Постанова

від 26.03.2025 по справі 927/891/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2025 р. Справа№ 927/891/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 26.03.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тайкача Ігоря на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2025 (повний текст рішення складено та підписано 20.01.2025)

у справі № 927/891/24 (суддя Сидоренко А.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МД Ресурс»

до Фізичної особи-підприємця Тайкача Ігоря

третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Полігран-Трейд»

про стягнення 810 372,61 грн,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МД РЕСУРС» звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Тайкача Ігоря про відшкодування збитків в розмірі 810 372,61 грн (з урахуванням заяви від 06.11.2024 про зміну підстав позову та про зменшення розміру позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору № 09/03-ІТ перевезення вантажів від 09.03.2023.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2025 у справі №927/891/24 позов задоволено.

Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Тайкача Ігоря на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МД РЕСУРС» 810 372,61 грн збитків та 12 155,59 грн судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Тайкач Ігор звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2025 у справі № 927/891/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що не зупинення судом першої інстанції провадження у справі з підстав, заявлених у відповідному клопотанні (у зв`язку з перебуванням відповідача на альтернативній (невійськовій) службі, до якої він був залучений як громадянин Ізраїлю до подолання наслідків нападу ісламістів у військовий час та повернення до України), порушує право відповідача на справедливий розгляд справи та участь в судовому процесі, чим не забезпечено надання всіх процесуальних прав, передбачених чинним законодавством.

Скаржник також зазначає, що: - позивачем документально не підтверджено понесення ним збитків внаслідок невиконання ФОП Тайкач Ігор своїх зобов`язань з перевезення вантажу за договором перевезення вантажів №09/03-ІТ від 09.03.2023 та втратою вантажу перевізником, у розмірі 810 372,68 грн; - між позивачем та відповідачем не погоджувалися умови на які посилається позивач, в тому числі ні стосовно оформлення заявки від 21.03.2023 (апелянт зазначає, що жодним доказом не підтверджено направлення відповідачу заявки №3 від 21.03.2023), ні стосовно адреси вивантаження, ні стосовно дати вивантаження, ні стосовно вартості товару, що являється істотними умовами договору, вся відповідальність безпосередньо лежить на винній особі, яка зобов`язана була ці дії вчинити, а саме на позивачу.

За вказаних обставин відповідач вважає, що позивачем не доведено вини саме відповідача у можливих завданих збитків експедитору (позивачу).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 927/891/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тайкача Ігоря на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2025 у справі №927/891/24 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, надавши докази, що підтверджують доплату судового збору в сумі 14 586,70 грн.

24.02.2025 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від представника Фізичної особи-підприємця Тайкача Ігоря на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, з доказами доплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Тайкача Ігоря на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2025 у справі № 927/891/24; розгляд справи №927/891/24 призначено на 26.03.2025.

21.03.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Тайкача Ігоря надійшла заява, про забезпечення проведення судових засідань у справі №927/891/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2025 заяву Фізичної особи-підприємця Тайкача Ігоря про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено; судове засідання по справі №927/891/24 у режимі відеоконференції відбудеться 26.03.2025.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідачем подано відзив, у якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Фізичній особі підприємцю "Тайкач Ігор", рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2025 у справі №927/891/24 залишити без змін, наголошуючи на обґрунтованості і законності останнього.

У судове засідання 26.03.2025 у режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів з`явився представник відповідача.

Представники позивача та третьої особи не з`явились. Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу просив судові засідання проводити без участі представника ТОВ "МД РЕСУРС".

Представник третьої особи про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням частини 1, пункту 1 частини 3 статті 202, частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники позивача та третьої особи, що не з`явились, про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників позивача та третьої особи.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2025 скасувати.

У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представника відповідача, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Господарським судом Чернігівської області під час розгляду справи № 927/1035/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МД РЕСУРС» до фізичної особи-підприємця Тайкач Ігор, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Полігран-Трейд» про стягнення 893 172,61 грн збитків, встановлено, що 09.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Полігран-Трейд» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МД РЕСУРС» (експедитор) було укладено договір № 09/11-1Т міжнародного перевезення вантажів, відповідно до п. 1.1. якого експедитор від свого імені, за плату та за рахунок замовника зобов`язується надати послуги перевезення, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги, а також інші платежі, передбачені цим договором (далі - договір №09/11-1Т від 09.11.2022).

