вважати відмовою у виплаті такої компенсації.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі № 140/8563/24 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний
Суд | Восьмий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 09.04.2025 |
Оприлюднено | 14.04.2025 |
Номер документу | 126520675 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Мельник-Томенко Ж.М.
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Мельник-Томенко Ж.М.
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Мельник-Томенко Ж.М.
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Довга Ольга Іванівна
Адміністративне
Волинський окружний адміністративний суд
Стецик Назар Васильович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні