Рішення

від 01.04.2025 по справі 916/5017/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5017/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., при секретарі судового засідання Боднарук І.В., розглянувши справу № 916/5017/24 за позовом: Комунального некомерційного підприємства "Чорноморська лікарня" Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області (68004, Одеська область, м.Чорноморськ, вул.Віталія Шума, буд.4, код ЄДРПОУ 01982212)

до відповідача: Комунальної установи "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" (68082, м.Одеса, проваулок Валіховський, 4, код ЄДРПОУ 05480950)

про стягнення 336 672, 62 грн.

За участю представників

Представник позивачаБурикіна О.Д. (зал)

Представник відповідачаБігунова В.І. (зал)

в с т а н о в и в:

Позивач Комунальне некомерційне підприємство "Чорноморська лікарня" Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Комунальної установи "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" про стягнення 336 672, 62 грн.

Позивач обгрунтовує позовні вимоги невиконанням Відповідачем Комунальною установою "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" обов"язків по відшкодуванню витрат (компенсацію витрат) Позивача як балансоутримувача орендованого Відповідачем нерухомого майна та надання комунальних послуг Орендарю, на підставі укладених між сторонами договорів про відшкодування зазначених витрат Позивача.

· Позивач просить стягнути з відповідача Комунальна установа «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» на користь КНП «Чорноморська лікарня» ЧМР ОР ОО заборгованість в сумі 336 672,62 гривень, судові витрати у розмірі 61024 грн., які позивач поніс і яку очікує понести в зв`язку з розглядом справи за позовом до Комунальна установа «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» відповідно до поданого Попереднього розрахунку судових витрат та сплачений судовий збір в сумі 3028 гривень;

Ухвалою від 19.11.2024р. судом, у порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Комунального некомерційного підприємства "Чорноморська лікарня" залишено без руху.

22.11.2024р. до Господарського суду надійшла заява (вх. №42173/24) від Комунального некомерційного підприємства "Чорноморська лікарня" Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 27.11.2024р. суд прийняв позовну заяву Комунального некомерційного підприємства "Чорноморська лікарня" Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/5017/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

04.12.2024р. від Комунального некомерційного підприємства "Чорноморська лікарня" Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області надійшло клопотання про розгляд справи з викликом сторін (вх.ГСОО № 43526).

Ухвалою від 05.12.2024р. призначено розгляд справи на 24.12.2024р.

До суду від представників сторін, згідно ст.ст.165, 166 ГПК України.надійшли заяви по суті.

В судовому засіданні 24.12.2024р. за участю представників сторін було оголошено протокольну перерву у розгляді справи по суті до 11.02.2025 року.

В судовому засіданні 11.02.2025р. за участю представників сторін було оголошено протокольну перерву у розгляді справи по суті до 17.02.2025р.

14.02.2025р. Відповідач по справі повідомив, що на підставі Наказу МОЗ України від 18.12.2024 № 2113 Комунальна установа «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» реорганізована в Державну спеціалізовану установу «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» (далі-ДСУ «ООБСМЕ»).

До канцелярії суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Проте 17.02.2025р. судове засідання не відбулось, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Приймаючи до уваги, що судове засідання не відбулося, а також розуміючи відповідальність держави перед людиною у сфері захисту її життя і здоров`я, недоторканості і безпеки, суд вважає доцільним призначити судове засідання у справі № 916/5017/24 на іншу дату.

Керуючись ст.234 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 17.02.2025р. призначив засідання на 11.03.2025р.

В судовому засіданні 11.03.2025р. перейшов до стадії прийняття рішення та оголосив перерву до 01.04.2025р. для проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення.

Частиною 4 статті 11 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практики Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Згідно ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд враховує, що за приписами ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, крім іншого, є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; розумність строків розгляду справи судом.

В свою чергу, відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, з метою створення учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників справи перед законом і судом та надання можливості всім учасникам провадження скористатись повним обсягом процесуальних прав, суд ухвалює про розгляд справи у розумні строки.

Оцінюючи подані Позивачем та Відповідачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги Позивача не підлягають задоволенню. Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

При цьому,ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За визначенням ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст. 6, 627, 628 ЦК України).

Частиною 1 ст.193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір, відповідно до ст.629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст.526 ЦК України, яка кореспондуються зі ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положеннями ч.4 ст.626 Цивільного кодексу України до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частиною 5 ст.626 Цивільного кодексу України також встановлено, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Свобода договору, в розумінні ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України, означає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частина 1 ст.638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, регулюються уповноваженими ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, врегульовано положеннями Закону України «Про житлово- комунальні послуги».

Житлово-комунальною послугою, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі комунальних послуг. відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

В ч.1 ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 20.11.2017р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (Орендодавець) та відповідачем Комунальною установою «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» (Орендар ) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 861. (т.1, а.с.77-79) - в подальшому у тексті Договір оренди.

Позивачем погоджено даний договір як Балансоутримувачем нерухомого майна.

Обсяг прав Орендодавця та Балансоутримувача визначено розділом 8 Договору оренд (п.п.8.1 - 8.3).

Відповідно до п.1.1 Договору оренди Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину нежитлового приміщення в будівлі моргу (інв. № 101310003, реєстровий № 01982212.1.ААААКЛ120), площею 33,90м2 та частину нежитлового приміщення господарського корпусу (інв. № 101310008, реєстровий № 01982212.1.ААААКЛ122) площею 22,7м2, за адресою: Одеська область, м.Чорономорськ, вул.Віталія Шума, буд.4, що обліковується на балансі Державного закладу "Іллічівська басейнова лікарня на водному транспорті Міністрества охорони здоров"я України".

Як вбачається зі Статуту (т.1, а.с. 52-58) підприємство Позивача Комунальне некомерційне підприємство "Чорноморська лікарня " Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області створене за рішенням Чорноморської міської ради Одеського районй Одеської області шляхом реорганізації (перетворення) Державного закладу "Іллічівська басейнова лікарня на водному транспорті Міністрества охорони здоров"я України" у Комунальне некомерційне підприємство "Чорноморська лікарня " Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області (п.1.2 Статуту) . .

Метою оренди за даним договором є розміщення бюджетної установи (проведення судово-медичних експертиз).

Орендна плата за даним договором визначена на підставі пункту 10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 зі змінами та доповненнями і становить 1 гривню у рік.

Відповідно до пункту 5.3, 5.10 даного договору, відповідач забезпечує збереження орендованого майна, запобігає його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.

Оредодавець повинен здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна, та протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг. Компенсація витрат зі сплати податку на землю здійснюється орендарем відповідно до вимог чинного законодавства (п.5.10 Договору оренди).

За актом приймання-передавання до договору оренди від 20.11.2017, в оренду було передано майно з метою розміщення бюджетної установи (проведення судово- медичних експертиз).

Відповідно до пункту 5.10 Договору оренди, з метою забезпечення приміщень проведення судово-медичної експертизи, між позивачем та відповідачем укладено Договори «Про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, а саме договір № :

- 148/К від 03.04.2019, з визначеним терміном дії з 01.01.19 по 31.12.19;

- 2306/К від 30.03.2020, з визначеним терміном дії з 01.01.20 по 31.12.20;

- 19 від 05.10.2021, з визначеним терміном дії з 01.01.21 по 31.12.21;

- 20 від 05.10.2021, з визначеним терміном дії з 01.01.21 по 31.12.21;

- 21 від 05.10.2021, з визначеним терміном дії з 01.01.21 по 31.12.21;

- 22 від 05.10.2021, з визначеним терміном дії з 01.01.21 по 31.12.21;

- 23 від 05.10.2021, з визначеним терміном дії з 01.01.21 по 31.12.21.

За даними договорами, позивач (Балансоутимувач) забезпечує судово-медичних експертів приміщеннями для виконання експертизи, що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума,буд. 4, загальною площею 56,6м2, а відповідач (Користувач) бере участь у всіх витратах по утриманню нерухомого майна у тому числі капітальному ремонту, та сплачує рахунки балансоутримувача, за обслуговування та утримання будівлі і прибудинкової території, а також за комунальні послуги за наступними послугами та роботами: утилізація сміття та поводження зі сміттям код ДК 021:2015-90510000-5 КЕКВ-2275; пара, гаряча вода та пов`язана продукція код ДК 021:2015 - 09320000-8 КЕКВ-2271; розподіл води код ДК 021:2015 65110000-7 КЕКВ-2272; електрична енергія код ДК 021:2015 09310000-5 КЕКВ-2273; послуги з прибирання та підмітання вулиць вер код ДК 021:2015 906910000-6 КЕКВ-2240. - п.1.1 усіх договорів про відшкодування витрат балансоутримувача. Тексти та умови даних договорів однакові, за виключенням дати їх укладення та загальної суми договору (п.1.4 Договору).