Відповідно до п. 1.2. договору №09/11-1Т від 09.11.2022 умови надання послуг щодо конкретного вантажу узгоджуються сторонами в заявках на перевезення (далі - заявка). Заявка є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.2.1. договору №09/11-1Т від 09.11.2022 сторони обумовили, що експедитор зобов`язаний здійснити перевезення вантажу, а також надати інші послуги за домовленістю із замовником, які пов`язані із перевезенням вантажу.

Експедитор має право залучати третіх осіб до виконання договору без погодження замовника. Експедитор несе відповідальність за дії третіх осіб, як за свої власні (п. 2.4.4. договору №09/11-1Т від 09.11.2022).

Ціною договору є сума вартості усіх послуг, які надані експедитором замовнику, та зазначаються в заявках. Вартість послуг погоджуються сторонами в заявках (п. 4.1.,4.2. договору №09/11-1Т від 09.11.2022).

Відповідно до п. 5.1., 5.2. договору №09/11-1Т від 09.11.2022 сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань у випадках, які передбачені цим договором та законодавством України. Експедитор несе відповідальність за вантаж з моменту його завантаження в ТЗ та видачі товарно-транспортних документів і до моменту його доставки в місце призначення. Експедитор не несе відповідальність за пошкодження або втрату вантажу під час операцій завантаження або розвантаження, крім випадків, якщо це обумовлено в заявках або випливає із характеру перевезення.

Пунктами 6.1.-6.3 договору №09/11-1Т від 09.11.2022 сторони погоджуються на необхідність досудового врегулювання спорів відповідно до Договору у претензійному порядку або шляхом переговорів. Претензії, відповіді на них можуть бути направлені із використанням офіційних засобів зв`язку. Претензії можуть бути пред`явлені сторонами одна одній протягом 6 (шести) місяців з дня виникнення підстав для її пред`явлення. Претензія розглядається стороною, яка її отримала, протягом 30-ти календарних днів з дня отримання. У випадку задоволення претензії розрахунки між сторонами здійснюються протягом 30-ти календарних днів після одержання відповіді про повне чи часткове задоволення претензії. У разі не вирішення претензії сторонами, спір можу бути передано на розгляд компетентного суду.

Згідно з п. 8.1. договору №09/11-1Т від 09.11.2022 договір набирає чинності з моменту підписання. Договір укладений на невизначений строк. Договір може бути змінено чи доповнено за згодою обох сторін.

Між замовником та експедитором складена і погоджена заявка №24 від 21.03.2023, відповідно до якої визначені наступні умови: Замовник: ТОВ «Полігран Трейд»; Експедитор: ТОВ «МД Ресурс»; дані авто: НОМЕР_1 ; дані водія: ОСОБА_1 ; адреса завантаження: м. Констанці, Румунія, ОСОБА_3 НОМЕР_5; адреса замитнення: м. Констанца, Румунія (на місці); пункт перетину кордону: п/п Порубне; адреса розмитнення: по АЕ; адреса вивантаження: Україна; дані вантажу: ДТ; вага вантажу: 25т; ставка по перевезенню: 52500 грн до п/п Порубне, 50 грн/км на коло по Україні; форма оплати: безготівка, після розвантаження, по сканкопіях 1-2 дні; дата завантаження: 22-23 березня 2023 року; дата розвантаження: 29-30 березня 2023 року; додаткові умови: цистерна суха, чиста. Заявка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками товариств.

09.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МД РЕСУРС» (експедитор) та фізичною особою-підприємцем Тайкач Ігор (перевізник) укладено договір №09/03-1Т перевезення вантажів (далі - договір №09/03-1Т від 09.03.2023).

Відповідно до умов договору №09/03-1Т від 09.03.2023:

- п.1.1. Перевізник від свого імені, за плату та за рахунок експедитора зобов`язується надати послуги перевезення, а експедитор зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги, а також інші платежі, передбачені цим договором, в тому числі, обґрунтовані витрати перевізника, якщо вони раніше не були включені у вартість послуг. На підставі цього договору перевізником можуть надаватися, як по різному, так і в сукупності, такі послуги:

а. Перевезення експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів автомобільним, морським, авіа- та/або залізничним транспортом на території України та/або за її межами;

b. Інші послуги які стосуються вантажу та передбачені Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 року №1955-IV, іншими нормативно-правовими актами.

п. 1.2. Умови надання послуг щодо конкретного вантажу узгоджуються сторонами в заявках на перевезення (далі за текстом - заявка). Заявка є невід`ємною частиною даного договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов договору та заявки, - пріоритетними є умови заявки.

