Рішення

від 11.04.2025 по справі 910/876/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2025Справа № 910/876/25За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс"

Про стягнення 200451,43 грн

Суддя Усатенко І.В.

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" про стягнення 200451,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч від 01.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

17.02.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, оскільки строк дії договору закінчився, орендарем майно не повернуто, акт приймання-передачі майну від орендаря до орендодавця не підписано. Відповідач зазначає, що позивач одночасно з претензіями про сплату орендної плати звертався до відповідача з претензіями про сплату неустойки. Відповідач відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України та пункту 8.6. договору сплачував неустойку у подвійному розмірі орендної плати. Так, відповідач вказує на те, що правовідносини сторін за договором оренди майна у разі (після) припинення договору не можуть бути врегульовані іншим чином, ніж визначено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

18.02.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позовні вимоги.

21.02.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач підтримує доводи викладені у відзиві.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2020 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (орендар) укладено Договір оренди окремого індивідуально визначеного майна №ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч відповідно до п. 1.1 якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно (далі - майно) відповідно до акта приймання-передачі майна, що складає невід`ємну частину цього Договору.

Відповідно п. 2.1. Договору передача орендареві майна в строкове платне користування здійснюється на підставі Акта приймання-передачі майна від орендодавця до орендаря, складеного згідно з формою, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1). Майно вважається переданим орендодавцем орендарю з дати підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі майна та скріплення печатками (у разі наявності) в строки, встановлено цим Договором.

Пунктом 2.4. Договору визначено, що орендар не пізніше останнього дня строку (терміну) дії цього Договору зобов`язаний повернути, а орендодавець прийняти майно за актом приймання-передачі майна від орендаря до орендодавця, що складається та підписується сторонами відповідно до форми, наведеної у додатку № 2 до цього договору.

Відповідно до п. 2.5 Договору майно вважається повернутим орендодавцю з дати підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі майна від орендаря до орендодавця та скріплення печатками (у разі наявності).

Розмір орендної плати визначається за результатами електронних торгів (аукціону) і становить за перший базовий місяць листопад 2020 року користування майном 101109,11 грн, крім того ПДВ - 20221,82 грн, а всього разом з ПДВ - 121330,93 грн (далі - орендна плата). У разі підписання Сторонами акта приймання-передачі майна від Орендодавця до Орендаря у місяці, що не є місяцем проведення аукціону, розмір Орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування Орендної плати за базовий місяць, визначеної у пункті 3.1 Договору, на індекс інфляції за місяць, що передують місяцю підписання та за місяць підписання Сторонами акта приймання-передачі майна від Орендодавця до Орендаря. Розмір Орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування Орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Сторони погодили, що для розрахунків приймається індекс інфляції розрахований Державною службою статистики України та опублікований на офіційному ресурсі (п.3.1. Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору орендна плата нараховується починаючи з дати передачі майна за Актом приймання-передачі майна від Орендодавця до Орендаря та сплачується Орендарем щомісяця, шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний банківський рахунок Орендодавця до 20 числа поточного місяця, за попередній місяць, за який здійснюється розрахунок. Невиставлення рахунку Орендодавцем не звільняє Орендаря від сплати Орендної плати за Договором.

Нарахування Орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування майном. (п.3.4. Договору)

Як передбачено п. 3.6 Договору у разі припинення (розірвання) цього Договору орендар сплачує орендну плату до дати фактичного повернення майна за актом приймання-передачі майна від орендаря до Орендодавця включно. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Орендаря від обов`язку виконання перед Орендодавцем всіх грошових зобов`язань за цим Договором враховуючи і відповідальність за порушення умов Договору

Відповідно до п.8.7. Договору у разі невиконання обов`язку щодо повернення майна у строки відповідно до умов Договору орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення зобов`язання щодо повернення майна.

Згідно з п.11.1. Договору цей Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін (за наявності) і діє до 23.07.2024 та в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов Договору сторонами складено та підписано акт приймання-передачі майна від 01.12.2020, згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв відповідно до умов Договору окреме індивідуально визначене майно згідно переліку. Всього 558 одиниць.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Отже, виходячи із змісту частини 1 статті 759 та частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 08.07.2024 № 577, в якому повідомив про відсутність наміру продовжувати договір № ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч від 01.12.2020 та необхідність прибути для підписання актів приймання-передачі майна з оренди. Докази направлення листа в матеріалах справи.

Сторонами в заявах по суті спору визнано, що договір №ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч від 01.12.2020 є таким, що припинився, в зв`язку з закінченням строку його дії 23.07.2024.

Відповідно до ч 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже, з урахуванням пункту 11.1 Договору, договір №ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч від 01.12.2020 є припиненим з 24.07.2024.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, ТОВ "Лемтранс" після закінчення строку дії договору (23.07.2024) не повернуло орендоване майно позивачу.

Доказів вжиття ним заходів щодо своєчасного повернення об`єкта з оренди після закінченням строку дії Договору чи вчинення позивачем перешкод у його поверненні, відповідач суду не надав.

Відповідачем не доведено відсутність своєї вини в порушенні зобов`язань орендаря негайно повернути орендодавцю майно, яке є предметом оренди, після закінчення строку дії відповідного договору оренди.

Отже відсутні підстави для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності за таке порушення.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що неповернення об`єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії договору, відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), а тому існують усі правові підстави для застосування до відповідача відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойки, розрахованої за безпідставне користування спірним об`єктом оренди після закінчення строку дії договору.

Так, відповідно до вимог частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Вказані вимоги закону кореспондуються з положеннями пункту 8.7 Договору, в якому сторони погодили, що у разі невиконання обов`язку щодо повернення майна орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати за час прострочення зобов`язання щодо повернення.

Позивач направив відповідача претензію від 13.12.2024 № ВПридн 04/60 про повернення орендованого майна та сплату орендної плати за період з 01.11.2024 по 30.11.2024 у сумі 200451,43 грн.

У відповідь відповідач направив лист № 18-В від 08.01.2025, в якому заперечував проти вимог, викладених у претензії про сплату орендної плати, в зв`язку з закінченням строку дії договору № ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч від 01.12.2020. Докази направлення долучені до відзиву.

Також позивач звернувся до відповідача з претензією від 13.12.2024 № ВПридн-04/66, в якій вимагав сплатити неустойку у розмірі 334085,72 грн, в зв`язку з користуванням орендованим майном після закінчення строку договору оренди № ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч від 01.12.2020.

Відповідач надав відповідь на означену претензію (лист № 26-В від 08.01.2025), визнав її частково обгрунтованою на суму 315407,64 грн.

Кошти у сумі 315407,64 грн були сплачені відповідачем позивачу згідно платіжної інструкції № 9545 від 30.12.2024.

В той же час, як зазначає позивач, укладаючи Договір, сторони погодили, що нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування майном, у зв`язку з чим позивач розрахував та заявив до стягнення орендну плату за період фактичного користування майном в період з 01.11.2024 по 30.11.2024.

Суд вважає вказані вимоги позивача такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Відтак, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини 1 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

З викладеного вбачається, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Тому, яким би способом у договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною 2 статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вимог щодо стягнення орендної плати за Договором №ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч від 01.12.2020 у розмірі 200451,43 грн, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення позову в даному випадку.

Всі доводи сторін були враховані судом, проте, вони не впливають на результат вирішення спору.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїм вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен з доводів сторін.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 46-46А, ідентифікаційний код 30600592) про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 200451,43 грн - відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко