Рішення

від 08.04.2025 по справі 914/269/25

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2025 Справа № 914/269/25

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Плаксій В.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сата Логістік", с. Зимна Вода Львівського району Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмарт СМ", с. Ставчани Львівського району Львівської області

про: стягнення заборгованості в розмірі 149 371,92 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На адресу Господарського суду Львівської області в систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "САТА ЛОГІСТІК" до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмарт СМ" про стягнення заборгованості в розмірі 149 371,92 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025, справу № 914/269/25 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.02.2025, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 11.03.2025.

24.02.2025 представником відповідача подано на адресу суду в систему Електронний суд відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 4782/25, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволені позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.03.2025, судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 08.04.2025.

26.03.2025 представником позивача подано на адресу суду в систему Електронний суд клопотання з додатками про долучення доказів за вх. № 7870/25.

08.04.2025 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.2025 представником позивача подано на адресу суду клопотання з додатками за вх. № 6226/25, в якому позивач просить суд розглянути дану справу без участі повноважного представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю, просить позов задоволити.

08.04.2025 від представника позивача на адресу суду в систему "Електронний суд" надійшла заява про стягнення судових витрат на професійну-правничу допомогу з додатками за вх. № 9069/25, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача на його користь 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу (на оплату послуг адвоката).

08.04.2025 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Враховуючи ч.3 ст.222 ГПК України, відповідно до якої, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Відтак, фіксування судового процесу під час судового засідання 08.04.2025 не здійснюється.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу в його електронний кабінет (докази містяться в матеріалах справи).

24.02.2025 від представника відповідача надійшов на адресу суду в систему Електронний суд відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 4782/25.

Відтак, відповідач належно повідомлений про час, місце і дату судового засідання у даній справі.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/269/25.

В судовому засіданні 08.04.2025, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про переведення боргу № 130623/30 від 20.06.2023 (заміна боржника у зобов`язанні) згідно договору поставки № 10/03/22-7 від 10.03.2022 в частині оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 149 371,92 грн. Зокрема, позивач зазначає про те, що 10.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю Рітейл Україна та Товариством з обмеженою відповідальністю САТА ЛОГІСТІК укладено договір поставки №10/03/22-7. Позивач зазначає, що у нього відсутній оригінал договору, так як він не був переданий позивачу після його підписання.

На підтвердження укладення договору поставки, позивачем долучено до матеріалів справи видаткові накладні. Позивач зазначає, що у зв`язку з частковим невиконанням ТОВ Рітейл Україна договору поставки виникла заборгованість перед позивачем.

Позивач вказує на те, що 20.06.2023 між ним та ТОВ Рітейл Україна підписано Акт звірки, відповідно до якого сторони погодились, що позивач поставив ТОВ Рітейл Україна товарів на суму 477 490,46 грн., за які ТОВ Рітейл Україна оплатив позивачу 328 118,54 грн. Таким чином, заборгованість ТОВ Рітейл Україна на користь позивача станом на 20.06.2023 становила 149 371,92 грн.

Позивач вказує на те, що 20.06.2023 між позивачем (кредитором), ТОВ Рітейл Україна (первісний кредитор) та ТОВ Трансмарт СМ (новий кредитор) укладено договір про переведення боргу №130623/30.

Позивач зазначає, що враховуючи те, що ТОВ Рітейл Україна та його правонаступник ТОВ Трансмарт СМ зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконали, то позивач вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 149 371,92 грн. боргу підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.

У позовній заяві за вх. № 309 від 03.02.2025, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та витрати зі сплати судового збору.

08.04.2025 від представника позивача на адресу суду в систему "Електронний суд" надійшла заява про стягнення судових витрат на професійну-правничу допомогу з додатками за вх. № 9069/25, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача на його користь 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу (послуги адвоката).

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву за вх. № 4782/25 від 24.02.2025 відповідач посилається на те, що він не погоджується з позовними вимогами, оскільки в розпорядженні відповідача немає договору поставки №10/03/22-7, на який посилається Позивач, як підставу виникнення господарських операцій з ТОВ "Рітейл Україна", тому, як вказує відповідач, він не має можливості зробити аналіз його умов та висловити свою позицію по ньому. Позивач надав кілька копій видаткових накладних, однак, як зазначає відповідач, ним не додано доказів розрахунків за поставлений товар, хоча як він сам і зазначає в позовній заяві - покупець провів часткову оплату заборгованості за товар. Такими документами могли б бути виписки про рух коштів рахунках Позивача за період початку співпраці з ТОВ "Рітейл Україна" по сьогоднішній день. Також, відповідач наголошує на тому, що в нього немає оригіналу договору про переведення боргу №130623/30 від 20.06.2023 р., по якому заявлено позовні вимоги.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про те, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не підлягають задоволенню, тому що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є пропорційним до складності справи, так як за своєю категорією вона не є складною; наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи).

Відповідач зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідач вказує на те, що є не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. На підставі наведеного, відповідач просить суд, у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.

10.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю Рітейл Україна та Товариством з обмеженою відповідальністю САТА ЛОГІСТІК (позивач у справі) укладено договір поставки №10/03/22-7. У позовній заяві позивач зазначає про те, що оригінал договору поставки №10/03/22-7 від 10.03.2022 у позивача відсутній, так як він не був переданий позивачу після його підписання.

На підтвердження поставки товару Товариству з обмеженою відповідальністю Рітейл Україна, позивачем долучено до матеріалів справи видаткові накладні, а саме: видаткова накладна №63 від 11.03.2022 на суму 81 980,53 грн.; видаткова накладна №86 від 14.04.2022 на суму 56 299,52 грн.; видаткова накладна №213 від 26.09.2022 на суму 11 656,00 грн.; видаткова накладна №238 від 27.10.2022 на суму 14 198,58 грн.; видаткова накладна №246 від 08.11.2022 на суму 14 112,72 грн.; видаткова накладна №251 від 14.11.2022 на суму 27 993,30 грн.; видаткова накладна №249 від 09.11.2022 на суму 69 787,98 грн.; видаткова накладна №263 від 23.11.2022 на суму 11 723,88 грн.

Вказані видаткові накладні підписані повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

Також, позивачем долучена до матеріалів справи товарно-транспортна накладна № Р63 від 11.03.2022.

Позивач здійснив поставку товару ТзОВ Рітейл Україна на загальну суму 477 490,46 грн.

ТзОВ Рітейл Україна лише частково розрахувалось за поставлений товар на загальну суму 328 118,54 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості ТзОВ Рітейл Україна перед ТзОВ САТА ЛОГІСТІК становить 149 371,92 грн. (477 490,46-328 118,54).

26.03.2025 представником позивача подано на адресу суду в систему Електронний суд клопотання (за вх. № 7870/25) про долучення до матеріалів справи банківських виписок про часткову оплату ТзОВ Рітейл Україна заборгованості за поставлений товар.

Крім того, позивачем, для підтвердження наявності заборгованості ТзОВ Рітейл Україна перед ТзОВ САТА ЛОГІСТІК долучено акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість ТзОВ Рітейл Україна перед ТзОВ САТА ЛОГІСТІК станом на 20.06.2023 становить 149 371,92 грн.,

Вказаний акт звірки взаємних розрахунків підписано повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

В подальшому, 20.06.2023 між ТзОВ САТА ЛОГІСТІК (кредитором), ТОВ Рітейл Україна (первісний кредитор) та ТОВ Трансмарт СМ (новий кредитор, відповідач у справі) укладено Договір про переведення боргу №130623/30.

Відповідно до п. 1.1 Договору про переведення боргу, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Первісний боржник переводить свій борг за Договором № 10/03/22-7 від 10.03.2022 року, укладеним між Первісним боржником та Кредитором (надалі - Основний договір), а саме: обов`язок оплати заборгованості в розмірі 149 371, 92 грн., а Новий боржник заміняє Первісного боржника у зобов`язанні зі сплати грошових коштів, що виникає із Основного договору, і приймає на себе зазначені обов`язки Первісного боржника за Основним договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору про переведення боргу, Первісний Боржник підтверджує обсяг та підстави боргу. Первісний боржник переводить борг на Нового боржника в повному обсязі.

Відповідно до п. 1.5 Договору про переведення боргу, борг вважається переведеним Первісним Боржником на Нового боржника, а останній набуває статусу зобов`язаної особи перед Кредитором з моменту підписання цього Договору.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 Договору про переведення боргу, за цим Договором Кредитор одержує право вимоги та отримання від Нового Боржника сплати боргу за Основним Договором у розмірі, встановленому п. 1.1. цього Договору, а Новий Боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов`язання до 31 грудня 2024 року. Первісний боржник зобов`язується у строк до 31 грудня 2024 року сплатити Новому боржнику суму, визначену в п. 1.1 даного Договору в оплату за погашення Новим боржником Боргу перед Кредитором.

Відповідач взятих на себе зобов`язань з оплати за Договором про переведення боргу №130623/30 від 20.06.2023 не виконав, внаслідок чого, як станом на момент подання позовної заяви так і станом на момент ухвалення рішення, у відповідача утворилась заборгованість зі сплати основного боргу в сумі 149 371,92 грн.

У зв`язку з наведеним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, та просить суд стягнути з відповідача на його користь 149 371,92 грн. основної заборгованості та судові витрати: судовий збір та 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Оцінка суду.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами положень статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є Договір про переведення боргу №130623/30 від 20.06.2023.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю Рітейл Україна та Товариством з обмеженою відповідальністю САТА ЛОГІСТІК укладено договір поставки №10/03/22-7.

На підтвердження поставки товару ТзОВ Рітейл Україна, позивачем долучено до матеріалів справи видаткові накладні, а саме: видаткова накладна №63 від 11.03.2022 на суму 81 980,53 грн.; видаткова накладна №86 від 14.04.2022 на суму 56 299,52 грн.; видаткова накладна №213 від 26.09.2022 на суму 11 656,00 грн.; видаткова накладна №238 від 27.10.2022 на суму 14 198,58 грн.; видаткова накладна №246 від 08.11.2022 на суму 14 112,72 грн.; видаткова накладна №251 від 14.11.2022 на суму 27 993,3 грн.; видаткова накладна №249 від 09.11.2022 на суму 69 787,98 грн.; видаткова накладна №263 від 23.11.2022 на суму 11 723,88 грн.

Позивач здійснив поставку товару ТзОВ Рітейл Україна на загальну суму 477 490,46 грн.

ТзОВ Рітейл Україна лише частково розрахувалось за поставлений товар на загальну суму 328 118,54 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості ТзОВ Рітейл Україна перед ТзОВ САТА ЛОГІСТІК становить 149 371,92 грн. (477 490,46-328 118,54).

Позивачем, для підтвердження наявності заборгованості ТзОВ Рітейл Україна перед ТзОВ САТА ЛОГІСТІК долучено акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість ТзОВ Рітейл Україна перед ТзОВ САТА ЛОГІСТІК станом на 20.06.2023 становить 149 371,92 грн., який підписано повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

Згідно позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №916/1727/17 від 04.12.2019, акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу.

20.06.2023 між позивачем (кредитором), ТОВ Рітейл Україна (первісний кредитор) та ТОВ Трансмарт СМ (новий кредитор, відповідач у справі) укладено Договір про переведення боргу №130623/30.

Згідно статті 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 521 Цивільного кодексу України, форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Договір про переведення боргу передбачає заміну боржника в зобов`язанні. При цьому ані саме зобов`язання, ані кредитор у ньому не змінюється.

З укладанням договору про переведення боргу зобов`язання в первісного боржника припиняється, а новий боржник набуває обов`язку виконати певні зобов`язання перед кредитором.

Природа договору про переведення боргу полягає в тому, що первісний боржник переводить свій борг (покладає обов`язки з погашення свого боргу) на третю особу - нового боржника. До останнього в повному обсязі й на тих самих умовах, що були на момент переведення боргу, переходять права й обов`язки первісного боржника.

Переведення боргу передбачає перехід від первинного боржника до нового як обов`язків, так і відповідальності за їх невиконання. Новий боржник у зобов`язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором та первинним боржником.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 Договору про переведення боргу, за цим Договором Кредитор одержує право вимоги та отримання від Нового Боржника сплати боргу за Основним Договором у розмірі, встановленому п. 1.1. цього Договору, а Новий Боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов`язання до 31 грудня 2024 року. Первісний боржник зобов`язується у строк до 31 грудня 2024 року сплатити Новому боржнику суму, визначену в п. 1.1 даного Договору в оплату за погашення Новим боржником Боргу перед Кредитором.

Відповідач порушив свої зобов`язання, оплату за договором про переведення боргу №130623/30 від 20.06.2023 в повному обсязі не провів, відтак, як і станом на момент подання позовної заяви, так і станом на дату ухвалення рішення у даній справі, у відповідача існує заборгованість зі сплати основного боргу згідно договору №130623/30 від 20.06.2023 на загальну суму 149 371,92 грн.