п. 1.4. Обмін інформацією про вантаж, пересилання заявок, рахунків-фактур, актів-приймання передачі, довідок чи будь-яких інших документів, повідомлення про рішення щодо вантажу, зміну маршруту, позаштатні ситуації, а також обмін будь-якою іншою інформацією, що пов`язана із виконанням зобов`язань сторонами та цим договором, буде здійснюватися через засоби зв`язку, які вказані в цьому пункті (далі в тексті - офіційні засоби зв`язку). Сторони заявляють, що регулярно перевіряють вказані в цьому пункті засоби зв`язку, жодна із сторін немає права посилатися на обставину не отримання інформації чи документів, якщо вони були надіслані офіційними засобами зв`язку.

п. 2.2.7. Перевізник зобов`язаний повідомляти експедитора про всі дії із вантажем, що вимагають прийняття рішення експедитором, та очікувати на такі рішення.

п.2.3. Експедитор має право визначати маршрут прямування вантажу та вид транспорту, тип транспортного засобу, необхідний для перевезення; вимагати від перевізника надання інформації про хід перевезення вантажу; давати перевізнику вказівки, що не суперечать українським та міжнародним нормативно-правовим актам, умовам договору та іншим документам, наданим перевізнику; змінювати маршрут доставки вантажу і кінцевого вантажоодержувача, завчасно, у розумний строк повідомивши про це перевізника, з відшкодуванням витрат на зміну маршруту відповідно до договору.

п.2.4.1. Перевізник має право змінювати маршрут перевезення, діючи виключно в інтересах замовника та відповідно до умов договору.

п. 3.1. Кожне замовлення на надання послуг перевезення попередньо узгоджується між експедитором та перевізником шляхом погодження заявок на перевезення вантажів.

п.3.2. Заявки складаються в письмовій формі. Підписуються уповноваженою особою експедитора і надсилається перевізникові офіційними засобами зв`язку. заявка повинна бути надіслана не менше, ніж за 2 (дві) доби до планової дати завантаження ТЗ. Сторони погоджуються, що заявки передані офіційними засобами зв`язку мають юридичну силу оригіналу. Наступне передання оригіналу заявки не є обов`язковим.

Заявка повинна містити відомості, що забезпечують належне виконання обов`язків сторін, а саме: номер і дата заявки; реквізити договору, відповідно до якого надсилається заявка; найменування перевізника і експедитора; дата та час подання транспортного засобу під завантаження та розвантаження, необхідний тип та кількість рухомого складу, спосіб розвантаження; адреса завантаження та розвантаження; адреса митного оформлення у разі надання послуг транспортного експедирування з міжнародного перевезення вантажу; найменування вантажовідправника та вантажоодержувача; вид та тип вантажу, найменування вантажу; вага брутто, вид пакування; кількість місць вантажу, властивості вантажу, що вимагають особливих умов або запобіжних заходів для збереження вантажу під час перевезення; маршрут слідування; митний перехід; вартість перевезення (сума фрахту, крім додаткових витрат). Сума фрахту включає в себе винагороду перевізника та суму, що підлягає сплаті третім особам, залученим до виконання замовлення; порядок розрахунків між сторонами з визначенням сум та термінів; номер транспортного засобу; ПІБ та мобільний телефон водія, № автомашини; ПІБ та мобільні телефони контактних осіб, з якими можна/необхідно зв`язуватися в ході виконання перевезення вантажу (п.п. 3.3.1.-3.3.15. п.3.3. договору №09/03-1Т від 09.03.2023).

Відповідно до п. 3.4. договору №09/03-1Т від 09.03.2023 одержану заявку перевізник приймає або відхиляє шляхом надіслання повідомлення офіційними засобами зв`язку. Строк розгляду заявки перевізником 2-ві доби з моменту її отримання, але не пізніше ніж за 2 доби до повідомленої експедитором запланованої дати завантаження ТЗ. У разі прийняття заявки перевізник надсилає експедитору заявку, підписану уповноваженою особою із вказівкою ТЗ та іншої необхідної інформації. Із цього моменту заявка вважається погодженою сторонами. У випадку неповідомлення перевізником про прийняття чи відхилення заявки протягом строку її розгляду, то заявка вважається неприйнятою до виконання. Будь-які зміни в заявку мають бути погоджені сторонами в порядку прийняття заявки.

п.4.1. Ціною договору є сума вартості усіх послуг, які надані перевізником експедитору, та зазначаються в заявках.