Відповідно до умов укладених Договорів про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю,

- Балансоутримувач зобов"язується забезпечити необхідні умлви для здійснення господарської діяльності Користувачу згідно з вимогами чинного законодавства про користування будівлями - п.2.1.1.Договорів;

- Розмір плати за обслуговування та утримання будівлі , прибудинкової території, утримання допоміжних приміщень Будівлі залежить від складу робіт і послуг, які надаються Балансоутримувачу житлово-комунальними, ремонтно-будівельними організаціями та іншими суб"єктами господарювання, і визначається розрахунком щомісячних платежів (кошторисом витрат) за обслуговування та утримання Будівлі, комунальні та інші послуги Балансоутримувача. - п.2.1.1.1. Договорів;

- надання Користувачу комунальних послуг за діючими розцінками і тарифами, нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному законодавством - п.2.1.2 Договорів ;

- не пізніше 10-го числа поточного місяця надати Користувачу всі відповідні рахунки витрат на утримання приміщень - п.2.1.3.Договорів ;

- інформувати Користувача про зміни витрат на утримання Будівлі і тарифів на послуги.

Розділом 2.2 Договорів про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, узгоджено обов"язки Користувача (Відповідач ) щодо оплати рахунків Балансоутримувача за обсулуговування та утримання будівлі та прибудинкової території.

Позивач зазначає, що у зв`язку з продовженням дії Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 861 від 20.11.2017 у відповідності до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022р. № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», дія Договір про відшкодування витрат (компенсація) на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю балансоутримувачем Комунальним некомерційним підприємством «Чорноморська лікарня» Чорноморської міської ради Одеської області від 30.03.2020 подовжена.

За підрахунками Позивача, станом на 01.11.2024 за Договорами про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю балансоутримувачем Комунальним некомерційним підприємством «Чорноморська лікарня» Чорноморської міської ради Одеської області надавалися послуги та роботи відповідачу на суму 336 672,62 гривень, у тому числі за періодами та видами послуг: за вивіз сміття , за водопостачання та водовідведення

За наданими послугами, Позивачем спрямовувались до відповідача Акти наданих послуг, які відповідачем не повернуті та не підписані.

Сплата коштів за наданими послугами відповідачем на користь позивача не здійснена.

У зв`язку з чим, станом на 12.11.2024, за період наданих послуг з 12.01.2022 по 12.11.2024 за відповідачем утворилась заборгованість за відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг в сумі 336 672,62 гривень.

Разом з тим, послуги з вивезення твердих побутових відходів (сміття), водопостачання та водовідведення належать до комунальних послуг та відшкодування вартості комунальних послуг з вивезення твердих побутових відходів (сміття) та водопостачання та водовідведення, що спожиті Позивачем у процесі виконання Договору оренди нерухомого майна № 861 від 20.11.2017р. (з наступними змінами та доповненнями) та Договорів про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 148/К від 03.04.2019, № 2306/К від 30.03.2020, № 19 від 05.10.2021, № 20 від 05.10.2021, № 21 від 05.10.2021, № 22 від 05.10.2021, № 23 від 05.10.2021 - можуть бути покладені на Відповідача за певних умов. .

Такий обов`язок у Відповідача з відшкодування витрат Позивача виникає у разі, якщо Позивач виставив Відповідачу рахунки на відшкодування таких комунальних послуг та надав копії рахунків, що виставлені самому Позивачу постачальними організаціями, які надають комунальні послуги.

Тобто виставлення самих лише рахунків Позивачем не достатньо для виникнення у Відповідача обов`язку з відшкодування комунальних витрат, адже ключовими є саме докази понесення відповідних витрат на комунальні послуги позивачем.

Частиною першою статті 903 ЦК України унормовано, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

При цьому загальне правило статті 903 ЦК України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв`язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання.

Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2022 року у справі № 911/27/21, зокрема вказано, що якщо на обов`язок сплачувати орендну плату за період фактичного користування майном (до укладення договору оренди) можна поширити умови цього договору (зокрема, і в частині розміру орендної плати), то на правовідносини зі споживання в той же період комунальних послуг в орендованому приміщенні (його неподільній частині тощо) та послуг з утримання нерухомого майна за відсутності відповідного договору (у сфері комунальних послуг тощо) таку аналогію застосовувати не можна, оскільки правовідносини з надання/ споживання/ оплати комунальних послуг та послуг з утримання нерухомого майна мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов`язку - позадоговірний.

Тобто, за відсутності доказів факту наданння/отриманння та розміру отриманої (спожитої) орендарем відповідної послуги обов`язок з її оплати у нього не виникає.

Отже, для встановлення розміру цього обов`язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.

А тому, за відсутності доказів на підтвердження розміру фактично спожитої у відповідному періоді орендарем (наданої йому безпосереднім надавачем відповідних послуг або державним підприємством, організацією, господарським товариством, на балансі яких перебуває орендоване майно) послуги (послуг) у орендаря не виникає обов`язку оплачувати ці послуги.

Відповідно до приписів ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18(пункт 41)).

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Однак, Позивач не надав доказів, що підтверджували б факт понесення ним витрат на комунальні послуги з вивезення твердих побутових відходів (сміття), водопостачання та водовідведення тощо за період з 12.01.2022 по 12.11.2024р, доказів які б підтверджували їх склад, обсяг і вартість, зокрема, актів приймання-передачі наданих послуг за відповідний період, доказів виставлення Позивачу рахунків надавачем відповідних послуг.

В матеріалах справи взагалі відсутні складені сторонами і акти приймання-передачі наданих спірних послуг у заявлений період.

При цьому наданий Позивачем рахунок на відшкодування вартості послуг з вивезення твердих побутових відходів (сміття), водопостачання та водовідведення тощо за період з 12.01.2022 по 12.11.2024р, жодним чином не підтверджує факту понесення самим Позивачем таких витрат.

Однак, саме понесення таких витрат Позивачем є підставою для того, щоб Відповідач відшкодував позивачу відповідні витрати.

Такими доказами і підставою для відшкодування витрат є рахунки, що були виставлені надавачами послуг Позивачу. Але такі докази Позивач суду не надавав.

Слід зазначити, що Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів понесення ним витрат на утримання приміщення (будівлі), що орендується Відповідачем, за адресою Одеська область м.Чорноморськ ,вулиця Віталія Шума, буд.4

За відсутності в матеріалах справи таких рахунків чи інших належних доказів понесення самим Позивачем витрат на послуги з вивезення твердих побутових відходів (сміття), водопостачання та водовідведення, інших комунальним послугам за період з 12.01.2022р. по 12.11.2024р, за адресою Одеська область м.Чорноморськ ,вулиця Віталія Шума, буд.4, - суд вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з Відповідача Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» ( реорганізована в Державну спеціалізовану установу «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» на користь Позивача витрат на послуги з вивезення твердих побутових відходів (сміття), водопостачання та водовідведення тощо за період з 12.01.2022 по 12.11.2024р, у сумі 336 672,62 гривень, тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Також суд зазначаєх, що Позивачем надано ряд Актів про надання послуг за період 17.03.22 по 11.10.24р. підставою формування яких, позивачем вказано вищевказані Договори

«Про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю». Окрім того, доказів, що саме відповідачем було використано вказані послуги позивачем не надано.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Позивач не надав належних доказів, які підтверджують фактичне споживання комунальних послуг відповідачем у спірний період.

Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 336 672, 62 грн. є необгрунтованими та не підтверджені матеріалами справи, спростовані відповідачем, а тому не підлягають до задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

На підставі положень п.2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір необхідно покласти на Позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 123, 129, ст.ст. 236-241, 242, ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 статті 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення 11 квітня 2025 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна