Ухвала

від 11.04.2025 по справі 206/1948/25

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 206/1948/25

Провадження № 2-з/206/9/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2025м. Дніпро

Суддя Самарського районного суду м. Дніпропетровська Нестеренко Т.В., розглянувши заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 , позивача у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ опіки та піклування управління - служби у правах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, служби у правах дітей Дружківської міської ради Донецької області, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ опіки та піклування управління - служби у правах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, служби у правах дітей Дружківської міської ради Донецької області про визначення місця проживання неповнолітніх дітей позивачки та відповідача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачкою ОСОБА_1 до суду було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої остання просила суд зобов`язати відповідача надати доступні контакти для спілкування позивачки з дітьми телефоном та відеозв`язком на час розгляду справи по суті.

В обґрунтування заяви вказує, що в провадженні Самарського районного суду міста Дніпропетровська перебуває подана нею позовна заява до ОСОБА_2 , треті особи: відділ опіки та піклування управління - служби у правах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, служби у правах дітей Дружківської міської ради Донецької області про визначення місця проживання неповнолітніх дітей. З огляду на те, що емоційний контакт позивачки та її дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом двох років був втрачений з причин перешкоджання відповідача ОСОБА_2 , а також у зв`язку з воєнними діями та неможливості пересування позивачки між областями з немовлям на руках, а спілкування є необхідною частиною у встановленні місця проживання дітей.

В порядку ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Суд, дослідивши зміст та вимоги заяви про забезпечення позову, додані до неї документи, зміст заявлених позовних вимог, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке:

Відповідно до ч. 2 ст.149ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст.150ЦПК Українипозов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову - це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Метою забезпечення позову є негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання шкоди позивачу.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

За правилами статті 19 СК України, у випадках, передбачених цим кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

За правилами статті 141 СК Українимати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в як найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно частини першої статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За наявності між батьками дитини спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, такий спір вирішується органом опіки та піклування (стаття 158 СК України) або судом (стаття 159 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 158СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Крім цього, згідно із вимогами частин першої, другої статті 159 СК Україниякщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Таким чином, зі змісту статей 158-159СК України слід зробити висновок, що способи участі одного з батьків у вихованні дитини визначаються органом опіки та піклування за заявою того з батьків, хто бажає такі способи встановити чи судом - шляхом пред`явлення відповідного позову після невиконання іншим з батьків рішення органу опіки та піклування.

Судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що між батьками дітей склалися стосунки, які наразі не позбавляють можливості матері регулярно спілкуватися з дітьми, оскільки останні мешкають разом з відповідачем за відомою позивачці адресою. Крім того з заяви про забезпечення позову не вбачається, що за її заявою органом опіки ухвалене рішення щодо спілкування з дітьми, а батько відмовляється його виконувати.

Суд міг би зобов`язати відповідача забезпечити спілкування позивачки з дітьми телефоном або відеозв`язком, але за умов доведення фактів перешкоджання відповідачем у такому спілкуванні, всупереч законних розпоряджень органів опіки щодо визначення порядку спілкування з дітьми, та у разі якщо це викликано інтересами дітей та за умов існування бажання дітей спілкуватися.

В даному випадку зобов`язання відповідача забезпечити позивачці спілкування з дітьми телефоном або відеозв`язком, згідно заяви, викликане не стільки метою дотримання інтересів дітей, а як зазначено у заяві необхідністю спілкування з дітьми, що є «частиною у встановленні місця проживання дітей» тобто бажання досягнення мети позивачкою - задоволення судом позовних вимог про визначення місця проживання дітей, адже жодних підстав для цього не встановлено та жодними доказами не доведено, до матеріалів заяви підтверджень перешкоджання відповідачем у спілкуванні позивачки з дітьми не надано.

Таким чином, позивачкою не доведено факту порушення її прав та охоронюваних законом інтересів, як учасника процесу.

Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази в сукупності із положеннями діючого законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки ініційований позивачкою вид забезпечення позову суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування.

Аналізуючи викладені обставини, приймаючи до уваги норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки доводів наданих позивачем щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності і обґрунтованості вимог позивача щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, зокрема з огляду на необхідність забезпечення якнайкращіх інтересів дітей, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 19, 149-153, 258-265, 353- 354 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 , позивача у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ опіки та піклування управління - служби у правах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, служби у правах дітей Дружківської міської ради Донецької області про визначення місця проживання неповнолітніх дітей - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Нестеренко