п.4.3. За результатами надання послуг сторонами підписується акт надання послуг. перевізник, після надання послуг згідно конкретної заявки, надсилає експедитору: копії товарно-транспортних накладних (CMR-у випадку міжнародних перевезень; ТТН-у випадку внутрішніх перевезень), акт надання послуг, рахунок-фактуру, заявку на перевезення. За погодженням сторін акт надання послуг та рахунок-фактура можуть складатися за результатами виконання кількох заявок.

п.4.4. Експедитор зобов`язаний протягом 5-ти календарних днів з моменту отримання акту надання послуг підписати його та направити перевізнику або висловити обґрунтовані зауваження щодо наданих послуг чи їх вартості.

п.5.1. Сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань у випадках, які передбачені цим договором та законодавством України.

п.5.3. Перевізник несе відповідальність за вантаж з моменту його завантаження в ТЗ та видачі товарно-транспортних документів і до моменту його доставки в місце призначення. перевізник не несе відповідальність за пошкодження чи втрату вантажу під час операцій завантаження чи розвантаження, крім випадків, якщо це обумовлено в Заявках або випливає із характеру перевезення.

п.5.9. У випадку прострочення доставки вантажу з вини перевізника, перевізник сплачує штраф у гривні у розмірі, що еквівалентний 100 доларів США за автомобіль за офіційним курсом НБУ на дату сплати, за кожні 24 години прострочення. Максимальна сума неустойки, яка може бути нарахована відповідно до цього пункту, обмежується сумою 50 % вартості перевезення.

п. 6.1.-6.3. Сторони погоджуються на необхідність досудового врегулювання спорів відповідно до договору у претензійному порядку або шляхом переговорів. Претензії, відповіді на них можуть бути направлені із використанням офіційних засобів зв`язку. Претензії можуть бути пред`явлені сторонами одна одній протягом 6 (шести) місяців з дня виникнення підстав для її пред`явлення. Претензія розглядається стороною, яка її отримала, протягом 30-ти календарних днів з дня отримання. У випадку задоволення претензії розрахунки між сторонами здійснюються протягом 30-ти календарних днів після одержання відповіді про повне чи часткове задоволення претензії. У разі не вирішення претензії сторонами, спір може бути передано на розгляд компетентного суду.

29.03.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «МД РЕСУРС» направлено відповідачу заявку на міжнародне перевезення вантажу від 21.03.2023 №3, згідно якої були визначені наступні умови: Перевізник ФОП ТАЙКАЧ ІГОР; Замовник ТОВ «МД РЕСУРС»; Дані авто НОМЕР_2 АА5009XF; Дані водія ОСОБА_2 , НОМЕР_3 ; Адреса завантаження м. Констанца, Румунія, ОСОБА_3 097 631 22 31; Адреса замитнення м. Констанца, Румунія (на місці); Пункт перетину кордону п/п Порубне; Адреса розмитнення Енергетична митниця м. Чернівці; Адреса вивантаження м. Бучач, Тернопільська область; Дані вантажу ДТ; Вага вантажу 24,5 т; Ставка по перевезенню 70000 грн; Форма оплати Безготівкова, після розвантаження, по сканкопіях 1-2 дні; Дата завантаження 21-22 березня 2023 року; Дата розвантаження 29-30 березня 2023 року; Додаткові умови Цистерна суха, чиста; Вказана заявка не містить підписів ані позивача, ані відповідача.

Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №675104 від 21.03.2023 представник фізичної особи-підприємця Тайкач Ігор (водій ОСОБА_2 ) отримав вантаж третьої особи на загальну суму 22160,34 доларів США по курсу долара на день завантаження 36.56860000 грн. (за вказаними даними CMR було визначено місце доставки вул. Метрологічна, 42 м. Київ).

29.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «МД РЕСУРС» офіційними засобами зв`язку на електронну пошту направив фізичній особі-підприємцю Тайкач Ігор підписану ним заявку №3 від 21.03.2023.

Відповідач зобов`язання по перевезенню вантажу за заявкою №3 від 21.03.2023 не виконав, оскільки автомобіль був завантажений, але не був відвантажений у строки визначені у заявці, а саме 29-30 березня 2023 року.

Фізична особа-підприємець Тайкач Ігор у листі, адресованому Товариству з обмеженою відповідальністю «МД РЕСУРС» зазначив, що станом на 28.03.2023 завантажено автомобіль MAN TGХ 28.480 державний номер НОМЕР_2 , який знаходиться на Румунсько-Українському кордоні, автомобіль Mercedes-Benz AXOR 2445LX державний номер НОМЕР_4 не завантажено. У разі не завантаження автомобіля д.н.з. НОМЕР_4 до 18-00 години 28.03.2023 завантажений автомобіль д.н.з. НОМЕР_2 не буде розвантажено без 100% оплати наданих послуг за два автомобіля. До листа додаються виставлені рахунки на суму 120000 грн та 143633,94 грн.

Фізична особа-підприємець Тайкач Ігор направив Товариству з обмеженою відповідальністю «МД РЕСУРС» претензію №004 від 29.03.2023 на суму 287821,31 грн згідно якої вимагав оплати послуги перевезення та зазначав, що він заявку на цей час не отримав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МД РЕСУРС» у відповіді на претензію зазначив про незаконне утримання вантажу.

У листі №005 від 30.03.2023 фізична особа-підприємець Тайкач Ігор повторно вимагав оплату за послуги перевезення вантажу, що не був відвантажений та за послуги перевезення не завантаженого автомобіля, при цьому зазначав, що станом на 30.03.2023 автомобіль знаходиться в м. Києві у нього на зберіганні до повного розрахунку зі сторони експедитора.

Позивач у листі за вих. №30/03-2 від 30.03.2023 з претензію не погодився та зазначив, що ТОВ «Полігран-Трейд», як одержувач вантажу, звертався до ФОП Тайкач І., як до перевізника його вантажу, з метою отримання вантажу та зазначав бажане місце поставки. Маючи сумніви і різні вимоги щодо адреси вивантаження, перевізник мав керуватися або CMR №675104 від 21.03.2023 року або зв`язатися з експедитором для з`ясування подальших інструкцій. Тому прострочення строків доставки та відмова від доставки з посиланням на відсутність інформації щодо місця поставки є необґрунтованими. Щодо повідомлення ФОП Тайкач І. про невиконання умов договору перевезення-2 недоставку вантажу у місце призначення у зв`язку з несплатою ТОВ «МД РЕСУРС» послуг перевезення, посилаючись на п. 4.1., 4.4. договору зазначив, що станом на кінець робочого дня 30.03.2023 у порушення строків доставки, вантаж не доставлено вантажоодержувачу, послуга є такою, що не надана перевізником. Відповідно право вимагати будь-які кошти у перевізника не настало.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для виконання на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту); судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні факти, що містяться в судовому рішенні.

Отже, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2024 у справі № 927/1035/23 залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024, та набрало законної сили 05.06.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 23.07.2024 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Тайкача Ігоря на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 927/1035/23.

Отже, суд зазначає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024 у справі № 927/1035/23, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлене під сумнів, інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доведенню.

Таким чином, встановлені Господарським судом Чернігівської області в межах справи № 927/1035/23 обставини про те, що відповідач прийняв вантаж/товар до перевезення, проте ним допущено порушення зобов`язання із збереження переданого для перевезення товару і він не був доставлений ТОВ «Полігран-Трейд», не підлягає повторному доказуванню в силу приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, судом встановлено, що 14 жовтня 2024 року за вих. №14/10-01 на адресу позивача надійшла претензія від TOB «ПОЛІГРАН-ТРЕЙД» на суму 928 253,54 грн, у зв`язку з тим, що вимоги претензії TOB «ПОЛІГРАН-ТРЕЙД» від 25.04.2024 за вих. №25/04-01 про компенсацію збитків в розмірі 858 172, 61 грн не були виконані TOB «МД Ресурс».

Згідно претензії за вих. №14/10-01 від 14.10.2024 збитки TOB «ПОЛІГРАН-ТРЕЙД» у зв`язку із втратою зазначеного товару становлять 928 253,54 грн та складаються з:

- 810 372, 61 грн - вартість товару, еквівалент в гривні вартості товару, зазначеної в міжнародній товарно-транспортній накладній - CMR №675104 від 21.03.2023 в розмірі 22 160,34 доларів США по курсу долара 36.56860000 грн. (на день завантаження);

- 114 680, 93 грн - акцизний податок, зазначений у графі 47 «Нарахування платежів», код 092 «Пальне. Акцизний податок з товарів, ввезених на митну територію України суб`єктами господарювання» та у графі В «Подробиці розрахунків» позначено списання в особистого рахунку TOB «ПОЛІГРАН-ТРЕЙД» 43462455, платіжна інструкція на здійснення передплати митного оформлення №2089 від 24.03.2023, Скрін-шот електронного кабінету Державної митної служби TOB «ПОЛІГРАН-ТРЕЙД» (списання акцизного податку 22.03.2023 в розмірі 114 680,93 грн ВМД 23UA903200005347U9);

- 3 200, 00 грн - вартість митно-брокерських послуг згідно договору про надання послуг №10/01-23 від 10.01.2023 з додатками, акту наданих послуг №129 від 28 березня 2023 року, платіжної інструкції №6290 від 19.04.2023.

У подальшому, між TOB «МД РЕСУРС» та TOB «ПОЛІГРАН-ТРЕЙД» було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.10.2024 на суму 614 796,08 грн за договором міжнародного перевезення вантажів №09/11-ІТ від 09.11.2022.

TOB «МД РЕСУРС» платіжною інструкцією від 05.11.2024 перерахувало на користь TOB «ПОЛІГРАН-ТРЕЙД» грошові кошти у сумі 195 576,60 грн по компенсації збитків за претензією №14/10-01 від 14.10.2024.

Отже, TOB «МД РЕСУРС» відшкодувало TOB «ПОЛІГРАН-ТРЕЙД» збитки, понесені внаслідок невиконання ФОП Тайкач Ігор своїх зобов`язань з перевезення вантажу за договором перевезення вантажів №09/03-ІТ від 09.03.2023 та втратою вантажу перевізником, у розмірі 810 372,68 грн, у зв`язку з чим позивач отримав право зворотної вимоги (регресу) до відповідача в розмірі виплаченого відшкодування.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 173, абз. 4 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 175, ч. 1, 7 ст. 179 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов`язання, що виникли між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності на підставі господарського договору, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарсько-договірним зобов`язаннями та регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, а господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

У відповідності до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Статтею 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно зі статтею 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Частиною 1 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини

Згідно з частиною 3 статті 314 Господарського кодексу України у разі втрати вантажу перевізник відповідає перед замовником в розмірі вартості втраченого вантажу.

Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ця конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 3 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов`язки, як за власні дії і недогляди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Частиною 1 статті 18 Конвенції встановлено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Згідно з частиною 1 статті 23 Конвенції, якщо відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Перевізник, який сплатив компенсацію за збитки згідно з положеннями цієї Конвенції, має право отримати відшкодування такої компенсації разом з відсотками на неї і всіма витратами, понесеними внаслідок позову, від інших перевізників, які брали участь у перевезенні (стаття 37 Конвенції).

Таким чином, Конвенція закріплює презумпцію вини перевізника у випадку повної чи часткової втрати вантажу, його пошкодження чи прострочення доставки. Цей принцип, закріплений також і в законодавстві України, зокрема, у частині 2 статті 924 Цивільного кодексу України.

Крім того, ст.37 Конвенції закріплює за перевізником/експедитором з разі відшкодування збитків Замовнику, право отримати компенсацію від інших перевізників.

Положеннями ст. 20 Конвенції передбачено, що той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред`явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

За приписами частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Також, пред`явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов`язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання. При визначені розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення.

Згідно з положеннями статті 909 Цивільного кодексу України та статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується укладенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

За змістом частини 2 статті 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно зі статтею 934 Цивільного кодексу України передбачено, що за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування, експедитор відповідає перед клієнтом, відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Статтею 618 Цивільного кодексу України, яка вміщена у главу 51 цього Кодексу, передбачено, що боржник відповідає за порушення зобов`язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосередньо виконавця.

Умови зазначеної статті є загальними для застосування у зобов`язальних відносинах, тому при вирішенні цього спору, суд враховує насамперед приписи ст. 13 Конвенції, якою передбачено, що одержувач вантажу може пред`явити вимоги перевізнику від свого імені лише у разі, якщо останні основані на праві, що витікає з договору перевезення.

Якщо з договору не випливає, що експедитор повинен виконати свої обов`язки особисто, експедитор має право залучити до виконання обов`язків інших осіб. Покладення обов`язку на третю особу не звільнить експедитора від відповідальності.

Відповідальність експедитора за дії третіх осіб, які беруть участь у виконанні договорів в силу закону або за дорученням боржників, випливає із суті договірних відносин.

Договір є підставою для виникнення зобов`язальних відносин між сторонами, і юридично тільки вони самі можуть або виконувати, або не виконувати договір.

Боржник хоч і може, якщо інше не передбачено в договорі, залучити до фактичного виконання таких договорів третіх осіб, але юридично і виконавцем, і відповідальною особою, залишається він сам, тому за вину цих осіб він відповідає як за власну, і посилання на відсутність вини з його сторони за наявності третіх осіб не може бути підставою для звільнення його від відповідальності.