Оскільки доказів повної чи часткової сплати вказаної суми заборгованості відповідачем до суду подано не було, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення із відповідача 149 371,92 грн. основного боргу є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем суду не представлено, протилежного суду не доведено, а відтак основна заборгованість відповідача перед позивачем на час ухвалення рішення у даній справі становить 149 371,92 грн., яка підлягає до стягнення на користь позивача з відповідача.

Розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 3 028,00 грн., що підтверджується платіжною квитанцією № 6300-4348-2252-7066 від 31.01.2025.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028,00 грн., відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на відповідача.

У позовній заяві за вх. № 309 від 03.02.2025, позивач просить суд стягнути з відповідача 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

08.04.2025 від представника позивача на адресу суду в систему "Електронний суд" надійшла заява про стягнення судових витрат на професійну-правничу допомогу з додатками за вх. № 9069/25, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача на його користь 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу (на оплату послуг адвоката).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У відзиві на позовну заяву за вх. № 4782/25 від 24.02.2025, відповідач зазначає про те, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не підлягають задоволенню, тому що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є пропорційним до складності справи, так як за своєю категорією вона не є складною; наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи).

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 1 статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як встановлено судом з матеріалів справи, 14.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сата Логістік" (за договором Клієнт) та Адвокатським бюро Романа Посікіри (за договором Бюро) укладено Договір про надання професійної правничої допомоги № 14/1-2.

Відповідно до п. 6.1. Договору про надання правової допомоги, винагорода адвоката за надання послуг, згідно умов цього Договору, визначена сторонами згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з урахуванням складності справи, зайнятості адвоката, економічної вигоди для Клієнта та його господарської діяльності, а саме шляхом встановлення фіксованої суми гонорару за усі послуги з представництва Клієнта у суді першої інстанції у розмірі 20 000,00 грн.

Згідно п. 2.2. Договору, адвокатська правова допомога (юридичні послуги) полягає у наданні Клієнту послуг щодо представництва у спорі з Товариством з обмеженою відповідальністю Трансмарт СМ про стягнення заборгованості за договором поставки.

Відповідно до п. 6.2. Договору, гонорар за усі послуги з представництва Клієнта в суді першої інстанції сплачується Клієнтом на розрахунковий рахунок Бюро не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня ухвалення рішенням у справі судом першої інстанції.

07.04.2025 між Адвокатським бюро Романа Посікіри та ТзОВ "Сата Логістік" підписано та скріплено печатками сторін акт № 1 прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/1-2 від 14.01.2025, відповідно до якого виконавцем були надані, а замовником прийняті послуги, які передбачені Договором про надання професійної правничої допомоги № 14/1-2 від 14.01.2025, а саме: 14.01.2025 консультація клієнта та надання інформації правового характеру; 14.01.2025 пошук, вибірка та аналіз правових позицій Верховного Суду; 31.01.2025 написання позовної заяви, підготовка до подання та подання позовної заяви у справі № 914/269/25; 26.03.2025 написання клопотання про долучення доказів, підготовка до подання та подання клопотання про долучення доказів у справі № 914/269/25.

Позивачем, на підтвердження його витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн. долучено до матеріалів справи наступні документи, а саме: Договір про надання професійної правничої допомоги № 14/1-2 від 14.01.2025; акт № 1 від 07.04.2025 прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/1-2 від 14.01.2025; ордер на надання правничої допомоги серія ВС № 1343779 від 27.01.2025, який виданий адвокату Посікірі Роману Романовичу.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що представник позивача здійснював підготовку позовної заяви, подав на адресу суду клопотання про долучення доказів за вх. № 7870/25 від 26.03.2025. Відтак, вказане підтверджує наявність фактичного надання адвокатських послуг представником позивача у даній справі.

Слід зазначити, що саме з вини відповідача спір доведено до суду, його поведінка не сприяла вирішенню спору у позасудовому порядку, у зв`язку з чим позивач змушений був скористатись послугами адвоката. Виконана адвокатами робота повинна бути оплачена.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).

Стосовно витрат на професійну-правничу допомогу на загальну суму 20 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в своїй постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 дотримується позиції, що загальне правило розподілу судових витрат, визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Водночас у частині п`ятій наведеної норми встановлено критерії, за якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від зазначеного загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в своїй постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 дотримується позиції, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Водночас у частині п`ятій наведеної норми встановлено критерії, за якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від зазначеного загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №910/15621/19.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 01.06.2018 у справі № 904/8478/16).

Як вбачається з аналізу судових рішень Верховного Суду, сторона у справі, крім заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, поданої відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 126 ГПК України, має право подати заперечення щодо розподілу (співмірності) судових витрат (постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 910/23017/17, додаткова постанова КГС ВС від 27.06.2018 у справі № 911/1803/17).

Як зазначено в постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути обґрунтовано, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами.

Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства, беручи до уваги, предмет позову у даній справі, ціну позову, характер спору та обсяг опрацьованого матеріалу для підготовки представником позивача позовних матеріалів, значення справи для сторін та заперечення відповідача щодо розподілу витрат на професійну-правничу допомогу, який викладено у відзиві на позовну заяву за вх. № 4782/25 від 24.02.2025, суд дійшов висновку, що розмір витрат представника позивача на професійну-правничу допомогу на суму 20 000,00 грн., не відповідає критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, з огляду на наступне.

При винесенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях у справах: East/West Alliance Limited проти України зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обгрунтованим; Лавенто проти Латвії від 28.11.2002 р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу також відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08. 2019 у справі №915/237/18.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд враховує позицію Верховного Суду викладену у постанові у справі №905/1795/18 від 07.11.2019 року, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, суд не вправі втручатись в ці правовідносини.

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розподіляючи витрати за надання професійно-правничої допомоги у даній справі, суд вказує, що наявні в матеріалах справи Договір про надання професійної правничої допомоги № 14/1-2 від 14.01.2025 та акт № 1 прийому-передачі наданих послуг від 07.04.2025, які зазначалися вище - не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі за рахунок іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Адвокат та Клієнт, керуючись принципом вільного волевиявлення щодо укладення договору про надання правової допомоги, вправі погодити між собою розмір та вартість такої допомоги. Клієнт має право погодитись або не погодитися із запропонованими тарифами (вартістю послуг) зважаючи на свої фінансові можливості. У разі ж погодження та підписання відповідного договору - клієнт оплачує вартість послуг адвоката за результатами їх надання та підтвердження.

Проте, інший учасник у справі, на якого просить Клієнт покласти понесені ним витрати на правову допомогу - не зобов`язаний повністю за свій рахунок відшкодовувати усю суму заявлених витрат на правову допомогу. Як вказано вище, при визначенні суми до відшкодування суд має виходити з критерію розумності їх розміру, з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відтак, з врахуванням вищенаведеного, взявши до уваги характер спірних правовідносин у даній справі, зокрема, значення справи для сторін, категорію складності справи, обсяг доказів, предмет та ціну позову, суд частково погоджується із доводами відповідача про зменшення витрат на правову допомогу щодо неспіврозмірності заявленого відшкодування в розмірі 20 000,00 грн. та дійшов висновку в порядку ч.5 ст. 129 ГПК України обмежити розмір витрат представника позивача на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн.

Суд звертає увагу, що не втручається в договірні відносини позивача з його адвокатом. Водночас процесуальне законодавство не передбачає повного та безумовного відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених стороною у справі, на користь якої ухвалено рішення, і надає можливість стороні, яка повинна відшкодувати судові витрати, піддати сумніву їх розмір та довести, що витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними, враховуючи визначені законодавцем критерії.

Обмежуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн., суд не змінює їх суму та не втручається у правовідносини адвоката та його клієнта, а використовує таке право, надане суду частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

За наведеного у сукупності, суд констатує, що витрати на професійну правничу допомогу, які просить позивач відшкодувати за рахунок відповідача не є співмірними, та не відповідають категорії та складності справи.

Положення частин 2 та 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з положеннями частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., пунктах 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009р., пункті 80 рішення у справі Двойних проти України від 12.10.2006р., пункті 88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Оцінивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення частково в розмірі 5 000,00 грн. У задоволенні стягнення решти суми витрат представника позивача на професійну-правничу допомогу, суд відмовляє.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч.3 ст.222, ст.ст. 236-241, 242, 252, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмарт СМ" (81118, Львівська область, Львівський район, с. Ставчани, вул. Шевченка, 9а; код ЄДРПОУ №43023513) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сата Логістік" (81100, Львівська область, с. Зимна Вода, буд. 12, кв. 3; код ЄДРПОУ № 40193841) 149 371,92 грн. основної заборгованості, 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 3 028,00 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 11.04.2025.

СуддяДолінська О.З.