Таким чином, відповідно положень до статті 932 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» на експедитора, як на особу, що відповідає перед клієнтом, покладається відповідальність за ті аспекти, які входять до переліку відповідальності перевізника. Отже за втрату вантажу відповідальним перед клієнтом лишається експедитор, який в подальшому має право в порядку регресу відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням обов`язків іншою особою, а також застосувати інші засоби відповідальності, що передбачені договором між експедитором та іншою особою або цивільним законодавством (аналогічні правові висновки викладені у поставної Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 906/1219/16).

Згідно зі статтею 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів та статтею 924 Цивільного кодексу України перевізник несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення.

Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до статті 228 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

З викладеного вбачається, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України при регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, шо виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2018 у справі №906/1219/16, відповідно до статті 932 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» на експедитора, як на особу, що відповідає перед клієнтом, покладається відповідальність за ті аспекти, які входять до переліку відповідальності перевізника. Отже, за втрату вантажу відповідальним перед клієнтом лишається експедитор, який в подальшому має право в порядку регресу відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням обов`язків іншою особою, а також застосувати інші засоби відповідальності, що передбачені договором між експедитором та іншою особою або цивільним законодавством.

Право на стягнення відшкодованих збитків в порядку регресу виникає з того моменту, коли учасник господарських відносин відшкодував збитки потерпілій стороні замість третьої особи, тому регресне зобов`язання розглядається як похідне від іншого зобов`язання. У регресних зобов`язаннях як загальне правило діє принцип повного відшкодування збитків. Третя особа відповідає перед учасником господарських відносин у тому обсязі, в якому збитки фактично відшкодовані, відтак обсяг регресної вимоги повинен відповідати розміру виплаченого відшкодування.

Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов`язання перед потерпілим; регрес застосовується після припинення зобов`язання з відшкодування шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №233/6517/16-ц).

Регресне зобов`язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов`язання. Підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред`явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди. Право зворотньої вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата. Юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотньої вимоги (регресу) до цієї особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України), тобто розмір відшкодування визначається трудовим законодавством (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №675/28/15-ц).

Вище встановлено, що 09.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Полігран-Трейд» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МД Ресурс» (експедитор) укладено договір міжнародного перевезення, на виконання умов якого третя особа доручила позивачу здійснити послугу з перевезення вантажу відповідно до укладеної між сторонами заявки № 24 від 21.03.2023.

У свою чергу, позивачем укладено договір № 09/03-1Т від 09.03.2023 перевезення вантажів з відповідачем, відповідно до умов якого останній зобов`язувався надати послугу з перевезення вантажу на умовах складеної між сторонами заявки.

Відповідач прийняв товар до перевезення згідно договору перевезення вантажів №09/03-1Т від 09.03.2023, проте ним було допущено порушення зобов`язання із збереження переданого для перевезення товару і останній не був доставлений ТОВ «Полігран Трейд».

Дані обставини встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2024 по справі №927/1035/23, яке набрало законної сили.

Викладені ФОП Тайкачем Ігорем у апеляційній скарзі доводи стосовно недослідження судом першої інстанції обставин того, що позивачем жодним доказом не підтверджено направлення відповідачу заявки №3 від 21.03.2023, на переконання колегії судів, є намагання відповідача здійснити переоцінку встановлених у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024 у справі № 927/1035/23 обставин. Однак, як зазначено вище, встановлені у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024 у справі № 927/1035/23, яке набрало законної сили у встановленому порядку, обставини мають преюдиційне значення та в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доведенню.

Вище також встановлено, що 14 жовтня 2024 року позивачем, як експедитором по договору №09/11-1Т від 09.11.2022, була отримана від замовника перевезення TOB «ПОЛІГРАН-ТРЕЙД» претензія на суму 928 253,54 грн, у зв`язку з невиконанням TOB «МД Ресурс» зобов`язань по перевезенню вантажу.

Позивачем було відшкодовано TOB «ПОЛІГРАН-ТРЕЙД» збитки на суму 810 372,68 грн, що підтверджується угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.10.2024 на суму 614 796,08 грн за договором міжнародного перевезення вантажів №09/11-1Т від 09.11.2022 та платіжною інструкцією від 05.11.2024 на суму сплату на користь третьої особи 195 576,60 грн.

Таким чином, TOB «МД РЕСУРС» відшкодувало TOB «ПОЛІГРАН-ТРЕЙД» збитки, понесені внаслідок невиконання ФОП Тайкач Ігор своїх зобов`язань з перевезення вантажу за договором перевезення вантажів №09/03-ІТ від 09.03.2023 та втратою вантажу перевізником, у розмірі 810 372,68 грн.

Отже, TOB «МД РЕСУРС» має законне право в порядку регресу на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України та 228 Господарського кодексу України вимагати відшкодування збитків від ФОП Тайкач Ігор у розмірі 810 372,68 грн.

Відповідачем, в свою чергу, не надано доказів на спростування наявності його вини у втраті вантажу. Причинний зв`язок між порушенням відповідачем зобов`язання, що випливає з договору та збитками полягає у тому, що за умови дотримання відповідачем умов договору в частині збереження вантажу та його передачі третій особі, збитки не було б завдано.

Відтак, судом встановлено всі елементи складу цивільного правопорушення, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача стосовно того, що відмова судом першої інстанції у клопотанні про зупинення провадження у справі порушує право відповідача на справедливий розгляд справи та участь в судовому процесі, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2024 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, яким останній, з посиланням на пункт 3 частини 1 статті 227 та пункт 1 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України, просить зупинити провадження у справі у зв`язку з його перебуванням на альтернативній (невійськовій) службі, до якої він був залучений як громадянин Ізраїлю до подолання наслідків нападу ісламістів у військовий час та повернення до України.

Клопотанням обґрунтовано тим, що відповідач є громадянином Ізраїлю, де вкрай необхідними є працівники на критично важливих підприємствах, зокрема, в медичній сфері, де він і проходить службу через особливий (військовий) стан на всій території країни після терористичного нападу ісламістів хамасу: згідно довідки від 04.12.2024 компанії Natali Healthcare Solutions Ltd відповідач працює в компанії на посаді водія-фельдшера реанімобіля служби невідкладної медичної допомоги; компанія визнана підприємством критично важливим для національної економіки і робота пана Тайкача в системі невідкладної медичної допомоги є критично важливою й необхідною, особливо з огляду на поточну ситуацію в Державі Ізраїль (переклад даної довідки з івриту на українську мову засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ільяшовим О.В. 06.12.2024, зареєстровано в реєстрі за №№ 28673-28674).

01.05.2024 (згідно відмітки в паспорті) відповідач повернувся до Ізраїлю та не може взяти участь у розгляді даної справи; натомість відповідач вбачає необхідність при вирішення даного спору надати пояснення зі спірного питання, однак з огляду на перебування за межами України він позбавлений можливості вчиняти відповідні процесуальні дії, належним чином захищати свої права та законні інтереси (як особисто, так і через представника); при цьому відповідач вказує, що у випадку відмови в задоволенні даного клопотання ним будуть вживатися заходи, спрямовані на пошук представника, а тому просить не розглядати дану справу за його відсутності.

Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Натомість, як вказує відповідач, він є громадянином Ізраїлю та 01.05.2024 повернувся до Ізраїлю і працює в на посаді водія-фельдшера реанімобіля служби невідкладної медичної допомоги в компанії Natali Healthcare Solutions Ltd, у зв`язку з чим посилання на положення пункту 3 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для зупинення провадження у справі є безпідставними.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі.

Разом з тим, з огляду на додані до клопотання відповідача документи, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що вони не підтверджують той факт, що робота Тайкача Ігоря на посаді водія-фельдшера реанімобіля в компанії, яка визнана підприємством критично важливим для національної економіки Ізраїля, є саме альтернативною (невійськовою) службою, яка запроваджується замість проходження військової служби.

Крім того, як правильно враховано місцевим господарським судом, відповідач зареєстрований в якості суб`єкта господарювання за законодавством України, має на території України місцезнаходження, має електронний кабінет в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», яка забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Тому, фізична особа-підприємець Тайкач Ігор не позбавлений можливості приймати участь в судових засіданнях особисто (дистанційно в режимі відеоконференції) або через представника, а також подавати як заяви по суті справи, так і заяви з процесуальних питань через електронний кабінет. Даний факт свідчить про існування у відповідача можливості належним чином захищати свої справи та законні інтереси.

За вказаних обставин відповідачем не доведено належними доказами наявність підстав для зупинення провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову у повному обсязі.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що всі інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Отже, колегія судів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку довів належними і допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Тайкача Ігоря на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2025 у справі №927/891/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тайкача Ігоря на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2025 у справі №927/891/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2025 у справі №927/891/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №927/891/24 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 04.04.2025.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

К.В. Тарасенко